"Первісний смайлик" і петрогліфи: Алла Главенчук про знахідки на Миколаївщині

Наукова співробітниця Одеського археологічного музею НАН України Алла Главенчук розповідає про нещодавню експедицію на острів Великий на Південному Бузі під Південноукраїнськом. Говоримо про загадкові петрогліфи та нові знахідки в "місцях сили", а також репресовану експедицію 30-х років.

Алло, розкажіть, де саме проходили дослідження і чому для експедиції обрали саме острів Великий на Південному Бузі, поблизу Південноукраїнська?

Історія почалася два роки тому. Місцеві краєзнавці Василь Селявін та Олександр Шива, що займаються історією Побужжя, помітили петрогліфи на гранітних скелях острова Великий. Василь повідомив мені про це, зняв знахідку на телефон і переслав фото.

<picture></picture>
Скеля у формі риби на острові Великий. ФОТО: Оксана Грицюта

Фото виглядало перспективно, але ж природа та світло, що падає на скелі, вміють вимальовувати химерні візерунки. Щоб розвіяти сумніви, краєзнавці залучили журналістку з Південноукраїнська Ларису Мініну з якісною апаратурою, вона зробила чи не сотню дуже якісних детальних знімків. Зображення явно виглядали штучними, навмисно зробленими. За чотири місяці ми влаштували туди мініекспедицію на розвідку, щоб роздивитись все на місці.

Йдеться про гранітні скелі на острові Великому (його ще називають Кривим), що знаходиться посеред Південного Бугу між селами Костянтинівка та Богданівка. Колись там вирували прадавні магматичні процеси, внаслідок яких сформувалися гранітні масиви. Сам острів наполовину складається зі скель і валунів, а наполовину з рівної місцевості, де згодом утворилися чорноземи. Фактично це – два суміжні острови, Малий і Великий, між якими можна переходити пішки, хоч сьогодні обидва частіше називають просто Великим або Кривим островом.

Що саме вдалося знайти під час того первісного візиту?

Тоді ми підтвердили два чіткі зооморфні зображення на стінах і навісах скель (кого саме там змалювали, трактують по-різному, це вже залежить від уяви  спостерігача), а також рисунки риб в природному гранітному рові. Знайшли ще два зображення. Але головною несподіванкою стало інше: під однією зі скель знайшли гальку, якій була надана антропоморфна форма.

Галька утворюється шляхом тривалого обкатування водою, на що йдуть сотні чи навіть тисячі років. Знахідка лежала під скелею, на підвищенні острова, куди вода фізично не могла її занести й обкатати. Тож зрозуміло, що гальку туди принесла людина. У лабораторних умовах виявилося, що, крім надання загальної антропоморфної форми цій природній гальці, на неї було нанесено цілий комплекс зображень: там проглядаються фігури тварин (барана чи вівці з висячими вухами, риби, дельфіна) та своєрідний "первісний смайлик".

<picture></picture>
Антропоморфна галька зі "смайликом". ФОТО: Ната Чернецька

Минуло два роки, перш ніж ми змогли зібрати повноцінну експедицію, аби дослідити ці скелі на місці, зафіксувати петрогліфи та пошукати артефакти під шарами ґрунту, які допомогли б їх датувати. Адже самі по собі петрогліфи на скелях датувати напряму неможливо. Можна лише робити припущення за допомогою супутніх знахідок: керамічних виробів чи крем'яних знарядь.

<picture></picture>
Знайдені під час експедиції уламки кераміки. ФОТО: Ната Чернецька

Чи досліджувався цей острів археологами раніше?

Так, але його історія сповнена драматизму. Уперше острів у 1928–1933 роках досліджувала відома Богеська новобудовна експедиція під керівництвом Федора Андрійовича Козубовського. Активним учасником був також Теодосій Миколайович Мовчанівський та інші вчені з Києва та Одеси. Вони вивчали все Побужжя, від Вінницької й Одеської до Миколаївської областей, у зв'язку з проєктуванням майбутньої гідроелектростанції. На острові Великому, досліджуючи верхнє плато,  вони знайшли відщепи з кременю та уламки керамічного посуду, які датували неолітичним часом. На сьогодні ці матеріали втрачені.

Доля цієї експедиції трагічна. У 1930-х роках більшість її учасників стали жертвами сталінських репресій і загинули, зокрема самі керівники – Козубовський та Мовчанівський. Серед небагатьох, хто був репресований, але  вижив, був відомий історик та географ Федір Євграфович Петрунь з Одеси – батько нашого видатного геолога та петрографа Віктора Федоровича Петруня, який потім теж десятиліттями працював у Побужжі.

