Меню
Соціальні мережі
Розділи
22 серпня 2025 р. 23:34
На вулиці порожньо, немов Чорнобиль: евакуація з мікрорайону Корабел у Херсоні
This article also available in English6366
ФОТО: Яніна Надточа
Покинути все та виїхати в невідомість. Наразі через це проходять мешканці мікрорайону Корабел, який місцеві неофіційно називають "Острів". Більшість людей говорять, що не покидали домівок навіть під час затоплення мікрорайону через катастрофу на Каховській ГЕС. Однак цілеспрямовані атаки армії рф з авіації протягом кількох днів по мосту, який з’єднує "Острів" з іншими районами Херсона, змусили їх зробити це вперше. Через російські удари в Корабелі немає електро-, водо- та газопостачання, а логістика доставлення гуманітарної допомоги ускладнена. Тому місцева влада закликала жителів евакуюватися. Більше, – читайте далі в матеріалі Інтенту.
Шелтер
В цій кімнаті лунає сміх та тривають жваві розмови. На наше звернення про спілкування херсонка Людмила Остапенко відповідає добродушно, тільки просить не називати її пенсіонеркою чи бабусею. "Мені всього 83 роки, я ще молода", - наголошує жінка. На підтвердження своїх слів починає танцювати, наспівуючи сама собі у такт.
В тимчасовому прихистку для евакуйованих з мікрорайону Корабел Людмила перебуває з 6 серпня. На виїзд погодилася після розмови з поліцейським, зібралася за лічені хвилини та разом з ним пішла до евакуаційного транспорту.
"Я дуже боялася їхати через міст. Але все пройшло нормально: швидко та безпечно. Справа в тому, що я погано бачу на одне око і не одразу зрозуміла, що ми його вже проїхали. А коли спитала в людей, то виявилося, що ми вже в місті. Зустріли добре: поселили в чистоті, надали постільну білизну та речі першої необхідності, годують смачно та вдосталь. З дівчатами ми здружилися, вже "свої" люди. Мене все влаштовує, тож поки поживу тут", - ділиться жінка.
Людмилу Остапенко та її сусідок ми якраз застаємо за обідом. В кімнаті чотири ліжка, шафа вздовж однієї стіни, стіл та пару стільців. Приміщення невелике, але світле та затишне.
Особливої атмосфери простору додає щебетання папужки, на ім’я Лєночка. Її разом з кількома валізами, в які нашвидкоруч за один вечір зібрано все життя, з Корабела вивезла 59-річна Тетяна Павлова.
Жінка розповідає, у своєму під’їзді залишилась одна. Сусіди постійно дзвонили Тетяні та просили виїжджати, але дивлячись на рідні стіни на цей крок не наважувалася. Що більше, навіть боялася вийти на вулицю після того, як в її балкон влетів російський дрон та розбив його. Усе змінив вимушений вихід до крамниці.
"Вийшла на вулицю, а там порожньо як після Чорнобиля. Нікого ніде немає. Я дуже злякалася, побігла до крамниці, сподіваючись побачити там людей. І тут з’явився поліцейський, такий добрий і гарний хлопчик. Він мене заспокоїв і сказав, щоб я збиралася та завтра приходила сюди на певну годину. Він мене переконав, що життя тут не повинно закінчитись. І отак з речами та кліточкою я опинилася тут. Забрати Лєночку було найголовнішим для мене. Бо як можна залишити це маленьке створіння на порожньому "Острові", де постійно летять бомби? Це садизм такий! Я б цього просто не пережила…", - говорить Тетяна Павлова.
В Тетяни немає рідних, тому залишилася в шелтері. Херсонка неабияк вірить, що це тимчасово та їй буде куди повертатися. Не приховує, боїться, що якщо квартира буде зруйнована російськими обстрілами – вона з папугою "опиняться без даху над головою".
В коридорі зустрічаємо 82-річну Людмилу Шарову та проходимо разом з нею до кімнати. Жінка має цукровий діабет, тому приймання їжі поки відкладає, займається прибиранням та розкладанням речей. Тут вона на кілька днів, надалі планує їхати до подруги в інший район міста.
"Звичайно дуже хочеться додому. Але поки там вкрай страшно. Немає ні світла, ні води, ні газу. А як бахкає… Це жах. Я живу на дев’ятому поверсі й через кожні п’ять хвилин чула ці шалені вибухи, постійно на стресі була. Тут хоч вперше за останній час нормально спала", - каже Людмила.
