"Степова Україна. Орнамент": як Одеса повертала себе українському Півдню

Цією публікацією Інтент продовжує серію рецензій, присвячену сучасним українським виданням. Рецензії для Інтента в межах цього проєкту пише Марія Галіна – українська письменниця, поетка та літературна критикиня, лауреатка літературних премій.

Почну трошки несподівано. Як ми вже знаємо завдяки Інтенту, наприкінці вересня в Одеському художньому музеї "відбулася публічна лекція за підсумками 30-річних археологічних пошуків Хаджибейського замку. Археолог Андрій Красножон презентував систематизовані докази та оголосив, що багаторічну загадку локалізації фортеці нарешті остаточно розгадано". Лекція проходила в культовому приміщенні "Жовті велетні", і народу набилося стільки, що не вистачило місць. Підтверджую, бо на лекції минулого року в бібліотеці Грушевського теж не вистачило стільців для всіх, хто прийшов послухати про Хаджибейську фортецю. Причому люди ці переважно не були ані археологами, ані істориками. То чому саме руїни, про які не дуже згадували за радянських часів або після, несподівано набули такого значення?

Я вважаю, що в бурхливі часи, коли йдеться про самовизначення і про гартування нації (а нація гартується саме в бурхливі часи), звернення до коріння – це не тільки розширення горизонтів, а ще й своєрідна психотерапія. Бо тяглість історії підтверджує, що земля, на якій ми стоїмо, належить нам, що ми не випадкові мешканці, а нащадки багатьох поколінь, і взагалі історія не на нас починалася й не нами закінчиться. Саме тому нас почало цікавити минуле регіону – адже останнім часом відбулося чимало подій, присвячених, зокрема, історії козацького кладовища на Куяльнику...

Радянські, а в ширшому сенсі – імперські наративи представляли Одесу як місто, що виникло фактично на порожньому місці, відриваючи її від багатовікової історії Причорномор’я. Тим самим Одесу відокремлювали від України, подавали як чужорідне тіло, що, до речі, впливало на самооцінку жителів, на їхнє відчуття меншовартості, неналежності. Бо й метрополія дивилася на Одесу з певним презирством, нав’язуючи їй роль блазня, екзотичного анклаву, постійно нагадуючи про "штучність", "вдячність", "імперську волю", завдяки якій виникло місто. Звісно, отой бренд "Південної Пальміри", який ішов з москви, на перший погляд просто тупий – ніби автентична Пальміра не південна. Але тут усе було тонше, бо просувалася бінарна опозиція або, скоріше, нерозривна пара Одеса – Санкт-Петербург (Північна Пальміра). Саме тому останні історичні та археологічні здобутки, які підтверджують тяглість міста в історичному просторі, мешканці сприймають із таким ентузіазмом. Бо це позбавляє комплексів.

Звісно, якщо хтось бажає, може зі мною посперечатися.

Повернемося до нашої теми. Бо вона лежить саме в руслі вбудовування Одеси в історію регіону – як його повноправної частини. Виявляється, що таку потребу відчували й ті наші попередники, які теж жили в бурхливі часи. Бо це, навіть якщо це окремі акції з окремими сенсами, насправді керується такими підводними течіями глибинного та національного, які, може, самі творці не дуже усвідомлюють.

Альбом "Степова Україна. Орнамент" (передмови: Дмитро Казанін, Катерина Кулай, Ольга Косміна; післямова: Михайло Селівачов. Харків; Одеса: Видавець Олександр Савчук; Одеський національний художній музей, 2026. 96 с., 30 іл.) – це перевидання або реконструкція альбому, вперше виданого в Одесі в 1929-му. За сухими бібліографічними даними ховається знакова історія. 30 іл. – це 30 літографій, 30 зразків традиційного настінного розпису українського Півдня. Презентація реконструйованого альбому відбулася в Одеському художньому музеї разом із виставкою оригінальних літографій, які збереглися в архівах. Збереглися не всі. Чому?

