Історія Ренійського порту: злети, втрати та сподівання

Історія Ренійського порту маловідома. Фрагментарно торгівельна діяльність міста розглядалася виключно разом з іншими дунайськими портами. Однак у ХІХ – початку XX століття Ренійський порт був серйозним конкурентом не лише румунському Галацу, а й Одесі. 

Після приєднання Буджака у 1812 році російська адміністрація ретельно аналізувала торгівельні можливості завойованих колишніх османських портів. Як зазначив російський урядовець Павло Свіньїн: "Немає порту на Дунаї, який міг би отримувати більше прибутків від торгівлі, ніж Рені. Будь-яке судно, що йде від Константинополя, Галаца, Браїли не може оминути його. Рені є центром Бессарабії, всі дороги йдуть через нього". 

У лютому 1816 року губернатор Бессарабської Області генерал-лейтенант Олексій Бахметьєв отримав наказ від імператора Олександра I розробити проєкт будівництва у Рені складських приміщень і перетворення містечко на річковий порт. Того ж року розпочався активний експорт збіжжя з Рені до балканських та європейських споживачів. 

17 лютого 1825 року Державна Дума російської імперії затвердила запропоновані міністром фінансів Єгором Канкріном "Правила для торгівлі з Бессарабією". За цією постановою, турецькі вироби дозволялося ввозити тільки через Скулянську та Ренійську митниці. Вивіз іноземних товарів до росії морем дозволявся лише через Рені. 

Місто стало обласним центром з імпортної торгівлі, що позитивно позначилося на поширені товарно-грошових відносин Буджака. Як зазначили сучасники: "Бессарабія вела жваву торгівлю через Ізмаїл та Рені". У 1826 році порт відвідали 22 судна (8 російських, 8 англійських, 2 турецьких, 4 грецьких тощо). У наступні 1835-1846 роки – 46 суден щорічно.

Основу торгівельних операцій складав експорт збіжжя. У 1842 році через Ренійський порт було вивезено за кордон 10 346 чвертей хліба вартістю у 46 597 рублей сріблом, інших товарів – на 2962 рублі, частка зерна складала понад 94%. 

Окрім збіжжя порт спеціалізувався на експорті залізних виробів. У 1835 році з Рені до Балканського півострова експортували залізо та чавун вартістю 31 943 рублі. У 1840 році з дунайських портів до Галаца здійснили 25 рейсів, 15 – до болгарського порту Варни, 2 – до Суліни та 7 рейсів до турецького порту Трабзон. Зростання інтересу купецтва Османської Порти до придунайської торгівлі пояснювалося нижчими цінами на товари, ніж в Одесі.

Однак імперська влада не зробила системних кроків для облаштування портової інфраструктури. За свідченнями російських урядовців у Ренійському порту не було елеватора, доків, елінгу, товарних комор, а "біля митниці знаходиться пристань, де можуть завантажуватися невеликі судна". Консул росії у Галаці визнав: "Торгівельне значення Рені вельми обмежене". 

Ренійська влада неодноразово зверталася до уряду з пропозиціями щодо розбудови транспортної мережі. У 1835-1836 році ренійський бургомістр Рудольф Томашівський наполягав на облаштуванні поромної переправи через Прут та Дунай. "Гроші на будівництво, – зауважував він, – можна узяти у приватних осіб, яким пізніше переправи віддати у наймання. Це дозволить їх утримувати та сприятиме торгу". 

6 жовтня 1839 року ренійські митники прохали, задля активізації торгівлі, збільшити права Ренійської митниці, щодо імпорту східних товарів, запитуючи: "Чи не може Ренійський порт... через його близькість до моря бути прирівняним до чорноморських?". У відповіді Міністерства фінансів від 3 листопада 1839 року повідомлялося, що на Рені не може бути поширений привілей щодо ввезення турецьких виробів, який надано лише кримським портам та Одесі.

