Треба мати вуха, смак та посидючість: професія звукорежисер

Ми віднайшли в Одесі студії звукозапису, які допомагають створювати пісні у різних жанрах та поговорили зі звукорежисерами про цю роботу. Деякі із наших спікерів вже понад 20 років живуть у цьому світі звукових доріжок, треків та темних звукоізольованих кімнат і їм точно це подобається. Що це за життя, як було починати у 2000-х роках та чи варто працювати в Одесі у сфері звукозапису. Інтент продовжує розповідати про українців, які займаються цікавою роботою, або вибрали собі незвичні професії.

Я вчився на математика, але почав створювати музику

Максим Ячмінь - вокаліст гурту PERNATIZ, звукорежисер українських фільмів, який має студію звукозапису і займається продакшеном для інших музикантів.

Фото з особистого архіву героя 

Звідки з’явилася ідея записувати музику і робити це самостійно, а не у студії?

Самостійно я почав записувати музику майже одразу, як став нею займатися. Це було у 2001 році, коли я вирішив, що хочу писати для свого гурту і себе. Тоді я був студентом Одеського університету, фізико-математичного факультету і жив у гуртожитку. Ще з одним хлопцем вирішили зробити гурт, одразу почали створювати музику і через пів року зрозуміли, що це треба десь записувати.

Я любив копатися у всякій техніці, паяти, придумував щось і зробив саморобний мікшер. Писав на касетний магнітофон спочатку. Потім вже у мене з'явився комп'ютер, почав сам себе записувати, вивчати всі процеси. Перші два роки я працював для себе, але набравшись досвіду, замислився як з цього зробити професію.

Я познайомився з власником студії на той момент для якого зробив кілька робіт. Це десь 2002 рік. Потім я влаштувався працювати на радіо звукорежисером. Там у мене був доступ до мікрофонів і комп'ютерів, паралельно зі звукорежисерською роботою по оформленні ефірів на радіо я продовжував навчатися та писати себе. А так, як я хотів для себе максимальної якості, відповідно, намагався зрозуміти всі процеси, які відбуваються, інакше я не зміг би зробити краще.

На іншому радіо, куди я влаштувався на роботу було більше технічних можливостей і часу, тому я почав писати повноцінні альбоми в гарній якості. Там я пропрацював 6 років, а після цього я почав отримувати досвід вже на професійних студіях.

Які складнощі виникли на початку?

Складнощі були, є і будуть завжди. Головне – це, звісно, пошук коштів на придбання якоїсь техніки. Студійна апаратура достатньо дорога. Але я з часом я знаходив оптимальні варіанти, бо ціна – це не завжди якість. Коли ти починаєш розбиратися, розумієш, що є прилади на які не обов'язково багато грошей витрачати. Колонки, головні монітори — одні з найкоштовніших приладів.

А в плані досвіду, це насправді нескінченний процес. Я досі займаюсь музикою - вже понад 20 років. І все одно періодично для себе "відкриваєш Америку". Це, скоріш, не складнощі, а просто шлях такий, який є. Ти вчишся чомусь новому і робиш це постійно.

Чи можна цим займатись без музичної освіти, наприклад?

Я вчився на математика і музичної освіти в мене нема. Тут головне – смак, а це кількість прослуханої різної музики. Друге – це мати вуха і, власне посидючість для того, щоб помічати деталі і якось впорядковувати це все. Все зводиться до того, що ти чуєш, а музика — це звук. Відповідно, якщо тобі подобається, то ти це залишаєш, раптом ні - шукаєш варіанти. Насправді й багато музикантів не мають музичної освіти.

Я вважаю, що це не обов'язково, мені особисто іноді не вистачає цього, але я ж не джазовий чи академічний музикант.

Чи є в Одесі конкуренція?