Через репресії імена дослідників "виривали" з публічного простору та пам’яті людей, їхні рукописи та публікації знищували, а знахідки експедиції з різних археологічних пам’яток Побужжя розпорошилися по фондах київських установ (Національного музею історії України, Інституту археології Національної академії наук України). Багато з цих матеріалів на сьогодні вважаються втраченими, це пов'язано, окрім іншого, і з Другою світовою війною. Але, можливо, щось із цих знахідок частково зберіглося і в Одеському археологічному музеї. У щоденниках членів експедиції, які ще не до кінця вивчені, є згадки про огляд скель у Побужжі. Не виключено, що дослідники теж бачили малюнки на острові Великий. А в опублікованих матеріалах є тільки інформація про петрогліфи, які вони бачили на скелях у цій місцевості, але не на острові. Ці написи та рисунки у вигляді хрестів, які виявили члени Богеської експедиції неподалік Гарду (чи й у самому урочищі),  вони датували переважно середньовіччям і козацькою добою.

Наступні археологічні дослідження (розвідки та розкопки) на острові Великий проводилися у 1980-х роках київським археологом Миколою Тихоновичем Товкайлом та миколаївським дослідником Віктором Миколайовичем Фоменком. На плато, де були знайдені археологічні матеріали експедицією Козубовського в 1930-х роках, вони заклали розкопи загальною площею приблизно 30 квадратних метрів і виявили два шари археологічних матеріалів часів неоліту та енеоліту: уламки кількох керамічних посудин, різні крем'яні та кам'яні знаряддя. Майданчик, на якому проводилися розкопки, - відносно рівне плато без скель. Він розташований у середній частині острова, на деякій відстані від скель із петрогліфами, які ми досліджували цього року.

Розкажіть детально про цьогорічну експедицію. Як вона організовувалася та що виявила?

Цього року, у жовтні, ми нарешті доїхали туди. Це була спільна експедиція Одеського археологічного музею та Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Загальне керівництво здійснював очільник наукового осередку (лабораторії археології та етнології) ЧНУ ім. Петра Могили Леонід Смирнов, який відповідає за виявлення в Миколаївській області пам'яток, що руйнуються і потребують нагального порятунку.

Експедицію допомогли організувати місцеві краєзнавці: Василь Селявін, Олександр Шива, Лариса Мініна, а також місцевий бізнесмен Юрій Левицький, який допоміг із житлом і доставкою на острів човном. Всі вони члени громадської організації “Гард туристичний”. Ми їм дуже вдячні за допомогу і підтримку. Олександр Шива також був безпосереднім учасником нашої експедиції на острові.

Нашим завданням було зробити якісні фото, різні заміри. Ми все це зробили. Цього року були виявлені нові зооморфні петрогліфи. Один із них помітив Василь Селявін.

Окрім того, ми заклали кілька шурфів. У першому шурфі одразу ж “пішла” скеля, тому нічого не виявили. А от у двох інших шурфах, під скелею з петрогліфами, на нас чекав сюрприз.

<picture></picture>
Знахідки в одному з шурфів на острові Великий. ФОТО: Ната Чернецька

Ми виявили шар давніх знахідок – розколоте каміння, схоже на пісковик, яке люди навмисно принесли під скелю. Зокрема, знайшли велику гальку з такого матеріалу зі сколом на одному боці. Це свідчить про "опробування" матеріалу: давня людина перевіряла його структуру, дивилася, як він розщеплюється і чи підходить для використання. Попередньо ці знаряддя нагадують вироби раннього або середнього палеоліту: ручні рубила для розбирання туш тварин і приготування їжі, скребла та відщепи.

<picture></picture>
Галька зі слідами "опробування" з шурфу острова Великий. ФОТО: Ната Чернецька

Ці знахідки залягали у шарі еолового ґрунту (пилу, нанесеного вітром в давнину), зверху заваленого уламками граніту, які законсервували культурний шар. Ми взяли зразки ґрунту для геологів та географів, щоб, якщо можливо, встановити точний вік відкладень.

Подальші дослідження в цьому місці можуть бути перспективними. Умови для перебування давніх людей тут практично ідеальні: досить просторий майданчик, із двох боків захищений високими скелями, а також печера-грот із входом з боку майданчика. Тобто тут могло бути прихистище або житло.

Сьогодні в печері є наноси ґрунту, але видно, що її висота сягає приблизно 1,2–1,5 метра. Давні люди, які були відносно невисокого зросту, могли комфортно почуватися тут, ховаючись від негоди. Навіть ми з нашим зростом можемо там розміститися…

Поруч зі скелею з петрогліфами, де два роки тому знайшли антропоморфну гальку, на відстані 2–3 метрів від першої знахідки, було знайдено ще одну гальку зі слідами додаткової обробки, залишками вохри, частково завапняковану. Обидві ці гальки, судячи з їхнього вигляду та обставин розташування, - це так звані чуринги, які в давніх суспільствах використовувались в якості сакральних предметів. 

