"Моя зброя - мистецтво, мій ресурс - місто, люди та кохання", - херсонська поетеса Наталя Шушляннікова

Мистецтво в окупованому місті, щоденники війни, волонтерство, яке робить херсонців сильнішими та секрет української незламності. Поетеса, кандидатка історичних наук і волонтерка Наталя Шушляннікова поділилась з Інтентом власною історією артспротиву. 

Мій дім – моя фортеця

Повномасштабне вторгнення застало поетесу в рідному Херсоні. Ще минулого вечора в дружньому колі шанувальників своєї творчості вона презентувала оповідання для нової збірки "Ілюзії кохання" в артпросторі, а вже вранці наступного дня під звуки сирен відповідала на стурбовані дзвінки рідних, студентів та знайомих. В можливість вторгнення, каже, не вірила до останнього. 

"Це було зненацька. По-іншому не описати. Але рятував стан того творчого польоту і шалена підтримка. Адже з перших же годин мені телефонували й пропонували допомогу близькі, друзі, знайомі та студенти з різних куточків країни й світу. І саме ці години визначили для мене все", – зазначає Наталя. 

Вже за кілька днів Херсон накрила тиша. Ворог заходив до міста. Всю атмосферу початку сірої та болючої сторінки в його історії поетеса відчула сповна. Близько 11 вечора повз вікна її будинку, на відстані метра, рухалась ворожа колона.  

"Стояла гнітюча тиша, лише інколи чулись відривчасті команди окупантів. Було відчуття, що танки йшли навшпиньки", – розповідає херсонка. 

Попри небезпеку та ризики разом з чоловіком жінка лишалась в Херсоні, який став її фортецею. Вона твердо знала, що не покине його, хай що б там не було. 

"Не боялась. Було чітке розуміння: мій дім – моя фортеця! Це наше місто, і воно захищало. Тому не могла поїхати. До того ж я завжди була популяризатором українського Півдня. Якби поїхала, моя любов та все, що говорила й писала доти вже б нічого не вартували", – зазначає поетеса. 

Згуртувались як ніколи

Після повної окупації міста херсонці згуртувались як ніколи. Саме ця єдність в поєднанні із жагою до свободи, каже Наталя Шушляннікова і допомогли витримати все, що очікувало Херсон надалі. Це і є той секрет української незламності. Ті, хто були поруч стали одним з оптимістичних ресурсів, який мотивував жити та боротися.

"В окупації я зрозуміла, що ще ніколи так не любила людей. Це було настільки щиро. Виявилось, що мати коло людей важливих один для одного надважливо. Я відчувала присутність навіть тих, кого не було поруч. Знала, що протягну руку і хтось точно подасть стакан з водою. Всі ми боялись, але відчайдушно, а головне, разом робили своє", – ділиться поетеса. 

Ця неймовірна єдність, взаємодопомога та підтримка відчувались майже всюди. Дуже показовою в цьому плані стала ситуація, яка з часів окупації найбільше закарбувалась в пам’яті пані Наталі: "В наш гуманітарний штаб прийшла одна дівчина. Вона терпляче чекала в черзі, як раптом забігає її чоловік з непритомним 9-місячним малям на руках. Через зависоку температуру дитина просто вмирала. І тут ні звідки командна робота абсолютно незнайомих людей. Одна жінка з черги кинулась надавати першу допомогу, зазначивши, що медикиня за фахом, інші люди поливали дитину водою, а ми викликали швидку. Так вдалося виграти важливі секунди. Дитину було врятовано". 

Це був мій мистецький окоп

Навіть в умовах окупації поетеса не зраджувала своїм традиціям і щоранку відправлялась на прогулянку зі своєю собакою Лірою парком. Зазвичай, в таку пору там можна було зустріти непересічних херсонців, обмінятись новинами, прогнозами, почути, порадитись та просто поспілкуватись. Це, зазначає Наталя Шушляннікова, було ковтком свіжого повітря, надихало й додавало віри. Після кожної такої прогулянки на сторінці поетеси у Фейсбуці з’являлись поетичні дописи зі світлинами міста. Так народилась рубрика "ЛірХерМетео". 

"Кожен вихід до парку породжував в мені спектр емоцій, під впливом яких писались ліричні вірші, хоку і танка з повідомленнями про погоду й поточну ситуацію в місті. Мене багато читали, тож це був спосіб підтримки херсонців та сигнал для друзів, які були далеко. Це був мій мистецький окоп", – розповідає Наталя.

Поетесу попереджали, аби вона цього не робила, та це не зупиняло, адже мала на меті ще й нагадувати про український Херсон, що він попри все живе й не втрачає віри.

