Дивовижний Південь: "Приінгульський" - наймолодший ландшафтний парк Миколаївщини

Регіональний ландшафтний парк "Приінгульський" - унікальний природно-заповідний об’єкт України площею понад 3150 гектарів. На його території поєднуються давні геологічні утворення, ділянки цілинного степу та цінні історико-архітектурні пам’ятки. Саме про цю перлину Миколаївщини піде розмова в черговому випуску рубрики Дивовижний Південь.

Розташований природний комплекс у мальовничому географічному регіоні північного Причорномор'я – Приінгуллі. Так називають місцевість у басейні річки Інгул, розташовану переважно в межах Миколаївської області. Цей край відомий своєю дикою природою, скелястими берегами, заповідними степами, а також багатою історією. Протягом тисячоліть долина річки Інгул слугувала місцем проживання та полем битви для десятків кочових народів та осілих цивілізацій.

Геологічний фундамент та історичні хроніки

На історичний розвиток Приінгулля істотно вплинули його географічне положення та геологічна будова. Територія лежить у межах Українського щита – давньої докембрійської структури. У долині Інгулу та долинах його приток кристалічні породи місцями виходять на поверхню, утворюючи скельні відслонення, кам’янисті береги й невеликі пороги. Вік порід, представлених на території регіонального ландшафтного парку "Приінгульський", оцінюють приблизно в 1,8–2,1 мільярда років.

<picture></picture>
Річка Інгул. ФОТО: pryingul.inf.ua

Для стародавньої людини долина Інгула була ідеальним притулком: скелі захищали від зимових вітрів Причорномор'я, річка забезпечувала питною водою та рибою, а круті гранітні кручі слугували природними стінами фортеці.

Дике поле кочівників

Археологічні знахідки в долині Інгулу свідчать про постійну зміну культур. Кімерійці панували в Приінгуллі в I тисячоріччі до н.е. Це перший народ на території України, чиє ім’я задокументовано в історії. Вони були майстерними вершниками-воїнами. Набіги кімерійців сягали Кавказу, Малої та Середньої Азії. Вони першими в регіоні почали обробляти залізо, використовували скелясті плато як сакральні місця та пункти спостереження.

У VII–III століттях до н.е. господарями цих земель стали іраномовні кочівники – скіфи. Вони створили потужне об'єднання, Велику Скіфію, та залишили на згадку про себе курганні поховання на степових плато, що височіли над річкою (наприклад, Товста Могила або Чортомлик).

Починаючи з III століття до н. е., сарматські племена просувалися до степів Північного Причорномор’я й поступово посилювали там свій вплив, потіснивши частину скіфського населення. Сармати були вправними вершниками; у їхньому війську використовувалися загони важкоозброєної кінноти, основною зброєю якої були довгі списи та мечі. Деякі вершники, а в окремих випадках і їхні коні, мали захисне спорядження. Сарматську кінноту вважають одним із чинників, що вплинули на подальший розвиток європейської важкої кінноти.

В епоху Середньовіччя Приінгулля стало невід'ємною частиною Великого Степу, або Дикого поля. Так у XV–XVIII століттях називали величезні малозаселені степові простори між Дністром, Доном та Азовським морем. Через постійні набіги кочівників тут довго не було постійних поселень.

У IX–XIII століттях за часів Київської Русі Великий Інгул (так згадувалася річка у літописах того періоду) був важливим відгалуженням торгового шляху "з варягів у греки". За контроль над його переправами боролися печеніги, а згодом половці. Гранітні виступи слугували орієнтирами для караванів у безкрайньому степу.

Епоха козацтва

У XVI–XVIII століттях Приінгулля перетворилося на прикордонну зону між Військом Запорозьким Нижнім (Бугогардівська паланка) та володіннями Османської імперії (Кримського ханства). Запорожці цінували місцевий ландшафт за безліч балок та байракових лісів. Уздовж Інгулу з’являлися козацькі зимівники – укріплені хутори, які займалися скотарством та рибним промислом. Річкові пороги (нині урочище "Порожки") використовувалися козаками для влаштування потайних переправ та засідок.

Історія Нового часу

Після ліквідації Запорізької Січі та входження земель до складу російської імперії наприкінці XVIII століття край почав активно заселятися осілим населенням. Землі давали дворянам та військовим. На території сучасного парку закипіло господарське та культурне життя. На початку XX століття землі Приінгулля зацікавили відому династію Тропіних. Брати Тропіни збудували тут модернізовану садибу, розбили парк та впровадили передові на той час методи степового землеробства. Садиба стала адміністративним та культурним центром мікрорегіону.

<picture></picture>
Садиба Тропіних. ФОТО: Р. Маленков

У 1904 році на високій гранітній кручі біля злиття річок Інгулу та Стовбової виріс Свято-Михайлівський храм. Звели його брати Дуриліни в пам'ять про свою матір Пелагею, яка рано пішла з життя. Архітектурне диво з червоної цегли з 12 куполами і хрестами, що були інкрустовані німецькими дзеркалами, стало головним духовним маяком Приінгулля. Сьогодні це діючий жіночий монастир, що самотньо стоїть на високому березі Софіївського водосховища.

<picture></picture>
Свято-Михайлівський храм. ФОТО: М. Романенко

Софіївське водосховище

XX століття принесло радикальні зміни в топографію краю. У долині річки Інгул 1968 року було споруджено Софіївське водосховище, розташоване на північний схід від села Софіївка в межах сучасного Баштанського району Миколаївської області. Воно є другим за величиною в регіоні, простягається з півдня на північ на 18 км.

