29 червня 2024 р. 23:31

"Я ваша людина в Одесі": херсонська гідеса Інна Микуцька про життя в окупації та в новому місті

10861

Фото: Яніна Надточа

(Фото: Яніна Надточа)

Всю окупацію майстриня та гідеса Інна Микуцька пробула у Херсоні. Не маючи можливості проводити екскурсії вона використала свій талант розповідача, щоб якомога більше людей дізналися про діяльність росіян у захопленому місті. Робила це у дописах на соціальній сторінці та в коментарях національним і закордонним ЗМІ. А ще, спостерігаючи за окупантами з балкона квартири, Інна вишивала українські сорочки. Після звільнення правобережжя Херсонщини жінка евакуювалася до Одеси, де відновила улюблену справу – знайомити ближче з південним містом ВПО та всіх охочих.

Вишиванки, створені під час окупації

Повномасштабне вторгнення застало херсонську Інну Микуцьку, як і більшість українців, зненацька. Попри тривожні розмови не вірила, що таке може статися і навіть не склала тривожну валізу. Натомість активно працювала, розробляючи нові цікаві маршрути та екскурсії. Зокрема, 25-го лютого панні Інна мала зустрічати групу з Дніпра. Події 24-го лютого стали для жінки справжнім шоком.

"Вперше в житті я не знала, що відповісти доньці, коли вона зателефонувала. Це було таким потрясінням, що я не мала сил вийти з квартири два тижні. Панічні атаки, які раніше вважала надуманою історією, стали моєю буденністю", – згадує пані Інна.

Світ херсонки обмежився балконом власної квартири, де вона почала вишивати українські сорочки. Таким чином не лише дала собі раду, а й змогла привести думки до ладу. Хрестик за хрестиком Інна почала створювати щось значно більше і вагоміше – вишиванку "Перемога". Саме таке обумовила свій перший виріб, тоді ще незакінчений, майстриня і не випадково. За стародавнім віруванням: жінки, починаючи нову роботу, загадували бажання і як вона була звершена – бажане здійснювалося.

"Працювала по 8-12 годин. Бо чомусь вважала, що коли закінчу вишиванку – закінчиться війна. Але так не сталося. Проте сорочку таки вдягнула за кілька місяців на фотосесію в Ботанічному саду університету. А це, на хвилинку, середина літа – розпал діяльності окупаційної влади", – розповідає пані Інна.

Ще одна особливість сорочки в тому, що її орнамент Інна Микуцька повністю повторила з картини "Портрет дівчини у вишиваній сукні" Михайла Брянського. Майстриня змінила тільки один елемент – шов гладдю на хрестик, який з’явився в користуванні українців тільки після 1860 року. Це була вимушена міра, бо знайти іншу тканину було не можливо. Всі крамниці для рукоділля зачинилися 24-го лютого.


Михайло Брянський "Портрет дівчини у вишиваній сукні". Фото: Херсонський обласний художній музей

Це полотно окупанти вивезли разом з іншими експонатами з Херсонського обласного художнього музею ім. О. Шовкуненка, місце перебування культурної цінності невідоме. Всі ці обставини роблять сорочку унікальною, тому вона постійно привертає увагу суспільства.


Фото: Марія Духовне Личко

"З останнього до мене звернулася команда проєкту "Викрадене мистецтво…". В рамках якого фольклористка Ярина Сізик та режисерка анімації Марія Духовне Личко привертають увагу до творів мистецтва, що були викрадені росіянами шляхом їх відтворення на сучасний лад. Це виняткова ініціатива і я дуже рада, що стала її частиною", – ділиться Інна.

Картину "Портрет дівчини у вишиваній сукні" Михайла Брянського для фотографій та відео представила українська модель, актриса, телеведуча Даша Астаф’єва, яка дуже схожа зовнішньо із зображеною на полотні дівчиною. Крім того, для образу повторили вбрання, зачіску та позування.

