Кардинал Микола Бичок: "Жоден із диктаторів не лишився живим" - інтерв’ю під обстрілами в Одесі

Боротьба за позицію Ватикану щодо війни в Україні сьогодні не менш гостра, ніж дипломатичні битви на міжнародній арені. Попри високий статус та тисячі кілометрів відстані, наймолодший кардинал світу та єпарх Мельбурнський (Австралія) Микола Бичок приїхав на південь України, аби під обстрілами в Одесі на власній шкірі відчути щоденний досвід українців. Маючи прямий доступ до Папи та колегії кардиналів, він відстоює український порядок денний у самому серці католицького світу. Про найбільшу помилку путіна, протидію російській пропаганді, звільнення військовополонених і цивільних, шлях Української греко-католицької церкви до патріархату та де шукати Бога під час масованих атак – у нашому ексклюзивному інтерв'ю.

Владико, ви наразі є наймолодшим кардиналом у світі та очолюєте Мельбурнську єпархію в Австралії. Ваш візит до Одеси – знакова подія для всього українського півдня. Яка найголовніша ціль вашого приїзду сюди?

Перша ціль – це відвідати південні терени нашої країни, зрозуміти, що відбувається саме на півдні. Ми всі знаємо, що йде вже п'ятий рік повномасштабної війни і 12-й рік від вторгнення російських військ до Кримського півострова та двох східних областей. За попередні роки мені вдалося відвідати центральну частину нашої країни, північну, східну та західну. І саме цього року я прагнув відвідати південь, який також дуже зранений війною.

<picture></picture>
СКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента

Зокрема, останніми днями Одеса перебуває під масованими обстрілами. Також я відвідаю інші області південної України, щоб самому відчути те, що відчувають люди щодень і щоніч. Це дозволить мені ділитися інформацією не лише в Австралії, Новій Зеландії чи Океанії, а й розказати іншим, як ракета пролітала над моєю головою і за дві секунди вибухала. Бути на місці подій і відчути це на власній шкірі потрібно для того, щоб донести правду про Україну на цілий світ.

У 2024 році ви розповідали, що рішення Папи Франциска призначити вас кардиналом було для вас несподіванкою. Ви згадували, що всі вже знали, а у вас просто був вимкнений телефон. Пройшов час. Розкажіть, що змінилося для вас. Більше відповідальності? Чи хочеться вам іноді повернутися туди, де було більше свободи?

Звісно, можливо, хотілося б повернутися до попереднього служіння простим священником чи монахом. Що таке щастя? Це здійснювати своє покликання. Я був найщасливішою людиною на планеті Земля до моменту, поки Господь не скоригував мої плани: у 2020 році мене обрали єпископом Української греко-католицької церкви в Австралії, Новій Зеландії та Океанії, а пізніше Папа Франциск іменував мене кардиналом.

Я є наймолодшим кардиналом католицької церкви, що накладає дуже багато відповідальності, адже твоє життя опиняється під фокусом. З іншого боку, це великі можливості промовляти до кардиналів з будь-якого куточка земної кулі та доносити Святішому Отцеві думки про те, що відбувається в Україні. Відповідальність помножилася в рази, але це й великі можливості в служінні.

Сьогодні точиться велика складна боротьба за вплив на Ватикан та його позицію щодо війни в Україні. Ви тепер маєте там прямий голос. Чи дійсно для просування українського питання у Ватикані потрібне потужне проукраїнське лобі? Яка підтримка з боку суспільства та мирян вам найбільше потрібна?

Ми живемо в еру сучасних технологій і соціальних мереж, де термін "фейк-ньюз" все більше стає знаряддям у руках ворога, особливо з впливом штучного інтелекту. Це великий інструмент для дезінформації. Тому дуже важливо доносити саме правдиву інформацію.

Буквально декілька тижнів тому Святіший Отець збирав близько 180 кардиналів з цілого світу. Ми розглядали питання війни, і теорія так званої "справедливої війни" була гостро засуджена Папою та всіма кардиналами. Не може бути виправдання будь-якому сильному світу цього, який розпочинає війну й намагається її виправдати чи заручитися підтримкою церкви.

Також обговорювалося питання справедливого миру. Що це означає? Те, що ворог, окупант і агресор має понести належне покарання. Після кожного обстрілу в Україні збирається база даних і докази для майбутнього міжнародного суду щодо злочинів проти людяності. На Ватикан є різні тиски з усіх сторін. Завдання духовних осіб – тримати духовний фронт, а дипломатів – працювати при Святому Престолі. Папа очолює 1 мільярд 400 мільйонів католиків у світі, і важливо, щоб усі вони розуміли, де правда, а де брехня.

Чому, на ваш погляд, Ватикан досі не надав УГКЦ статус патріархату?

Це складне запитання, адже ми йдемо до цього століттями. Тут відіграє роль війна в Україні та сильний вплив московського патріархату – перш за все в Україні, а також на міжнародному полі. Вони мають великий вплив, і це до певної міри маніпуляція.

Патріархат – це природна структура Східної церкви, а патріарх – це духовний батько. Сьогодні ми називаємо нашого очільника Блаженнішого Святослава патріархом. Хоча він має титул Верховного Архієпископа, ніщо не передає роль батька краще. Ми молимо Бога, щоб у певний час Ватикан прийняв це рішення і надав офіційний титул патріарха нашій церкві, адже ми є однією з найбільших східних церков у католицькому світі.

