Тарас Шамайда: російської мови стало більше, ніж у 2022 році

Тарас Шамайда — громадський діяч і один із ключових голосів мовної політики в Україні. Ми поспілкувалися про реальний стан української мови та спротив дерусифікації на місцях. Дивіться велике інтерв’ю про мову, пам’ять і подолання колоніальної спадщини на нашому Ютуб-каналі, а на сайті Інтент та читайте скорочену версію.

<span class="ratio ratio-16x9"></span>

Є організації, які проводять моніторинг в мовної ситуації. Одна з них – це "Простір свободи" співорганізатором, якої ви є. Які ситуації з моніторингу вас тішать?

Зараз  "Простір свободи" не займається безпосередньо моніторингом, ми це робили протягом 10 років: з 2011-го по 2020-й. Займались моніторингом і намагалися змінювати законодавство, але оскільки ми брали дуже активну участь в написанні закону про державну мову, то, відповідно, і в сам закон ми вписали норму про те,  що ці обов'язки покладаються на Уповноваженого із захисту державної мови. Тому після 2020 року вже держава готує щорічний звіт про становище української мови і рекомендації Уповноваженого. Тому що ми робили це на громадських засадах, щоб не залучати якихось грошей, державних чи ґрантових — просто десятки людей по всій країні об'єднували зусилля. Ми дійсно збирали наявну інформацію статистично, соціологічно, так і робили власні моніторинги.

Безумовно, якщо ми повернемося на років 20 чи навіть 10 років назад, то мовна ситуація набагато краще зараз. Це навіть не можна порівнювати.  Але одразу скажу,  що якщо ми повернемося на два роки назад, то ситуація зараз гірша. І це показує соціологія і різні об'єктивні дані. Тобто присутність російської мови зараз в Україні набагато менша, ніж, наприклад, 5-10-20 років тому, але більша ніж у 2022-2023 роки. Тобто певний відкат не до рівня, звичайно, 2021 року, але відбувається. Це дуже тривожна тенденція, і необхідно з цим щось робити. 

<picture></picture>
Тарас Шамайда. ФОТО: Інтент / Наталя Довбиш

Загалом можна сказати, що було кілька таких хвиль. Українізація, хоча й не люблю це слово, тому що ми в Україні. Перша велика хвиля почалася в останні роки існування Союзу. І ця хвиля тривала в перші роки Незалежності. Вона змінилася певним відкатом в часи Кучми. Спочатку потужні українські музичні фестивалі і територія А,  українські пісні в радіоефірі, українські книжки. Але з кінця 90-х пішов відкат, тому що політика української влади була доволі проросійською. Так і, звичайно, росія вже після 1991 року почала захоплювати наш інформаційний простір. 

Друга хвиля була пов'язана з Помаранчевою революцією,  з такою модою на українське, потім з певною державною політикою. Наприклад, з цією хвилею, пов'язано запровадження українського дублювання в кінотеатрах. Сьогоднішній молоді це здасться взагалі чимось диким і нереальним, але до 2006-2007 років абсолютно всі фільми в усіх кінотеатрах йшли російською мовою. Тобто це були або фільми російського виробництва або американські західні фільми, дублюванні російською мовою. І лише в часи Віктора Ющенка почався український дубляж. А у 2014 році після заборони російських сучасних фільмів нарешті у нас панує українська мова в кінопрокаті. І це дуже важливо, тому що крім всього іншого, український кінодубляж – це окремий вид мистецтва. Він робиться, як правило, на гроші американських кінокампаній, які розуміють, що якісний український дубляж дасть більше відвідування, прибутків. Цілі покоління, особливо в русифікованих містах, такі як Одеса, виховані на цьому дубляжу, на цих україномовних вже цитатах голівудських кіногероїв. 

Але безумовно була влада Януковича,  був закон Ківалова-Колесніченка, були дії Табачника, які запроваджували далі русифікацію. 

Наступна хвиля почалася у 2014 році, тобто після Революції Гідності і російської агресії.  По-перше, як реакція на саму російську агресію, багато людей почало переходити на українську, багато бізнесів. Наприклад, в книговиданні, по суті, частина видавництв і мереж книгарень, які були пов'язані, афільовані з російськими структурами, відірвалися. По суті, значно збільшилося число книжок, що видаються українською і продаються. Такі подібні процеси відбувалися в інших галузях. Плюс, звичайно, внаслідок того, що влада нарешті була постмайданна, тобто президенти, парламенти, уряди, які були вже після 2014 року, вони не були в орбіті російської політики. Тому були ухвалені закони про квоти на радіо. Уявіть собі,  що, наприклад, до запровадження квот – це 2016 рік вже (ми проводили моніторинг ключових радіостанцій) – було 3-4 відсотки часу, які займали українські пісні в праймтайм. Понад 60% – російськомовні. Решта — всіма іншим мовам світу. Запровадження квот, всупереч шаленій пропаганді та опору російським і різним проросійським власникам радіостанцій, показало, що квоти не тільки виконуються, а й перевиконуються. Одразу ж квота 30-35% законом була встановлена. Тобто кожна третя пісня повинна бути українською мовою.  Але в реальності, майже у всіх радіостанцій, середній показник був 51-52% до повномасштабного вторгення. Тому що крім популярної музики виявилось, що дуже багато є молодих виконавців.  Самі квоти стимулювали запитуваність різноманітної різножанрової музики. 

Чи є вплив закону про державну мову?

Закон про державну мову також дав великий поштовх. По суті, можна сказати, що з 2014 року постійно зростала частка людей, які спілкуються українською — повільно, але постійно. 2019 рік – це ухвалення закону про мову, 2021 рік – це перехід, відповідно до цього закону. Це дуже важливо, тому що суть закону про мову полягає в тому, що кожна людина має право гарантоване на інформацію і послуги українською мовою у своїй українській державі.  Це, всупереч різним міфам, не примус до того, як кому говорити, якою мовою молитися. Навпаки, в законі прямо сказано,  що сфера приватного спілкування, релігійних обрядів – це сфера свободи людини. Тобто так, держава може вважати русифікацію шкідливою і ми як люди можемо вважати, що коли батьки, які там зберігають російську ідентичність, які теж є в Україні — це нормально. Вони виховують своїх маленьких дітей у 2025 році російською мовою,  нам може це не подобатися.

Є люди, яким або не дійшло у 1991 році, комусь не дійшло у 2014 році, або люди просто ще були маленькі, а батькам їхнім не дійшло. У 2022 році нарешті дійшло. Не всім, але багатьом. За оцінками соціологів, як мінімум 4 або до 5 мільйонів людей, які зберігали російськомовність, у 2022 році перейшли на українську мову. Це величезна кількість людей,  в тому числі, наприклад, у Києві. Київ, по суті, вперше за 150-200 років, став містом, де української мови більше, ніж російської. Тому це позитивні речі: в одному векторі рухається як державна політика, так і прагнення людей.  Хоча, звичайно, є великі міста, такі як Одеса, Харків, певною мірою Дніпро, Запоріжжя, Кривий Ріг, де зберігають домінування ще російської мови і особливо небезпечним, на мою думку, є домінування російської мови серед дітей, серед підлітків і саме на цю категорію спрямовані зусилля росії.  Не лише через пряму пропаганду звичайно, а через те, що на цю категорію спрямована російська музика, розважальні продукти, ігри, соцмережі та інше. 

Марія Литянська