Рахель Коен-Каган: від Одеси до Декларації незалежності Ізраїлю

Інтент продовжує серію матеріалів про видатних одеситок і одеситів. Цього разу публікацію буде присвячено Рахель Коен-Каган.

27 листопада 1919 року одеський порт назавжди залишає корабель "Руслан" з більше ніж 600 пасажирами на борту. Всі вони євреї. Їм дозволили брати лише найнеобхідніше: "одяг, домашнє майно та ручні інструменти". Жодного зайвого кілограму багажу. Головне – забрати якомога більше людей. Відомий лише пункт призначення – порт Яффа в Палестині. Все решта – суцільна невизначеність.

Одеса – початок шляху

Серед пасажирів є молода жінка на ім’я Рахель і її маленький син. Жінці 31 рік. Народилась вона у 1888 році в Одесі в родині присяжного повіреного Якова Любарського, одного зі співзасновників товариства Любителів Сіону. Рахель навчається в гімназії, потім – на Вищих жіночих курсах Новоросійського університету. Далі – вища освіта в Петербурзі. Фах не дуже звичний для дівчини – математика. Але життя готує їй завдання, крутіші за всі існуючі математичні формули.

Рахель Каган. ФОТО: upload.wikimedia.org

Останній мирний 1913 рік приніс Рахель особисте щастя з чоловіком Ноєм Каганом – сімейним лікарем з Ташкенту. Як і багато молодих євреїв того часу, він вирушає до Палестини, щоб оселитися на Землі Обітованій.

Тим часом закручується вирій великих подій: Перша світова війна, революція і жовтневий переворот, розпад імперій. На той час в Одесі вже кілька років жили єврейські біженці з Палестини. Багато з них були вихідцями з російської імперії, які раніше оселилися в османській Палестині, зберігши російське підданство. Вони чекали кінця війни, щоб повернутися до Палестини. Тим часом в Одесі до влади приходять більшовики, що тільки підсилює необхідність виїзду.

Корабель "Руслан", що належав російському транспортному та страховому товариству, був готовий для здійснення цього рейсу. Якщо перевести вартість фрахту на сучасні кошти, виходить приблизно пів мільйона доларів. Гроші збирає вся громада, хто скільки може. Серед пасажирів "Руслана" були літератори, архітектори, науковці, політичні та громадські діячі, які згодом відіграли важливу роль у культурному й політичному житті єврейської Палестини та майбутньої держави Ізраїль.

19 грудня 1919 року разом з іншими пасажирами одеситка Рахель Каган прибула до невеличкого поселення Яффа, яке згодом стане районом майбутнього міста Тель-Авів.

Корабель "Руслан" у порту Кушта по дорозі до Палестини. ФОТО: upload.wikimedia.org

Нове життя в Палестині

З 1925 року Рахель Каган разом з родиною живе в Хайфі. Жінка активно включається в політичну діяльність. Вона стає учасницею Міжнародної жіночої сіоністської організації (WIZO), а з 1938 року очолює її. Перш за все її хвилюють питання материнства й дитинства. Вона активно сприяє розвитку мережі ясел і дитячих консультацій „Тіпат халав“ („Крапля молока“) – системи профілактичної допомоги матерям і дітям, яка згодом стала важливою складовою ізраїльської охорони здоров’я.

З 1932 року вона призначена головою Комітету з соціальної допомоги при муніципальному комітеті Хайфи і залишається на цій посаді до 1946 року. У 1946 році Рахель була обрана до Національної ради і стала лідером відділу Соціального забезпечення. До проголошення незалежності Ізраїлю залишалось два роки.

Рахель із сестрою чоловіка Оленою Каган. ФОТО: new.ejwiki.org

Підпис, що увійшов в історію

14 травня 1948 року закінчувалась дія мандату Великої Британії в Палестині. В цей день і була підписана декларація незалежності нової держави. Серед 37 підписантів було всього дві жінки: Голда Меїр і Рахель Коен-Каган. Оскільки підписи розподілялись за алфавітом, то саме Рахель Коен-Каган стала першою жінкою, що підписала декларацію незалежності Ізраїлю.

Ось, як вона описувала свої емоції від цієї події: "Неможливо передати словами, що я відчувала. Голос, який зачитував Декларацію, був добре знайомим мені голосом Бен-Гуріона. Я добре знала всіх людей, які сиділи поруч зі мною. І все ж не могла позбутися відчуття, що все це відбувається не насправді. У цю мить я почала розуміти Шагала – його закоханих, що від щастя ширяють у небі. Моя душа тріумфувала, вона злетіла над залою".

Уже в незалежному Ізраїлі Рахель продовжила свою діяльність як єдина депутатка від Жіночої партії Ізраїлю в Кнесеті. Партія отримала всього одне місце в парламенті. І його посіла Рахель, ставши голосом всіх жінок.

Посвідчення члена Тимчасової державної ради. ФОТО: www.israelstory.org

Як це – бути єдиною жінкою у Кнесеті

Про таке своє становище вона говорила так: "Говорячи щиро, бути єдиною жінкою у Кнесеті дуже важко. І неважливо, яку партію я представляю. Нехай будь-який депутат-чоловік уявить, що він працює в парламенті, де засідають самі жінки".

Її законодавчі ініціативи були аж занадто прогресивними для своїх часів. Наприклад, вона створила законопроєкт, що захищав жінок від домашнього насильства. Цей законопроєкт був сильно скорочений релігійними партіями. І Рахель Коган на знак протесту покинула Кнесет. Її ініціатива була прийнята тільки у 1973 році. Колишній міністр юстиції Пінхас Розен згадував, що коли вона виступала у Кнесеті про рівні права, то наголошувала, що виступає не тільки за рівні права жінок, а також і чоловіків.

З 1951 до 1961 року Рахель Каган очолювала WIZO. А в 1961 році знов стає депутаткою Кнесета від Ліберальної партії. Серед її ініціатив були: підтримання призову жінок до армії, запровадження юридичних консультацій, благодійних фондів для жінок, пересувних бібліотек.

Спадщина Рахель Коен-Каган

Відповідаючи на запитання про секрет її довголіття, вона казала: "Взагалі, в мене два таланти. Я знаю, як розслаблятись – читання книги, слухання музики, прогулянка. І я швидко засинаю". Померла Рахель Коен-Каган у 1982 році у віці 94 років.

У Рахель Каган було двоє синів – Еліягу (став фізиком) та Міка (став продюсером). Правнуки проживають у Хайфі. До 75-річчя незалежності Ізраїлю під час інтерв’ю про засновників держави один із онуків приніс ту саму сукню своєї бабусі Рахель Каган, в якій вона підписувала історичний документ. Рахель стала почесною громадянкою Хайфи. Одна з вулиць цього міста названа на її честь.

Віолетта Дідук