Мистецтво – моя зброя

Все що відбувалось навколо від самого початку повномасштабного вторгнення Наталя Шушляннікова фіксувала у віршах, які писала виключно українською та публікувала на своїй сторінці у Фейсбук. За відсутності інтернету ловила зв’язок та пересилала смс-повідомленнями своїм подругам, а вони вже на її акаунт. Таким чином поетесі вдалось зберегти понад 150 віршів, сповнених болем за рідне місто. Трохи згодом їх було структуровано у творчий доробок "З надією і люттю. Щоденники війни".

"Мистецтво – моя зброя, місто, люди та кохання – мій ресурс. Тож я знала заради кого і чого ризикую. Світ має дізнаватись правду. І всю її закарбовано в моїх віршах, оповіданнях та світлинах. Це фактично обличчя війни. Мрію таки видати книгу та поїхати з нею іншими країнами", – зазначає авторка.  

До сьогодні поетесі вдалось випустити тільки два пілотних екземпляри. Оскільки щоденники містять багато кольорових фото та інших матеріалів, їх вартість складає чимало. Тож поки ознайомитись з творчістю Наталі Шушляннікової можна на сторінці у Фейсбуці або ж відвідавши заходи за її участі. Перші презентації вже відбулись в Херсоні, Києві та Львові. Кожен захід був цілою мистецькою програмою, адже поезія пані Наталі звучала ще й у форматі пісень, романсів написаних херсонськими композиторами Олександром Гоноболіним - "Упала тиша" та Олексієм Пономарьовим - "Дума про Україну". Остання написана на слова з вірша "Душа болить", який з’явився 1 березня 2022 року, через кілька годин після того, як ворог зайшов до Херсона: 
    
"Душа розкине руки, якщо є, 
Обличчям повернеться до загрози
І в ці непередбачені морози
Закриє від навали все своє".

У творчому доробку поетеси ще багато віршів та навіть п’єси, одна з яких зараз саме в роботі. Тож незабаром можливо побачимо нові постановки. Крім цього, видано книгу віршів часів окупації "Натхнення жити", прикрашену малюнками херсонської художниці Ольги Гоноболіної, готується до друку ще одна книга "Натхнення бути. Супротив". В планах та сподіваннях третя частина – "Натхнення стати. Перемога".

<picture></picture>
Фото надала співрозмовниця 

Поки ми тут, місто живе і дихає  

Поряд з творчістю невіддільною частиною життя Наталі Шушляннікової стало волонтерство. Допомагати іншим вважала за необхідне в такі нелегкі часи. Її погляди та думки поділяли ще кілька волонтерів. Тож об’єднавши свої зусилля, вони відкрили Благодійний офіс, який на довгий час став опорою для багатьох херсонців, жителів області та об’єктом спостереження для окупантів. 

"Ми допомагали звичайним людям, які потребували елементарного. До нас часто приходили багатодітні родини, інваліди, люди без статусів. Всі отримували від нас необхідну в окупації допомогу. Тож нам нічого було боятись. Все пережили гідно. Розмовляли в офісі виключно державною мовою, на що ворог тільки дивувався", – розповідає волонтерка.

<picture></picture>
Фото надала співрозмовниця

Після звільнення міста пані Наталя продовжила волонтерську діяльність в проєкті для жінок "Вільна", а ще згодом стала координаторкою ГО "Асоціація Української Миротворчої Школи" у Херсоні та БО Українська освітня платформа. За час роботи волонтерці вдалось запустити не один проєкт соціального спрямування "Мобільна бригада". 

"Цей проєкт дозволив надати необхідну медичну консультацію дітям із віддалених населених пунктів. Минулого літа, під час таких візитів вдалось офіційно перенаправити в лікарні багатьох дітей, а 5 дітлахів було успішно прооперовано", – зазначає пані Наталя.

Також, працювала волонтерка й над проблемою психологічного розвантаження та роботи з батьками та дітьми в умовах війни. Тож разом з аніматором і військовим психологом Олексієм Книгою та лікарняним клоуном і волонтером Максимом Ревегою вирушала до дітей в різні населені пункти області. 

<picture></picture>
Фото надала співрозмовниця

 Волонтерка наголошує, в Херсоні ще багато соціально важливих, а головне досі не розв'язаних питань. Тож, каже, працюватиме й надалі, бо без волонтерства нікуди:

"Волонтерство – свідома позиція. Це те, що сьогодні робить Херсонську громаду сильнішою, життєстійкою. Це вже спосіб мислення. Після звуків вибухів вже не думаєш, що страшно. Навпаки, одразу шукаєш де це і складаєш список потреб, речей, які будуть необхідні людям. І коли зараз чуєш: "Чого ви чекаєте?! Вас обстрілюють! Їдьте!", хочеться донести одне: якщо ми всі евакуюємось, Херсон просто перестане існувати. Його буде знищено. А поки ми тут, місто живе і дихає". 

Анна Шаповал