Ви також згадували про дослідження гроту та знахідки з жильного кварцу. Що це за предмети?

Ще одна група петрогліфів розташована практично поряд із місцем знахідок, про яке ми щойно говорили. Там зооморфні малюнки виявили на іншій гранітній стіні, на навісі над нею та всередині природного неглибокого гранітного "рову", що розташований унизу, під стіною та навісом. Поряд є також невеликий гранітний грот із низькою стелею, куди може протиснутися лише дуже струнка людина. Перебувати там можна тільки лежачи.

Я провела біля цього гроту пів дня, лежачи на животі й викочуючи пристосованою палицею кам’яні предмети. Найімовірніше, давні люди залишили їх там на зберігання. У гроті та поряд із ним я зібрала з поверхні предмети, схожі на артефакти й манупорти (тобто природні об’єкти, які не характерні для цієї місцевості й були принесені сюди людиною).

<picture></picture>
Алла Главенчук під час експедиції. фОТО: Оксана Грицюта

По-перше, це – жильний кварц, якого багато в Побужжі. Давні люди активно використовували його. Серед останніх знахідок є надзвичайно цікаві предмети. Наприклад, ми виявили цілий набір із кварцової ступки та гальки з жильного кварцу, на якій збереглися виразні залишки червоної вохри.

Крім того, трапилися три предмети з пісковику із характерно затертими з одного боку краями. Подібні камінці зі слідами затертості знаходили в різних місцях світу під скелями з вигравіруваними малюнками. Саме за допомогою подібних предметів протирали лінії на скелях. Так може бути і в нашому випадку. Щоб остаточно в цьому переконатися, ми плануємо провести серію трасологічних експериментів разом із нашою колегою з музею, Оксаною Грицютою. Будемо протирати лінії на гранітних зразках різними породами каменю. Таким чином, ми створимо  еталонну колекцію, перевіримо характерні сліди зносу на експериментальних зразках та порівняємо їх із нашими артефактами.

Та особливу увагу привертає невеликий виріб з уламка граніту, у складі якого багато жильного кварцу. Він має форму своєрідної антропоморфної "лялечки" - фігурки без деталізованих візерунків, але з чітко сформованими головою та тулубом, на зразок прадавніх "венер". У руках ця "венера" тримає якийсь предмет. Імовірно, це зображення жінки з немовлям – ще одна чуринга, яку, можливо, принесли під скелю з малюнками для проведення обрядів.

<picture></picture>
Антропоморфний виріб "Жінка з немовлям". ФОТО: Ната Чернецька

Яким періодом ви зрештою датуєте петрогліфи та знайдені речі?

За два роки наша думка поки що не змінилася: попередньо ми відносимо петрогліфи до періоду від неоліту (максимум) до бронзової доби (мінімум). Антропоморфні вироби (чуринги) та культові речі чудово вписуються саме в неолітичний контекст. Хоча знахідки в шурфах під скелею попередньо датують раннім або середнім палеолітом, люди тих епох навряд чи могли створювати такі малюнки на стінах. Це пізніша традиція. У неоліті активно розвивалося рибальство на повноводних річках, зокрема на Південному Бузі. Люди користувалися човнами, освоювали острови, а разом із ними й ці скелі, залишаючи на них сакральні знаки.

Яка подальша доля знахідок і самого острова? Чи будуть продовжені дослідження?

Звісно. По-перше, ми чекаємо на геологічний аналіз мінералів і ґрунтів, а згодом геолог поїде з нами на локацію. По-друге, ми плануємо масштабніше шурфування та розкопки майданчика біля гроту. Товщина шару там невелика, від 20 до 50 сантиметрів, але ці відклади треба повністю дослідити і просіяти. Там можуть ховатися дрібні лусочки, вуглики, кістки, уламки кераміки, крем'яні знаряддя чи загублені прикраси. А, може, і ще щось?

<picture></picture>
Зразок ґрунту з шурфу острова Великий. ФОТО: Ната Чернецька 

Але тут постає інша серйозна проблема. Острів і Гранітне Побужжя сьогодні масово сприймаються людьми як "місця сили". Туристи приходять туди "зарядитися енергією", чіпляють стрічки та мотанки на один із валунів, який називають "Змієм". Я розумію, що там гарно й спокійно, але для археології це несе загрозу. Багато туристів, роздивляючись скелі, забирають із собою "гарні камінчики" чи предмети, вважаючи це невинним сувеніром. Так зникають унікальні артефакти, про які людство ніколи не дізнається.