Виставка літографій в Одеському художньому музеї. ФОТО: Марія Галіна

Спочатку процитуємо реліз.  "Оригінальне видання – від експедиції з замальовками, підготовки літографій, зшивання та шрифту – повністю створили в Одеському фаховому художньому училищі, законсервувавши короткий, проте яскравий спалах народної майстерності на зламі епох". Оте "на зламі епох" дуже показове: майже сто років тому теж ішлося про злам епох, про збереження самостійності та, якщо не букви, то духу незалежної України. І що ще показово – Одеса відчувала себе частиною українського Півдня. А як це було, розповідає в післямові доктор мистецтвознавства, професор Михайло Селівачов.

Видання альбому орнаментів Степової України тоді, у 1929 році, ініціював професор Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв (нині – Одеський художній фаховий коледж ім. М. Б. Грекова), відомий графік, майстер офорту Володимир Християнович Заузе, який надихався музеєм "Степова Україна" (відкритий у 1925 році, закритий у 1931-му). Студентка Олена Бричевська замалювала фрагменти настінних розписів Північної Одещини, і в майстерні технікуму були зроблені літографічні відбитки кількістю 30 одиниць, які були вклеєні до альбомів вручну (уявіть собі цей процес!). Що важливо для нас – альбом робили художники, спираючись на "естетичний" підхід, а не професійні етнографи. Саме тому ми маємо тільки замальовки, які не супроводжуються відповідними описами, паспортами експонатів. Ми не знаємо, де саме й коли були зроблені оригінали, але й того, що є, достатньо, щоб зрозуміти: перед нами унікальне видання, а Південь України був квітучим осередком і джерелом народного українського мистецтва.

Розворот альбому. ФОТО: Марія Галіна

Але альбому, що був надрукований тоді чималим накладом у 700 примірників, випала нелегка доля. Достатньо сказати, що в Одесі, де він був виданий, збереглися лише одиниці. Тут свою роль зіграла присвята наркому освіти "академікові Миколі Скрипнику": після його самогубства і згортання очолюваної ним "українізації" почалося знищення не тільки пам’яті про нього, а й узагалі всього, що могло бути інтерпретовано як "націоналізм". Але це ж показник ширшого процесу. Бо саме зростання національної свідомості було небезпечним для реставрованої імперії, якою фактично став СРСР. Тож процес керованої ізоляції Одеси від історії та культури українського Півдня, як ми бачимо, почався ще тоді.

Як результат, альбом, зазначено в блозі Видавець Олександр Савчук,  швидко перетворився на бібліографічний раритет, а пошук повної версії видання став квестом (за підтримку видавець дякує Одеській національній науковій бібліотеці).

Примірник альбому "Степова Україна. Орнамент" до колекції Одеського художнього музею передав Одеський художній фаховий коледж імені Грекова в межах виставкового проєкту "Плеяди: до 160-річчя Одеського художнього фахового коледжу". А повернувся він із небуття, як і багато інших забутих творів, у часи здобуття незалежності. Як пише у передмові до перевидання директорка Одеського національного художнього музею Катерина Кулай, у 1991 році Сергій Шевельов прийшов до художнього училища імені Грекова й був вражений станом унікальної збірки літографій. Студенти використовували її для роботи з вирізками з радянського журналу "Огоньок", а на самому альбомі навіть не було інвентарних номерів. Згодом завдяки Шевельову орнаменти з альбому знову почали використовувати у творчих роботах студентів. Один зі створених за їхніми мотивами наборів посуду представили на виставці "Плеяди".

Звісно, нове видання, хоча й зроблене як омаж першому й майже повторює його дизайн та структуру, відрізняється від оригіналу: замість вклеєних літографій – типографські копії, є передмови та післямова, які розповідають нам історію альбому. Але саме це робить видання доступним для поціновувача. Зараз відвідати виставку та придбати альбом (завдяки спонсору – за дуже помірну ціну) можна в Одеському національному художньому музеї (Софіївська, 5а).

Я ж хочу повернутися до головної теми цього матеріалу. І це – тяглість. Історію землі можна насильно перервати, але неможливо стерти. І коли штучна конструкція розсипається, історія, як вона була і є, починається знову – як ріка, що знов знаходить своє русло. Наразі, пише у передмові Ольга Косміна, т. в. о. директора Грековки, студенти працюють з орнаментами альбому, використовуючи їх у сучасних творчих проєктах, зокрема в розписі гільз. Що, звісно, в нашому контексті звучить дуже символічно.

Марія Галіна