Дивовижний Південь: Придунайські озера – море серед степу

На самому півдні Одеської області, у пониззі Дунаю, розкинулася унікальна система Придунайських озер – своєрідне водне серце українського Придунав’я. Це численні водойми, які відрізняються за походженням, розмірами та екологічними характеристиками. Детальніше про них йтиметься у черговому матеріалі постійної рубрики "Дивовижний Південь".

Як Чорне море створило озера

У пониззі Дунаю, на півдні Одеської області, налічується понад 25 озер. За походженням їх поділяють на долинно-лиманні та заплавні.

Придунайські озера. ФОТО: silahromad.com.ua

За одним із наукових пояснень, долинно-лиманні озера сформувалися на місці давніх річкових долин. Унаслідок післяльодовикового підняття рівня Чорного моря морські води затопили пониззя Дунаю та долини річок, утворивши затоки й лимани.

Згодом, у процесі формування дельти Дунаю, річкові наноси поступово відокремлювали ці водойми від моря. Завдяки надходженню прісної води з річок вони поступово опріснювалися. Так сформувалися долинно-лиманні озера, зокрема Ялпуг, Кагул, Китай і Катлабух. Натомість Кугурлуй і Картал мають заплавне походження – вони сформувалися безпосередньо в низовинній заплаві Дунаю.

Береги Придунайських озер різняться: в одних водоймах вони високі та круті, в інших – низовинні й заболочені. Багато озер мають видовжену з півночі на південь форму.

Озеро Ялпуг

Ялпуг – найбільше природне прісноводне озеро України, розташоване на півдні Одеської області. Воно простягнулося майже на 39 км із півночі на південь, а його ширина сягає 7 км. Площа водної поверхні становить близько 149 км². Попри такі розміри, озеро неглибоке: середня глибина становить близько 2,5 м, максимальна – до 6 м.

Озеро Ялпуг. ФОТО: yug.today

На північному березі Ялпуга розташоване місто Болград, а на півдні озеро сполучається протокою з Кугурлуєм, через яке має зв'язок із Дунаєм. У 1970-х роках через протоку спорудили дамбу з мостом, якою проклали автомобільну дорогу Ізмаїл – Рені. Будівництво дамби скоротило водообмін між озерами майже на третину.

Назва Ялпуг зустрічається в історичних документах ще з XV століття. Вона походить від назви однойменної річки, яка впадає в озеро. За однією з версій дослідників, назва має половецьке походження: слово jalpy означало "широкий", "розлогий" або "неглибокий".

Кугурлуй

Кугурлуй – мілководне озеро заплавного походження в Ізмаїльському районі Одеської області. Воно має неправильну округлу форму, а площа водної поверхні становить близько 82 км². Середня глибина озера – 0,8–1 м, максимальна – приблизно 2,5 м. Через невелику глибину влітку вода може прогріватися до 28–30 °C.

Озеро Кугурлуй. ФОТО: thumb.wikimedia.org

Береги Кугурлую низовинні, звивисті та заболочені, порослі очеретом і рогозом. Дно переважно вкрите мулом, а на мілководді розвивається водна рослинність.

На півночі Кугурлуй сполучається протокою з озером Ялпуг, а на сході та півдні – з Дунаєм через протоки Велика й Мала Репіда та Скунда. Остання обладнана шлюзом-регулятором. Основним джерелом поповнення води є Дунай, тому рівень озера значною мірою залежить від рівня води в річці. Водообмін регулюється за допомогою шлюзів. Воду Кугурлую також використовують для зрошення сільськогосподарських угідь.

Кагул

Кагул – найзахідніше з великих Придунайських озер. Воно розташоване в Ізмаїльському районі Одеської області, на схід від міста Рені. Це транскордонна водойма: більша її частина належить Україні, а близько кілометра північного узбережжя – Молдові.

Озеро Кагул. ФОТО: ua.igotoworld.com

Озеро має незвичну форму: його південна частина широка й округла, до 11 км завширшки, а північна витягнута вузькою смугою завдовжки близько 15 км. Площа Кагула змінюється залежно від рівня води й становить приблизно 82–93,5 км². Середня глибина озера – 1,5–2 м, максимальна – до 7 м. Північні береги високі та розчленовані балками, натомість південні – низовинні, заболочені й порослі очеретом.

З півночі в озеро впадає однойменна річка Кагул. Протоками водойма сполучається з Дунаєм та сусіднім озером Картал. Водообмін регулюється за допомогою шлюзів, зокрема на каналі Вікета. На молдовській ділянці узбережжя розташована станція, звідки воду подають для зрошення сільськогосподарських угідь поблизу міста Кагул та села Джурджулешти.

