Воєнні злочини щодо цивільних в Херсоні: чи на часі робити місце пам’яті

Чи пам’ятаємо ми цивільних, які загинули під час воєнних злочинів з боку рф у перший, другий, третій та навіть четвертий рік повномасштабної війни? Як зробити так, щоб це з одного боку не забувалося, а з іншого - не було додатковим болем? 

Мета цього дослідження - показати практики пам’яті на півдні України. Це третій, заключний матеріал, він присвячений Херсону. До цього ми розбирали особливості меморіалізації в Одесі та в Миколаєві. 

Будемо аналізувати позиції військової адміністрації, митців та філософів, які безпосередньо займаються меморіалізацією. Також будемо розбирати, як реагують на цю тему місцеві мешканці.

Місце пам’яті цивільних Героїв Херсонщини 

Херсонська ОВА, також як і Одеська міськрада, на наш запит відповіла, що до неї не надходило ініціатив щодо проведення заходів з меморіалізації цивільних загиблих.

           
Вуличні надписи в Херсоні. Фото: Інтент

Треба враховувати, що тут ситуація увесь час більш нестабільна ніж в Одесі. Вона начебто і стабілізувалася після деокупації, але постійно тривають жорстокі обстріли. 

"Місто поділене на відносно безпечні та взагалі небезпечні зони. За нами постійно полюють дрони, - розповів нам місцевий таксист Олег, - від яких сховатися неможливо". За його словами, з Лівого берега летить так швидко, що сирени не допомагають.

Вуличні надписи в Херсоні. Фото: Інтент

Водночас розпорядженням начальника Херсонської  обласної військової адміністрації від 28 травня 2025 року утворено  робочу групу з питань опрацювання та підготовки проєкту «Місце пам’яті цивільних Героїв Херсонщини "Вшанувати кожного, пам’ятати всіх".

"Проєкт має на меті вшанування героїзму цивільного національного спротиву Херсонщини та збереження пам’яті про загиблих унаслідок збройної агресії рф, зокрема в період окупації та репресій", - пояснив нам заступник голови обласної державної адміністрації Володимир Клюцевський. 

За його словами, робоча група здійснюватиме формування концептуальних засад проєкту, розробку плану реалізації (зокрема створення фізичного простору пам’яті та цифрового архіву), організацію міжвідомчої взаємодії та узагальнення інформації щодо потенційних місць, форм і підходів до меморіалізації.

До робочої групи зокрема увійшли: художник, скульптор, різьбяр по дереву Ігор Баликов, в.о. директорки Херсонського обласного краєзнавчого музею Ольга Гончарова, керівниця ГО "Херсонський міський центр німецької культури" Лариса Дворнікова, архітекторка, експертка з документування руйнувань культурної спадщини та культурної інфраструктури, членкиня архітектурно-містобудівної ради при Херсонській ОВА Єлізавета Євсеєва, генеральний директор - художній керівник Херсонського обласного академічного музично- драматичного театру ім. М. Куліша Олександр Книга.

На першому засіданні групи обговорили основні підходи до створення меморіального простору, покликаного вшанувати цивільних мешканців.

Фото: Херсонська ОВА

"У центрі уваги — збереження пам’яті про осіб, які виконували свій громадянський обов’язок, здійснювали волонтерську діяльність, рятували інших, поширювали правду, чинили інформаційний спротив або загинули за свою проукраїнську позицію", - зазначили в Департаменті реалізації гуманітарної політики ХОДА.

Фото: Херсонська ОВА

Херсонська обласна бібліотека для дітей імені Дніпрової Чайки підключилася до ініціативи влади. Там зазначили, що наразі триває етап пошуку символів і образів, які могли б лягти в основу майбутнього арт-об’єкта.

Фото: Херсонська обласна бібліотека для дітей імені Дніпрової Чайки

Таким чином дітей залучили до участі в цій ініціативі та запропонували власне бачення арт-об'єкта, що, на їхню думку, має символізувати подвиг і пам’ять про цивільних героїв Херсонщини.

"Маленькі мисткині продемонстрували, що пам’ять можна плекати не лише словами, а й малюнками, які говорять про найголовніше — про людяність, самовідданість і надію", - зазначили в бібліотеці. 

Так, Віра намалювала пам’ятник загиблим цивільним в образі янгола, який обіймає медика.

Фото: Херсонська обласна бібліотека для дітей імені Дніпрової Чайки 

На наше питання, чи доречно зараз цим займатися, фахівчиня Оксана Довгополова, кураторка платформи культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво, докторка філософських наук, професорка магістерської програми "Дослідження пам'яті та публічна історія" Київської школи економіки відповіла, що саме зараз і треба збирати всю підготовчу інформацію: "Розробляти ідею можна, документувати, записувати інтерв'ю, після чого вибудується меседж. Тому що потім нема буде звідки брати інформацію". 

На думку художника Олександра Танасюка, який пережив окупацію та виїхав з Херсону, пам’ятник потрібен, але не зараз, бо місто ще дуже небезпечне. "Будувати там щось ще не час. Можливо потрібен віртуальний пам'ятник, музей, де будуть оформлені документи про кожен злочин росії. Людей там все менше і їм не до пам'ятників. Але люди дозріють згодом".

Як ідею на майбутнє він запропонував об'єкт у вигляді ліжка, з якого  стирчать шматки скла. "Якщо мінімалістично так зробити встромлені трикутники, то як варіант. Але точно не хотілося б, щоб це було у сталінському стилі", - каже митець.

Інші художники, які зараз живуть в місті, бояться надавати коментарі: "Завтра прилетить", - кажуть вони.