Я знаю багато звукорежисерів, аранжувальників в Одесі. Але я достатньо замкнутий у цьому сенсі. Є студія Louder Hub. У них крута апаратура насправді це дуже прикольне місце. Але мені для того, щоб займатись музикою, не обов'язково круті приміщення і цілі полиці апаратури. Я це все пройшов. У мене були різні студії, і я керував тими, які коштували сотні тисяч.

І тому зараз в мене власна студія, я знімаю приміщення, я її побудував так, як я хотів, і все. Більше мені не потрібно для того, чим я займаюсь. Власне, в першу чергу, я займаюсь виданням і аранжуванням. Я орієнтуюсь більше на західний ринок. У нас якось немає такої культури чи субкультури звукорежисерів в Україні, де всі сидять за чашкою чаю чи збираються по вечорах. У нас це не розвинуто, тому кожен сам по собі.

Чи дозволяє така робота себе забезпечити?

Особисто для мене це головний пункт мого заробітку. Був завжди, залишається, і скоріше за все буде. Але гроші мені приносить не моя музика, а робота з іншими музикантами. Але я можу сказати, що працював з дуже крутими музикантами, гуртами українськими, ще до війни із російськими. Зараз я взагалі всі контакти обірвав, це зрозуміло.

Паралельно ще я займаюся кіно, воно приносить більше грошей, ніж музика. Бо кіно – це більші бюджети, масштабніші та амбіційніші проєкти. Над одним фільмом ти можеш працювати і пів року. І я, власне, не один український фільм вже зібрав і писав музику до них. Тому все, що я заробляю пов'язано так чи інакше з музикою і звуком.

Що може дратувати у цій роботі?

Відповідно до періоду в цій роботі — різні моменти. Ти ростеш і вчишся не звертати увагу на те, що дратувало раніше. І взагалі, починаєш працювати в іншій площині, як професіонал і свідомо обмежуєш себе. Грубо кажучи, ти вже перестаєш брати ту роботу, яка для тебе не цікава. І, відповідно, ти відкидаєш у минуле ті моменти, які могли б дратувати тебе в цьому векторі роботи. І кожного разу переростаєш ці дрібниці. Тому насправді не можу сказати, щоб мене щось дратувало.

Фото з особистого архіву героя 

У вас був запасний план, чим би займались, якщо не музикою?

Я паралельно займаюсь інженерією, прилади всякі програмую, і навіть іноді заробляю на цьому. Конкретно - розумний будинок. Але до певного моменту це було виключно хобі. Зараз це, по суті, є мій запасний план на сьогодні.

Для мене улюблена справа — моя власна музика. Але так, як я працюю з іншими музикантами, займаюсь продакшеном для них, все одно це розвиток для мене, як для музиканта. Хоч я роблю це для інших людей. Тому що потім, врешті-решт, я накопичую цей досвід і починаю його використовувати для себе. Тому для мене і робота з іншими музикантами — це теж улюблена справа. І розвиток загалом в музиці — це теж емоції для мене.

Поки не зростеш, як професіонал, будеш простим слухачем, який не сприйматиме інші стилі

Стас або ж MERRTATTACK також пише власну музику, але потрапив на студію у 14 років. З того часу він так чи інакше пов’язаний із записом та зведенням.

Фото: Інтент/наталя Довбиш

Як ви опинилися на цій студії?

Коли мені було 14 років, я просто писав музику, інструментал, а потім в мене з'явився друг, який спитав чому би не записати свій перший трек.

Забив у пошуковик "студія звукозапису Одеса" і буквально перша сторінка - була PSREC. Подивився відгуки, та ще й недалеко від дому, то ж спробував. Мене записали, спочатку було не дуже комфортно. Я сильно переймався, але згодом мені круто підказали як правильно і що зробити, щоби пісня вийшла гарна. Ось я записався і десь через 2-3 дні мені скинули перший результат. Це були великі емоції. Мені сподобалось, я прийшов вдруге і втретє, записав перші альбоми.

Згодом мені стала цікава тема саме запису, зведення. Першу роботу звів вдома самостійно, але мені потрібна була конструктивна критика. Я прийшов сюди, ми разом послухали й згодом мені почали давати роботу тут.

