Оборона Маріуполя, полон і смерті на допитах: доля 501 батальйону морської піхоти

501 окремий батальйон морської піхоти бере свій початок з українського Криму. Там у 2013 році колишній батальйон берегової охорони перейшов до складу морської піхоти, а вже за рік був вимушений покинути окупований росіянами півострів, після чого з 2014 по 2022 рік тримав оборону Широкиного біля Маріуполя.

Після початку повномасштабного вторгнення основний склад батальйону через брак боєприпасів та їжі мусив з Широкиного рухатися в сторону Маріуполя, де 36 бригада морської піхоти вже тримала оборону. Вони зайшли в місто й зайняв позиції на заводі Ілліча, звідки 4 квітня 2022 року за досі не розслідуваних чітко обставин більшість потрапили у полон. Зараз відомо, що вихід батальйону в полон організував один з офіцерів 501 батальйону Безсмертний, якому ДБР оголосило підозру в державній зраді. 

За словами військовослужбовців, які того дня в полон не потрапили, їх на заводі залишались близько 10 і ще кілька поранених, яких просто не знайшли.

"Були готові обороняти Крим, але наказу не було"

"У 2013 році 501 батальйон пройшов, на мою думку, найкрутішу смугу перешкод у понад 50 км пішим маршем. Вже у 2014 році після початку окупації Криму, частина хлопців зрадили присягу, а ті, хто залишилися вірними, переїхали на континент", — розповідає колишній старшина 501 батальйону "Цитрус". До 501 ОБМП він потрапив у 2016 році, до того з 2006 року проходив в Криму строкову та контрактну служби в складі 36 бригади морської піхоти.

"Цитрус". Фото надав співрозмовник

За словами "Цитруса", під час служби в Криму він неодноразово спостерігав за тим, як командири, які мали проросійські погляди, заставляли військових співати "Катюшу" й ганяли "Цитруса" і його побратимів за татуювання у вигляді орла Легіону українських Січових Стрільців. Про проросійські погляди деяких командирів військовослужбовці 501 ОБМП також говорять в сюжеті Армії TV у 2017 році. "Цитрус" каже, що напередодні окупації Криму такі командири переманювали військових на сторону ворога, мовляв, там краща форма і зарплати.

"Хлопці, які залишились вірними присязі, були готові тримати оборону Криму, але команди не було. Озброєння та техніки в морпіхів тоді було достатньо", — каже "Цитрус". Наявність техніки також підтверджував тодішній заступник командира з виховної роботи 501 батальйону Сергій Нікіфоров в інтерв’ю Громадському у 2014 році. Зокрема, він говорив про початок інвентаризації майна батальйону й передачі його російським військовим.

Олексій Нікіфоров в етері Громадського, 2014 рік. Скриншот з екрану

Після виходу батальйону з Криму, військові розташувались в Миколаєві, там була сформована батальйонно-тактична група, яка поїхала в Широкине під Маріуполь. З 2014 по 2022 рік більша частина підрозділів морської піхоти виконували бойові завдання на Маріупольському напрямку.

"Батькам приходили повідомлення, що вашу доньку вб’ють"

"Після боїв за Маріуполь у 2014 році, батальйон виконував бойові завдання в районі Сартани, Водяного, Павлополя та інших населених пунктів в районі Широкиного. Саме через ті населені пункти в лютому 2022 року почали заходити росіяни", — каже військовослужбовиця 501 батальйону "Калі". За її словами, втрати батальйону почались вже з 2016 року.

"Калі" та маріуполець Андрій Бєдняков. Фото: Альбіна Карман

"Коли ми були в секторі на виконанні завдань біля Широкиного, батькам приходили повідомлення від росіян, що вашу доньку вб’ють і хлопцям приходили сповіщення схожого характеру", — каже "Калі".

Перед початком повномасштабного вторгнення військовослужбовиця несла службу в частині під Бердянськом. Тоді батальйон все ще був у Широкиному. Однак, наприкінці 2021 - на початку 2022, за словами "Калі", побратими дзвонили та казали, що по них працюю вже не так, як раніше, а з важкої авіації й іншої важкої техніки.

"Хлопці боялися, було видно, що щось не те і по ротації, і по забезпеченню, і по організації. Я поїхала на базу батальйону в Бердянськ. Там нам сказали "бойова готовність номер один". Ми завжди знали, що якась ротація буде останньою для нашого батальйону, бо отак просто все не могло закінчитися, але ми завжди цього боялись", — розповідає військовослужбовиця. За її словами, вже в січні 2022 хлопці приймали важкі бої в Широкиному, тоді ворога вдавалось відбивати.

