Дивовижний Південь: Джарилгач – острів мінливих берегів

Джарилгач – найбільший незаселений острів України та один із найцінніших природних комплексів Північного Причорномор'я, який має не тільки національне, а й міжнародне природоохоронне значення. Це ділянка суші посеред Чорного моря, де поєдналися морські, степові та водно-болотні екосистеми. Розповіддю про це унікальне місце Інтент продовжує свою постійну рубрику "Дивовижний Південь".

Острів із первісною природою

Джарилгач розташований у північно-західній частині Чорного моря поблизу узбережжя Херсонської області. Його площа перевищує 60 км², а довжина становить близько 42 кілометрів, що робить його одним із найбільших чорноморських островів.

<picture></picture>
Джарилгач. ФОТО: dzharylgach.com

Джарилгач відноситься до островів акумулятивного типу - його береги та рельєф сформовані внаслідок багатовікових геологічних процесів накопичення піщаних відкладів. Завдяки цьому острів має нестабільну берегову лінію й піддається трансформації – він постійно змінює свої контури під впливом зовнішніх факторів. Саме через це острів називають “живим” або динамічним.

Поверхня Джарилгача представлена піщаними дюнами, степовими ділянками, солоними озерами, лиманами та заболоченими територіями. Узбережжя острова омивається водами двох заток. На північній стороні – Джарилгацькою, а південна сторона виходить до відкритих і глибоких вод Каркінітської затоки.

Джарилгацька затока

Джарилгацька затока розташована між узбережжям Херсонщини та островом Джарилгач. Довжина затоки складає 70 км, ширина – 20 км. Затока вважається мілководною. Максимальна її глибина – 8 м, а середня – від 1 до 5 м. На сході Джарилгацька затока з'єднана з Каркінітською затокою, на північному сході прилягає до Каржинської затоки. Глибина збільшується із заходу на схід. Жодна річка не впадає в цю затоку.

<picture></picture>
Джарилгацька затока. ФОТО: wikimapia.org

2469 га акваторії затоки разом з островом Джарилгач утворюють Джарилгацький природний комплекс, який, згідно з Рамсарською конвенцією, має велике міжнародне природоохоронне та наукове значення і є частиною Джарилгацького національного природного парку, створеного в 2009 році. Цей природний комплекс є частиною ланцюжка сезонної міграції птахів у напрямі з Азії до Європи. На узбережжях затоки 248 видів пернатих гніздяться, зимують, зупиняються під час перельоту.

Завдяки мілководдю, чистій воді та численним природним бухтам затока стала осередком життя для багатьох видів риб, молюсків, водоплавних птахів і морських рослин. Найбільш яскравими представниками акваторії затоки є кам'яна та трав'яна креветки, два десятки видів крабів, а також стерлядь та севрюга, занесені до Червоної книги України. У Джарилгацькій затоці, як і в Каркінітській, зустрічаються три види китоподібних: дельфін-білобочка, афаліна, чорноморська морська свиня.

<picture></picture>
Дельфіни біля острова Джарилгач. ФОТО: wondersholidays.com

Особливістю Джарилгацької затоки є поєднання морських і лиманних природних умов. Береги затоки вкриті очеретом, солончаковою рослинністю та піщаними косами, які формують унікальні природні ландшафти.

Каркінітська затока

Каркінітська затока – одна з найбільших і найцінніших природних акваторій Чорного моря, розташована між материковою частиною України та північно-західним узбережжям Кримського півострова. Вона вирізняється значною площею, різноманітністю ландшафтів і багатими природними ресурсами. Затока має довжину майже 118 км. Глибина в західній частині сягає 36 м, в східній - до 10 м. Затока поєднує мілководні ділянки, піщані коси, мулисті донні відклади та численні прибережні екосистеми, що створюють сприятливі умови для існування багатьох видів флори й фауни.

