Дивовижний Південь: Сухий лиман – від річкової долини до морського порту

Сухий лиман – одна з найцікавіших природних акваторій Одеської області. Він розташований на північно-західному узбережжі Чорного моря, між Одесою та Чорноморськом. Саме про нього наступна розповідь у циклі Інтента "Дивовижний Південь".

Сухий лиман зблизька

Лиман утворився в результаті затоплення Чорним морем гирлової частини долини річки Дальник через підвищення рівня води. Формування водойми відбувалося протягом тисячоліть під впливом геологічних та гідрологічних процесів. В результаті виникла своєрідна екосистема, що поєднує морські та лиманні риси.

З наукового погляду Сухий лиман фахівці характеризують зараз як лиман відкритого типу, що фактично є глибоководною морською затокою.

Сухий лиман. ФОТО: city-afisha.od.ua

Після з’єднання водойми з морем змінилися солоність, глибини, циркуляція водних мас, склад донних організмів та умови існування риб і безхребетних.

Дослідження Одеського національного університету показують, що солоність води в середній частині Сухого лиману змінюється протягом року. Базове значення цього показника складає 14-16 %, найвищі значення солоності спостерігалися влітку та восени, а найнижчі – навесні. На розподіл солоності впливають температура, вітер і характер водообміну між окремими частинами водойми та морем.

Довжина лиману складає 15 км, ширина – від 0,1 до 3 км. Площа водойми – 10 км², глибина – 3-6 м (максимальна – 15 м). Раніше лиман був відокремлений від Чорного моря піщано-черепашковим пересипом завширшки 70-90 м, заввишки 1,1-1,6 м.

Верхня частина лиману більш мілководна, глибиною до 1,5 м, північна і західна частини відділені греблями й перетворились на прісноводні стави. До лиману впадають річки: з півночі – Дальник, із заходу – Аккаржанка.

Незважаючи на свою назву, лиман є повноводною водоймою. Сучасна назва лиману пов'язана не з відсутністю води, а з історичними особливостями місцевості, де в посушливі періоди мілководні прибережні ділянки водойми частково пересихали. Іноді площа без води досягала розміру 1 км.

Від давньої доби до грецького мореплавства

Люди прийшли на береги Сухого лиману задовго до появи грецьких колоній. Археологічні матеріали свідчать про заселення цієї території ще в добу пізньої бронзи. У наукових публікаціях описані археологічні пам’ятки Сухий лиман I та Сухий лиман II. Перша розташовувалася на правому березі балки, яка з півночі впадає в лиман. Під час досліджень тут виявили залишки житла – скупчення каміння, вапняку та глини, фрагменти кераміки, знаряддя праці й кістки тварин. Керамічні матеріали пов’язують поселення із сабатинівським і білозерським часом – культурними комплексами доби пізньої бронзи.

Згодом на північно-західне Причорномор’я прийшов античний світ. У VI–V століттях до нашої ери узбережжя Чорного моря переживало процес масштабної грецької колонізації. На території сучасної Одеської області виникли Тіра, Ніконій та інші античні поселення. Деякі дослідження свідчать, що навколо Одеської затоки було близько дванадцяти давньогрецьких поселень. Серед найзначніших відмічається й поселення, яке в науковій та історичній літературі фігурує під назвою "Сухий Лиман". Розташоване воно було навпроти сучасного Чорноморська.

На цій землі археологи знаходили матеріали, що свідчать про античне освоєння території. Згідно з археологічними дослідженнями, наприкінці 1960-х років поблизу села Сухий Лиман була знайдена мідна ольвійська монета приблизно V–IV століть до нашої ери. Водночас у районі Таїрова ще раніше виявляли фрагменти античних амфор. Дослідники припускають, що тут могли існувати невеликі торговельні поселення – емпорії, через які грецькі купці контактували з місцевим населенням.

Коли берег лиману був торговельним шляхом

У другій половині IV – на початку III століття до нашої ери мореплавці Північного Причорномор’я дедалі активніше освоювали маршрути через відкрите море. У цей період важливого значення набували поселення й гавані навколо Одеської затоки. Саме тут перетиналися інтереси різних грецьких полісів, зокрема Істрії та Ольвії.

