Пропаганда в кіно: як росіяни формують українофобію та стереотипи про українців

Світ фільмів та серіалів багато важить у формуванні суспільної думки, тому кінематограф росії не є винятком у цьому. Ставши частиною інформаційних війн, країна-агрессор почала використовувати кіно як черговий інструмент пропаганди, який активно впливає на загальні настрої. 

Зазвичай пропаганда асоціюється з однозначними та недостовірними повідомленнями, які мають за мету маніпулювати громадською думкою. Однак, як у випадку російського кіно, використання пропаганди може бути більш витонченим та прихованим. 

Такі серіали російського кінематографа як "Татусеві дочки", "Моя прекрасна няня", або ж дитячий мультфільм "Три богатирі" були улюбленими і на телеканалах України. Проте, у більшості з цих випадків можна проглянути тенденцію як подібні продукти непомітно формують думку, що українці – це сільська нація невихованих, гірших за росіян. Таким чином, окрім створення і посилення негативних стереотипів про українців, нам прищеплювали відчуття меншовартості.

Поглянемо докладніше на деталі: наприклад, образ няні з однойменного серіалу, випущеного в росії. Головну героїню Вікторію зображують як невиховану жінку з Маріуполя, яка не знає ніяких манер. Вона спілкується неграмотною російською мовою, з обов’язковим "шо" та в цілому поводить себе безглуздо, простакувато і смішно. Саме так виглядає стереотипний українець в очах більшості людей на території росії. Окрім цього, принизливими у серіалі є й вислови про Україну та зокрема рідне місто няні. Наприклад, в одному з епізодів вона вирішила пожити у винайманій брудній квартирі з тарганами, на що героїня говорить: "самое классное в этой квартире то, что я себя действительно чувствую как дома, в Мариуполе".

Слід зазначити, що конкретний серіал є рімейком його американської версії "The Nanny" 1993 року. У стрічці сценаристи зобразили няньку Френ Файн єврейкою і деталізували персонажі жінки та її родичів максимально якісно, показавши культуру, традиції, без принижень її рідної країни. Натомість росіяни головною героїнею обрали чомусь українку та, окрім "шо", ніяких ознак українськості не надали. Можна припустити: складова українських традицій була зайвою для образу Вікторії, якщо взяти до уваги нав'язувану думку громадянам росії про те, що України як самостійної держави ніколи не було. У результаті – на екрані глядачі побачили лише чисту простакуватість і комічність з прихованою українофобією.

Згадаймо й всім знайомих "Татусевих дочок", де в сюжеті є українка Тамара. Секретарка з Харкова, звісно ж, розважає глядачів смішною та безвідповідальною поведінкою. А розповідаючи про свої мрії, вона каже, що "всегда мечтала о двух вещах – о свадьбе и о российском гражданстве". 

І саме такі українофобні серіали були масовими на українському телепросторі. Проте, на цьому росіяни не зупинились і створили мультфільм, який не лише пропагує "русский мир", а й цілком спотворює українську історію. Мова йде про анімацію "Три богатирі". Такий метод пропаганди є особливо небезпечним, адже розрахований здебільшого на дітей. Через нестачу досвіду та знань вони не здатні критично сприймати інформацію. Тому у них не виникатиме питань, чому в мультику, події якого відбуваються у Київській Русі, чогось присутні російська культура і традиції, як от, наприклад, російське національне вбрання на героях. Загалом, у цій анімації про українські землі взагалі немає нічого пов’язаного з українською культурою. 
Проаналізувавши загальну картину, ми можемо побачити лише чергове намагання країною-агресором присвоїти чужу історію та території. Крім того, мультфільм активно просуває ідею панславізму, яка закликає до об'єднання всіх слов'янських народів під керівництвом росії. Це є видимим прикладом геополітичної пропаганди, яка має на меті легітимізувати вплив російської федерації на сусідні країни.

Подібних фільмів та серіалів існує ще безліч. Пропагандистські елементи у кіно в змозі негативно впливати на погляди та уявлення глядачів. Створюючи образи ворогів та героїв у своїх сюжетах, російський кінематограф може активно формувати суспільну думку та підтримувати офіційну політику. 

Беручи до уваги сучасну легкість поширення та отримання російського контенту і в Україні, завданням суспільства та громадян є аналізувати інформацію, яку вони споживають, і відрізняти художній образ від спроб маніпулювати їхньою свідомістю. 

Марина Мельник