Незалежним медіа потрібна ваша допомога. Як підтримати?

17 січня 2025 р. 19:08

Ключі, що зберігають пам'ять: як мистецтво допомагає пережити війну

This article also available in English

6581

Андрій Богун. Фото надав співрозмовник

Андрій Богун. Фото надав співрозмовник

Ключі від "минулого" життя або історії про зруйнований будинок, знищену бібліотеку, загиблу через обстріл собаку, автомобіль, на якому виїжджали з окупації, залишену поштову скриньку чи шухлядку письмового стола. Зібрати такі розповіді від українців, чиї долі змінила повномасштабна війна та об’єднати через зображення ключів вирішив мистецький діяч з Херсонщини Андрій Богун. Більше про соціально-культурну ініціативу "К.РАЙ – ключі від раю" Інтент дізнався в автора та куратора ідеї.

Війна розділила життя на "до" та "після" 

Заслужений майстер народної творчості України Андрій Богун народився та більшу частину свого життя провів у Великоолександрівській громаді Херсонської області. Тут створив родину, працював, творив. Після захоплення російськими військовими селища разом з сім’єю був вимушений полишити все та виїхати до Кривого Рога, де певний час перебував як ВПО. Коли після звільнення правобережної частини Херсонщини стало більш безпечно – повернувся додому. Тоді чоловік помітив як по-різному вплинули події повномасштабної війни на людей. Втрати та пережите в кожного були свої.

"Спілкуючись одночасно з тими, хто залишався в окупації, хто евакуювався на підконтрольну територію України та хто, виїхав за кордон – зрозумів, що є певна недомовленість та непорозуміння чужого горя, болю, смутку. Я хотів цьому якось зарадити та допомогти. Це спонукало створити проєкт, який мотивуватиме та викликатиме бажання одних людей говорити, а інших слухати", - розповідає Андрій. 

Аби ініціативу буквально побачили – вона мала мати візуальне підкріплення. За задумом автора, символом втраченого та минулого, довоєнного, життя стала фотографія ключа. Звідси виникла назва проєкту "К.РАЙ – ключі від раю". 


Театралізована читка. Фото надав співрозмовник

"Ключ – своєрідний артефакт, символ, яким ми закриваємо те місце, де нам добре і куди ми не хочемо впускати чужого", - пояснює Андрій Богун.

Збирати світлини ключів і розповіді людей Андрій почав в травні 2024 року. Спочатку робив це безпосередньо у Великоолександрівській громаді, самостійно шукаючи героїв. Та за кілька місяців куратор почав отримувати повідомлення із запитом долучитися до ініціативи зі всієї Херсонської області - деокупованого правобережжя та тимчасово окупованого лівобережжя. Наразі географія ініціативи охоплює й інші куточки країни, зокрема, Донецький, Харківський, Запорізький та Київський регіони. Підтримали проєкт і українські біженці закордоном. 

"Людина надсилає фотографію. Потім, якщо вона готова, ми записуємо її історію. Дуже часто чуємо відмови від учасників, і ці причини приблизно однакові. Багатьом важко згадувати через що їм довелося пройти, тим паче ділитися цим. Вони буквально поховали пережите в собі й не хочуть до цього повертатися. Тому існує ще одна мета проєкту – терапевтична. Бо коли людина починає говорити, а ти слухаєш, плачеш разом з нею, співпереживаєш – їй становиться психологічно легше. І після наших зустрічей люди навіть дякують", - ділиться Андрій Богун.

За кожним ключем свій спогад 

Долучитися до ініціативи можна двома способами. Перший – поспілкуватися з куратором особисто чи телефоном під запис. Другий – самостійно написати та надіслати текстом свою історію. Всі розповіді, за словами Андрія Богуна, намагаються максимально зберегти в оригінальні, тому вони не мають єдиного формату. Тематика історій різна, і попри зображення ключа – мова не завжди йде про нерухомість, як втрату. 


Ключі з колекції проєкту. Фото надав співрозмовник 

"Одна жінка написала, що нічого не втратила, не рахуючи зятя. Але це не цінність. Почалася війна, донька з дітьми поїхала до нього в Німеччину, а він їх там кинув. В неї все добре. Цим повідомленням вона доповнила світлину ключа від будинку, де жила сім’я", - наводить приклад Андрій.

Він додає, іноді опис до фотографії люди доповнюють усього кількома реченнями: простими, але емоційними. Водночас із тим існують історії, які не вміщаються й на чотирьох-п’яти сторінках текстового документа.

Однією з таких є розповідь бабусі про ключ від подвір’я в одному з населених пунктів Херсонщини, яке кілька місяців перебувало на лінії фронту. Будинок та господарство героїні були знищені, а вона жила в підвалі кілька місяців, поки українські військові не змогли її евакуювати. Окрім цього, великою втратою для неї стала смерть улюбленої собаки через артилерійський обстріл. Символічно, що пса звали "Ключик". І навіть знаходячись в безпеці бабуся хвилювалася не за відновлення зруйнованого, а за тварин, які залишалися в селі поранені чи покинуті. 