Ольвія, Тіра, Ніконій та невеликі поселення на узбережжі входили до великої мережі торгівлі, що поєднувала Північне Причорномор’я зі світом Егейського та Середземного морів. Через таку взаємодію сюди потрапляли: грецька кераміка, амфори, монети, предмети побуту та інші речі. У зворотному напрямку йшли зернові культури, худоба, хутро, шкіра.

Грецька присутність, однак, не означала, що Причорномор’я стало виключно грецьким. Навколишній степ залишався світом кочових і напівкочових народів. В історії Одеської області простежується присутність скіфів у VII-III століттях до нашої ери, а з II століття до нашої ери до IV століття нашої ери – сарматів. Археологічний ландшафт регіону й сьогодні зберігає сліди цих культур, зокрема кургани та давні поселення.

Давня історія Сухого лиману не зникла безслідно, вона залишилася в землі. Шари ґрунту приховують у своїх надрах фрагменти кераміки, залишки давніх будівель, монети, кістки тварин, знаряддя праці та кургани. Це своєрідний архів, який дає змогу відновлювати життя людей, що мешкали тут задовго до нас.

У середньовіччі узбережжя Сухого лиману було прикордонною та малозаселеною територією у складі Дикого Поля. У XV–XVIII століттях цими землями володіла Османська імперія, проте береги активно використовували українські козаки для рибальства та промислів. На межі XVIII–XIX століть, після входження краю до складу російської імперії, тут почали виникати перші хутори та німецькі колонії.

Німецьке минуле на узбережжі Сухого лиману

Перші німецькі колоністи прибули до Одеси восени 1803 року. Навесні 1804-го почалося їхнє розселення на землях поблизу міста. Серед перших німецьких колоній були  Гросс-Лібенталь і Кляйн-Лібенталь. Переселення відбувалося в межах колонізаційної політики уряду Олександра I, який прагнув заселити й господарськи освоїти південні території імперії.

Центром колоністського життя став округ Гросс-Лібенталь (у перекладі "Велика улюблена долина", нині – Великодолинське). Колонія з однойменною назвою згодом стала адміністративним центром округу, що об’єднував 11 поселень. Вона знаходилася на берегах річки Барабой та вздовж балки струмка Аккаржа на відстані приблизно 2–3 кілометра від Сухого лиману.

Не менш унікальною німецькою колонією була Кляйн-Лібенталь (у перекладі “Мала улюблена долина”). На відміну від більшості сусідніх німецьких поселень, які були протестантськими, Кляйн-Лібенталь заснували німці-католики. Колонія розкинулася на узбережжі Сухого лиману, який навіть деякий час називався на її честь – Кляйнлібентальським.

Кляйн-Лібенталь. ФОТО: lh3.googleusercontent.com

План майбутнього селища особисто розробляв знаменитий одеський градоначальник герцог Арман де Рішельє разом із головним суддею Контори опекунства німецьких колоністів Самуїлом Контеніусом. Існує версія, що саме герцог дав колоніям Кляйн-Лібенталь та Гросс-Лібенталь такі поетичні назви.

Кляйн-Лібенталь спочатку складалася всього з двох довгих паралельних вулиць (завдовжки близько двох кілометрів), які розкинулися по обидва боки балки. Вони називалися Дворянська та Єврейська. Німецькі поселенці займалися виноградарством, садівництвом та землеробством.

Успішне життя німецької громади закінчилося з приходом радянської влади та початком Другої світової війни. В цей період колонії постраждали від примусової колективізації, а в березні 1944 року під час німецько-румунського відступу все німецьке населення було виселене - частково евакуйоване, а згодом депортоване до Сибіру та Казахстану.

Після війни порожні будинки заселили українцями, а село перейменували спочатку на Ксеніївку (за назвою залізничної станції поруч), а згодом на Малодолинське. Від німецького минулого тут досі частково зберіглося старе планування вулиць та специфічна кам'яна кладка деяких будинків і погребів.

Пам’ять про Гросс-Лібенталь, Кляйн-Лібенталь і подібні німецькі колонії живе й нині. Сьогодні нащадки переселенців намагаються зберегти свою спадщину, традиції та ідентичність, відновлюють зв’язки з історичною батьківщиною, проводять дослідження й культурні заходи.

