Адаптивний одяг для військових: як волонтерка з Одеси допомагає пораненим

5150

Фото надала співрозмовниця

Світлана Фоменко – волонтерка з Одеси, співзасновниця ГО "Територія незламності". Вона їздила до Херсона та Миколаївської області одразу після деокупації та допомагала хворим ще до приїзду "Лікарів без кордонів". Зараз займається тим, що відшиває адаптивний одяг для реабілітації поранених військових та постачає безплатно до лікарень. Інтент поговорив, чому це зараз важливо і які труднощі виникли.

Чому ти вирішила відшивати адаптивний одяг для реабілітації військових?

Адаптивний одяг - це функціональні речі (футболки, майки, штани, шорти) для поранених військових, який зручний під час реабілітації. Такий одяг можна використовувати як спідню білизну, де замість швів все на липучках. Він зроблений в основному для поранених, які лежать під апаратами, щоб їм було зручно розстібнути якусь деталь одягу. Він не тисне, у ньому зручно робити перев'язки, міняти апарати, обслуговувати, обробляти рану тощо. Плюс адаптивний одяг дозволяє не роздягатися повністю, тому що після поранення це дуже складно.

Такий запит до мене як волонтерки надійшов у вересні 2024 року. Тоді ми знайшли, де відшити цей одяг і передали до лікарні. А потім запит почав зростати. Я зрозуміла, що це потрібне.

Коли ти відкрила свій швейний цех?

Це розпочалася у грудні. Відвезла доньку до школи та потім пішла гуляти із собакою. Там познайомилася з чоловіком, який запропонував свою допомогу, пообіцяв, що відшиватиме вдома. Ми стали прораховувати тканини, після чого дійшли висновку, що треба відкривати цех. Ідея була в тому, щоби відшивати спортивні костюми, і на вторговані гроші шити одяг для ЗСУ.

У мого партнера, що не відбувся, собака Тіна, а в мене - Дейзі. Так і виникла назва "TinDay". 13 грудня я уклала договір оренди, а 13 січня розпочалися перші швейні роботи. 22 лютого ми зробили першу фотосесію про наші спортивні костюми. Після цього ми почали відшивати адаптивний одяг.

Що трапилося із партнером? Підвів?

Він захотів знімати лише вершки, не вкладаючись. Тобто не хотів навіть жодних сил вкладати, не говорячи про фінанси.

Скільки зараз людей у тебе працює?

Наразі четверо, плюс упаковка - у підсумку п'ятеро.

Куди ви постачаєте адаптивний одяг?

В міську клінічну лікарню №11 та Військово-медичний клінічний центр Південного регіону. За місяць ми відшиваємо до 120 одиниць адаптивного одягу. Ми б хотіли більше, але поки так. Ми ж це робимо безплатно, доходів немає. Все за мої гроші. Тканина, оплата швачок, оплата комуналки тощо.

А запит реально великий, поранених дуже багато. Ми можемо відшивати необхідну кількість, працюємо з лекалами швейної роти, за що їм щиро вдячні, закуповуємо хорошу тканину. Вона м'якенька, з мінімальним додаванням еластану, не кошлатиться, не розтягується і зберігає форму, щоб у поранених не було здавлювання. У мене приміщення дозволяє поставити ще 6-7 робочих місць. Швачки нас уже знають та приходять за рекомендаціями.

Але щоб це відшивати нам потрібні замовлення на звичайний одяг, щоб щось йшло на "волонтерку".

А чи є приватні замовлення на адаптивний одяг?

Так, ми мали сім таких замовлень. Військові частини, лікарні таке не закуповують.

Чому? Розкажи, як це працює.

Поранений потрапляє до шпиталю. І це вже завдання не для частини, це завдання медустанови. Там нічого не купують, ми їм передаємо безплатно. Тобто це, по суті, чисто волонтерський кейс. Вони запитують, що їм потрібно. Ми узгоджуємо з ними, що ми можемо, наприклад, передати 60 одиниць.