"На період, коли хлопці виходили із Широкиного до Маріуполя з ними зник звʼязок. Потім із заводу вони зрідка мені писали, дзвонили, але бригада віртуально списувала батальйон", — каже "Калі".

До останнього "Калі" тримала звʼязок із командиром роти "Арчі". Та 12 квітня, коли "Калі" з талісманом батальйону — собакою "Уксусом" — виїхала з окупованого Бердянська, їй прийшло повідомлення від "Арчі" російською мовою, якою вони ніколи між собою не спілкувалися: "Артур, плен, ранений, не смогли прорваться".

"Арчі". Фото надала "Калі"

"Керівний склад знав, що вони йдуть в полон"

"Людоїд" був одним із небагатьох військовослужбовців 501 ОБМП, який разом з командиром "Арчі" не потрапив у полон 4 квітня 2022 року.

"В нас закінчились набої, не знаю, чи це доречно говорити, але я чув, що був наказ залишити тільки по 16 мін до міномета, а інші здати. Те, що ми протримались перші дні — це завдяки тому, що в нас залишились міни від попереднього батальйону. 28 лютого ми відступили в Маріуполь, на позиціях не було достатньо ані боєприпасів, ані їжі, ані води", — описує перші місяці повномасштабного вторгнення морпіх "Людоїд".

"Наш командир роти "Арчі" був поранений, я його повіз у госпіталь і під час нашого перебування там, вночі 4 квітня, прийшов Костянтин Безсмертний з наказом здавати зброю. Чому ми не пішли? Бо ми сказали: "Йдіть на***". А більшість батальйону за наказом командира батальйону Бірюкова й людей, які допомогли йому це спланувати, пішли в полон", — "Людоїд" каже, що тоді було бажання взяти з собою зброю і поїхати з ними, але потім зрозумів, що з того нічого б не вийшло.

"Людоїд" з побратимом, 2019 рік. Фото надав співрозмовник

Він припускає, що хтось із батальйону міг не знати про те, що вони йдуть в полон, наприклад, поранені, які були не у свідомості, але керівний склад, офіцери, на його думку, все знали.

Тоді, за словами військового, на заводі залишились близько 10 військовослужбовців і поранені, яких не вивели, тому що не знайшли. Він також говорить про те, що командування 36 бригади не вірили їм, коли військові повідомили їх про полон більшості батальйону. Звʼязківці 36 бригади робили запит до 501 батальйону, а по рації чи то зрадники, чи вже самі росіяни відповідали "4.5.0". Вже наступного дня в бригаді зрозуміли, що батальйон не повернеться на позиції.

"Ми перемістились на самий передок Азовмаші й там приймали бій. Згодом брали участь у двох проривах повних надій. Вирішальний із них був вночі 11 квітня разом з ротою снайперів в складі 36 бригаді. Ми рухались в сторону Азовсталі. Рухались і не дійшли, багато людей загинули, у ворога була дуже щільна оборона, і зранку 12-го числа в нас закінчились набої, ми вже були в локальному оточенні. Таким чином 36 бригада потрапила в полон і ми разом з ними", — розповідає "Людоїд".

Він розповідає також, що чув, як деякі рідні військовополонених морпіхів захищають командира Бірюкова, що на їхню думку, він рятував військових, віддавши наказ скласти зброю, однак "Людоїд" з цією думкою не згоден: "Батальйон пішов, оголив правий фланг оборони, оборона через це рухнула, тому не знаю, кого він рятував".

Азовсталь, 2022. Фото: Орест Козацький

"Я залишився живий, а нашому пораненому не пощастило"

У полоні "Людоїд" провів понад 7 місяців. Це були місяці тортур, допитів і морального знущання, як від самих росіян, так і від найманців так званої днр.

Першим місцем відбування полону військовополонених стала сумнозвісна Оленівська колонія. Там "Людоїд" провів перший тиждень полону і разом з іншими військовими відчув на собі, що таке "прийомка".

"Ставлення в полоні було значно гірше, ніж я навіть міг собі нафантазувати. В Оленівці була прийомка днрівцями, які максимально не в собі, вони вбивали людей. Переді мною вбили нашого пораненого, який залишився з нами після 4 квітня і вже тоді був на носилках. Потім почали бити мене, бо побачили татуювання тризуба, я втратив свідомість. Вони, напевно, побоялись, що якщо вони 3-4 людини заб’ють на смерть, то це буде не дуже добре, тому мене вже відтягнули в сторону і я залишився живий, а нашому пораненому не пощастило", — згадує "прийомку" в Оленівці "Людоїд". За його словами, за тиждень перебування в Оленівці він чув під час шикувань, що полонені говорили та про інші випадки вбивств полонених днрівцями.