Навіть радник Новоросійського губернатора Миколи Воронцова – Юлій Гагемейстер відзначив негативні наслідки такої політики: "Бессарабські порти Ізмаїл, Рені втратили своє значення після 1830 року. Їх перспективи дуже неоднозначні". Але він звернув увагу на необхідність влаштування поромного сполучення через ріку Прут, підтримку страхування вантажів в Рені, бо "робити це в Одесі було незручним для негоціантів, а Браїла та Галац мали розвинену систему кредиту та страхування".

 <picture></picture>
Порт Рені. Листівка початку XX ст. Зображення unc.ua

Румунське панування 1856-1878 років призвело до переорієнтування вантажів з Рені до Галаца. Потужності Ренійського порту кінця 1870-х років, визначалась такою, що щорічно звідти до Галацу доставляли понад 50 тисяч чвертей зерна.

Після повернення Рені до росії 1878 року царський уряд сприяв відновленню його торгівельної інфраструктури. Зокрема Л. Поляков пропонував облаштувати в Рені нову пристань, збудувати пакгаузи та нову митницю. На пристані також пропонувалося побудувати комори для зберігання та відвантаження збіжжя, подовжити шлях залізниці до нової пристані тому, що "… залізниця не бере участі у доставленны збіжжя безпосередньо до пароплавів". 

Однак план Л. Полякова не було втілено. Підтвердженням цього є звіт російського консула в Галаці 1912 р.: "Іноземні пароплави не відвідують Ренійський порт через його недостатню розбудову.... Тому російські експортери продовжують спрямовувати зерно до Галаца та Суліни".

Така досить незрозуміла поведінка імперської влади пояснюється декількома причинами.

По-перше, зростання обігу дунайських портів відвертало вантажі від Одеси, що створювало загрозу її іміджу потужного морського порту. За відвідуванням суднами малої місткості, Рені займало четверте місце в імперії, випереджаючи Одесу, Владивосток та Новоросійськ.

Побоюючись занепаду одеської торгівлі, царський уряд у жовтні 1897 року ввів новий залізничний тариф. Згідно з ним транспортування від станції Скиноси до Одеси (214 верст) коштувало 3,44 копійки за пуд, а від Скиноси до Рені (174 версти) – 6,96 копійки. Вартість перевезення станціями Бессарабська – Одеса (240 верст) складала 5,69 копійки, станціями Бессарабська – Рені (152 версти) – 6,08 копійки за пуд.

Це було грубим порушенням залізничного тарифу 1893 року, який чітко постановляв: перевезення хліба до 200 верст для внутрішнього сполучення складало 5,9 копійки, від 200 верств – 9,15 копійки за пуд. Фактично одеські залізничники недоплачували до 6 копійок за пуд вантажу, тоді як ренійські переплачували копійку за пуд.

Комерсанти Рені у цьому тарифі бачили відкрите ігнорування своїх інтересів: "Шляхом штучного зменшення тарифу, перевезення вантажу до Одеси призвело до зменшення привозу вантажів до Рені. Наше місто стало беззахисною жертвою спекуляцій величезного порту, з яким воно не може боротися". 

Наслідком нового тарифу стало зменшення частки залізниці у перевезень експортного збіжжя від 0,5 до 5%. Стало вигідно доставляти зерно лише з найближчих станцій Вулканешти, Тараклія, Троянів Вал. Тому щорічний обіг вантажообігу залізниці Кишинева складали 11 мільйонів пудів, Рені – 1-1,3 мільйона. 

Ренійські комерсанти вимагали додаткових залізничних гілок до Ізмаїла, Кілії, щоб відвернути вантажі від Бендер. Але уряд не дозволив їх будівництво через "недоцільність витрат на другорядні об’єкти, які не сприятимуть значному зростанню потужності портів".

