Маловідома перлина Одеси: "Хаджибей" Миколи Гербановського

Останніми роками увагу дослідників та громадськості привертає проблема відродження, збереження та гідного вшанування науково обґрунтованої історичної спадщини нашого міста. Особливий інтерес в цьому питанні становить так звана "передісторія Одеси" і якщо наукові праці вчених з давньої та середньовічної історії відомі достатньо широко, то нестача художньої літератури на тлі наукових робіт також доволі помітна. 

Дослідники Олександр Болдирєв (1963–2001), Анатолій Бачинський (1933–1995), Олена Бачинська, Тарас Гончарук, Андрій Красножон, Володимир Полторак, Олександр Середа та інші доклали чималих зусиль для боротьби з історичними міфами.

А от щодо художніх творів про ранню історію Одеси, то на думку спадає хіба що пригодницький роман-трилогія "Хаджибей" українського письменника Юрія Трусова (1914–1991). Його поява стала справжньою знахідкою для поціновувачів історії. А опубліковані протягом 1958–1968 років, частини роману отримали чимало схвальних рецензій літературознавців та витримали декілька перевидань.

Повість Хаджибей була написана значно раніше й надрукована у 1829 році, що робить її одним із перших літературних творів про Хаджибей. Про існування повісті в наукових колах відомо досить давно. Свого часу "Хаджибей" згадував на сторінках своєї монографії радянський літературознавець, фольклорист Віктор Жирмунський. На сучасному етапі уривки з повісті активно цитує вже згаданий нами український історик, дослідник минулого Хаджибея Тарас Гончарук. 

Завдяки старанням бібліотекарів та цифровим технологіям можливість погортати сторінки старовинної книги нині є у кожного, хто цікавиться історією Одеси. Зокрема її можна знайти в електронній колекції рідкісних та цінних видань ХІХ століття Наукової бібліотеки Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за посиланням. 
 

Обсяг повісті - 60 сторінок, а текст її поділений на 8 глав та 29 уривків. Окремими частинами тексту виступають пісні та діалоги головних героїв. Кожна глава відкривається епітетом, що містить цитати з творів англійського поета Джорджа Байрона, французьких поетів Еміля Дешана, Жана де Лафонтена та інших. Щоправда, не обійшлося без цитування російського поета Євгена Баратинського. Завершуються глави невеликими тематичними малюнками.

Твір являє собою екскурс в епоху османського Хаджибею, коли наше місто, нарівні з південними теренами сучасної України перебувало під владою мусульманської імперії. В основі змісту повісті історія кохання молодої дівчини, котра заради порятунку батька вимушена покинути свого коханого та доживати віку в гаремі підступного Бея. Цікаво, що намісником султана у місті названо декого, на ім’я Джи-Бей (де "Бей" - це військове звання), повна форма імені – Хаджи-Бей – своєрідна анаграма до назви міста. А ім’я головної героїні – Зюлемма – аналог імені, популярного після історії славнозвісної Роксолани (відомої в імперії як Хюррем).

Початок розповіді подає нам картину столичного Стамбулу, а потім герої волею долі опиняються у далекому та чужому для них Хаджибеї. Розв’язка повісті фатальна - зустрівшись випадково після тривалої розлуки, кохані покінчать життя самогубством.  

З тексту твору читач дізнається чимало цікавої інформації щодо важливих покажчиків життя тогочасного Хаджибею. Повість містить свідчення про пожвавлені торгівельні зв’язки зі Стамбулом, адміністративний та соціальний устрій Хаджибею, знайомить з особливостями османських традицій та побуту. У зв’язку з чим, автор вжив декілька цитат з Корану. Краще розуміти особливості тексту читачеві допомагають прикінцеві примітки з поясненнями тюркських слів, таких як: байрам, башлик, диван, євнух, імам тощо.

Технічне оформлення та бібліографічні відомості повісті містять інформацію про період коли жив автор,  а "новозасноване" імперською владою місто, перебуває під контролем Російської імперії. У ХІХ столітті Одеса переживала часи економічного та культурного піднесення і в місті вже тривалий час існувала власна друкарня, де у 1838 році й видали повість. Як обов’язковий елемент міститься дозвіл місцевого цензурного комітету, запровадження яких припадає на епоху царювання Миколи I – до друку твір підписано 1837 році.

На сторінках видання також є штамп публічної бібліотеки. Печатка книгозбірні доповнена гербом міста, який Одеса отримала 1797 року. Але, над загальновідомим якорем-кішкою міститься імперський двоголовий орел, доданий до геральдичної традиції за часів правління імператора Олександра I.

Штамп публічної бібліотеки та герб міста відсутні у цифрової версії видання, проте є в паперовому варіанті книги.

Біографія автора "Хаджибею", досліджена українським літературознавцем, бібліографом, одеситом Григорієм Зленком. Дослідник називав творцем повісті маловідомого поета Миколу Гербановського. Поет народився на початку ХІХ століття в Молдові та за національністю належав до молдован. Проте, мовою предків ніколи не писав й імовірно взагалі не володів нею, оскільки тотальна імперська русифікація торкнулася Молдови так само як і України. 

До 1829 року Микола Гербановський завершив перший значний художній твір – яким власне і став "Хаджибей". Утім невідомими залишаються причини стримування публікації повісті аж до 1838 року.

Досить скромною стала і реакція тогочасних медіа. Газета Одеський вісник написала про неї коротку замітку та й усе. Проте, спроби пера молодого поета не залишилися непоміченими критиком Миколою Надєждіним, який, формуючи Одеський альманах на 1840 рік запросив до публікації Миколу Гербановського. Співпраця подарувала читачам вірш "Чорноока" ("Черноокая"). Сам же Микола Надєждін, на відміну від Віссаріона Бєлінського, що відніс друкування Миколи Гербановського та інших авторів до різноманіття та тіней – прихильно написав про поета, як про явище одеського самобутнього походження. 

Можливо критику Микола Гербановський зобов’язаний і єдиною відомою столичною публікацією – віршем "Подражание арабскому", що 1845 року вийшов на сторінках санкт-петербурзького альманаху "Метеор", виданого власником доволі успішної видавничої компанії Матвієм Ольхіним.

Окрім письменницької діяльності  Микола Гербановський був активним дописувачем "Одеського вісника", збирав фольклор, на основі якого згодом написав драму "Руксанда, дочь молдавского господаря Василия Лупула", сприяв народженню національного театру, працював у царині народної просвіти. 

Він входив до числа молдовських літераторів, згуртованих навколо письменника та вченого-історика Александру Гиждеу, що прагнули до створення фундаментальної наукової праці з історії Молдови. Проте, лещата російської імперської ідеології завадили реалізації задуму. 

Згідно з дослідженнями молдовського історика літератури Іона Осадченка – Микола Гербановський помер в 1860-х роках. Могила поета на жаль не збереглася. 

Оксана Сорокіна