У 2024 році вдалося визволити з російського полону двох священників греко-католиків. Чи є серед полонених зараз інші греко-католицькі священники і що відомо про їхню долю?

На сьогодні я не чув, щоб хтось із наших священників перебував у полоні. Дехто був поранений, декого з окупованих територій насильно вивозили або давали час залишити регіон. Окрім двох священників-редемптористів – отця Івана Левицького та отця Богдана Гелети – інших наших священників у полоні немає.

Проте цей приклад яскраво показав, що ворог не має нічого святого: він однаково ставиться як до військовополонених, так і до цивільних. Щодо цивільних взагалі відсутній чіткий механізм домовленостей про звільнення. Коли вони повернулися після півтора року полону, вони були повністю виснажені фізично, духовно, морально та психологічно, втратили вагу. Я добре їх знав, але на перших фотографіях перед звільненням просто не впізнав, за цей час їх просто знищили. Це історія й про всіх наших воїнів, які перебувають у полоні. Ми докладаємо максимальних зусиль, щоб повернути всіх і допомагати з їхнім зціленням.

Чи продовжується робота з повернення депортованих до росії українських дітей, за яку відповідає спеціальний папський посланець?

Ця праця ведеться. Зараз в Україні перебувають два ватиканські дипломати: архієпископ Пол Ґаллагер (секретар у справах стосунків з державами) та кардинал Маттео Дзуппі, призначений щодо питань звільнення полонених і повернення дітей. Кардинал Дзуппі вже відвідував табори для російських військовополонених в Україні й має намір поїхати до москви, де, сподіваємося, йому відкриють доступ до українських полонених.

<picture></picture>
СКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента

Повернення 20 тисяч насильно вивезених українських дітей було моїм основним проханням до Папи, коли я мав нагоду особисто звернутися до нього. Кожна дитина для нас дуже важлива, бо це наше майбутнє. Важливо діяти швидко, щоб ворог не затер їхню пам'ять, українську культуру, традицію, історію та віру.

Кілька запитань від пересічних людей. Якщо Бог є, чому він не зупинить цю війну?

Створюючи людину, Господь Бог надав їй повну свободу, і проблема полягає в тому, що людина не завжди вміє цією свободою користуватися. Навіть коли людина чинить зло, Господь поважає її свободу. Якщо очільник сусідньої держави приймає рішення, подумавши, що він є богом і може вершити людські долі, то це питання не до Бога, а до людської свободи. Рішення однієї особи мають вплив на мільйони людей – як в Україні, так і в росії.

Не варто звинувачувати Бога. Бог перебуває поруч із тими, хто плаче, біля дітей, поранених та ампутованих. Бог є там, де біда й терпіння, і тому Бог є з Україною. Саме за це Україною захоплюється весь світ.

Питання від українського солдата: чи справді конфесійні розбіжності між християнами є такими важливими на п’ятий рік повномасштабної війни?

На фронті це питання точно на останньому місці. Незалежно від того, чи людина католик, православний, протестант, мусульманин чи декларує, що взагалі не вірить у Бога, головне питання зараз: як зберегти життя, захистити рідних і країну. Якщо людина ідентифікує себе з певною вірою, вона має жити за її законами.

Питання від моєї сусідки з одеської комуни. путін – це антихрист? Як церква трактує постать людини, яка уособлює зло такого масштабу?

Я не є Господь Бог, щоб казати, антихрист він чи ні. Але це людина, яка зробила дуже багато зла своєму народові та вторглася до чужої країни. Це людина, яка забула, що вона є смертною. Забути про свою тимчасовість на землі – найбільша помилка. Ким би ти не був – прибиральницею, президентом чи диктатором. До речі, жоден із диктаторів не лишився живим, а їхня дорога закінчувалася дуже трагічно. Людина, яка живе в страху й не має внутрішнього миру, розповсюджує цей неспокій на інші країни. Людина не може бути Богом. Намагаючись ним стати, вона приносить надто багато зла.

Чи достатньо зараз капеланів для забезпечення потреб фронту та шпиталів?

Потреби фронту набагато більші за наявні можливості церкви, адже ніхто не був готовий до такої війни. Військовий капелан виконує подвійну або потрійну функцію: він має бути й медиком, і духовним батьком, і різноробочим. Тобто бути "унікальним солдатом", який не лише молиться, а й перебуває безпосередньо поруч із військовими.

Це складне та болісне служіння, адже капеланам доводиться повідомляти родичам про загибель молодих хлопців та дівчат. Наразі триває підготовка нових священників для цього служіння.

Як саме спорт, гори чи подорожі допомагають вам перезавантажувати розум при такому щільному графіку?

Зараз через нове служіння часу на відпочинок майже немає. Мій графік – це офіс, літаки, аеропорти та перельоти. Раніше я міг проїхатися на велосипеді чи походити біля океану, зараз це вдається вкрай нечасто. Людське тіло як батарейка, його потрібно заряджати, і я намагаюся знаходити для цього час.

Дивлячись на те, як в Україні через війну діти й юнаки швидко дорослішають, ми маємо бути єдиними. Сподіваюся, після закінчення війни всі ми зможемо видихнути та знайти час для себе та своїх родин.

Ната Чернецька