Ключі з колекції проєкту. Фото надав співрозмовник

Ще одна історія про ключі, які вже ніколи не відімкнуть шухлядку письмового столу, де людина зберігала особисті щоденники та фотоальбоми. Внаслідок російського авіаудару, прямим влучанням в під’їзд багатоповерхівки, квартира цієї родини була зруйнована. "Дім розділило на дві частини. Якраз це був наш під’їзд. Тому в нас квартира висить в повітрі… Вхідні двері, в які я дуже хочу зайти… Але вони просто висять в повітрі. Немає зали, моєї спальні, коридору. Кухня висить і туди ніяк не дібратися, бо не має сходів...", - йдеться у дописі. 

Загалом, вкладені у текст сенси різні, як і ключі, що їх позначають. Великі чи маленькі, повністю металеві чи з пластмасовими ручками, старовинні чи сучасні, одні чи у зв’язці. Кожен з них відмикав чи відмикає тільки одну пам’ятну річ для учасника ініціативи. 


Ключі з колекції проєкту. Фото надав співрозмовник 

"Є світлина від херсонця, який наглядає за багатьма квартирами друзів та знайомих. Десь необхідно вікно забити, десь полити квіти, десь відремонтувати трубу, десь зібрати та передати поштою речі. Частково через цю відповідальність чоловік не виїжджає з міста. 

Ще одна історія херсонця стосується зовсім інших почуттів – віри та сподівання у повернення додому. При цьому на фотографії ключ не від самої квартири, а поштової скриньки. Дивлячись на нього людина пригадує приємні та неприємні моменти: квитанції за комунальні послуги, передвиборчу агітацію, передплачені номери газет, листи від коханої", - говорить Андрій Богун.

Автор ідеї зазначає, ключ – це відправна точка, від якої герой відштовхується для занурення у свої спогади. Оповідач починає розповідати не просто хронологію подій, а переходить на самоаналіз, зокрема, свого внутрішнього стану, як його змінила війна, чого очікує від життя надалі. Хтось плаче, хтось сміється, хтось спокійно це робить… Буває таке, що спілкування з фрази "Ой, та що в мене… Як і у всіх…" перетворюється в оповідання моторошних речей. Але, без виключень, почуте не залишає осторонь. 

Проєкт потребує підтримки 

Всі зібрані на сьогодні розповіді та фотографії викладаються на сторінці проєкту "К.РАЙ – ключі від раю" в соціальній мережі Facebook. З безпекових та моральних урахувань це робиться анонімно. Для цього прибираються або змінюються імена людей, назви населених пунктів, інші впізнаванні деталі. 

В жовтні 2024 року в Кривому Розі була проведена перша театралізована читка 12 документальних історій. Однак їх було почуто набагато більше, оскільки всі присутні могли теж взяти участь та обрати розповідь для декламації. Про це Андрій Богун говорить так: "На сцені стояв мікрофон та лежали тексти. Кожен охочий міг взяти аркуш та зачитати його перед усіма. Такий формат дозволяє більше відчути глибину трагедії й силу духу людей, які це пережили". 

Подія була благодійною. Половина вилучених за квитки коштів була передана культурно-громадському центру "Шелтер Плюс", а інша – Великоолександрівському будинку, який постраждав під час окупації.


Театралізована читка. Фото надав співрозмовник

"Проєкт потребує підтримки для розширення та поширення. Наприклад, з архіву історій ми хочемо зробити театральний альманах або серію моновистав в жанрі "Вербатім". А ось з архіву фотографій на меті створювати банери. Це будуть мозаїчні зображення: з тисячі маленьких світлин складатиметься одна велика картина. Також в цій ініціативі є ще один проєкт "Дім покинутих ключів". Насправді планів багато, поки триває період накопичення та пошук ресурсів для реалізації", - не приховує Андрій. 

За словами митця, часових обмежень ініціатива не має. Повномасштабна війна ще не закінчилася і втрати людей продовжуються. При цьому етап посттравматичного синдрому може тривати кілька років, зокрема, через це багато українців лише зараз готові говорити про події стосовно початку повномасштабного вторгнення.

"Те, що наразі ми маємо на руках – це навіть не один відсоток з того, що відбувається. Я розумію, що не всі можуть переступити внутрішній бар’єр та поділитися емоціями, які тримають в собі. І я розумію, що потрібно терпеливо чекати. А ще, робити все, щоб коли в когось з’явилося бажання висловитися – він знав про проєкт та де це можна зробити. Кожна історія неповторна і має право бути максимально почутою. Бо так прийде загальне усвідомлення, що у своїх переживаннях люди не поодинокі", - наголошує Андрій Богун.

Ігор Льов

Яніна Надточа

Поділитися