Герої не вмирають: Дмитро Пушкаренко

"Дмитро Пушкаренко спокійно так питає: "Танчик брати будемо?" – згадує побратима Сергій Філоненко. – Вилазить і валить його першим же пострілом. Він був природженим гранатометником".

Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захисників "Герої не вмирають".

Боєць третьої роти 123 бригади ТрО Дмитро Сергійович Пушкаренко загинув внаслідок ворожого обстрілу 22 жовтня 2022 року у селі Новополтавка під час звільнення Херсонщини. Про його життя, захоплення спортом, талант штурмовика та плани одружитися розповіли матір бійця Надія Василівна та побратим Сергій Філоненко.

"У нас на Миколаївщині велике господарство було, - розповідає Надія Василівна. – Дмитру з дитинства було що робити. Він допомагав впоратися з худобою та й зо всім іншим. Був самостійний, рано навчився готувати і робив це дуже смачно. Я, бува, тільки думаю над тим, чим годувати сім’ю, а він з кухні кличе: "Мамо, я вже все приготував". І в армії, знаю, він робив це для хлопців.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

У школі в них гарна волейбольна команда була. Дмитру якраз поталанило зі зростом – 186 сантиметрів. Вони їздили на змагання, грали з іншими школами.

Діма і дома зробив спортзал, займався в ньому. Був дуже спортивний, стрункий та міцний. І не мав, на щастя, поганих звичок.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

Діма займався нашим господарством, а ще з друзями їздив займатися будівництвом по Україні. І в Києві в них бували об’єкти, і в Одесі.

А коли почалося повномасштабне вторгнення, вся їхня бригада пішла до військкомату".

"Ми познайомились вже у війську, в ніч з 24 на 25 лютого, - розповідає побратим Сергій Філоненко. – Потрапили до 123 бригади ТрО, а потім пройшли у Миколаєві навчання на штурмовиків. Тут виявилося, що у Дмитра є талант до гранатомета. Ми на гранатометних навчаннях були три дні. Нас десь двадцять стріляло, але таких результатів у жодного не було. Митька з семи разів влучив усі сім. Інструктори йому одразу сказали: "Тебе нема, чому вчити, ти для нього народжений". Тут і силу мати требу було таку, це ж не з автомата стріляти.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

Після навчання та злагодження наша штурмова рота у складі 59-й бригади звільняла Миколаївщину та Херсонщину, населені пункти Тернові Поди, Котляреве та Барвінкове.

Біля Барвінкового Митька першим же своїм бойовим пострілом підбив російський танк. Вороги були за каналом. Ми не могли нормально штурмувати, тому що в них танк був.

Діма спокійний був та сміливий, справжній штурмовик. Питає: "Танчик брати будемо?" Заряджає свій РПГ та повзе поближче до танка. Метрів на 60 наблизився і влучив у танк. Той тікати починає. Митька другий раз б’є по ньому – теж влучно. А потім вже наші танкісти його допалили.

І тоді наша штурмова рота, бійців десь чотирнадцять, змогла перебігти канал. Ми вибили ворогів та зайняли їхні позиції. А на другий день росіяни прийшли відбивати назад, їх було шістдесят. А Митька в них із гранатомета, по скупченнях, не давав їм рухатися.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

Але позицію ту росіяни потім обстрілювали постійно. В нас були поранені, Дмитро й інші були контужені. Я виносив поранених, а Митька ніс і свій РПГ, і мій кулемет – кремезний був хлоп.

Поїхали ми після цього на лікування, а потім зайняли позиції на Херсонщині у Новополтавці. Я виїжджав додому на короткий перепочинок. "Давай, не довго там", - казав мені Дмитро.

Потім він мав їхати на відпочинок. Діма вже купив костюм, бо збирався робити пропозицію й розписуватися з донькою побратима – Катею Кобою.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

Митька з побратимами жили в одній хаті, а в іншій був старлінк. Як не приховували це, вороги побачили, і, на жаль, накрили їх артилерією зранку.

Дмитро був чудовий воїн, сміливий, надійний. Дружелюбна та справедлива людина. Нам і в побуті довелося бути разом. Міг би ще багато користі принести війську й багато ворожих танків підбити. Техніка російська горіла б.  Дмитро ж бився як справжній герой".

"Коли Дмитро був у війську, він нас усіх беріг, - додає Надія Василівна. – Син знав, як я, батько та сестра за нього переймаємося. Не розповідав нічого навіть тоді, коли перший раз потрапив до шпиталю з контузією: "Все буде добре, мамо, не переймайся, я працюю". Він для нас справжній герой, бо став на захист країни та всіх нас". 
 

Антон Терехов