20 грудня 2023 р. 22:31

"Має бути здоровий секс, а не імітації оргазму", - гурт "Мертвий півень" про сучасний шоубізнес

Фото: Інтент, Наталя Довбиш

(Фото: Інтент, Наталя Довбиш)

"Мертвий півень" вперше заспівав у 1989 році. Студенти Львівського університету імені Івана Франка засідали у кав’ярнях, оточені цигарковим димом і збірками українських поетів. Після 12 років мовчанки із новим солістом Юрієм Рокецьким в травні 2023 року знову вийшли на сцену. На концертах їх чекає аудиторія, що молодша за пісні. З митцями спілкувалася журналістка Інтента. 

Чому гурт відновився саме зараз, через 12 років?

Роман Чайка: Правильне питання - чому так пізно. 

Юрій Рокецький: Я сам чекав цієї події доволі давно, просто не підозрював, що стану її учасником. 

Р. Ч. Все магічно і складалося, як якийсь великий такий божий пазл. Весь час щось ламалося, спочатку з Міськом (Місько Барбара - вокаліст гурту "Мертвий півень". Помер 11 жовтня 2021 року - прим. ред.). З ним велася настільки ж успішне дипломатичне листування, десь приблизно як зараз між Україною та Орбаном з Угорщини. Постійно "так", але "ні". 

Коли ми поїхали ховати Міська, тоді вже Любко Футорський - перший вокаліст - готувався. Ми пішли до Кропієвського, з ним прогуляли всі оболонські парки вздовж і попереки. Любко розказав детально як виглядатиме цей концерт-повернення, сказав: "Все, я подаю проєкт на український культурний фонд". Пам'ятаю 24 лютого мені в месенджер падає від Любка: "Зіграли", -  його реакція на перші ракети. Ну а потім Любка не стало, а далі взагалі містика.

Все на паузі, в цей момент мені дзвонять: "Короче, сідай - це несподівана пропозиція. А давай ти з Києва переїдеш до Львова?" Я потрапляю до Львова, що взагалі не планувалося. Зустрілися на каву, Любка провели, заспівали, потім: "Давайте зберімося тепер на репетиції". Граємо так ніби ми не розходилися, все пам'ятається в пальцях. Хто буде співати? Тут ніби Чопик Юрко наш гітарист акустичний каже: "Я знаю людину, яка точно Півнів слухала, не хлопчик якийсь, нормально впишеться до старпьорів. Соліст "Green silence" - Юрко Рокецький. У момент, коли він це говорить Юрко Рокецький за спини Чопика каже: "О, привіт. А ви що тут робите?". 

Ю.Р. У нас був благодійний тур з гуртом "Green silence", якраз виїзд на Луцьк. Ми просто вже сідали в бус. До речі, я запізнився і в цей момент побачив Півнів. Ну я там знав більшість чуваків і вирішив просто підійти привітатися.  

Чи важко було зігратися по-новому?

Р. Ч. Якось так ми з першої репетиції зігралися. Юрко ті тексти, вірші яких в нього були в голові, одразу співав.

Ю.Р. Якраз на концерті пам'яті Міська ми зробили з моїм гуртом п'ять пісень - це було рік до того, трохи більше. І власне я тих п'ять пісень зразу озвучив, що я їх просто пам'ятаю, тому одразу фактично їх і співав. Власне потім ми почали розширювати програму і готуватися до великого концерту.


Юрій Рокецький. Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Р. Ч. До повноцінного повернення пройшло щонайменше два місяці від зустрічі і до моменту, коли ми вийшли на сцену разом. Неспішно, але впевнено репетирували. І на фестивалі, коли це був офіційний камбек, ми тригодинний концерт відіграли. Ярка прилетіла спеціально з Америки. Ярка співала з Юрком в дуеті вперше фактично вже на сцені. Одна репетиція була. Вони двоє співали приблизно як коханці, які вже місяць гармонійно в спальні проводили час. 

Чи є Львівський університет, якимось фантастичним місцем формування української культури? 

Ю.Р. Львівський універ Франка має дуже великі культурні традиції. Звідти Вакарчук і багато різних співаків. Я просто водив дружбу з офігенними людьми з історичного, журналістики, які мене дуже рясно і якісно просвітили на тему літератури, музики й кіно.

Р. Ч. Юрко теж фанат поезії. У нього куча збірок, він всякі закладки має, я від нього деякі свіжі тексти хапаю, бо не встигаю стежити нормально. Кожна в принципі плюс-мінус освічена людина - українець має цікавитись поезією, тому що в нас дуже багато класних поетів і класичних, і сучасних.  