Після "прийомки" в Оленівці "Людоїд" з іншими військовополоненими потрапив в Суходольськ, там вони перебували 1,5 тижня. За його словами, там били офіцерів і військових з патріотичними татуюваннями. А згодом 200 полонених відвезли на військовий аеродром у Ростов, там до них привели ще якусь кількість військовополонених, які до того відбували полон у Ростові, й усіх відправили в СІЗО №2 міста Вязьма.

"Там ми дізнались "почем в Одессе рубероид", — каже "Людоїд", — "Там була не просто прийомка, там кожного дня нас били. Ми там весь час стояли, над нами морально знущались і погано годували. Давали перше, друге і хліб тричі в день, але всього було вкрай мало. Я втратив в полоні 80 кілограмів. Усі інші теж мали поганий вигляд. Душу не було, раз в 10 днів нас водили митися, але похід в душ був пеклом, бо там били та знущались. Не любив я ходити в душ", — пригадує звільнений з полону морпіх.
 

За його словами, росіяни були зациклені на тому, щоб повішати на українських військовополонених свої воєнні злочини та шукали хоч щось, щоб можна було повісити те, що, мовляв, це не вони вбивали маріупольців і руйнували Маріуполь, а наче як самі українці.

"При мені в Драмтеатр потрапила бомба, я бачив, як вони над ним літали та робили скид. Вони викликали мене на допит і питали, чи був я присутній при конкретних обстрілах, зокрема, при обстрілах госпіталів, питали чи це робили азовці, я казав "не знаю" і вони мене били, вони далі питали чи це були азовці, я казав, що не бачив і вони мене били, і так весь допит. Якби там були одні й ті самі люди, то, думаю, вони б втомилися постійно бити за одне і те саме, а так там кожного місяця була ротація і все починалось наново, всі вони приїжджали боротися з фашизмом", — каже "Людоїд".

Маріупольський драмтеатр після удару росіян. Фото: AP

Звʼязатися з рідними українським військовополоненим у Вязьмі не давали. За словами військовослужбовця, його кілька разів змушували підписувати якісь папірці, але їхнього змісту він не бачив і не впевнений, що вони комусь знадобляться, оскільки щоразу на папірець текла кров або з його рук, або з його обличчя.

Спочатку "Людоїда" утримували в карцері, потім перевели до камери на двох людей, з ним був один із полонених прикордонників, які доєдналися на ростовському аеродромі. За словами "Людоїда", вони потрапили в полон ще в перший день повномасштабного вторгнення в Щасті на Луганщині.

Дні тижня полонені рахували за тим, коли приїжджав заступник прокурора області. Зазвичай, це відбувалось середами. Він питав у полонених, чи нема в них питань і побажань. "Людоїд" каже, що хтось із полонених одного разу висловив свої питання і побажання, але потім всі чули, як він про це пожалкував, тому більше ні в кого питань і побажань не виникало.

"Вони били гумовими битами, електрошокерами такими довгими, ніби бита з двома електродами на кінці, маленькі електрошокери теж були, били великими "ракетками" з фанери. Мене возили в медичну частину, били там шокером, привʼязували до канапки, мазали яйця чимось, обіцяли їх відрізати, всяке недобре робили, так що те, що вони заставляли співати їх гімн — це херня", — пригадує тортури у полоні "Людоїд".

У медчастині військовий опинявся не раз. Здоровʼя у полоні погіршилось дуже сильно, до того ж ще в Оленівці в "Людоїда" забрали окуляри й одягнув він їх тільки після звільнення з полону.

"Я припускаю, що мене обміняли через те, що зі здоровʼям все було погано, особливо з ногами, мене били по ногах сильно, ми стояли більшість часу, в мене гематоми гнили, відкривались і з них текла кров. Він повернувся з полону 6 грудня 2023 року під час обміну військовополоненими.

Зараз "Людоїд" переводиться в інший військовий підрозділ морської піхоти на службу капеланом. Його документи росіяни під час звільнення з полону не віддали, тому все, що в нього залишилось з документального підтвердження про те, що він військовослужбовець 501 ОБМП — це нотаріально завірена копія УБД та довідка про звільнення з полону, де написано, що він старший сержант.

За словами військових 501 батальйону, наразі живими з полону повернулись понад 20 побратимів, ще близько 250 — в полоні.

Також повернуто тіла кількох закатованих росіянами військовослужбовців 501 окремого батальйону морської піхоти таки повернули під час обміну тілами. Зокрема, одним із них був побратим з роти "Калі", "Людоїда" та "Арчі" 32-річний Павло Божко, який потрапив до полону 4 квітня 2022 року.

Альбіна Карман