Історія зсувів Одеси

6 серпня 2023 року селі Фонтанка Одеській області через зсув ґрунту загинув 10-річний хлопчик. Подія жахлива, але на жаль це не виключення для Одеси та області. Про історію зсувів читайте в матеріалі з циклу Інтента "Історія Одеси".

Зсуви – негативне природне явище, яке супроводжує одеське узбережжя майже дві тисячі років з початку засвоєння цих міст в античності. Фахівці налічують понад 250 зсувів на околицях Одеси лише за період з 1797 року до теперішнього часу (до 1797 практично немає правдивої інформації про зсуви на узбережжі в околицях Кочубієва – Хаджибея).

Перші спроби будівництва протизсувних споруд в Одесі були здійснені ще в 1815 році, коли розпочалися роботи зі зміцнення берега в районі гавані. В результаті ділянку 100-150 метрів завдовжки укріпили палями. У 1820-30-х роках зсувами в Одесі займався відомий французький інженер та геолог Гаюї. До речі, Потьомкінські сходи, крім своєї основної функції, також виконують функцію протизсувної споруди. Але на більшій частині узбережжя зсуви відбувалися досить інтенсивно.

Вперше з наукової точки зору описав зсуви в Одесі французький інженер і геолог Жюст Гаюї, який працював над цією проблемою з 1813 року. Ось як описує Гаюї зсув, що стався 19 листопада 1821 року на дачі Антоніо Рицци, розташованої в трьох верстах від м. Одеси: "Смуга землі, що примикала до обриву, завдовжки 213 м і шириною 6,3 м осіла з півночі на 4,4 м, а з півдня на 9 м, причому територія між урвищем і морем була розбита чотирма паралельними глибокими тріщинами". У цей час садівник та його працівники увійшли до свого житла, розташованого на північній околиці саду та були вражені його рухом. Підлога ніби провалювалася, гнулась під ногами, кут будинку, найближчий до моря, відокремив від решти будинку двома розломами. Гаюї вказує, що цей зсув продовжувався 15 хвилин.

Тоді мало хто розумів істинні причини виникнення цього феномену, а отже, і боротьби проти зсувів практично не робили, обмежуючись фактом і описом результатів переміщень ґрунту.

Ось як описує Н. Гербановський в журналі "Ілюстрація" за 1848 рік одеський зсув 1845 року (переклад редакції): "Зляканий, я підвівся і кинувся бігти дорогою на гору. Дорога була вже припинена прірвою, що відокремлювала її від материка" (материк у цьому випадку – берег над урвищем, - ред.).

До речі, в цьому описі зустрічаються найстаріші відомі мені зображення наслідків одеських зсувів. 

Поштівка з колекції автора

Поштівка з колекції автора

Особливо великим був зсув 1861 року, внаслідок якого була зруйнована дача Ланжерона та фунікулер. В результаті зсуву ділянка плато у 320 метрів завдовжки й 30 завширшки опустилася вниз на 20 метрів. До речі, скликана після зсуву комісія ще тоді рекомендувала влаштувати в Одесі дренажні галереї.

Гірський інженер О. Г. Нудельман активізацію зсувних процесів в Одесі XIX століття пояснював так (переклад редакції): "Зі збільшенням населення ціни на землю в місті швидко підвищуються і внаслідок цього, стала потреба утилізувати під забудову місця, які займають косогори, і тому почали скапувати їх дуже недбало і неправильно". 

Те саме стосувалося й приморських дач Малого, Середнього та Великого Фонтану. Ось що писала з цього приводу газета "Одесские Новости" 1912 року (переклад редакції): "Одеса внаслідок нинішніх зсувів втрачає величезну смугу надзвичайно цінної прибережної зони. Але втрата ця набагато більша від того, що дачі, що примикають до цієї смужки, сильно втрачають у своїй цінності". 

Проблему зсувів в Одесі активно обговорювали понад 100 років, однак якихось масштабних заходів не вживали. Починаючи з 1897 року зсуви на Малому Фонтані набули системного характеру: новий зсув відбувався практично щороку. Фонтанські зсуви навіть потрапили до одеських поштівок. 

Поштівка з колекції автора

Зсув на Малому Фонтані. Малюнок 19 століття

Цікаво, що під час масштабного руйнівного зсуву на Малом Фонтане директор одеського кінного трамваю вирішив трошки заробити, та пустив додаткові вагони до Малого Фонтану. Всі вагони були переповнені, люди їхали подивитися на зсув як в театр. Дехто навіть взяв театральний бінокль.

Того ж 1897 року було засновано спеціальну комісію під головуванням міського інженера В. Курбанського. Однак далі розмов про потребу створення системи зсувних споруд справа не пішла.