<picture></picture>
Каркінітська затока. ФОТО: usm.media

Природні особливості затоки формувалися протягом тисячоліть під впливом морських процесів, що зумовило різноманітність берегових форм і донного рельєфу. Відносно спокійні води, багаті на поживні речовини, сприяють розвитку підводних комплексів та підтримують високе біологічне розмаїття.

Акваторія Каркінітської затоки також має велике екологічне значення. Вона є місцем нересту та нагулу багатьох видів риб, а також важливою зупинкою для перелітних птахів під час сезонних міграцій. На узбережжі та у водах затоки мешкають численні представники водно-болотної фауни, а окремі види рослин і тварин перебувають під охороною природозахисного законодавства.

Походження назви острова

Назва "Джарилгач" має тюркське походження. Більшість дослідників пов'язують її зі словами “ярил” або “джарил”, що означають "розколотий", "розділений", та “агач” – "дерево". Існує версія, що назва перекладається як "обпалені дерева" або "розколотий ліс". Подібні топоніми були характерними для Кримського ханства, до складу якого тривалий час входили прибережні території сучасної Херсонщини.

Попри відсутність густих лісів, у давнину на острові могли зростати поодинокі насадження дерев або накопичуватися принесена морем деревина, що й могло вплинути на формування його назви.

Джарилгач у добу античності

Археологічні знахідки свідчать, що акваторія навколо острова була відома ще давньогрецьким мореплавцям. Починаючи з VII–VI століть до нашої ери, грецькі колоністи активно освоювали узбережжя Північного Причорномор'я, засновуючи торгівельні поселення та порти.

Існує припущення, що саме Джарилгач міг бути одним із природних орієнтирів для кораблів, які прямували до Ольвії та інших античних міст. Мілководні затоки дозволяли суднам перечікувати негоду, поповнювати запаси прісної води та здійснювати дрібний ремонт.

Давньогрецькі географи описували острови Північного Причорномор'я як важливі навігаційні пункти. Хоча прямих письмових згадок саме про Джарилгач небагато, дослідники пов'язують його з окремими географічними об'єктами, позначеними на античних мапах.

Середньовічний період

Після занепаду античних колоній територія неодноразово переходила під контроль різних народів – сарматів, готів, гунів, хозарів, печенігів, половців та татар. Острів залишався майже незаселеним, однак активно використовувався рибалками, мисливцями та кочовими племенами як сезонне місце промислу. За часів Кримського ханства Джарилгач входив до системи господарського використання чорноморського узбережжя. 

Джарилгач у ХХ столітті

У радянський період на острові, який під цією назвою офіційно з’явився на мапах після приєднання Причорномор'я до російської імперії, функціонували риболовецькі господарства, сезонні бази відпочинку, проводилися наукові дослідження флори й фауни.

На території острова сформувалися піщані степи, солончаки, заболочені ділянки, озера та унікальні прибережні екосистеми. Джарилгач став прихистком для сотень видів перелітних птахів, а також популяцій благородного оленя, муфлона й лані, яких свого часу акліматизували на острові.

У другій половині ХХ століття дедалі більше уваги приділялося природоохоронній діяльності. Збереження екосистем острова стало одним із пріоритетних напрямів української созології (природозахисної науки).

Національний природний парк

У 1923 році Джарилгач став частиною заповідника "Асканія-Нова", але згодом цей статус було скасовано. У 1974 році в північно-західній частині острова з’явився заказник “Джарилгацький”. У 1997 році відновилися роботи зі створення національного парку, і лише в 2009 році цей проект був втілений у життя. Так народився Національний природний парк "Джарилгацький". Його основною метою стало збереження унікальних морських, степових, прибережних та історико-культурних комплексів і об’єктів Причорномор’я.

<picture></picture>
Озеро і рослинність на острові Джарилгач. ФОТО: Святослав Гаврилюк

Парк охопив не лише територію острова, а й значну частину прилеглої морської акваторії. Тут мешкають десятки рідкісних видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України та міжнародних охоронних переліків. Острів також став популярним серед екотуристів завдяки білосніжним пляжам, прозорій воді та майже незайманій природі.