<picture></picture>
Місцеві вважають острів "місцем сили". ФОТО: Оксана Грицюта

Саме тому ми максимально зібрали те, що лежало на поверхні й могло бути знищене чи розкрадене. Водночас ми не вважаємо за потрібне фанатично очищати від моху та лишайників весь острів у пошуках нових малюнків. Граніти руйнуються від часу, а будь-яке втручання – це вплив. Ті зображення, що вже відкрилися людям і стали відомі, ми маємо офіційно ввести в науковий обіг, зафіксувати, дослідити і врятувати. А решту варто залишити під покровом природи. Можливо, майбутні покоління матимуть досконаліші неінвазивні технології, аби вивчити петрогліфи без шкоди для самих зображень та навколишнього середовища.

Чи був під час розкопок момент, який змусив повністю переглянути попереднє уявлення про цю пам'ятку?

Так, абсолютно неочікуваною стала знахідка знарядь первісного вигляду – зразків раннього або середнього палеоліту. Ми взагалі не розраховували знайти тут шар настільки давнього часу (хоча наш колега Ігор Піструіл дуже сподівався на пізній палеоліт).

<picture></picture>
Ігор Піструіл під час експедиції. ФОТО: Оксана Грицюта

Якщо це справді знаряддя раннього чи середнього палеоліту, то в ті часи географічна ситуація була абсолютно іншою. Найімовірніше, острів тоді взагалі не був островом, і до цієї території існував сухопутний доступ. Адже минули сотні тисяч або й мільйон років – ранній палеоліт надзвичайно давній.

З того часу Південний Буг, пробиваючи собі шлях у гранітах, суттєво заглибив своє річище. Тоді річка могла бути значно мілководнішою, із можливістю прямого переходу через брід (до речі, місцеві й зараз у певних місцях ходять бродом). Тож давні люди діставалися сюди значно простіше, ніж ми під час експедиції.

Поясніть доступними словами: що робить археологічну спадщину цієї частини Миколаївщини унікальною на тлі інших регіонів України?

Острів Великий, як, до речі, і пізньопалеолітичні пам’ятки Анетівка-1, Анетівка-2 та інші, які наша команда досліджує багато років, розташований на території Гранітно-степового Побужжя. Це природний комплекс, одна з найдавніших ділянок суші Євразії, унікальна географічна та геологічна зона на окраїні Українського кристалічного щита.

Якщо говорити про археологічну специфіку, то в Україні не так багато пам'яток із петрогліфами. Найбільшою та найвідомішою є Кам'яна Могила на Запоріжжі. Наразі вона перебуває під російською окупацією, і науковці не знають реального стану її збереження – загарбники демонстративно й варварськи поводяться з нашою спадщиною.

Кам'яна Могила – унікальний об'єкт на річці Молочній. Тамтешні скелі з пісковику з часом руйнуються й розсипаються, їм шкодять навіть гучні звуки чи вібрації. Свого часу науковці дослідили гроти та законсервували їх цим же піском, розкриваючи лише окремі фрагменти під час великих міжнародних конференцій для показу вченим.

І от виявляється, що подібні наскельні зображення існували не лише на пісковиках Запоріжжя, а й на гранітах Побужжя! І це не поодинокі випадки. Наприклад, років десять тому ми вивчали місцевість біля річки Мертвовод. Це також Гранітно-степове Побужжя, де розташований Актовський каньйон, який ще називають каньйоном Диявола. Там є величезна кількість скель, які потребують фахового ока.

Які загрози для цих петрогліфів наразі є найкритичнішими?

З одного боку, пам'ятку знищує сама природа: зливи, вологість і різкі температурні коливання вивітрюють і руйнують граніт, через що від скельних масивів відламуються цілі брили. З іншого – додається людський фактор. Зараз острів масово сприймають як "місце сили", і непідготовлені туристи часто поводяться непередбачувано: намагаються забрати з собою "камінчик на пам'ять", знищуючи цінний контекст знахідок, або залишають сліди вандалізму. До того ж такі експерименти небезпечні й для самих мандрівників: рельєф там настільки складний і хиткий, що необачний крок на край валуна може легко зрушити його з місця.

Де зберігатимуться знайдені артефакти та коли чекати на перші наукові публікації?

Усі знайдені речі вже привезені та будуть офіційно передані на збереження до фондів Одеського археологічного музею НАН України, адже кістяк нашої групи саме звідси. Вони будуть внесені до наукового звіту та опубліковані.

<picture></picture>
Алла Главенчук просіює ґрунт з шурфу через сито. ФОТО: Оксана Грицюта

Перша публікація щодо знайденої два роки тому антропоморфної гальки (чуринги) вже вийшла в збірці матеріалів Миколаївської краєзнавчої конференції. Повноцінні наукові праці за результатами нинішніх розкопок вийдуть приблизно через рік. Це обов'язковий процес, аби ввести об'єкт у науковий обіг і привернути увагу світового співтовариства до унікальної спадщини Побужжя.

Ната Чернецька