Пункт евакуації
Тимчасовий прихисток облаштований усім необхідним для зручного та комфортного проживання. Крім житлових кімнат тут є кілька кухонь, душових, туалетів та пральня. За потреби надається різноманітна гуманітарна допомога: побутова хімія, особиста гігієна, постільна білизна, рушники, одяг та взуття.
Годують людей тричі на день. Громадські організації "World Kitchen", "Мирне Небо Харкова", "Святий Мартін де Поррес" привозять гарячі та комплексні сніданки, обіди, вечері. Крім того, у коридорах є мікрохвильові печі та чайники, аби за бажанням приготувати собі перекус.
"Це лише один із шелтерів. Проживати тут евакуйовані можуть стільки часу, скільки цього потребуватимуть. Єдине, ми не заселяємо з тваринами. Натомість надаємо місця для їх перебування в КП "Гарантія". Також, зверну увагу, що маломобільних та лежачих людей після реєстрації відвозимо до лікарень, де за ними є постійний фаховий догляд", - пояснює начальник управління соціально-гуманітарної роботи ХМВА Ігор Сєрік.
Наша розмова постійно переривається заїздами евакуаційного транспорту. Всіх їх обов’язково зустрічають представники міської влади. Вони заспокоюють людей, допомагають з сумками, проводять до реєстрації. Тут вже соціальні працівники та представники різних громадських організацій дізнаються про потреби людини щодо поселення, речей, ліків, а також консультують щодо грошової виплати на суму 10 800 гривень та оформлення статусу ВПО. Також на місці працюють психологи та медики.
Наразі, за словами Ігоря Сєріка, наплив людей трохи зменшився. Найбільший пік в евакуації спостерігався після повторних ударів КАБАми армією рф по мосту, тоді за день могли прийняти до 400 осіб.
Разом з ним йдемо зустрічати чергову машину з трьома родинами. Поки колеги Ігоря вивантажують речі з багажника – він допомагає дідусю, якому важко пересуватися самому. Він приїхав на пасажирському сидінні попереду, притискаючи до себе бронежилет та одягнутий в шолом. На такі міри безпеки пішли задля самозаспокоєння дідуся, адже той дуже рознервувався через загрозу обстрілів та вагався щодо поїздки.
Поруч не стримує сліз Інна Ракша. Їй складно говорити, адже досі не вірить, що була вимушена залишити свою оселю. З собою взяла документи, медикаменти, халат та капці на зміну, мобільний телефон.
"Все покинула та приїхала… Не так страшні обстріли, як те, що електропостачання не стало. Бо мені головне телефон заряджати. А де та як? Тому через це й виїхала. Що робити далі не знаю, але тут обіцяли допомогти", - каже Інна.
Цю групу евакуйованих привіз командир аварійно-рятувального взводу ХОКАРС Валерій Платонов. Для нього це вже третя поїздка до мікрорайону за день та 12 вивезених людей. Чоловік обов’язково працює у захисному спорядженні, має з собою аптечку, а також вміє надавати першу домедичну допомогу.
"Не боїться тільки дурень… До евакуації долучився з другого дня. Було таке, що під час чергових прильотів російських КАБів по мосту перебував безпосередньо в Корабелі, то вже думав як виїжджати буду, якщо його розгромили повністю. Але все минулося, сподіваюсь, що так буде і надалі. Додам ще, що наші люди дуже віруючи, всі їдуть з молитвами за нас та Херсон. Це теж неабияк підтримує, дякую їм за це", - ділиться Валерій Платонов.
Евакуація
До евакуації людей залучені не лише комунальні служби, ДСНС, поліція, а й волонтери Товариства Червоного Хреста України, ГО "Сильні Бо Вільні", ГО "Справжні", ГО "Громадське об’єднання УКРАЇНА – ЦЕ МИ".
Між собою волонтери взаємодіють, підтримуючи один одного. Усе заради спільної мети – допомоги людям. Зокрема команда "Справжні" надала броньований транспорт волонтерам "Громадське об’єднання УКРАЇНА – ЦЕ МИ", коли ті шукали машину для роботи. Денис Горзов розповідає, не могли залишатися осторонь ситуації на Корабелі й зраділи коли колеги вирішили проблему з автівкою. В цей раз до пункту евакуації привезли трьох людей за заявкою та ще двох, яких забрали по дорозі.
