Одесит Борис Лісаневич: особистий друг короля Непалу

This article is also available in English

197

Борис Лісаневич. ФОТО: dovkola.media

Інтент продовжує серію матеріалів про видатних одеситок і одеситів. Цього разу публікацію буде присвячено Борису Лісаневичу.

Танцюрист, авантюрист, мисливець. І це не історія про трьох друзів. Ці абсолютно протилежні іпостасі уживались в одній особі. А починалось все досить розмірено, як стукіт настінного годинника.

Дитинство майбутньої знаменитості

У 1905 році у дворянській родині Лісаневичів народився син Борис. Батько був військовим і займався розведенням коней. У дев’ять років Бориса віддали до кадетського корпусу. І, скоріш за все, його доля мало б чим відрізнялася від батькової.

Борис Лісаневич у дитинстві. ФОТО: odessa-memory.info

Про своє дитинство він напише так: "Наша родина жила в Одесі. У мене було троє братів, я був наймолодшим. Наш дім в Одесі був на околиці міста, між іподромом та кадетським вчилищем. Ці два місця зіграли найважливішу роль у моєму житті в Одесі".

Але у вирі революції його батько і старший брат обрали не ту сторону барикад. І обрії майбутнього для юного Бориса втратили яскраві барви.

Від кадета до танцюриста

У 1917 році, намагаючись сховати хлопчика від зайвих проблем, мама за допомогою родички-балерини записує Бориса до балетної школи Одеського оперного театру. І через кілька років здібний симпатичний юнак стає провідним танцюристом трупи. Але тисячі зниклих без вісті опонентів нової влади чи померлих від голоду прямо на вулицях наводили Бориса на думку про еміграцію.

Борис Лісаневич - танцюрист балету. ФОТО: odessa-memory.info

Нагода трапилась у 1924 році. Борис назавжди залишає батьківщину. Згодом із великими складнощами до нього доєднались мати і брат Олександр. Батько Бориса працюватиме на кінному заводі на Кубані й помре у 1927 році від малярії. Старшого брата Георгія розстріляють у 1938 році.

У кишені Бориса був тільки білий Нансенівський паспорт (міжнародний документ для осіб без громадянства, який видавали з 1922 до 1938 років) і колосальна віра в себе. Короткий час Борис Лісаневич працює на заводі Рено, але досить швидко повертається до балету і проходить відбір до трупи Сергія Дягілева. Щоправда, останній помирає в 1929 році, і Борис знову в пошуках роботи. Він гастролює Європою в складі різних труп, обзаводиться корисними знайомствами. Врешті-решт Лісаневич укладає контракт на роботу в Буенос-Айресі. Але прощальна вечірка закінчується відмовою їхати до Аргентини.

Від Аргентини до Індії

На вечірці Борис знайомиться з солісткою театру Шаляпіна Кірою Щербачовою, і ніхто вже нікуди не їде. Так з’являється подружній дует, який гастролює по всій Азії. Молоді люди зачаровані східною красою і вирішують залишитись тут довше, ніж тривають звичайні гастролі.

Дует із дружиною Кірою Щербачовою. ФОТО: odessa-memory.info

Домом Бориса Лісаневича в наступні роки стає індійська Калькутта. Саме тут до балету додається ще одна пристрасть – полювання. Зазначимо, що для Індії полювання – це священний обов’язок аристократів. Передбачалося, що представники знаті мали необхідні статки й хоробрість, щоб захищати селян від тигрів-людожерів. Людожерами, як правило, стають старі або травмовані тварини. Їхні напади на поселення призводили до трагедій. Отже, мисливці, яким вдавалось вполювати тигра, здобували почесті й пошану. За своє життя Борис Лісаневич вполював 68 тигрів, серед яких три були людожерами.

Борис Лісаневич перед полюванням. ФОТО: odessa-memory.info

Поступово танцюрист з Одеси заводить корисні знайомства серед індійської та колоніальної британської еліти й помічає одну цікаву деталь: між обома групами практично відсутня комунікація. Йому приходить ідея створити клуб, в якому б це стало можливим.

Борис підходить до реалізації ідеї з одеським розмахом. Для клуба обирається грандіозний Палац Пилипа. На підготовку до відкриття було витрачено лише 12 днів. У майбутньому цей досвід роботи в цейтноті неодноразово стане в нагоді.

Власний клуб і знайомство з монархом

18 грудня 1936 року відбулося грандіозне відкриття Клубу-300, який прийняв 600 осіб. Без жодних обмежень щодо раси, статі, національності. Важливо, що клуб працював цілодобово. На відміну від тодішньої практики закривати подібні заклади о 14:00. У клубі справи йшли блискуче, а навколо насувалась гроза.