Картал

Картал – відносно невелике заплавне озеро в пониззі Дунаю, в Ізмаїльському районі Одеської області. Воно розташоване між південним краєм озера Кагул та західною частиною Кугурлую. З Дунаєм Картал сполучається через канали Орловський і Прорва, а з Кугурлуєм – через протоку Тобачелло.

Площа озера становить близько 15 км², довжина – приблизно 5 км, ширина – до 3 км. Картал мілководний: його середня глибина становить близько 1,4 м, максимальна – 2,2 м. Береги низовинні та заболочені, порослі очеретом і рогозом, а дно переважно вкрите мулом.

Назва Картал має тюркське походження й означає "орел". Цікаво, що так само раніше називалося сусіднє село Орлівка. Назва поселення Картал згадується в історичних документах ще 1645 року. У 1946 році його перейменували на Орлівку, фактично переклавши давню назву українською мовою.

Китай

Озеро Китай розташоване в Ізмаїльському районі Одеської області, на північний захід від міста Кілії. Воно має видовжену форму й простягається з півночі на південь приблизно на 24 км. Площа водойми становить близько 60 км². Китай складається з двох частин – північної та південної, з'єднаних вузькою протокою, через яку прокладено міст. Береги озера переважно високі, а південні – низовинні.

Озеро Китай. ФОТО: thumb.wikimedia.org

Попри співзвучність із назвою азійської країни, походження назви озера дослідники пояснюють інакше. За однією з версій, вона має тюркське коріння й походить від назви одного з ногайських родів, представники якого могли населяти цю територію.

Сьогодні Китай функціонує як водосховище, однак останніми роками потерпає від обміління. Серед причин – нестача опадів, зниження рівня Дунаю, значне випаровування води та замулення каналів, які забезпечують водообмін. У жовтні 2026 року через критичне зниження рівня води Китай почали примусово наповнювати водою з Дунаю через канал Кофа. Це має допомогти стабілізувати стан водойми, яка відіграє важливу роль у забезпеченні господарських потреб навколишніх громад.

Обміління та пересихання озера Китай. ФОТО: uc.od.ua

Хроніки озерних берегів

Люди селилися в українському Придунав'ї ще тисячі років тому. Про давнє заселення цієї території свідчать численні археологічні пам'ятки, зокрема поселення доби енеоліту, виявлені на берегах сучасних озер.

Доба енеоліту та культура Гумельниця

У другій половині V тисячоліття до н. е. на берегах сучасного Ялпуга існували поселення культури Болград-Алдень – місцевого варіанта балкано-дунайської культури Гумельниця. Вони займали переважно високі береги водойм і мали площу від 1 до 10 гектарів. Основними заняттями жителів були землеробство та скотарство, які вони пристосували до умов степового Придунав'я.

У 1960–1970-х роках археологи досліджували поселення цієї культури поблизу Болграда, сіл Озерне та Нагірне. Вони виявили залишки глинобитних жител, господарські ями, кам'яні й крем'яні знаряддя праці, орнаментований глиняний посуд та жіночі статуетки. Серед знахідок на території болградського поселення – поховання дитини віком приблизно 5–7 років, поряд із якою були посудина та кістки тварин.

Археологічні знахідки культури Гумельниця поблизу Болграда. ФОТО: yug.today

Сліди Римської імперії

Поблизу сучасного села Орлівка, неподалік озер Кагул і Картал, у давнину існувала важлива переправа через Дунай. Для її захисту використовували оборонні укріплення. Одне з них розташовувалося на Кам'яній горі, де нині археологи досліджують городище Картал. Це багатошарова пам'ятка, яка існувала задовго до римського панування в регіоні.

У I–III століттях нашої ери тут діяло укріплення, яке дослідники пов'язують із Дунайським лімесом – системою оборонних споруд Римської імперії вздовж Дунаю. Під час розкопок археологи виявили римські монети, фрагменти амфор та черепицю з клеймами I Італійського й V Македонського легіонів, а також Мезійського флоту. Ці знахідки свідчать про тісний зв'язок городища з римським військовим світом.

Османський період і козацька вольниця

Наприкінці XV століття Османська імперія почала встановлювати контроль над Нижнім Придунав'ям. У 1484 році османи захопили Кілію, а згодом поширили свою владу на інші території регіону. У XVI–XVII століттях у Буджацькому степу також оселялися ногайські кочові племена, які сформували Буджацьку орду.