"Побачили бабусю та дідуся, які з сумками йшли у напрямку моста. Вони збиралися переходити його пішки. Ми своїх людей не кидаємо й звичайно їх забрали. Шлях непростий: дивишся як угору через можливі атаки російських безпілотників, так і вниз, бо дорога понівечена обстрілами армії рф. За сьогодні це перша поїздка, тому поки п’ять людей та кішка. Вчора було багато людей, що навіть порахувати складно, ще й вивезли здорового пса породи акіта", - говорить Денис Горзов.
На спілкування в нас усього кілька хвилин, адже команда має заявки на наступні виїзди, які необхідно відпрацювати якомога скоріше. І хоча періодів відносної тиші в мікрорайоні немає, волонтери намагаються не випадати з наміченого графіку дій. Тож Денис швидко перевіряє клітки для тварин та сідає в заведену машину. За кілька хвилин вони з водієм вже у дорозі.
А ось волонтерка Ольга Чернишова працює здебільше по місту: розвозить людей, які мають змогу поїхати до рідних чи друзів в інші райони Херсона, іноді здійснює поїздки й до сусіднього Миколаєва. Робить це разом з іншими волонтерами та командою послуги "Соціальне таксі". Якщо ж відстань є набагато більшою, то міська влада сприяє розв’язанню цього питання за допомогою офіційних евакуаційних рейсів або співпраці з Товариством Червоного Хреста України.
"Ми розвозимо людей з речами та тваринами прямо до під’їзду, де вони будуть жити або до вокзалів, допомагаючи сідати їм в автобуси чи потяги. Ніякого виклику таксі… Дрібниця, але вже з перших хвилин ми показуємо евакуйованим, що вони не самі. Тим паче, що людям дуже важко психологічно. Вони морально та фізично виснажені після життя під постійними обстрілами та хвилюванням за дорогу, аби дістатися сюди безпечно. Ще й додається той факт, що вони були вимушені покинути все. Але виїжджати потрібно, бо життя це найголовніше", - пояснює Ольга Чернишова.
Автівка поступово поповнюється пасажирами. Анатолія Мельниченко, Ольга має відвезти до шелтера. Чоловік три дні не їв, адже через відсутність електропостачання продукти зіпсувалися, а інші приготувати через зникнення газу та води неможливо. До виїзду, каже херсонець, підготувався ретельно. У двох сумках вмістив не лише документи, медикаменти та змінні речі, а й теплий одяг на зиму.
Серед причин виїзду Анатолія також необхідність бути на зв’язку. Його син – військовий, вважається безвісти зниклим. Нещодавно чоловік проходив експертизу ДНК й тепер чекає результатів.
До останнього в те, що вдасться вирватися з Корабела не вірила Олена Лисюк. Тому, зізнається жінка, речі особливо не збирала, взяла перше, що потрапило на очі у шафі.
"Там у нас "весело". Безпілотники кружляють постійно. І ось зараз коли ми виїжджали – ми тричі повертали назад через загрозу російської атаки. Страшно, що буде, якщо проїзд стане неможливим. Та й коли відремонтують комунікації невідомо, а попереду зима. Тому вирішила виїхати. Поки поживу у рідних у Миколаєві. Але недовго. Хочу повернутися до міста й вже підшукую житло. Бо тут моє місце", - ділиться херсонка.
Нагадаємо, що 2 серпня армія рф атакувала Херсон з авіації. Внаслідок влучань КАБів було пошкоджено міст, що веде до мікрорайону Корабел. Наразі пересування по ньому дозволено, але вкрай обмежено. Це ускладнює логістику, зокрема для завезення туди продовольства, медикаментів, побутових товарів тощо. Того ж дня місцева влада оголосила евакуацію з мікрорайону.
За інформацією керівника ХМВА Ярослава Шанька у Telegram станом на 11 серпня з Корабела виїхало 1576 жителів, з них 56 дітей та 159 маломобільні людини. Подати заявку на евакуацію або отримати детальну інформацію можна за телефонами контакт-центрів міської чи обласної військових адміністрацій.
Яніна Надточа
Майя Птущук