Клуб Бориса Лісаневича. ФОТО: dovkola.media

Почалася Друга світова війна, але клуб продовжував працювати. Його гостями тепер були чисельні американські пілоти, що здійснювали польоти з вантажами до Китаю.

У цей період серед відвідувачів Клубу-300 з’явився новий таємничий гість. Не пілот, не британський чиновник і навіть не індійський махараджа, а справжній король загадкової країни. І не просто король, а божество – саме такий статус має правитель у Непалі. Хоча на той момент вся реальна влада в країні належала прем’єр-міністру Рана.

Фактично знаходячись під домашнім арештом, король Трібхуван періодично виїздив на лікування до сусідньої Індії. Саме там на території клубу Бориса Лісаневича відбувались таємні зустрічі, які згодом допомогли Трібхувану повернути собі владу в країні. Відбулось це у 1951 році.

На знак подяки за допомогу Борис Лісаневич став одним із перших серед європейців гостем короля Непалу. На той момент Борис вже був одружений вдруге. Його обраницею стала датчанка Інгер Пфейфер.

Подружжя опинилось у справжній казці в абсолютно закритій країні з середньовічним ладом і фантастичними краєвидами, звичаями та архітектурою. Були й проблеми – майже повна відсутність інфраструктури і складне оформлення документів. Але Борис вирішив взяти на себе місію першопроходця.

Борис відкриває світові Непал

Борису вдалося переконати короля Трібхувана допустити до країни туристів. Після цього Лісаневич береться за облаштування першого в країні готелю в палаці колишнього прем’єр-міністра.

Абсолютно все потрібно було доставляти через Індію: від овочів та фруктів до автомобілів. Вантажі доставлялись або літаком, або через гірські перевали на спинах носильників. Завдяки Борису Лісаневичу в палаці з’являються каналізація, електрика, унітази, дверні ручки й постільна білизна. У 1955 році всесвітньо відома туристична фірма "Томас Кук" привозить до Непалу перших гостей.

Нарешті бурхлива натура одесита потрапила у правильне русло, однак трапляється нещастя – помирає його багаторічний друг король Трібхуван. На престол приходить його син Махендра, який розпочинає кампанію проти соратників батька. Борис Лісаневич навіть на деякий час потрапляє до місцевої в’язниці, ставши першим в’язнем-європейцем.

Щоправда, ув’язнення було недовгим. Махендрі потрібно було влаштувати грандіозну коронацію. Виявилося, що єдиною людиною, яка могла організувати це з розмахом, був Борис Лісаневич.

Слід сказати, що підготовка не була простою. Лід для заморозки продуктів, кури, риба – все загинуло під час транспортування літаком. Замість 112 гостей прибуло 190. Це лише кілька моментів, які могли закінчитись катастрофою для Бориса Лісаневича, однак все пройшло з блиском.

У 1961 році Борис підтверджує свою репутацію найкращого організатора прийомів – гостею Непалу стала королева Єлизавета ІІ. Кадри цього візиту збереглися на відеоплівках фірми Пате.

Між Еверестом і джунглями

Мабуть, головними гостями для Бориса були не короновані особи, а альпіністи, які приїздили до Непалу зі всього світу. Підкорення Евересту для когось із них ставало вершиною кар’єри, а для когось – квитком в один кінець. І саме для цих відчайдухів двері готелю Бориса Лісаневича були відкриті завжди. Часто така гостинність оберталась для нього боргами і проблемами.

Але невгамовна натура не знала зупину. Грандіозні прожекти, серед яких було розведення свиней, гусей і навіть зйомки фільму в джунглях зі сценою битви за участі 117 слонів, 200 коней та 300 солдатів. Зйомки зірвались, а Борису залишилося сплатити борг у 20 тисяч доларів.

Історій про цю унікальну людину вистачило б на кілька книжок. У 1976 році про Бориса писала газета The New York Times.

Святкування 75-річчя Бориса Лісаневича. ФОТО: wasmedia.b-cdn.net

Помер Борис Лісаневич у 1985 році. Похований одесит на кладовищі Британської амбасади в Катманду. Дружина Інгер померла в 2013 році. Останні роки свого життя вона присвятила збереженню архітектури Непалу, яка за іронією долі зазнала руйнівного впливу через зростання туризму в цій країні.

Інгер Лісаневич. СКРІНШОТ з інтерв'ю на youtube