Унікальне біорізноманіття

Особливу цінність острова Джарилгач становить його багатий рослинний і тваринний світ. Тут ростуть сотні видів рослин, багато з яких є рідкісними або перебувають під охороною держави. Великі площі займають степові угруповання, характерні для південних регіонів України, а також прибережна рослинність, пристосована до засолених ґрунтів.

Не відстає в різноманітності й місцева фауна. Острів є місцем існування численних видів ссавців, плазунів, земноводних та комах. Особливу роль він відіграє як територія сезонних міграцій птахів. Щороку тут зупиняються тисячі перелітних пернатих, серед яких трапляються рідкісні види, занесені до Червоної книги України та міжнародних природоохоронних списків.

<picture></picture>
Фауна острова Джарилгач. ФОТО: dzharylgach.com

Морська акваторія навколо острова також характеризується високою біологічною продуктивністю. Тут мешкають різноманітні види риб, молюсків і морських безхребетних, що формують складні природні харчові ланцюги.

Джарилгацький маяк

Історія Джарилгацького маяка пов'язана з розвитком морської торгівлі та судноплавства в Чорноморському басейні. Зі збільшенням інтенсивності морських перевезень у ХІХ столітті виникла потреба у створенні надійної системи навігаційних орієнтирів, здатних ґарантувати безпечний рух суден незалежно від погодних умов і часу доби.

Маяк на острові Джарилгач збудували через численні мілини, які робили плавання поблизу острова небезпечним. Його світловий сигнал допомагав суднам безпечніше проходити прибережні ділянки Чорного моря. Нині маяк залишається одним із символів і найвідоміших об’єктів Джарилгача.

Архітектурне вирішення споруди поєднує функціональність і довговічність, що є характерною рисою більшості маяків того періоду. Конструкція була розрахована на тривалу експлуатацію в умовах агресивного морського середовища, де постійний вплив вологи, солі та сильних вітрів висуває підвищені вимоги до будівельних матеріалів і технічних характеристик. В процесі експлуатації маяк неодноразово модернізувався відповідно до розвитку навігаційних технологій.

Особливе місце в історії маяка посідає легенда про його зв'язок із видатним французьким інженером Гюставом Ейфелем, ім'я якого насамперед асоціюється з Ейфелевою вежею в Парижі. Згідно з поширеною версією, металеву конструкцію Джарилгацького маяка було виготовлено на підприємстві, що належало компанії Ейфеля, після чого її доставили морем до острова та змонтували на місці.

<picture></picture>
Маяки на острові Джарилгач. ФОТО: dzharylgach.com

У 1997 році на острові Джарилгач було споруджено новий маяк за 50 метрів від старого та за 200 метрів від берега моря. Цей маяк було зведено через те, що стара навігаційна споруда опинилася занадто близько до води та відпрацювала свій термін.

Наслідки російської окупації

Події останніх років суттєво вплинули на стан природних територій півдня України, зокрема і Джарилгача. Після російської окупації частини Херсонської області екосистема Джарилгача постраждала через військову діяльність і втручання в природний ландшафт. Мінування окремих ділянок, пожежі, забруднення акваторії та порушення природних процесів негативно вплинули на стан острова.

<picture></picture>
Джарилгач під час російської окупації. ФОТО: suspilne.media

Змінилися умови функціонування природоохоронних установ, виникла загроза окремим видам флори та фауни. Частина природоохоронних досліджень була тимчасово припинена, що ускладнило оцінку масштабів екологічних змін. Як відзначають експерти, відновлення окремих природних комплексів може тривати багато років.

Також у 2023 році, за даними Генштабу України, окупанти перетворили острів на косу, з’єднавши його з "великою землею" біля населеного пункту Лазурне. Територія використовується у військових цілях.

Юлія Сичова