"Історія окупації Херсона вкотре нагадує, що ворог нищить не тільки нас фізично, а і цілеспрямовано нищить нашу культурну спадщину. Адже вона є свідченням унікальності, креативності та багатої історії українського народу. Тільки з Херсонського художнього музею було викрадено понад тисячу творів мистецтва. І поки викрадене мистецтво сумує на чужині, нашим потужним інструментом стає пам’ять. Незайве нагадування посередництвом фантазії, що ми втрачаємо кожного дня і миті. Нехай це мистецтво оживе і поговорить з вами", – зазначає режисерка Марія Духовне Личко.

За 8,5 місяців окупації майстриня також закінчила другу сорочку "Визволення", що вирізняється сучасним кроєм та різноколірними яскравими нитками. Її пані Інна планувала одягнути під час деокупації Херсона, дізнавшись же довгоочікувану новину – так і зробила. А ось третя вишиванка "Очікування" повністю виправдовує свою назву, адже досі знаходиться на завершальній стадії виготовлення.

Хроніки окупованого Херсона

Знаходячись в окупації Інна Микуцька почала вести онлайн-щоденник: публікуючи на соціальній сторінці у Facebook, за можливості, кожного дня допис із фотографіями. Робила це, аби друзі та знайомі бачили, що з нею все добре. Інакше на відписування всім в особисті повідомлення знадобилося б понад дві години. За умов відсутності стабільного Інтернету та зв’язку це було неможливо.


Фото: Яніна Надточа

"Розповідала про життя в місті, наприклад що з комунікаціями чи про перевірки на блок-постах. А ще, мій балкон виходив на одну з ремонтних баз окупантів, тож спостереження за "чмонями" (так Інна називала російських військових, - ред.) стали неодмінною частиною цих дописів. Також описувала процес роботи над вишивкою та обов’язково щось для настрою, найчастіше це було про пригоди моєї кішки Коши. Бо пухнаста героїня швидко стало улюбленицю всіх читачів", – говорить пані Інна.

Окупаційні хроніки стрімко набирали попит, ними ділилися та про них говорили. Незабаром херсонці стали поступати прохання про коментарі від ЗМІ, українських та закордонних. Загалом, за час окупації вона співпрацювала з редакціями дев’яти країн, серед них: Португалія, Японія, Франція, Германія, Австрія, Латвія, Литва та інші. В прямих етерах обличчя жінки приховували, а одного разу залишили в кадрі лише її руки, що вишивали. Попри це, Інну все одно впізнавали.

"Перша фраза доньки після звільнення: "Нарешті можна не боятися, що буду тебе по підвалах шукати". Рідні та друзі дуже переймалися. Відкрито висловлювати проукраїнську позицію в окупованому місті було вкрай ризиковано та небезпечно", – додає Інна Микуцька.

Співпраця з іноземними журналістами продовжилася і після деокупації Херсона. Інна стала водночас і фіксером (помічником ЗМІ в незнайомому місті, - ред.), і героїнею їх програм. Отримав продовження і щоденник окупаційного життя. За ініціативи керівниці ГО "Центр культурного розвитку "Тотем" Олени Афанасьєвої виник масштабний проєкт "Херсон: хроніки вишиванки, хроніки культурного спротиву". Текст дописів було зібрано та скомпоновано по місяцях, а також перекладено українською мовою і доповнено авторськими малюнками херсонських митців. Результат роботи був представлений в багатьох містах України та на виставках в Німеччини, Литві, Італії.


Фото надала співрозмовниця

"До речі, у планах з одеським видавництвом випустити паперовий варіант хронік. Редактор Ірина Воробойова провела, на мою думку, титанічну роботу: витягнувши зі стрічки Facebook всі оригінальні дописи з фотографіями. Рукопис буде перекладений українською та англійською мовами. Залишилося тільки знайти кошти на випуск книги. Чи думала я, коли писала той щоденник, що це набуде значення культурного спротиву? Ні! Я просто робила те, що відчувала необхідним для себе і людей", – зазначає пані Інна.

