Олександр Дрьомов: "Мистецтво – це хрест, який ти мусиш нести"

Олександр Дрьомов – одеський художник і перформер, одна з найзагадковіших постатей сучасного артпростору. Справжній маргінал, який принципово тримається осторонь мистецьких тусовок і вважає себе одинаком. Сам опанувавши олійний живопис у "віці Христа", він пише гострі, пронизливі полотна, вкладаючи сучасні сенси в релігійну символіку. Сьогодні його роботи виставляються в музеях, продаються та зберігаються в приватних колекціях. Поза майстернею Олександр – брутальний блогер, який збирає мільйонні перегляди у соцмережах, відомий загартовуванням у крижаному морі та іронічними перформансами.

Розпочнемо з вашої фізичної форми: бокс, кросфіт, загартовування. У який момент тіло перестало бути просто тілом і перетворилося на частину вашого художнього образу та мови?

Боксом я почав займатися вже у зрілому віці, після 40 років. Зараз активні тренування призупинив, але в будь-який момент можу повернутися. Почалася війна, збився звичний ритм.

<picture></picture>
Олександр Дрьомов. ФОТО: Facebook Олександра Дрьомова

Бокс для вас – це просто бійка чи щось глибше?

За гроші боксують професіонали та молодь. Я займався виключно для себе.

<picture></picture>
Олександр Дрьомов під час занять боксом. ФОТО: Facebook Олександра Дрьомова

Ви знімаєте ролики про щоденне купання в морі протягом усього року. Це тримає вас психологічно?

Так, це суто психологічна історія. Пробував пірнати взимку ще до війни. А з початком повномасштабного вторгнення, навіть коли доступ до моря обмежили, мене це не зупинило. Минулої зими я поставив собі чітку задачу: щодня купатися в морі, не пропускаючи жодного дня, незалежно від погоди.

Це фізіологія: холодна вода ефективно спалює кортизол, гормон стресу. Зараз ми всі перебуваємо в жахливому напруженні. Хтось заглушає його алкоголем, хтось наркотиками чи антидепресантами. Я ж багато років веду повністю тверезий спосіб життя. Завдяки щоденному зануренню в холодну воду я пройшов минулу важку зиму неймовірно легко, без депресій та стресових розладів. Рекомендую всім, у кого вистачить сили волі.

Що саме ви хочете цим сказати глядачеві?

Я принципово не любитель пояснювати. Нехай шукають сенси самі. Якщо я зробив якийсь безумний вчинок і зафільмував його, навіщо мені комусь щось розжовувати? Нехай вважають мене ідіотом, нехай знаходять власні значення. Навіщо когось переконувати? Якби я переймався думкою загалу, я був би частиною цього натовпу.

<picture></picture>
Олександр Дрьомов зі своєю роботою. ФОТО: Facebook Олександра Дрьомова

Навесні 2022 року ви годинами пакували мішки з піском на Ланжероні та Собачому пляжі. Це була робота на оборону міста чи також частина масового міського перформансу? Що ви тоді бачили в людях?

Це був стрес для кожного. Прокинутися вранці в умовах війни – такого досвіду не мав ніхто з нас. Я просто встав і пішов робити щось корисне, шукав собі застосування. І знайшов його на пляжі.

<picture></picture>
Робота Олександра Дрьомова. ФОТО: Facebook Олександра Дрьомова

Але порівнювати той стан і нинішній... Зараз у багатьох людей настало велике розчарування. Хоча для мене те, що відбувається зараз, було абсолютно передбачуваним ще в перший місяць війни. Я вже тоді розумів, що безхмарно й легко не буде.

Ви формувалися в середовищі відомих одеських художників – поруч із Ігорем Гусєвим, Сергієм Ануфрієвим?

Ні. У мене велике коло знайомих, але при цьому я абсолютний одинак. Все, що робив у мистецтві, робив сам. До картин доходив власним розумом. На мене ніхто не впливав.

Я завжди був художником. На мою думку, художниками не стають – ними народжуються. Але в моєму житті був дуже тривалий період, взагалі не пов'язаний з мистецтвом. З 30 років почав писати просто для себе, "у стіл". А в 40 років зробив першу виставку.

Що це була за виставка?

Це було в 2011 році, на 20-річчя Незалежності України. Виставка мала виражений протестний характер, була спрямована проти тодішнього режиму Януковича. Я художник, я бунтар за своєю природою і перебуваю в опозиції до будь-якої влади.

<picture></picture>
Робота Олександра Дрьомова. ФОТО: Facebook Олександра Дрьомова

А як ви перейшли від пейзажів до концептуалізму?