На початку XX століття під враженням від чергового масштабного зсуву було створено чергову комісію, у роботі якої взяли участь власники дач на узбережжі. Однак у міру того, як шок від руйнувань поступово став проходити, готовність розв'язувати проблему зсувів сильно слабшала. Проблема полягала передусім у фінансах тому, що створення протизсувних споруд передбачало астрономічні витрати. Крім того, фактично дачі Фонтанів перебували за межею міста. Ще 1898 року міський голова Павло Зелений публічно заявляв, що "інтереси власників дач – одне, а інтереси міста – інше". Міська влада вважала, що власники дач самі повинні розв'язувати питання про збереження їхньої приватної власності, а тому більшу частину коштів на боротьбу зі зсувами мають виділити вони, а не міська скарбниця. 

Окремі дачники намагалися щось зробити. Наприклад, у 1901 році власник дачі на Ланжероні Ю. Саморупо закликав сусідів скооперуватися та власним коштом захистити узбережжя вздовж їхніх дач від зсувів. Серед першочергових робіт планували збудувати штольні, які б виводили зайву воду. Однак власники дач не поспішали виділяти кошти на протизсувні заходи, вважаючи, що їх має профінансувати міська дума. Ну, а через кілька років проблема зсувів відійшла на другий план. 

Частково проблему зсувів вирішували підземними штольнями, які виводили надлишок води з ґрунтів. Але штолен було мало, та й одних тільки штолен було недостатньо.

У 1918 році відбувся зсув в околицях Ланжерону, зокрема на вулиці Черноморської, який знищив майже всю парну частину вулиці. Хоча окремі будинки ще зберігались до 1940-х.

Цей зсув був яскраво описаний в газеті "Наше Село" за 30 червня 1918 року (текст подається згідно з оригіналом, - ред.): "Ранком 27 червня були помічені оповзні на прекрасному "Лермонтовському курорті". І з того ж моменту стало очевидним, що через якійсь час увесь участок, де пишаються чарівні сади та коштовні будинки, сповзе в море. Лише тільки помітили мешканці дач що їм загрожує, почалась метушня: всі кинулись як найшвідче вратувати своє добро. Везли на фургонах, несли в руках і всі поспішали, ніби б біженці під час наступу ворожого війська. Візники брали по 200-300 карбованців за одну підводу. Море в той час ніби б одступило від берега, земля тріскалась, залізні труби, що були в землі, лопались. Дріт на оградах то ослабав, то натягувався, ніби б струни, і врешті переривався…"

Поштівка з колекції автора

До проблеми зсувів повернулися в 1920-ті, проте далі численних нарад справа не просувалася. У 30-ті роки XX століття в Одесі була створена станція досліджень зсувів, яку очолив професор Іван Яцко (згодом він очолив кафедру загальної та морської геології Одеського університету). 

В середині XX століття найбільшим був зсув в районі стадіону "Динамо", що стався 5 лютого 1953 року. Зсув розпочався приблизно в 3-ї години ночі й тривав до 7 години вечора. Незначні пересування і дрібні обвали тривали й в наступні дні. Зсув охопив величезну територію довжиною майже 2 км, а шириною близько 300 метрів. Також великим був зсув в районі 13-ї станції Великого Фонтану через який довелося перенести трамвайну лінію. В липні 1957 року в Одесі пройшов дощ, який спровокував 400-метровий зсув. 

Лише в 1960-х роках через 150 років після початку обговорення проблеми зсувів  в Одесі почали реалізовувати масштабний комплексний проєкт з будівництва протизсувних споруд на узбережжі. У цей час створено одеське протизсувне управління, яке очолив Ігор Зелінський - майбутній ректор Одеського університету.

У процесі проведених робіт на схилах до узбережжя виник новий парк "Ювілейний". Парк виник на місці терасування профілю схилів, де йшло висаджування дерев та чагарників, щоб їхня коренева система тримала схил. Через те, що частина санаторіїв втратила до 30 метрів своєї ділянки, балансоутримувачам виплачували компенсацію.

Також важливим кроком для боротьби зі зсувами було спорудження зовнішніх водозбірних лотків, підземних дренажних штолень та галерей – так зване "одеське метро", що виводили ґрунтові води в море. 

Значна частина системи протизсувних споруд розміщена в самому морі. Оскільки одним із чинників утворення зсувів є морські шторми, під час яких ударна сила хвиль руйнує берег та провокує нові зсуви. Для боротьби з цим фактором ухвалили рішення "порізати" та "поламати" морські хвилі. Для цього створили систему бун ("хвилерізів"), яку одесити завзято називають "пірсами". Буни закінчувалися "хвилеломами", що йдуть уздовж усього берега від Ланжерона до дачі Ковалевського. Але в лексиконі одеситів слово хвилеломи не прижилося, тому одесити їх досі помилково називають хвилерізами. На багато років протизсувні споруди забезпечили Одесі спокійне існування. Але рекомендований період експлуатації протизсувних споруд в Одесі вже давно завершився, й вони потребують реконструкції.

Дмитро Жданов