Коли ми навчалися, то були цілі платформи, наприклад, Галицький камерний хор. У мене була якась шестиструнна кобза, я на ній бринькав, а біля мене на скрипці - Рома Рось. Ну от ми вже двоє з цього середовища приходили, а з факультету української літератури приходив Місько Барбара. Бо всі групи виглядали так: наприклад, 20 нещасних дівчат, двадцять перша щаслива і Місько. 

Місько прийшов у хор, сказав, що не співатиме, але тусовка зав'язалася. Ярка була якраз саме з консерваторії, а Любко Футорський з фізичного. Любко з Яркою були парою, ми думали стануть сім'єю. От і таким чином оця вся тусня десь разом мала десь ходити: на каву, а потім студентський табір в Закарпатті

Хто ваша аудиторія зараз? 

Ю.Р. Та в нас купа дітей на концертах - це якийсь парадокс. Перші три ряди львівського камбеку Fest Republic, то там таке враження, що років 16-17 була публіка. Максимально несподівано. Ці люди взагалі не застали попередніх концертів, а вони прийшли вже слухаючи цю музику.

Р. Ч. Десь відносно може батьки крутили на касеті. Хто багатше, то купив собі CD. В Ужгороді в нас була цікава ситуація. Підходять три такі старші серйозні пані. Я думав, що якась в нас проблема з адміністрацією. А вони кажуть: "Ми були на тому вашому єдиному концерті десь 20 років тому, а тепер я прийшла з доцею". Нове покоління, яке приходить на концерт молодше, ніж пісня, яка їм грається зі сцени.

Мертвий півень ніколи не був гуртом, який акомпанує солісту, всі є творцями, пісні мають декількох авторів. Чи зберігається така комунікація зараз?

Р. Ч. Та алхімія лишилася. У нас був період, десь з 95-го року, коли почалися ревнощі, бо хтось дофіга приносить готових пісень, а хтось - менше. І щоб зняти внутрішні напряги ми якось плавно, не змовляючись, переходимо на те, що будемо тварити разом. 

Ю.Р. Ми творимо максимально, тільки так досягається оцей саунд півнівський, фірмовий. Шматочок, який ти приносиш потім може перетворитися взагалі в іншу пісню або обрости цікавими додатками. Оці всі пісні, які зараз написані доволі різні і це теж цікаво.

Р. Ч. У нас реально дві проблеми перша -  москалі, а друга -  у нас куча заготовок, ідей, ми позаписували шматочки по 20 секунд і як якісь ідіоти. З них мають бути пісні, а ми не маємо часу, бо в нас зараз підготовка до концерту з оркестром.

Ю.Р. Це теж такий челлендж для гурту. Ніколи не було і власне це новий досвід, який багато часу і зусиль забирає.

Р. Ч. А звідки ця ідея. Ми їхали у Франківськ, подумали просто, що є багато пісень, які б дуже цікаво звучали власне зі струнними. Саме старих пісень, десь з періоду "Ето". Є пісні, які 30 років не грали. Виходимо на заправці, щоб купити каву в цей момент підходить мужик і пропонує нам з оркестром вийти. Знов та сама магія. 

Був концерт, який вас розчарував? 

Р. Ч. Це було років 20 з чимось тому. Ми колись запросили австрійські групи, у Львівському клубі "Лялька" відбувся україно-австрійський концерт. Ну і нас запросили до них, а також "Плач Єремії". От ми приїжджаємо, Австрія, супер таке обійстя з ресторанами, озера, пиво ллється рікою. Є звукорежисер, сцена, апаратура, ні одної афіші взагалі. Коротше, ми зіграли концерт для групи "Плач Єремії", група слухала внизу, а потім "Плач Єремії" вийшов і зіграв повноцінну програму для групи "Мертвий півень". З австрійців був тільки звукорежисер.


Роман Чайка. Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Яку зіграв роль "Мертвий півень" для української поезії?

Ю.Р. Я собі вишукував і купував через це. "Мертвий півень" популяризував, зробив українську поезію модною і цікавої для широкого загалу. Хто б там сильно вишукував і цікавився, якби не було цієї офігенної, яскравої і кайфової музики. Ну і такої різноманітної. Дуже класне доповнення до поезії. 

Р. Ч. Ще один момент. Творче об'єднання "Брати Гадюкіни". Воно було дивакувате і веселе. В Асоціацію українських письменників входили брати Гадюкіни, "Мертвий півень", "Плач Єремії" і Гарік Кричевський. І Гарік, коли приходив, ми йому казали: "Жизнь твоя воровка, …отсюда". Він кричав завжди, що ті рокери його виганяють, втік в Київ. Булінгом займалися, не знали того слова і виганяли шансонщика руського міра. З цього об'єднання фактично геніальним поетом був Кузя. Гадюкiних виносимо за дужки, бо вони мали свого поета. 

