Він шукав мікроби в землі – і знайшов ліки від туберкульозу

"Моє життя з мікробами" - така екстравагантна назва напрочуд добре підходить для автобіографії чоловіка, який протягом тридцяти років шукав у землі невидимих борців із людськими хворобами. Саме він придумав для таких речовин назву - "антибіотики". А в 1952 році отримав Нобелівську премію.

Його звали Зельман Ваксман. Американець, який народився в Україні. Інтент продовжує серію матеріалів про людей, життя яких пов'язане з Одесою.

З маленького містечка до Одеси

Одеса в його житті з’явилася не одразу. Народився Соломон у невеличкому містечку Нова Прилука тодішньої Київської губернії. Сьогодні це селище на кілька тисяч мешканців у Вінницькій області. Статки родини не дозволяли отримувати все й одразу. Батько Яків був із небагатої родини. Мати, Фріда Лондон, тримала невеличку лавку. Фріда була досить освіченою як для жінки тих часів, знала їдиш та іврит і намагалася дати синові найкращу можливу освіту. Місцевий хедер дав початкові знання. Далі хлопець завзято готувався до вступу до Житомирської гімназії, але примудрився провалити іспит із географії. Суворий екзаменатор вимагав відповісти, на якій річці стоїть Берлін. А хлопець ніяк не міг згадати. І жодні розповіді про інші великі європейські річки не переконали викладача змінити свій вердикт - "незадовільно".

Зельман Ваксман у молодості. ФОТО: alchetron.com

Хто знає, як би склалася доля хлопця, якби він згадав про річку Шпреє. Вже будучи відомим вченим, під час відвідин Берліну Зельман Ваксман мало не заплакав, стоячи на березі саме цієї доленосної річки.

Після першої поразки Соломон не полишає мрії вивчитись, хоча для євреїв у російській імперії це було досить важким завданням. І справа не тільки в грошах, а ще й в урядових обмеженнях щодо отримання освіти.  Наступним містом для втілення мрії стала Одеса.

Вечорами разом зі своїми друзями з Нової Прилуки він навчається у викладачів Одеської п’ятої чоловічої гімназії. І ці ж самі викладачі приймають іспити в тих, хто займається екстерном. Пізніше він особливо згадуватиме Кінджи (вчителя російської мови та літератури) і Тарнарідера (вчителя математики, фізики та хімії). Нарешті, після складання всіх іспитів,  у 21-річному віці він отримує документ про зарахований курс гімназичної освіти.

Одеський державний аграрний університет, колишня п'ята чоловіча гімназія. ФОТО: upload.wikimedia.org

Це був щасливий квиток для вступу до омріяного університету.

І тут життя робить крутий віраж – помирає мати. Батько, з яким у Соломона стосунки були досить прохолодними, одружується вдруге. Повертатись додому юнак не бачив сенсу. Та й країна входить у темний період війн, революцій та єврейських погромів.

Від Одеси до Нью-Джерсі

І саме в цей час одна з закордонних кузин запрошує Соломона переїхати до неї в Америку. У 1910 році хлопець покидає дім і з цього моменту зветься вже на американський манер Зельман.

Перший час хлопець живе у сестер на фермі в Нью-Джерсі. Там, серед іншого, тримають курей. І за іронією долі саме вони майже через сорок років приведуть Зельмана Ваксмана до грандіозного відкриття і Нобелівської премії. Зельман працює на фермі й паралельно наполегливо вивчає англійську мову.

Згодом Зельман стає студентом Ратгерс-коледжу неподалік. Щоправда, замість омріяної медицини, яка була йому не по кишені, обирає ґрунтознавство. І, як не дивно, саме в землі багато років потому він знайде речовину, що допоможе людству боротися з туберкульозом.

Кампус Ратгерського університету сьогодні. ФОТО: www.thoughtco.com

Значно пізніше, отримуючи Нобелівську премію з рук педіатра Арвіда Валдгрена, Зельман Ваксман почув наступні слова: "Ви не фiзiолог, не лiкар, проте ваш внесок у розвиток медицини має величезне значення. Стрептомiцин вже врятував життя тисяч людей. Ми, медики, вважаємо вас одним із найбiльших благодiйникiв людства".

А поки що Зельман Ваксман вчиться у Ратгерсі й починає досліджувати ґрунтові бактерії. Він помічає, що бактерії, які викликають туберкульоз, у ґрунті зникають. Тоді Зельман висуває припущення, що в землі є якісь бактерії-антагоністи. Так його увагу привертають актиноміцети. Але до революційного відкриття ще далеко.

У 1916 році Зельман Ваксман отримує громадянство США й одружується з Деборою Мітник, молодшою сестрою свого друга дитинства Пейсі. Колись хлопці разом вирушили до Америки й пообіцяли покликати Дебору, щойно облаштуються. Свого слова вони дотримали.

У 1919 році у Зельмана й Дебори народжується єдиний син – Байрон Холстед Ваксман. Ім’я йому дали на честь Байрона Холстеда, одного з учителів Зельмана, який відіграв важливу роль на початку його наукового шляху. Згодом Байрон Ваксман стане відомим імунологом, професором Єльського університету й одним із піонерів нейроімунології. Дебора ж була музично обдарованою і співала в хорі в Нью-Йорку. 

