Одеські купальні та купання: що рекомендували майже 200 років тому

Одеса як приморське місто завжди вабила своїми пляжами. Ось тільки на вигляд вони були зовсім не такі, як зараз. Берег стрімкий, пляж дуже короткий. Але море нікого не могло залишити байдужим. Як зароджувалася культура морських ванн читайте у матеріалі із циклу Інтента "Історія Одеси". 

Узбережжя в районі Середнього фонтану. Листівка з колекції автора

Одна з перших публікацій про морські ванни в Одесі належить лікарю Івану Віцману, який 1835 року видав невелику брошуру, в якій описав терапевтичну дію морських та лиманних ванн в околицях Одеси. Починається брошура такими словами (переклад редакції): "Рятівна дія морських, лиманних та мулових ванн на околицях Одеси виявилася явно лише у 1833 році". Чому саме в 1833? Мабуть, Віцман згадує про першу міську грязелікарню на Куяльницькому лимані, про яку в 1833 році багато писав Ераст Андрієвський і яку відкрили в 1834. Але пройде ще тривалий час, перш ніж будуть відкривати перши облаштовані міські купальні.

Описуючи користь від морських та лиманних ванн, Іван Віцман згадує, що дія одеських ванн більш вагома, ніж "дія вілл Кавказьких та Карлсбадських".

Але в Одесі в XIX столітті не вистачало повноцінної курортної інфраструктури, про що багато разів писали місцеві газети. Лише в другій половині XIX століття в Одесі масово відкриваються морські купальні, дачі для літнього відпочинку та лікування, а також заклади з "теплими морськими ваннами". 

У путівнику за 1879 рік так описано користь морських курортів (переклад редакції): "Морське повітря містить у собі менше вуглекислоти, набагато більше водяної пари, а також – частинки солей, йодисті та бромні сполуки".

Згідно з "настановою для тих, що купаються у морі" найкращий час для купань "вранці натщесерце". 

Думали в той час і про лінивих, яким було ліньки вирушати з дому на море: "Водовози, що існують в Одесі, доставляють бочку морської води додому за невелику плату від 50 коп. до 1 руб.". Така послуга, мабуть, мала попит, тому що на той час купання в морі було дуже клопіткою справою. У путівнику Лисянського, виданого 1897 року, організацію місць купання в морі описано так (переклад редакції): "Від центру міста всі існуючі місця для купання сильно віддалені, а тому бажання, а для більшості потреба купатися, є дуже складним питанням. Кожне купання потребує витрати грошей та часу". 

Сто років тому до купань у морі ставилися дуже серйозно. Публікували навіть спеціальні рекомендації (переклад редакції): "Особам, які не звикли до холодних купань на відкритому повітрі, а також слабким, виснаженим і малокровним особам необхідно до початку купання підготуватися, взяти попередньо кілька підігрітих морських ванн низхідної температури". 

Морські ванни лікарі навіть прописували замість ліків. При цьому лікар докладно описував кількість купань та їхню тривалість. За такого підходу сучасна фармацевтика могла б розоритися.

Узбережжя в районі Малого Фонтану. Листівка з колекції автора

Які ж лікувальні можливості морських курортів згадували лікарі на початку XX століття? У довіднику "Одеса - курорт" описано склад морського повітря. Автори довідника вказували на підвищений вміст озону та зменшений вміст вуглекислого газу в морському повітрі порівняно з континентальним. Також у морському повітрі містяться частинки солі. Далі наводяться кумедні обчислення, скільки морського повітря людина вдихає на морському курорті протягом одного дня. Відповідно до розрахунку, це приблизно 150 000 літрів повітря. Переклад редакції: "Неважко собі уявити, який благодійний вплив має надавати щоденне споживання такої величезної кількості хімічно чистої, вільної від пилу і мікробів, прекрасного морського повітря, що триває тижнями й місяцями", - писали укладачі довідника в 1915 році.

На початку XX століття було заведено вважати "близько 40 купань за сезон при шеститижневому курсі лікування цілком достатнім". При цьому вважали нормою купатися раз на день. Але для "міцніших і витриваліших" дозволяли купатися двічі на день, за умови, що між купаннями буде не менше 5-6 годин. Так, і найголовніше: забороняли купатися натщесерце. Лікарі рекомендували купання розпочинати за годину після сніданку. А якщо ви вже пообідали, то купатися можна було лише через 2-3 години після трапези. Але треба було поквапитися, адже після заходу сонця купатися "не дозволяли".

Ну, а якщо ви вже зважилися увійти у воду, то під час перебування у ній "для прискорення реакції корисні всякі рухи тіла, особливо плавання".