А "Плач Єремії" і "Мертвий Півень" - це дві групи єдині на той час, які з актуальною поезією і єдині рок-гурти в цій асоціації. У Тараса Чубая був геніальний батько Грицько Чубай, який фактично реінкарнація Антонича в українській поезії. Для нього це була місія, він знав, що батька вбила система і його не популяризувала. 

Дуже кайфово, що зараз ми не єдині. Я дивлюся, що робить "Пиріг і батіг", то фактично літературні дискурси. Жадан зібрав кучу харківських, вони зробили оці "Сонячні кларнети", тобто зараз такий ревайвел Розстріляного Відродження, шістдесятників. 

Наш підхід був дуже простий. Для чого я буду писати тупі рими, як українська естрадна попса, якщо є майстри і вони пишуть геніальну поезію. У ній є вже захована музика її треба вичавити, як сік.

Хто є представниками українського року для вас?

Ю.Р. Скажімо так, дуже сумую за групою "Дивна суміш", яка власне одна із таких монстрів українського рок-н-ролу. Що Сашко зараз робить мені не дуже, хоча проскакує щось непогане, слухаю. Звичайно наш товариш і колега "Пиріг і батіг" мені до вподоби, як і "Lemko Bluegrass Band" - реставратори автентики, вони це зі смаком дуже добре роблять. Деколи слухаю гурти "Stoned Jesus" дещо.

Р. Ч. Ну а я, наприклад, тішуся, що людина, яка знущалася з Юрія Андруховича, тролила його і казала: "Ти ж класик, старий пердун сиди й пиши книжки, чого тебе на сцену понесло", - Сергій Жадан. І цю цитату тепер говорю рокеру Сергію Жадану, щоразу, коли його бачу. Це було в Харкові десь у 2002 році, я пам'ятаю цю історію. Жадана треба слухати хоча б з цієї точки зору, що він найплодовитіший, є підозра, що в нього як і в путіна десь штук двадцять двійників, які одночасно щось роблять. Хтось пише книжки, хтось возить джипи, а хтось концертує в різних іпостасях. Чого не забереш у Жадана, він повернув справжній рок-н-рол по духу, енергетиці.

Якщо з точки зору музики, то в першу чергу – "Кому вниз", в другу чергу – "Плач Єремії". Зараз кацапляндію забрали й важливо, щоб кількість перейшла в якість. Поки що в кількості, якості дуже мало з'являється. Головне, що вона починає пробиватися. Ти її чуєш. А чому старих треба слухати, бо люди написали пісні, які переживуть і 10, і 50 років.

Ю.Р. До речі, з молодих гуртів "Паліндром" і "Цвинтар".

Р. Ч. "Паліндром" робить те, що є позаформатним, позацензурним і воно дуже кайфово.

В Миколаєві була група, яку ми колись привозили на концерти до Львова. Всі думали, що ми панків привезли, бо чувак на концерт виходив у тільняшці - всі думали, що під морячка косить. А він справді на річковому флоті працював - група "Годо". Мені вдалося навіть звести один їхній альбом. Вони грали в російськомовному на той час Миколаєві українською, зникли.

Ю.Р. Ще "Очеретяний кіт". Взагалі в українському рок-н-ролі багато гуртів, яких немає на цифрових майданчиках і які варто слухати. Просто навіть покопатися на сайті Hurtom.com - там величезна кількість класної музики, яка не на стрімінгу.

Р. Ч. Її не пускали на радіо. Ті, хто шукають зараз по торентах, знаходять просто неймовірну кількість музики, її вистачило б на п'ять-шість різних форматів. Просто всюди тупо не пускали. В 90-х на початку 2000-х, той пережили синдром, який був за Радянського Союзу. Коли казали, що там з "хохлів" може бути… Культурна окупація. А коли вони пацани в москві крутяться, то їх на всіх радіостанціях пускають. Так було колись з першими нашими хіп-хоперами "Вхід у змінному взутті", оскільки пісня "Сірко собака" в москві став хітяком, їх крутили всі.

Ю.Р. Так само "Воплі Відоплясова", "Океан Ельзи". Всі легалізувались в такий спосіб через рашку. Була легалізація, так би мовити, культурного продукту. Немає нічого якогось геть дивного, тому що по-іншому було важко просто себе десь проявити.