Земля - ключ до боротьби з хворобами

Наукові пошуки змушують вченого здійснити поїздку до Європи. Він вивчає досвід передових лабораторій Франції, Італії, Німеччини. Під час піврічної європейської поїздки у 1924 році родина Ваксманів відвідує й рідні місця. Те, що Зельман побачив у Новій Прилуці, залишило важкі спогади. "Найбiльше нещастя, яке тiльки можна собi уявити, найстрашнiша катастрофа, через яку коли-небудь проходили народи росiї. Найпотужнiший експеримент у соцiальних i полiтичних вiдносинах – навряд чи можна висловити все те, що ми побачили…"

Результатом поїздки став трактат "Принципи мiкробiологiї ґрунту", опублікований у 1927 році. Наступний раз Зельман Ваксман відвідав срср вже в 1950-х.

Обкладинка книги Зельмана Ваксмана. ФОТО: tse4.mm.bing.net

Наукові пошуки продовжувались. І треба було поспішати – почалася Друга світова війна. Потрібно було пришвидшити створення нових препаратів для боротьби з iнфекцiйними захворюваннями та епiдемiями, якi незмінно супроводжують війни.

Протягом подальших досліджень колегам Ваксмана вдалося виділити стрептотрицин, який мав потрібний ефект, але виявився надто токсичним для тварин і людини. Отже, треба було шукати далі.

На допомогу прийшли… кури. Під час дослідження мікрофлори горла здорової курки в лабораторії Ваксмана виявили штам Streptomyces griseus, здатний пригнічувати ріст інших бактерій. Інший перспективний штам того самого мікроорганізму виділили з ґрунту. Працюючи з ними, Альберт Шац виявив, що вони продукують новий антибіотик – стрептоміцин. Невдовзі з’ясувалося, що він діє і проти Mycobacterium tuberculosis – бактерії, що спричиняє туберкульоз.

Дослідницька команда Зельмана Ваксмана у Ратгерському університеті, 1947 рік. ФОТО: static.gazeta.ua

Після кількох років досліджень світ отримав довгоочікуване спасіння від "великої білої чуми", як тоді називали туберкульоз. Окрiм цього, стрептоміцин виявився ефективним щодо iнших захворювань: черевного тифу, холери, бубонної чуми, туляремiї, iнфекцiй сечовивiдних шляхiв тощо.

Фармацевтична компанія Merck & Co., яка в 1939 році бере на себе витрати на випробування, отримує монополію на виробництво препарату й налагоджує його масовий випуск, сплачуючи авторам роялті. Тим не менш у 1945 році Зельман Ваксман звертається до керівництва Merck & Co з проханням розірвати угоду 1939 року і відмовитись від монополії, дозволивши іншим компаніям виробляти препарат, що призведе до його здешевлення й доступності. Цікаво, що компанія виявила шляхетність і  погодилася на ці умови.

Зельман Ваксман на обкладинці журналу Tme, 1949 рік. ФОТО: alchetron.com

Зельман Ваксман отримував роялті від продажу стрептоміцину й половину грошей спрямував на створення Фонду мікробіології, який сам і очолив. У молодості Зельман Ваксман страждав від того, що не завжди мав кошти і базу для проведення і публікації результатів своїх досліджень. Отже, створення Фонду мало підтримати майбутніх науковців.

Корифей мікробіології

У 1952 році Ваксман отримав Нобелівську премію з фiзiологiї та медицини "за вiдкриття стрептомiцину – першого дiєвого антибiотика проти туберкульозу". У 1958 році вчений вийшов на пенсію. Але, як зазначав син вченого в одному з інтерв’ю, ще довго "батько отримував з різних країн світу дуже багато щемливих листів від вдячних пацієнтів, в тому числі дітей, врятованих завдяки стрептоміцину".

До кінця життя Ваксман залишався корифеєм мікробіології. На пенсії він  мандрував світом, читав лекції. Також він написав бiографiю першовiдкривача холерної та чумної вакцини Володимира Хавкiна (Waldemar Mordechai Wolff Haffkine), чиє життя також нерозривно пов’язано з Одесою.

Помер вчений у 1973 році у 85-річному віці. Поховано його у Вуд Холi, штат Массачусетс. На могилi англiйською мовою та на iвритi процитовано вiрш із пророка Iсаї: "Хай земля відкривається, і хай породить спасіння" (Iс. 45:8).

Ці пророчі слова Зельман Ваксман буквально втілив у життя, почавши досліджувати ґрунтові бактерії, що привели його до відкриття стрептоміцину, який досі рятує людство від "великої білої чуми". Працюючи професором біохімії та мікробіології в Ратгерському університеті протягом чотирьох десятиліть, Ваксман відкрив понад двадцять антибіотиків і запровадив процедури, що призвели до створення багатьох інших.

У 2003 році до 115-річчя з дня народження вченого і до 60-річчя винайдення стрептоміцину в Новій Прилуці було встановлено меморіальну стелу, на відкриття якої приїздив син Зельмана Ваксмана Байрон Холстед Ваксман.

Меморіальна стела у Новій Прилуці. ФОТО: i0.wp.com

Віолетта Дідук