А скільки часу треба було, щоб навчитися всім управляти?

Я досі вчусь, хоча у мене десь 3 роки практики у зведенні. Але, щоб було так, що я висилаю клієнту і не переймаюся знадобилося роки з два. І це з розрахунком, що в мене було дуже-дуже багато практики щодня.

У мене можна сказати, що вільний графік. Це - бізнес, є клієнти, які приходять і сплачують за послугу. Тому вони питають через скільки днів буде готовий результат. А я вже відштовхуюся від зайнятості, наприклад, за тиждень. У січні було 16 людей, за березень поки 10 (станом на 21 березня,- ред.).

Зазвичай вже приходять з готовим мінусом, але не завжди. Іноді треба написати з нуля. Тому якщо є мінус, то на запис йде десь від години до трьох. Буває, що людина може і п’ять годин писатися. Якщо розібраний біт, на нього теж витрачається час, наприклад, три дні. Якщо ж один біт, тобто одна звукова доріжка і треба туди тільки покласти голос, то це може взагалі дві години.

Спочатку це місце було репу та хіп-хоп-студією, але в останні часи приходять люди з поп- або електронною музикою. Хіп-хоп також є, але пропорційно менше за інші жанри. Є ще послуга запису пісні на день народження чи весілля. Часто записують кавери, а основне - все ж авторська музика.

Як можна навчитися цієї справи?

Зараз я вчуся у МГУ в Одесі на третьому курсі, якраз на звукорежисуру, але це не зовсім та освіта, якої б хотілося. Я пішов в університет, коли вже тут працював і отримав якусь базу. Але якби цього не було, то нічого я б і не навчився. Десь на 30% мої знання полягають у курсах і 70% - практика. Я слухаю багато музики, аналізую її й вже через це намагаюсь підлаштовуватися під світовий стандарт.

Ще в дитинстві я мріяв стати стоматологом, а потім - дизайнером, але в 13 років я не усвідомлював ким хотів би бути. Я насолоджувався життям і не думав, що мені треба робити. Тому після школи я вступив на дизайн, бо це мені близько, я графічно малював. І проходить кілька місяців, як я починаю працювати тут і я пріоритети собі поставив. Пішов туди, що мені все ж ближче.

Що може дратувати у цій роботі?

Дратувати щось може тільки на початку, коли не дуже багато досвіду, професійної деформації. Бо десь 70% часу ти працюєш з музикою, яка тобі не подобається. І поки ти не випрацюєш цю професійність, може дратувати. Бо на цьому етапі ти ще більше простий слухач і в тебе є свій смак, не сприйняття іншого. Я з дитинства слухав один жанр музики - реп. Я його слухав російською мовою, але коли прийшов сюди працювати мені якби натякнули та дали пораду: "Якщо хочеш займатись, тобі заборонено слухати російську музику". Це просто перероблення західних виконавців, яка ще й псує смак. І спочатку було важко перелаштовуватися, але покроково це змінилося.

Тому спочатку дратує те, що це не твій жанр або тобі не подобається як гість співає чи читає. Це проходить і ти професійно концентруєшся тільки на тому, щоби дати людині той результат, якого вона потребує, незалежно від того подобається тобі чи ні. Твої смаки стосуються лише тебе.

Я сподівався, що одеський реп залишився, але навряд

Максим або ж Maxvega вже 20 років працює звукорежисером і починав свій шлях із того славетного періоду одеського репу десь у 2004-2005 роках. Тоді він за запис пісні брав 20 гривень.

Фото з особистого архіву героя 

Як ви опинилися у сфері звукозапису?

Реп тоді тільки ставав популярним і всі музиканти збиралися в одну велику коаліцію. І всі читали реп, але записувати його не було де. Та і грошей, щоб купити ці мікрофони також. Потихенько почали писатися у однієї людини, його звати Слава і він пояснив мені, що таке бути звукорежисером і що існують різні жанри - джаз, кантрі, а не тільки реп.