У дитинстві я навчався в художній школі, але техніку олійного живопису там не опановував. Близько 30 років захотів навчитися писати олією. Інтернету в мене тоді ще не було, це був 2000 рік. Я просто купив пензлі та книжку-самовчитель. Я абсолютний самоук. Перші пару років виходило щось геть несуразне, але я не кидав. Спочатку вчився писати пейзажі – це було модно, і мені подобалося.

<picture></picture>
"Такі пейзажі я писав до сучасного мистецтва", - каже Олександр Дрьомов. ДЖЕРЕЛО: Facebook Олександра Дрьомова

А потім зрозумів: пейзажі мені більше нецікаві. Я мушу займатися сучасним мистецтвом, рефлексувати на сьогодення. Я гортав спеціалізовані журнали, вивчав цей напрям і в 2010 році написав свою першу концептуальну роботу. Й одразу влучив у ціль. Мій перший крок у сучасному мистецтві опинився в колекції Марата Гельмана.

<picture></picture>
Перша робота Олександра Дрьомова в сучасному мистецтві. ДЖЕРЕЛО: Facebook Олександра Дрьомова

Вас називають одним із метрів одеського арту. Ви відчуваєте належність до цієї спільноти?

Усі ці мистецькі тусовки дуже закриті. І тут у 2000-х раптово з нізвідки з'являється 40-річний чоловік і починає щось писати... Майже всі мої роботи побудовані на релігійних символах. Недалекі люди іноді намагаються закинути мені "образу почуттів віруючих". Але я пишу не про почуття віруючих.

<picture></picture>
Робота Олександра Дрьомова. ФОТО: Facebook Олександра Дрьомова

Саме по собі релігійне питання для мене складне. Я вірю у вищі сили, але ніколи не приєднуюся до якихось колективів чи, так би мовити, стада. Будь то парафіяни в церкві чи колективи художників. Це середовище не надто прагнуло мене пускати, а я абсолютно не прагнув туди вливатися.

Для мене художник – це не професія. Це хрест, який тобі дали, і ти мусиш його нести, незалежно ні від чого. Це талант, який ти не маєш права зарити в землю. Я роками міг нічого не продавати, але продовжував працювати.

Зараз ваші роботи продаються?

Під час війни з продажами, звісно, погано. Але це залишається моїм єдиним джерелом доходу. Я нічим іншим не заробляю.

<picture></picture>
Роботи Олександра Дрьомова в каталозі українського мистецького аукціону "Дукат". ДЖЕРЕЛО: Facebook Олександра Дрьомова

Як ви розділяєте блогінг і живопис?

Я їх взагалі не змішую. У TikTok люди знають мене під ніком "Одеський художник". Там немає жодної моєї картини! Підписники у TikTok навіть не здогадуються, що я дійсно пишу полотна.

Зараз у мене в Instagram майже 100 тисяч підписників. Я створив окремий канал у шапці профілю, де викладаю виключно свої картини. Туди заходять ті тисячі людей, яким цікаве саме мистецтво. Я знайшов відгук серед молодого покоління – підлітків і молоді. Вони ростуть, і це моя аудиторія.

Мені приємно, коли до мене підходять на вулицях. Немає жодного дня, щоб не підійшли пару десятків людей, аби привітатися чи висловити повагу. Якщо це робиться ввічливо, мені приємно.

У багатьох художників перед 2022 роком було передчуття війни. У вас було щось подібне?

Передчуття чогось жахливого було. У 2021 році, прямо перед повномасштабним вторгненням, у мене кожна робота була варіацією чи інтерпретацією розп'яття. Я навіть не усвідомлював, чому це робив, звідки воно бралося, але через картини передчував лихо.

<picture></picture>
Робота Олександра Дрьомова, написана в 2015 році. ДЖЕРЕЛО: Facebook Олександра Дрьомова

Я й по своєму особистому життю помічав: інколи напишеш щось на полотні, а через роки дивишся й розумієш, що сюжет матеріалізувався у твоїй долі.

Які ваші відчуття щодо того, що буде далі?

Це все надовго. Нам не треба нічого чекати, треба просто жити тут і зараз. Люди пристосовуються до всього. Треба тверезо сприймати реальність і жити кожним днем. Я особисто зараз жодних планів не будую – життя довело, що це невдячна справа. Просто встаю щодня і роблю те, що мушу.

Скільки часу в середньому йде на створення однієї картини?