Про Одесу херсонським поглядом

Наразі Інна Микуцька проживає та працює в Одесі. Сюди разом з родиною переїхала після звільнення Херсона через масові обстріли. Зізнається, робити цього не планували та приліт ворожого снаряду в сусідній будинок став останньою краплею. Речі зібрали за один вечір і вже зранку виїхали до знайомих, які пропонували прихисток ще на початку окупації.

"Одеса – це місто, яке я знала, бо неодноразово возила сюди екскурсійні групи. Тож воно не було для мене чужим. Нині я ще більше захоплена цим містом, що прийняло та обійняло мою сім’ю в такий нелегкий час. Вразило відношення людей, випадкові перехожі допомагали без зайвих питань та кількість прапорів на будинках, після російських трикольорів в окупації – це по-особливому зачіпало за живе", – ділиться пані Інна.


Екскурсія в Одесі. Фото надала співрозмовниця

Пів року жінці доводилося вибудовувати своє життя буквально з початку. Тому про повернення до професії не думала, хоча й сумувала за роботою. Змінило усе підтримка асоціації гідів Одеси, які сказали херсонській колезі такі слова: "Вона для них не конкурент, а ще одна людина, яка зможе з любов’ю розповідати про це місто. Роботи вистачить на всіх".

Першу екскурсію Інна Микуцька провела у парі з одеситкою Віолетою Дідук. Тему "Театральні історії" обрали невипадково, бо проводили багато паралелей між Херсоном та Одесою. Наприклад, головні театри обох міст не збереглися в оригінальному вигляді. Перша будівля Одеського національного академічного театру опери та балету згоріла під час масштабної пожежі у 1873 році, а Херсонський театр ім. М. Куліша був підірваний німцями в 1944 році. Надалі херсонка здійснила чимало крутих колаборацій з іншими членами кола одеських гідів. Крім того, вона закінчила безоплатні курси для ВПО від одеського гіда, історика та краєзнавця Олександра Бабіча, в якого мріяла навчатися ще до війни.

Вже рік Інна проводить екскурсії Одесою самостійно, розширюючи формати та тематику. Наголошує, підготовка кожного маршруту складний і нешвидкий процес. Хоча місто сповнено історіями. Лише на одній вулиці Пушкінська можна провести 10 різних екскурсій, а про провулок Чайковського, усього 500 метрів, розповідати дві години. Також вона почала організовувати лекції з історії українського вбрання.

Свої заходи гідеса називає моноспектаклем, бо переконана: люди першочергово приходять за емоціями. Будь-яку інформацію, за бажанням, можна прочитати в книжках чи інтернеті. Тому слів: "подивіться направо, в цьому будинку народився…" від неї не почути.

"Найчастіші мої групи складаються з переселенців, в тому числі з Херсона. Тому завжди кажу їм, що я ваша людина в Одесі. Я не виросла тут, а вивчаю місто поступово і показую його своїми очима. А ще, я дуже полюбила Одесу і хочу, щоб люди на моїх екскурсіях любили її так само. До того ж я продовжую використовувати як елемент паралелі між Одесою та Херсоном. Бо мені важливо і сьогодні розповідати про рідне місто", – пояснює Інна Микуцька.


Екскурсія в Одесі. Фото надала співрозмовниця

У планах пані Інни залишатися та розвиватися в Одесі, повернення до Херсона поки не розглядає. Не приховує, не знає як водити екскурсії пораненим містом, де майже кожна будівля несе в собі певну трагедію. Однак як і переїзд до південного міста – загадувати не буде, бо війна ще триває і вона вносить корективи без узгоджень. Єдине, в чому переконана херсонка: вишивка ніколи не піде з її життя. Тож майстриня продовжує працювати, тільки нині на одеському балконі.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Ігор Льов

Яніна Надточа

Поділитися