Наразі дії чиновників спрямовані на те, щоб усе ускладнити. Якщо раніше ми телефонували до лікарень і обговорювали постачання, потім вони писали мені запит, то зараз все потрібно погоджувати з департаментом охорони здоров'я. Як це робити я поки не знаю, тому поки віддали всі відшиті комплекти. А взагалі плануємо відпрацювати ці нововведення на нашій 11-й лікарні.

Ти з якимись волонтерами співпрацюєш? Хтось ще тобі допомагає?

Ні, тому що зараз усім дуже складно. Люди остаточно перестали донатити. Питання у відсутності довіри. Плюс вартість життя стрімко зростає, а заробітки не дуже, люди втомлюються.

Ти говориш про таку важливу річ, як довіру. Вважаєш, волонтерство себе заплямило?

На жаль, величезна кількість людей, які називають себе волонтерами, поводяться нечесно. Щоразу щось спливає, це відбивається на всіх волонтерах. Тут все за принципом - раз одне рильце опинилося в пушку, то інші такі ж.

Як довго ти у волонтерському русі?

З листопада 2020 року. Дуже щільно з 2022 року. Ми почали їздити з волонтерською допомогою, коли звільнили Херсон та Снігурівську громаду Баштанського району Миколаївської області – ті 3% Миколаївщини, які були під окупацією. На той момент я працювала в Express-clinic. У нас була машина і я вмовила директора, щоб на ній їздити до людей.

Світлана Фоменко та Ірина Стасюк (справа наліво) з колегою

Ми з моєю колегою Ірою Стасюк виїжджали туди або разом, або по черзі. І була ще команда лікарів, яка була готова з нами виїжджати абсолютно безплатно. Ми виїжджали з обстеженням людей, бо після окупації зі здоров'ям у всіх були проблеми, набирали й відвозили аналізи, привозили ліки. Допомоги на той момент вони взагалі не отримували.

А ви зараз туди їздите?

Ні, зараз немає резону туди їздити, бо в принципі там усе налагодилося. Працює державна медицина та "Лікарі без кордонів".

Після цього виникла ідея з адаптивом?

Так, після цих поїздок настало затишшя й у мене з'явилося відчуття, що я перестала бути потрібною. Власне, потім народилася ідея з адаптивом, бо з'явилися запити. Я розуміла важливість та потребу цього. Але спочатку я просто допомагала знайти підрядників. Потім порахувала та зрозуміла, що це дорого. Так прийшла ідея зайнятися цим самою. Так повернулося відчуття, що я потрібна, роблю щось важливе.

Я так зрозуміла з твоїх останніх постів на фейсбуці, що все може припинитися будь-коли й тобі потрібна допомога?

Коли ми відкривалися, мене підтримував чоловік зі своєю студією. Але Ігоря зараз забрали до армії, відповідно дотації усі припинилися. Я брала великий кредит, щоб запуститися – закупити тканини тощо. І виходить, що зараз повністю всі операційні витрати, кредити, весь цех шиття винен окупуватися самостійно. Я не виводжу це все сама.

Після поста, що мені потрібна допомога, бо я залишилась одна, був вал замовлень. Зараз знову затишшя. Банально нема за що шити, бо дуже дорога тканина. Швачки все одно мають отримувати зарплату. У нас є дві практикантки, але працюють вони з під палки.

Ти сама шиєш взагалі?

Навчилася шити буквально два тижні тому, коли ми не встигали. Я вперше сіла за швейну машину. У мене вийшло. Освоїла прямострочку та оверлок. Такий собі експрес-курс молодого бійця.

Хоча я все життя була впевнена, що навіть ґудзик не в змозі пришити. Мені було набагато цікавіше щось вирізати лобзиком, працювати перфоратором або шурупокрутом, але ніяк не шити.

Як ти вважаєш, які надалі будуть актуальні запити для волонтерів?

За активності нинішніх бойових дій наш запит вичерпуватися точно не буде. Адаптивний одяг по суті персональний. Ми зараз провели аналітику, з’ясували, що нам потрібно робити костюми на розмір, а то й на два менше, бо хлопці після поранення сильно втрачають у вазі.

Що для тебе головне?