По-друге, Росія не хотіла псувати відносини з Румунією через торгівельну конкуренцію в районі Дунаю. Фактично це була невеличка платня за лояльність цієї балканської країни. Румунський уряд наполовину знизив комісійні витрати на доставлення зерна з Придунав’я. Зерно, що прямувало до російських портів, оподатковувалося у розмірі 5 франків за вагон жита, ячменю, вівса, кукурудзи, 9 франків за вагон пшениці. Зерно, привезене російськими баржами до румунських портів, оподатковувалося 0,25 копійками за пуд. Такі заходи значно послабили торгівельні можливості Рені.

Наприкінці ХІХ століття зерно до Рені привозилося з порівняно малої кількості сіл, які були розташовані неподалік від міста. Рені не витримувало конкуренції з Галацом, який мав статус порто-франко і приймав до 10 мільйонів пудів хліба. Ці чинники призвели до значного зниження експорту зерна у порівнянні з іншими дунайськими портами. У 1880 році кількість вивезеного зерна сягала 76 947 пудів, тоді як з Кілії було вивезено 527 тисяч пудів. Відвантаження частини зерна з Ізмаїла дозволило порту у 1884 році збільшити експорт до 413,7 тисячі пудів.

Проте дещо російський уряд задля порту зробив. У 1883 році була ліквідована Ізмаїльська митниця, у 1901 році органи портового нагляду були переведені до Рені. Це позитивно позначилося на обсягах зовнішньої торгівлі порту. У 1906 році експорт збіжжя становив вже 4 496,8 тисячі пудів. У 1910 році через Рені було вивезено 5 027,1 тисячі пудів пшениці, ще 51,3 тисячі пудів було відправлено транзитом через Одесу. У 1911 році вивіз зерна досяг найвищої позначки – 9 355,95 тисячі пудів. Невдовзі експорт знову різко скоротився, через пожвавлення румунського експорту. 

Напередодні Першої світової війни експорт з Ренійського порту скоротився до рівня 1898 року. Окрім експорту збіжжя, порт став "спеціалізованим" в експорті гасу та вугілля до Балканських країн.

На початку 1880-х років розпочався транзит донецького вугілля через Ренійський порт. Продаж першої значної партії відбувся у 1885 році, коли було вивезено за кордон 48,6 тисячі пудів донецького палива. У 1890 році до Румунії завезли тільки 10 тисяч пудів. У 1908 році через Ренійський порт вивезли до Болгарії та Румунії 168 тисяч пудів вугілля.

Для популяризації українського палива в портах країн Середземного моря, у листопаді 1909 року було організовано виставку на пароплаві "Імператор Микола II". За її результатами до Ради З’їздів гірничопромисловців Півдня росії надійшло багато запитів про укладення контрактів від комерційних фірм Болгарії, Єгипту, Сербії.

<picture></picture>
Маєток князя Ю. Гагаріна на території порту. Зображення reni-odessa.od.ua

У 1910 році транзитом через Рені до країн Балканського півострова, продали вже 180 тисяч пудів вугілля, у 1912-1913 роках – понад 271,85 тисячі пудів. 

У 1909 році з Рені до Румунії та Сербії баржами Дунайського пароплавства привезли 829 тисяч пудів гасу, ще 59 тисяч пудів завезли суднами австрійського пароплавства Ллойда. У 1912 році звідси вивезли за кордон 418 523 пудів гасу, вартістю 185 тисяч рубів та 155 279 пудів вугілля, вартістю 47 тисяч рублів, що разом склало майже 10%  кількості та 4% вартості товарів з цього порту.

Подальший розвиток порту зупинила Перша світова війна. У 1914 році припинилася зовнішня торгівля, частину робітників порту мобілізували до війська. У 1916 році через бойові дії у Румунії порт було остаточно переорієнтовано на потреби російської армії. У січні 1918 року Рені було захоплено румунськими військами, що стало початком нової сторінки з історії порту.

Андрій Шевченко