Близько місяця. Я не пишу швидко й не працюю за графіком з ранку до вечора. Я абсолютно вільна людина. Єдине, що можу змусити себе робити щодня, - це йти купатися в морі. А малювання... Змусити себе писати я не можу. Якщо є натхнення – писатиму щодня. Немає – не торкатимуся полотна місяцями.

Малюєте на замовлення?

Дуже не люблю цього. Якщо настають скрутні часи – можу взятися, але далеко не за все. Портрети по фотографіях теж не пишу, я не професійний портретист. Те, що фахівець зробить за пару сеансів, я виписуватиму місяць. Хочеться робити тільки те, до чого лежить душа.

Для мене заробляння грошей на картинах ніколи не було самоціллю. Головне – це душевний комфорт і вірність своєму шляху.

А що або хто здатен вивести вас із стану душевного комфорту?

Зовнішні подразники чи якісь важкі обставини. Але це нетривалі речі, я швидко повертаюся до тями.

Ви займаєтеся медитацією для гармонізації внутрішнього стану?

Ні, у чистому вигляді медитацією я не займаюся. Але медитацією я називаю свою роботу над картинами. Робота над кожним полотном – це і є справжня медитація. Коли я працюю, для мене просто зникає решта світу, усі сторонні думки й тривоги.

Про що ви мрієте? Які у вас прагнення?

Мрію про дім біля моря. Прагну душевного спокою та певних атрибутів, які цей спокій здатен викликати.

Тобто ви мінімаліст? Витрачаєте лише на необхідне?

У мене просто немає так багато грошей, щоб вигадувати щось зайве. Я витрачаю те, що маю. Мені насправді небагато й треба. Це в молодості хочеться всього й одразу, а з роками починаєш розуміти: для щастя потрібно зовсім трохи.

Що сьогодні змушує вас узяти пензель до рук? Спостереження, ідея?

Звісно, у першу чергу – думка, ідея. У цьому відмінність концептуалізму від пейзажного живопису. Пейзажист побачив гарний краєвид, вийшов на пленер – і може малювати. У сучасному мистецтві первинною є ідея. Бувають моменти, коли хочеться працювати, але немає гідної думки. Просто так бруднити полотно не хочеться, тому чекаєш на глибокий задум. Найкращий стан – це коли ти ще дописуєш одну роботу, а в голові вже дозріває наступна.

Ви робите ескізи чи одразу фіксуєте ідею на полотні?

Я не роблю ескізів чи підготовчих малюнків. Одразу починаю втілювати думку на полотні. Ідея може трохи пожити в голові, але в процесі роботи все часто змінюється. Починаєш писати, щось не подобається, і безпосередньо на холсті народжується вже зовсім інший образ. Зрідка буває так, щоб першопочатковий задум із голови один в один перенісся на полотно. Усе трансформується під час роботи.

Як саме виникає цей перший тригер? 

Що завгодно може стати імпульсом. Я художник, я мислю образами. У голові виникає цікавий візуальний образ, який, на мою думку, варто перенести на полотно. І найважливіше тут – залишити простір для глядача. Мені подобається, коли глядач дивиться на картину й домислює власний зміст. Він не обов'язково має збігатися з тим, що я мав на увазі. Буває, я взагалі нічого конкретного не закладав – просто створив композицію, додав деталь для балансу. А вже в очах глядача ця деталь починає жити й народжувати нові сенси.

<picture></picture>
Робота Олександра Дрьомова. ФОТО: Facebook Олександра Дрьомова

Якщо спробувати сформулювати вашу основну тему в мистецтві – що це?

Я це відчуваю, але мені важко сформулювати це словами. Це глибокі внутрішні переживання, виражені через візуальні проєкти. Дехто каже, що мої роботи занадто похмурі. Але це мій стиль, мені так подобається. Я міг би написати щось "солодке", яскраве, гарне – це теж було б сучасним мистецтвом. Але мій стиль – це змушувати людей думати й замислюватися. Є картини, які несуть радість, а мої полотна вимагають внутрішньої роботи. На кожен витвір є свій глядач.

<picture></picture>
Робота Олександра Дрьомова. ФОТО: Facebook Олександра Дрьомова

Тепер я розумію, чому для вас так важливо підтримувати фізичну форму. Це пов'язано з вашою творчістю?

Для мене це прямо пов'язано. Мені страшна фізична немічність. Я не старий, у мене є перспективи, але перспектива стати безпорадним лякає будь-яку людину. Тому я максимально навантажую своє тіло, аби якомога довше мати змогу повноцінно займатися тим, чим я займаюся зараз – своїм мистецтвом.

Ната Чернецька