Важливим заняттям населення Придунав'я залишалося рибальство. В озерах Ялпуг, Катлабух і Китай ловили, зокрема, щуку, карася та коропа. Водойми відігравали роль і в транспортному сполученні: за історичними описами, в османський період між Ялпугом і Кугурлуєм діяла поромна переправа.

Після зруйнування Запорозької Січі російськими військами у 1775 році частина запорожців переселилася у володіння Османської імперії. Згодом у пониззі Дунаю виникла Задунайська Січ, яка існувала до 1828 року. Козаки зберігали власне самоврядування, займалися рибальством, скотарством і землеробством. Османська влада надавала їм певні привілеї, але натомість вимагала військової служби, зокрема участі в походах османської армії.

Новий час: переселення та зміна кордонів

У XIX–XX століттях Придунав'я пережило численні зміни державних кордонів та масштабні переселення населення. За Бухарестським мирним договором 1812 року Бессарабія, зокрема Буджак, перейшла під владу російської імперії. У цей період тривало переселення до регіону болгар, гагаузів та албанців із Балкан, яке розпочалося ще наприкінці XVIII століття. У 1821 році на березі Ялпуга заснували місто Болград, що стало важливим осередком болгарських переселенців.

Надалі регіон неодноразово змінював державну належність. У 1856 році частина Південної Бессарабії, включно з Болградом, перейшла до Молдавського князівства, а згодом опинилася у складі об'єднаної румунської держави. У 1878 році ці землі повернулися під владу російської імперії. У 1918–1940 роках Придунав'я перебувало під владою Румунії, а 1940 року його включили до складу Української РСР. Під час Другої світової війни, у 1941–1944 роках, територія знову опинилася під румунською окупацією. Після завершення війни регіон залишався у складі Української РСР, а з 1991 року є частиною незалежної України.

Природоохоронні території

Ландшафтний заказник "Озеро Картал"

У 2019 році на території озера Картал та прилеглих земель створили ландшафтний заказник загальнодержавного значення площею 2141,2 га. Під охороною перебувають цінні водно-болотні екосистеми, місця проживання численних видів птахів, а також ділянки степової рослинності. Ще 1995 року Картал отримав міжнародне визнання – статус водно-болотного угіддя міжнародного значення відповідно до Рамсарської конвенції.

Ландшафтний заказник "Озеро Картал". ФОТО: upload.wikimedia.org

У 2017 році поблизу села Орлівка створили екопарк "Картал". Однією з його особливостей стали завезені сюди водяні буйволи. Проєкт спрямований на відновлення природних екосистем та розвиток екотуризму.

Азійські водяні буйволи в екопарку "Картал". ФОТО: wwfint.awsassets.panda.org

Ландшафтний заказник "Озеро Кагул"

У 2019 році одночасно з заказником "Озеро Картал" було створено ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Озеро Кагул" площею 1411 гектарів. Він розташований в Ізмаїльському районі Одеської області, поблизу сіл Орлівка, Нагірне та міста Рені.

Ландшафтний заказник "Озеро Кагул". ФОТО: funtime.ua

До складу заказника входять ділянки цінних водно-болотних угідь та прибережні схили зі степовою рослинністю. Таким чином, під охороною перебувають не лише водні екосистеми, а й степові ландшафти, що збереглися на берегах озера.

Заказник місцевого значення "Лунг"

Ландшафтний заказник "Лунг" створили у 2001 році для охорони цінних водно-болотних екосистем. Він охоплює озеро Лунг, пов'язане з гідросистемою Катлабуха, та прилеглі Богатянсько-Старонекрасівські плавні. Площа заказника становить 1452,85 га.

Ландшафтний заказник "Лунг". ФОТО: upload.wikimedia.org

Тут трапляються рідкісні водні рослини, зокрема водяний горіх (чилім) і сальвінія плаваюча. Водойма та навколишні плавні також є важливим середовищем існування водоплавних і навколоводних птахів.

У 2024 році поруч створили ще один ландшафтний заказник місцевого значення - "Схили до Лунга" площею 11,2134 га. Він охоплює ділянки прибережної захисної смуги та степових схилів озера. Однією з природних особливостей цієї території є колонії крапчастого ховраха – рідкісного ссавця, занесеного до Червоної книги України.

Ландшафтний заказник "Виноградівка"

Ландшафтний заказник місцевого значення "Виноградівка" розташований на узбережжі озера Ялпуг у Болградському районі Одеської області, поблизу сіл Виноградівка та Владичень. Його створили у 2001 році на площі 297 га.