<picture></picture>
Софіївське водосховище. ФОТО: upload.wikimedia.org

Софіївське водосховище змінило гідрологічний режим Інгулу. Створення водоймища стало важливим етапом розвитку водного господарства регіону. Штучне регулювання стоку дозволило забезпечити стійке водопостачання населених пунктів, здійснювати запас води для сільського господарства та контролювати сезонні коливання рівня води в Інгулі.

Під час будівництва Софіївського гідровузла інженери втілили унікальне проєктне рішення: проклали штучний каньйон у гранітній скелі для скидання паводкових вод. Виникнення каньйону назавжди змінило первозданний рельєф і створило нові техногенно-природні об'єкти, зокрема, знаменитий штучний водоспад, який є частиною водоскидної системи гідровузла. Вода водоспаду потужним потоком прямує вниз гранітними плитами каньйону. Згодом штучне водоймище перетворилося на повноцінну природну екосистему.

<picture></picture>
Штучний водоспад на Софіївському водосховищі. ФОТО: joyreactor.cc

Сьогодні тут сформувалися різноманітні біотопи: прибережні очеретяні чагарники, мілководні та глибоководні ділянки, ділянки заплавної рослинності, степові схили. Подібне розмаїття сприяє існуванню тут численних видів риб, земноводних, плазунів, комах і птахів.

Важливу роль водосховище відіграє під час сезонних пташиних міграцій. Для багатьох видів пернатих воно служить місцем відпочинку, годування та гніздування.

Народження парку

Регіональний ландшафтний парк "Приінгульський" був заснований 17 грудня 2002 року рішенням Миколаївської обласної ради з метою захисту долини річки Інгул.

<picture></picture>
РЛП "Приінгульський. ФОТО: Facebook РЛП "Приінгульський

Століттями людська діяльність виснажувала степову екосистему. Нарешті прийшло усвідомлення цінності цього історико-природного комплексу й виникла ідея створення заповідника, яка ще в 1989 році обговорювалася місцевими активістами та фондом "Приінгулля".

Сьогодні парк "Приінгульський" – це живий музей просто неба, де древні граніти віком у 2 млрд років, козацька спадщина, дворянська архітектура та православні святині злилися в єдиний історичний ландшафт.

Геологічні та природні пам'ятки парку

На території парку "Приінгульський" річка Інгул глибоко врізається в стародавні кристалічні породи Українського кристалічного щита, оголюючи гранітні пласти, вік яких сягає двох мільярдів років. Розповімо про деякі з них.

Гранітне плато "Чортів міст"

Це кам'янисте плато, розташоване в місці злиття річок Інгул і Стовпова. З плато відкривається панорамний вид на каньйон, цілинний степ та басейн Софіївського водосховища.

<picture></picture>
Гранітне плато "Чортів міст". ФОТО: photos.wikimapia.org

Існує легенда, яка пояснює дивну назву плато. Пов'язана вона з історією про двох братів-турків, які в давнину організували тут платну переправу. Через смагляву шкіру й суворий зовнішній вигляд місцеві жителі прозвали їх "чортами", а це місце – їхнім "мостом".

Скеля "Стовп", або скеля скам'янілих богатирів

Це величний вертикальний гранітний виступ, що нагадує гігантський стовп чи застиглого воїна.

Поява скелі також має свою легенду. За народним переказом, богатирі, які захищали ці землі від чужоземних загарбників, були зачаровані чаклуном і перетворені на камінь. Обриси їхніх силуетів досі вгадуються у вигинах каменю за певного освітлення.

Скеля "Пугач"

Це масивне гранітне утворення, що нависає прямо над водною гладдю. Скеля має незвичайну форму: вивітрювання століттями точило камінь, перетворивши його на подобу величезного людського обличчя або голови птаха. Місце є природним притулком для диких птахів.

<picture></picture>
Скеля "Пугач". ФОТО: photos.wikimapia.org

Берег кам'яних химер

Це ділянка узбережжя з сильно вивітреними кристалічними породами. Це своєрідний міні-аналог відомої “Долини привидів” у Криму. Під впливом води, вітру та перепадів температур гранітні брили набули химерних, фантастичних форм, що нагадують казкових істот, силуети тварин та людські профілі.

Урочище "Порожки"

Це мальовнича природна ділянка на річці Сагайдак, на березі якої лежать великі кам'яні брили. Вода з шумом пробивається крізь гранітні перепони, утворюючи невеликі пороги, перекати та вири. Береги урочища вкриті густою вологолюбною рослинністю та утворюють контраст зі степом.

<picture></picture>
Урочище "Порожки". ФОТО: Б. Старощук

Щорсівський парк і підвісний міст

Поруч із садибою Тропіних розташований старовинний Щорсівський парк, закладений свого часу при панському маєтку. Тут збереглися столітні тополі, клени та шовковиці. Через Інгул перекинуто дерев’яний підвісний міст на тросах, який сполучає береги річки. Під час ходьби міст відчутно погойдується, додаючи прогулянці легкого відчуття екстриму.

<picture></picture>
Підвісний міст у Щорсівському парку. ФОТО: omore.city

Живий світ парку

Природа РЛП "Приінгульський" вражає біорізноманіттям. Тут зростає близько 600 видів рослин, багато з яких занесено до Червоних списків України (ковила, сон-трава, тюльпан бузький). Навесні та влітку схили долини вкриваються квітучим килимом.

<picture></picture>
Махаон. ФОТО: upload.wikimedia.org

Тваринний світ парку "Приінгульський" типовий для степової зони України та налічує безліч видів безхребетних і хребетних тварин, ссавців, птахів, риб, комах. Тут зустрічаються рідкісні та зникаючі види тварин, що перебувають під охороною держави. Це поліксена, махаон звичайний, сколія-гігант, ксилокопа звичайна, подалірій, жовтобрюх, канюк степовий, тхір степовий, горностай, видра річкова та інші.

Юлія Сичова