Ми писалися вдома, нас було троє людей. І щоб не платити гроші, яких у нас не було на запис постійно, ми вирішили купити мікрофон якийсь, звукову карту, і потихеньку-потихеньку так витягувалися. Починали записувати самих себе. Набивати руку на собі. Так зазвичай усі музиканти роблять.

Чи треба музична освіта, щоб бути звукорежисером?

Все що ти робиш відбувається на ритмі - те, що ти чуєш. Ритмічність, мелодія, програми, аранжування. Мій знайомий віолончеліст зі школи Столярського трішечки мене навчив нотної грамоти, а далі - все сам.

За 3-4 місяці я почав уже брати перших клієнтів. Студія на той час коштувала умовно 200 гривень за годину запису, а я брав - 20. Одна людина до мене приходила, пам'ятаю. Ми вклали суму грошей на мікрофон, тож треба було якось відбивати.

Просто про мене ніхто не знав, на початку не було таких можливостей реклами та просування. Спочатку ти за однією людиною починаєш працювати, а потім йде як сарафанне радіо, якщо ти зробив, постарався добре. Все одно людина відчуває, якщо ти намагаєшся. Не було жодних уроків чи YouTube, тому довелося все, як то кажуть, мацати.

Чи дозволяє ця робота себе забезпечити?

На 100% забезпечить. Мене 20 років це вже забезпечує.

Скільки клієнтів може бути за місяць?

До повномасштабної війни за місяць могло бути і 200 клієнтів. У мене були постійні. І я придумав контракт для тих, хто мав великий матеріал на два-три альбоми. Він підписує і просто щомісяця умовно платить за один трек. Тоді бувало навіть таке, що я просто не справлявся з роботою.

Чи бачите конкуренцію?

Конкуренції наразі дуже мало. Це специфічна робота. І, по-перше, складно просунути якось по рекламі, бо не розвинено в Україні, на жаль. Якщо до 2019 року я ще відчував конкуренцію і були хлопці, які намагалися це робити, то після вже такого не було.

Тут досить вільний графік, тому що я сам собі можу вибрати, коли мені можна приїжджати, а коли - ні. Ось у нас світла не було два дні, то я клієнту і пояснюю, що ми не можемо записатися наразі, бо така ситуація. Найголовніший момент знайти постійного клієнта.

Чи залишився ще одеський реп?

Я сподівався, що залишився, але, на жаль, зараз навряд чи є таке. Хоча реперів, "як собак", їх дуже багато. У мене нещодавно дівчинка з Херсону писалася, дуже непогана була пісня, джазова. Я був щасливий, що поміж усього репу був джаз. В Одесі, на жаль, зараз мало якісного репу. В інших містах, не знаю.

Через 20 років ще може щось не подобатись у цій роботі?

Непідготовленість людей. Інколи люди думають, що ти можеш зробити все із нічого. Або можуть подивитися американські відео і думати, що буде так само. З одного боку, це правильно, але з іншого боку - це залежить від того чи зійдеться звукорежисер та клієнт. Якщо так, тоді справді можна отримати хорошу якість.

Буває, що людина приходить з якимось своїм одним матеріалом, а звукорежисер її опускає на землю. Людей просто треба вчити та говорити про те, як це працює. Рідко хтось приходить вже з готовим, добрим треком. Приходить із проблемою і це як найважче, так і найприємніше. Бо ти допомагаєш її вирішити.

Фото з особистого архіву героя 

Мені подобається допомагати щось робити, щоб людина крутіше звучала. І ще ти ж бачиш емоції і інколи ти ніби теж є у цій пісні. Ти можеш справді зробити все, відчуваєш себе суперменом. Зараз ми інколи пишемо військових і є розуміння, що ти можеш йому допомогти, бо йому може бути боляче чи погано і допомагаєш відчувати себе краще.

Марія Литянська