Ландшафтний заказник "Виноградівка". ФОТО: thumb.wikimedia.org

Значну частину території займають штучні лісові насадження, серед яких збереглися ділянки природного степу з рідкісними рослинами, занесеними до Червоної книги України. Саме збереження цих степових ділянок було однією з головних причин створення заказника. Тут також виявлено рідкісних плазунів, зокрема жовтобрюхого полоза та кримську ящірку, а також комах, занесених до Червоної книги України.

Рамсарське угіддя "Озеро Кугурлуй"

У 1997 році озеро Кугурлуй отримало статус водно-болотного угіддя міжнародного значення відповідно до Рамсарської конвенції. Ця територія відіграє важливу роль у збереженні водоплавних птахів, зокрема під час сезонних міграцій та зимівлі. Серед рідкісних видів, які тут трапляються, - кучерявий пелікан, занесений до Червоної книги України.

Живий світ Придунайських озер

Флора

Береги та мілководдя Придунайських озер вкриті заростями очерету й рогозу. Тут також ростуть латаття біле, глечики жовті та водяний горіх плаваючий (чилім) – реліктова водна рослина. За дослідженнями науковців Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, флора Придунайських озер налічує 164 види вищих рослин.

Багатий і світ мікроскопічних водоростей, які відіграють важливу роль у харчових ланцюгах водних екосистем. Під час досліджень 2013–2014 років науковець ОНУ Віктор Герасимюк виявив у п'яти Придунайських озерах 125 видів водоростей, причому 11 із них раніше у цих водоймах не фіксували.

Орнітофауна

Придунайські озера відіграють важливу роль у сезонних міграціях птахів. Тут вони гніздяться, відпочивають під час перельотів та зимують. За орнітологічними оцінками, наведеними в міжнародній базі Key Biodiversity Areas, на озерах Кугурлуй і Картал під час сезонних міграцій збирається понад 70 тисяч птахів. Серед мешканців водойм – чаплі, баклани, лебеді-шипуни, дикі качки, а також рідкісна чернь білоока.

Особливе місце серед птахів Придунав'я посідає кучерявий пелікан – один із найбільших водоплавних птахів Європи, занесений до Червоної книги України. На Кугурлуї та Карталі раніше фіксували його гніздування. Однак стійка гніздова колонія на Кугурлуї так і не сформувалася. Щоб допомогти пеліканам розмножуватися, природоохоронці встановлюють у дельті Дунаю спеціальні гніздові платформи. Одну з них у 2024 році спорудили на острові Єрмаків.

Іхтіофауна 

Придунайські озера вирізняються різноманіттям риб. За дослідженнями науковців Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, у 2001–2012 роках у п'яти великих озерах зафіксували 41 вид риб. Серед них – сом європейський, сазан (дикий короп), судак, щука, лящ, карасі та окуні.

Окрім місцевих видів, у водоймах трапляються й риби, яких вселяли для рибогосподарських потреб. Зокрема, це товстолобики – представники східноазійської іхтіофауни.

Екологічні проблеми

Сучасний стан Придунайських озер значною мірою зумовлений масштабним втручанням людини в їхній природний водний режим. У 1959–1970 роках для захисту прилеглих територій від повеней і розвитку зрошення вздовж Дунаю спорудили систему дамб, каналів і шлюзів. Вона обмежила природний водообмін із річкою та зробила поповнення багатьох озер залежним від роботи гідротехнічних споруд.

Останніми роками ситуацію ускладнюють тривалі посухи, зниження рівня Дунаю, замулення каналів та зношеність гідротехнічної інфраструктури. Через нестачу прісної води окремі озера міліють, у них підвищується мінералізація води, виникають сприятливі умови для її "цвітіння" та заморів риби. Це загрожує не лише водним екосистемам, а й рибному господарству та зрошенню сільськогосподарських угідь.

Особливо гострою проблема є для Болграда, де озеро Ялпуг залишається головним джерелом централізованого водопостачання. Через обміління водойми та погіршення якості води місто стикається із серйозними труднощами. Для поліпшення ситуації необхідні відновлення водообміну з Дунаєм, розчищення каналів і модернізація гідротехнічних та водоочисних споруд.

Додаткову шкоду природним екосистемам Нижнього Придунав’я завдає російська агресія. Зокрема, 27 вересня 2026 року внаслідок російського обстрілу на території Дунайського біосферного заповідника спалахнула масштабна пожежа, яка охопила 146 гектарів лісу та очеретяних заростей. За оцінкою Державної екологічної інспекції, збитки довкіллю перевищили 538 мільйонів гривень.

Юлія Сичова