Вуличні надписи в Херсоні. Фото: Інтент

Вуличний художній фронт "На плаву"

Тут саме час згадати проєкт вуличних виставок "На плаву". В 2023 році у понівечених під час атак рф вікнах Херсона, в рамках ініціативи ГО Центр культурного розвитку "Тотем", з’явилися картини херсонських художників. Наразі ця ідея об’єднала більше 50 авторів.

Автор робіт: Володимир Рейнхарт. Фото: Інтент

"Це не просто наклеєні постери з роботами художників. Постійно збирається і оновлюється архів локацій, де можуть бути розташовані ці виставки. Головна умова – взаємодія робіт з середовищем. Це не просто картини, які з’являються у місті. Кожна вулична виставка – це щось особисте, що автор чи авторка хочуть сказати своєму місту тут і зараз", - кажуть організатори.

Серія робіт Олександра Танасюка "Black & White"

Олександр Танасюк теж надав роботи для цього проекту з серії "Black & White". Одна з них про затоплення міста під час підриву Каховської ГЕС, коли загинули понад 30 цивільних людей. Каже, що це про споконвічну дихотомію боротьби зла і добра, темряви і кольору, чорного і білого, морально позитивного, а як антагоніста – морально негативного і осудливого.

Фото: Фейсбук-сторінка Олександра Танасюка

"Не хотілося робити абсолютно депресивні картини, які б ілюстрували темну сторону того, що відбувається, адже в житті херсонців стільки тривоги та негативу. Але навіть яскраві моменти – звільнення Херсона та деокупація – сповнені сумом і сльозами тих, хто пішов у цей період війни.  Але біле врівноважує чорне і дає надію", - каже він.

"Корабель пливе...". Фото: Фейсбук-сторінка Олександра Танасюка

Також присвячена темі воєнних злочинів рф його робота "Корабель пливе...". "На півдні України сталася катастрофа спричинена підривом Каховської ГЕС російськими окупаційними військами. Ще один приклад руйнування життя цивілізацією, яка немає моральних обмежень та кордонів", - каже Танасюк.

Фото: Фейсбук-сторінка Олександра Танасюка
 

"Адаптація" та "(Не) час для мрій"

В 2023 році Олександр був куратором виставки херсонських художників "Адаптація". У спілкуванні він показав нам роботи, які присвячені воєнним злочинам рф. Їх зчитують зараз в Європі, але багатьох тригернули тоді в Одесі, і не увійшли в експозицію. 

Робота художниці на псевдонім Кар Кар. Фото: Інтент

Якщо говорити про більш сучасні події, то херсонські художники в травні 2025 року організували в Одесі в бомбосховищі Музею Західного та Східного Мистецтва виставку "(Не) час для мрій". Частково це проєкт мисткині Валентини Іванової, де представлені роботи дітей з Херсона, які малюють у бомбосховищах.

Фото: Фейсбук-сторінка Валентини Іванової

"Мистецтво особливо вражає тоді, коли його носії під загрозою, - розповіла Інтенту художниця. - Воно стає емоційним, глибоким і водночас тримає старі сенси та створює нові. У такі моменти звичайні речі, яким ми раніше не надавали мистецької значущості, набувають шаленої сили. Як-от ці дитячі відбитки долонь, зроблені в бомбосховищі. Або малюнки свічкою на стелі підвалу, де ховалися люди під час окупації. Це — не спеціально створене мистецтво. Але саме воно стає свідченням",  - вважає вона.

Валя каже, що прийшла до складного, навіть скандального для когось висновку: еміграція іноді не менш, а навіть більш руйнівна, ніж окупація.

Фото з виставки "(Не) час для мрій". Фейсбук-сторінка Валентини Іванової

"Бо тут не коять злочинів, немає загрози фізичному виживанню. Але ідентичність — зникає. Не одразу, не гучно, але стабільно. І коли діти чи підлітки створюють свої роботи у вимушеній еміграції, або коли я створюю свої — вже тут, у Берліні — це акт залишитися собою. Це момент, коли я хапаю ту мить, поки ці підлітки ще українці більше, ніж німці, якими вони стануть за кілька років. Це моє слово, яке я кажу як українка. Це — наші діти. Оці недосконалі речі, випадкові речі, смішні наївні роботи. Речі, що часом здаються випадковими, — насправді мають велику силу. Вони збирають у собі старе й нове, пам’ять і теперішнє. І в цьому — і є культура пам’яті".

Замість висновків або основні проблеми меморіалізації на Півдні

Хочеться, щоб практики пам’яті в Херсоні, Одесі та Миколаєві були дуже різні, ретельно обговорювалися в громадах та робили свої терапевтичні дії. Бо запит на лікування травми є, каже Оксана Довгополова. 

Але є одне але - влада точково вирішує ці проблеми, нам не вистачає профільних спільнот, які спеціалізуються саме на темі меморіалізації, і як результат - росте недовіра між владою та громадою.

Скульптори та художники, з якими ми спілкувалися, просять не поспішати з пам’ятниками. Але збирати інформацію про них потрібно, наполягає Довгополова. Йдеться насамперед про такт та намагання уникнути ретравматизації. 

Кричати можна в інший спосіб, не порушуючи гідність загиблих людей - до такого висновку дійшли учасники нещодавної інтелектуальної дискусії "Як ми створюємо мову пам’яті російсько-української війни". 

Цікаво спостерігати, що Бієнале у Венеції 2026 відбудеться під назвою In Minor Keys ("У мінорних тонах"). Тому що саме через мистецтво ми відчуваємо співпереживання та колективне зцілення. 

Цей журналістський матеріал створено в рамках проєкту "Важлива інформація для місцевих громад в Україні", реалізованого Fondation Hirondelle та IRMI за підтримки Swiss Solidarity. Висловлені думки належать винятково автору.

Ната Чернецька