Чи змінилася для вас ситуація за чверть століття з українським шоубізнесом?

Р. Ч. Має бути здоровий секс, а не імітації оргазму. Це є імітація шоубізнесу, бо бізнесу нема, шоу - кончене. Якщо в нас було кльове шоу, то і скандали були б. Де нормальний ринок, там і скандали кайфові. Великі шанси, що по завершенню війни за це візьмуться нормальні люди, а я думаю, що так і буде. Можеш бути Настею Каменських, перейменуватися на NK, але ти дура була - дурою лишишся.

Можеш бути гандоном, який організовує територіальну оборону в Іспанії, але він вже не вернеться і ніколи не буде тут качати права. Як і всі інші уроди, які качали. Буде нова генерація, яка з мізками. А із цифрою треба буде запропонувати нормальну працюючи ринкову модель з концертами, роялті, авторським і всім іншим. І от тоді, коли в нас з'явиться ринок, то він дасть якісну конкуренцію, в ній з'явиться шоу. І у нас з'явиться шоубізнес, а поки що в нас нічого нема і на цьому крапка.


Фото: ІНтент/Наталя Довбиш 

Кого з українських виконавців саме з Півдня ви б відзначили?

Р. Ч. "Номер 482" - респект, соліст за яким я стежив, бо ми друзі. Був у мене Юрко Юрченко він служить, як і "Номер 482". Трушні пацани, які були такими на сцені, трушними є і в ЗСУ. Ми їхали сюди, якраз закінчували "Grandma's Smuzi" - єдина кавер-група, які кайфово роблять і це гордість, що це саме з Одеси.

Ваш батько музикант, скрипаль-віртуоз, мама викладає музику, тому не дивно, що і ви стали на цю стежку. Якими були дні в сім’ї музикантів?

Ю.Р. Так, це фантастика, тому що ти прокидаєшся зранку, під звуки музики. У батька музична кімната, де все говорить про музику, висять його грамоти, фотографії є фортепіано, він там займається на скрипці щодня. У нього це обов'язкова процедура зранку і після обіду. Крім того, приходять діти займатися, записують якісь свої пісні. Мати проводить уроки або дистанційно, особисто. Мене з музикою дуже багато чого пов'язує. Коли з братом дітьми зовсім маленькими були, ходили в музичну школу. Багато співали бо нас мати агітувала на будь-що - народні, з мультфільмів, колядки.

Юрист Юрій Рокецький і рок-музикант - це різні люди?

Ю.Р. Це одна і та сама людина. Просто чомусь є певне упереджене уявлення про юристів, що це люди в костюмах. Частина юристів дійсно, які бігають в суди, вони одягають костюми, через суддівський дрескод. Я працюю більше в it-сфері, не ходжу в костюмах вже багато років. І мені так комфортно. Я працюю з корпоративним правом і це нормальна робота, яка з одного боку дає певне задоволення, з другого - якісь матеріальні блага. Ну можливо з часом я повністю відмовлюся від цього, коли буде отой шоубізнес про який Ромко розказував.

"Переваги окупаційного режиму" - одна із пісень гурту на слова Жадана. Чи переосмислювали цю назву, коли окупаційний режим став реальним?

Р. Ч. Чи не одна з перших, на той час тоді ще Жадан не співав, тролив Адруховича. У обох є декілька текстів і змінюється покоління виборців, влади та владні команди, а воно звучить так ніби вчора написано.

Ю.Р. Це фактично актуальні речі. Пісня "Without you" і за 300 років буде.

Р. Ч. Або в Україні з'являться розумні люди, які почнуть обирати нормальну владу і тоді ми цю пісню спишемо в архів.

"Ми помремо не в Парижі" назвали гімном втраченого покоління. Яким буде наступне наше покоління?

Р. Ч. Це покоління покалічене війною - сто відсотків. У дітей позабирали вже 10 років. Молодший мій син - ровесник війни, він ще за мирної України не жив. Діти швидше стають дорослішими, ми це бачимо. Є паралельно два різних покоління. Одне - яке абсолютно в країні, тому : "Ви дістали. Нарешті ми поставимо крапку, бо це не можна вже тягнути та ще передавати війну наступним поколінням". Покоління, яке воює і творить. І інше, яке в принципі факультативно переживає війну, тобто достатньо дві хвилини на унітазі сидячи в телеграм-каналі перегорнути та достатньо, що треба знати в нашому Ужгородському чи Трускавецькому "котлі". Яка з цих груп буде домінувати, такою ми будемо бачити й покоління України. 

Марія Литянська

Поділитися

15 січня 2024 р. 22:32

Історія зсувів Одеси