Військова капеланка з Одещини: "На війні моя підтримка потрібна як мами, як сестри, як наставниці"

Олена Жевець - керівниця служби військового капеланства в/ч А2393. Це єдина жінка на Одещині, яка офіційно призначена офіцеркою капеланкою. Вона пройшла шлях від професійної медикині та соціологині, працювала в пенітенціарній системі, а потім пішла у ЗСУ.

Читайте та дивіться емоційне і відверте інтерв'ю Олени Інтенту.

<span class="ratio ratio-4x3"></span>

З чого все почалося?

"Я з Одещини, українка. Вчуся спілкуватися українською мовою, тому вибачте мені за акцент. В Одесі живу 12 років", - каже про себе жінка.

Олена - професійна медикиня. Друга освіта – соціологія. І духовна вища освіта – капеланська праця.

"Я давно віруюча людина. 20 років медичного стажу за напрямками реанімація, анестезіологія, була керівницєю організації, яка займалася асоціальними людьми та десять років допомагала їм не вмерти", - розповідає Жевець.

Каже, що саме цей досвід став для неї важливим і допомагає у спілкуванні з людьми.

З 2012 року Жевець працює пенітенціарною капеланкою.

"Служила людям, які відбувають термін покарання", - згадує жінка.

За словами Олени, мрія стати юристкою, вивчення права допомогли у захисті саме таких людей.

"Було нелегко, але я вистояла"

З 2017 року жінка - чинна військова капеланка.

На питання, чому так склалося, Олена відповідає, що це не просто бажання, а внутрішній вибір.

"Це одкровення, це не просто так", - ділиться капеланка.

І додає, що шлях до цього був важкий: "Я жінка, моїм братам моя спеціалізація не подобалась, також люди не звикли до жінок – священиць, але я була вірною своєму вибору".

Олена згадує, що коли вчилася в духовній семінарії, була єдиною жінкою серед студентів.

"Було нелегко, але я вистояла", - зізнається капеланка.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

"Коли йдеш своїми силами – то за плоттю, коли веде Бог - це і є той самий шлях", - вважає одеситка і молиться, щоб була "мудрість Божа, а не людська – тоді буде легше".

"Навіть не знаю, як я раніше жила без армії"

Спочатку Жевець працювала капеланкою добровільно, коли це ще не було прописано на законодавчому рівні. З 2022 року жінка офіційно перебуває на посаді в лавах ЗСУ.

Каже, що піти на війну її благословили чоловік та родина.

"25 лютого я мобілізувалася як медикиня і цей рік пройшла з ротою охорони. Навчилася військової справи, поважати свою зброю, командира, побратимів", - зізнається жінка.

Каже, що раніше їздила до військових та бачила все із зовнішнього боку, але зараз був інший, внутрішній досвід.

"Був страх, але я молилася і страх відступав", - розповіла одеситка.

Паралельно Олена вчилася в різних капеланських школах військової, пенітенціарної, госпітальної та навіть поліцейської направленості.

Під час навчання Жевець зрозуміла, що військове – це її.

"Навіть не знаю, як я раніше жила без армії", - сміється жінка.

Що таке бути капеланкою?

"Основне - це бути поруч, вміння слухати, відчути те, що людина не може сказати. Треба молитися, щоб Бог відкрив, як допомогти тій чи іншій людині", - пояснює Жевець.

За її словами, якщо потрібна допомога чоловікам, вона переадресує її до інших капеланів, але молодим дівчатам потрібна її підтримка "як мами, як сестри, як наставниці".

Капеланка каже, що в групі військові менше розкриваються, тому вона застосовує свої практики.

"Ми приїжджали у підрозділ і я роздавала маленькі "Нові заповіти", де писала телефон та ім’я. Говорила, що якщо потрібна допомога – дзвони. Багато хто не хотів відразу спілкуватися, але потім дзвонили. Таким чином я маю велике коло спілкування", - розповіла Олена.

Каже, що згодом душпастирська опіка стає сімейною.

"Ось, наприклад, повертається чоловік з війни, а він вже не такий, яким був до цього, і дружині важливо його сприймати. І тут потрібна наша допомога", - пояснює капеланка.

Диво на війні

"Так, дива траплялися. Є випадки, коли куля або осколки застрягали у "Новому заповіті", які ми роздаємо військовим, щоб носити у нагрудній кишені" - згадує жінка.

За її словами, хлопці, які пройшли жахи ДАП, кажуть, що "Біблія дорожче за боєкомплект".

Каже, що війна змінює багатьох, але не всіх - на краще.

"Не всі осталися для мене друзями. Але я не маю права засуджувати. В кожного свій життєвий досвід та своє виховання", - пояснює жінка.

Олена вважає, що саме війна стала лакмусовим папером, хто виявився справжнім патріотом, а хто ні.

Євгенія Генова