Лікувальний потенціал Сухого лиману

У 1854 році на узбережжі мілководного Сухого лиману лікар Валицький на території колонії Кляйн-Лібенталь заснував курорт, створивши бальнеологічний та лиманно-грязьовий санаторій. До складу санаторію входило гідропатичне відділення (водолікарня) – спеціальна медична зона, де пацієнтів лікували за допомогою термічного та механічного впливу води. У Кляйн-Лібенталі використовували ропу (дуже солону воду) та сульфідно-мулові грязі Сухого лиману.

Заклад мав репутацію однієї з найкращих водолікарень у регіоні. Тут проходили курси реабілітації та лікування як дорослі, так і діти. Лікували переважно проблеми з опорно-руховим апаратом, шкірою та нервовою системою.

Після того, як був збудований порт, Сухий лиман перетворився на морську затоку, вода втратила свою початкову концентрацію солей, і лікувальна цінність водойми майже зникла.

Село Сухий Лиман

На узбережжі лиману розташовано село з однойменною назвою – Сухий Лиман. Це населений пункт Таїрівської селищної громади з населенням близько 1600 осіб. Він є південно-західним передмістям Одеси.

Село Сухий лиман. ФОТО: travels.in.ua

За деякими даними, Сухий Лиман виник як невеликий хутір на початку ХІХ століття, хоча історія його сягає в глибоку давнину. Поблизу села виявлено залишки поселень бронзової доби (ІІ тисячоліття до нашої ери) та скіфських часів (IV-III століття до нашої ери).

Під час Другої світової війни на території села проходив рубіж оборони Одеси. На згадку про це закладено так званий "Пояс слави" - частина меморіального комплексу та спеціальна широка лісова смуга протяжністю 60 кілометрів, яка простягається неподалік від Одеси півколом від села Дофінівки до Сухого Лиману.

Чорноморський порт

Особливого значення Сухий лиман набув у другій половині XX століття, коли його природні особливості були використані для будівництва великого Іллічівського морського порту (теперішній порт Чорноморська). Тоді історія водойми назавжди змінилася. У природному лимані значні площі становили мілководдя. Проте створення портової інфраструктури потребувало поглиблення дна та формування судноплавних шляхів.

Чорноморський порт. ФОТО: seaport.com.ua

З цією метою у 1957 році лиман з'єднали з Чорним морем судноплавним каналом завглибшки 16 м і завширшки 180 м, який перетворив його на морську затоку. Захищена від сильного хвилювання акваторія Сухого лиману виявилася практично ідеальною для розміщення портових споруд, судноремонтних підприємств та транспортної інфраструктури. Саме завдяки лиману стало можливим створення сучасного порту Чорноморськ, який сьогодні відіграє важливу роль у міжнародних вантажних перевезеннях.

Біологічне різноманіття Сухого лиману

Господарське освоєння не скасовує природну цінність водойми. Завдяки постійному водообміну через штучну протоку рівень солоності залишається відносно стабільним, що сприяє існуванню різноманітного рослинного та тваринного світу, характерного для Чорноморського узбережжя.

Берегова лінія лиману служить місцем проживання багатьох видів птахів, включаючи перелітні, що використовують його як зупинку під час сезонних міграцій. Серед них: баклани, чаплі, качки, лебеді.

Зимовка птахів на березі лимана. ФОТО: od24.info

Водна рослинність Сухого лиману бере участь у природному очищенні екосистеми та підтримці біологічної рівноваги. Береги лиману вкриті типовою для цього регіону рослинністю: заростями очерету й осоки, солончаковими представниками флори та степовими травами. У водах лиману розвинені водорості різних видів.

Фауна лиману надзвичайно різноманітна. У прибережних водах водяться різні види риб, молюсків та безхребетних. Водойма є місцем нересту таких видів, як глось, бички (особливо чисельний зеленчак), атерина, кефаль, карась, судак, піленгас, камбала. Через забруднення лиману чисельність і біомаса багатьох форм життя зменшується, поширюються морські види з Чорного моря.

Екологічні проблеми Сухого лиману

Сухий лиман стикається з низкою екологічних викликів. Розвиток портової інфраструктури, забруднення від промислових об’єктів та неконтрольований туризм негативно впливають на екосистему.
Громадські організації та екологи працюють над збереженням цієї унікальної природної пам’ятки. Проводяться акції з очищення берегів, моніторинг стану води та просвітницькі роботи.

Юлія Сичова