Герої не вмирають: Максим Степаненко

"Він відсунув мене від хвіртки, сказав: "Мамо, а хто, якщо не ми?" - і пішов до військкомату", - згадує свого сина Людмила Михайлівна Степаненко.

Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захисників "Герої не вмирають".

Старший солдат 123 бригади ТрО Максим Вікторович Степаненко 31 травня 2023 року після ворожого обстрілу позицій отримав поранення, несумісні з життям. Про його життя, доньку Аліну, улюблену собаку Джека, про вміння Максима опанувати будь-яку справу, про його дружні та сміливі вчинки розповіли матір бійця Людмила Михайлівна, сестра Надія та колега й побратим Сергій Дудаєв.

"Максим дуже дружній був, - каже Людмила Михайлівна. – Завжди допомагав майже всім, хто його про щось просив. А ще дуже любив тварин – і кішок, і папуг, і рибок. Але більше за всіх свого ротвейлера на ім’я Джек.

І дуже любив математику – це в нього просто йшло само. До того ж і з вчителькою був добрий контакт.

Максим після школи навчався на тесляра. Син мав золоті руки і міг навчитися чому завгодно.

ФОТО надане співрозмовниками

Син був запальний, але відхідливий. І ніколи не боявся сказати правду у вічі. А коли на залізниці працював, хлопці часто просили: "Підійди до керівництва, ти всю правду зможеш сказати".

І дуже любив чистоту. На тій же залізниці керівництво завжди комісії до нього направляло. Бо знали, що там завжди все добре буде. І ремонт у вагонах сам робив.

Найдовше він працював разом із другом Сергієм Дудаєвим, вони встановлювали системи опалення. Їх добре знали на Миколаївщині, інколи звали на роботу і в Одесу".

"Я старша за Максима на п’ять з половиною років, - розповідає сестра Надія. – Коли я росла, то дуже хотіла братика – то була моя дитяча мрія.

ФОТО надане співрозмовниками

Максим виріс дуже чесним та справедливим, не любив, коли брешуть. І це, мабуть, у нас у сім’ї в крові.

У 2005 році Максим одружився, а наступного року в них народилася донька Аліна. З жінкою вони потім розійшлися.

ФОТО надане співрозмовниками

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим одразу все для себе вирішив. Коли його перевели на "нуль", я казала йому, що він єдиний опікун у Аліни. Але брат відповів: "А як я буду побратимам дивитися у вічі, якщо їх залишу?"

"Максима я ще до війни років з 15-ти знав, - розповідає побратим Сергій Дудаєв. – Ми сусіди, й один до одного ходили у гості через хвіртку в заборі на городі.

Пропрацювали разом років шість-сім. Він був кмітливий та тямущий, працьовитий. Вранці могли піти до магазина разом на каву, а потім весь день працювати, до самого вечора.

ФОТО надано співрозмовниками

24 лютого 2022 року в нас ще були справи. Але наступного дня ми вже вирішили йти до армії. 26-го пішли зранку до військкомату та встали в чергу. Ввечері нас прийняли.

Нас одразу відправили ближче до фронту на Миколаївщину. Потім ми стояли на Херсонщині через Дніпро від ворога. Часто міняли позиції, наново рили окопи, готували спостережні пункти. Ми обидва служили стрільцями.

ФОТО надано співрозмовниками

Максим був дуже відповідальним. І на службі залишався таким самим, як у цивільному житті, - дружнім і товариським".

"31 травня 2023 року в його доньки Аліни мав бути випускний у школі, - продовжує Людмила Михайлівна. – Ми телефонували один одному двічі в той день, але в третій раз він вже не взяв слухавку. Після поранення його встигли доставити до шпиталю, але лікарі не змогли Максима врятувати. Мій син все правильно зробив, як би боляче мені не було".

"Друг Сергій до останнього був із братом, - додає Надія. – А батько наш потім декілька разів ходив до військкомату. Казав: "Я хочу помститися за сина". Йому зараз вже 75 років буде. Там йому відповідали: "Дідусь, йдіть додому".

ФОТО надано співрозмовниками

"Максим змінив мене на спостережному пункті, - згадує Сергій Дудаєв. – Я пішов відпочивати, був десь у 500 метрах від нього. Почув по рації, що був приліт. Міна вибухнула дуже близько, Максима поранило в голову. Ми прибігли й почали його евакуйовувати. Довезли до траси, а там перенесли у "швидку". Лікарі змогли реанімувати серце Максима, але врятувати життя – ні.

Мій друг і побратим був справжній герой. Він був із тих, хто пішов захищати країну в перші дні, не побоявшись втратити все". 

Антон Терехов