Не менш клопітно було утримувати купальні. Відповідно до обов’язкових постанов Одеської міської думи від 12 грудня 1893 року, утримувачам купалень ставили в обов’язок (переклад редакції): "…тримати у служінні достатню кількість благонадійних людей та заснувати у купальнях внутрішній нагляд за порядком та, у разі порушення такого, вживати належних за законом заходів. Утримувачі купалень, повинні мати човен, рятувальні кола і кінці надання допомоги тим, що потопають". 

При купальнях розміщали інформаційні стенди, у яких вказували таксу за купання, і навіть температуру води. Причому вимірювання температури води проводили тричі на день: о 7 ранку, опівдні та о 5 годині вечора. Правила прописували також механізм вимірювання температури морської води: термометр під час вимірювання мав перебувати у воді на глибині одного аршина протягом чверті години.

Так виглядали купальні на одеських пляжах в 19 столітті. Листівка з колекції автора 

Для того, щоб перейти до опису пляжів в Одесі, потрібно з’ясувати, як же на нашому узбережжі сформувалися ці пляжі? Природні пляжі формує море. Геологічна діяльність моря на одеському узбережжі характеризується трьома основними процесами: руйнуванням, перенесенням та нагромадженням речовини.

Руйнівна діяльність моря спостерігається у прибережній зоні та пов’язана з вітряними хвилями, а також припливно-відпливними явищами. Руйнування морських берегів під впливом моря називають "морською абразією".

Внаслідок механічної руйнації узбережжя морськими хвилями утворюються дві форми рельєфу: кліф та бенч. Кліф – це обрив морського берега, а бенч – це прибережна тераса, утворена уламковим матеріалом у результаті руйнації гірських порід узбережжя.

Руйнація морського берега в околицях Одеси. Фото: Дмитро Жданов 
    

Береги Одеси складені здебільшого пухкими породами, які швидко розмиваються. Більш міцними є вапняки, які теж руйнуються під дією морських хвиль, але повільніше, ніж глини та суглинки. Через це узбережжя (де немає протизсувних споруд) має нагромадження численних блоків вапняку, які поступово руйнуються та перетворюються в карбонатний пісок.

В результаті удару хвиль о породи берега відбувається не тільки їхня механічна руйнація та подальше подрібнення до піщаної та глинистої фракцій, але й сепарація уламкового матеріалу: дрібніші фракції нагромаджуються на більшій відстані від берега.

Після руйнації та перенесення уламкового матеріалу відбувається його нагромадження. Так формуються теригенні (уламкові) породи та акумулятивні форми рельєфу (наприклад коси). Крім теригенних за походженням морські гірські породи можуть бути органогенними та хемогенними. Органогенні морські осадові гірські породи утворюються у процесі нагромадження продуктів життєдіяльності живих організмів. Наприклад, у процесі нагромадження та подальшої літифікації мушель молюсків формуються вапняки. Процес перетворення покладів на гірські породи називають "діагенезом" (у перекладі з грецької "переродження"). Так утворились одеські вапняки.

Ті пляжі, до яких ми звикли з дитинства, – штучні, і їх періодично насипають на узбережжя. Складені вони кварцовим піском, який видобували на Одеській банці. Уперше "насипні" пляжі почали облаштовувати в 1960-х при створенні системи протизсувних споруд.

Природні пляжі, характерні для Одеси, складені продуктами руйнування вапняків і мають жовтуватий відтінок. Крім того, такі пляжі зазвичай вузькі. Широкі природні пляжі формувалися переважно в районі Аркадійської балки (яка виникла на місці річища давньої ріки) та в Лузанівці. Тому в Аркадії та Лузанівці пляжі були набагато ширшими порівняно з іншими пляжами в межах міста. Це сприяло розвитку аркадійського курорту в кінці XIX – на початку XX століття. Ось як описано узбережжя Аркадії в путівнику за 1915 рік (переклад редакції): "Берег для купання ідеальний. Він представляє оксамитове піщане дно, на якому немає жодного камінця".

Пляж "Ланжерон", початок XX століття.

Узбережжя на дачі "Отрада". Листівка з колекції автора

Пляж "Аркадія", середина 20 століття. Листівка з колекції автора

Для збереження речей відпочивальників на одеських пляжах працювали спеціальні каси, у яких можна було здати коштовності та гроші (трохи понад 50 рублів). Однак це не заважало систематичним крадіжкам речей відвідувачів. У газеті "Одесские Новости" за 28 червня 1885 року було опубліковано таку замітку (переклад редакції): "У тих, хто купається на Ланжероні в народних купальнях, майже щодня виробляються крадіжки; так в однієї жінки потягли черевики, і вона змушена була чекати до вечора і потім без черевиків вирушить до міста". Подібні оказії траплялися на всіх одеських пляжах.

Але навіть такі неприємності не могли згладити враження від відпочинку на березі моря. 

Дмитро Жданов