Дивовижний південь: конкурент Мертвого моря з Одещини

Південь України вражає. Це не лише морський відпочинок, а й унікальні природні зони, як-от піщані коси, острови та лимани, степові водопади, заповідники та архітектурні шедеври. Південь України — це поєднання теплого Чорного моря, безкраїх степів і колоритної культури.

Південь України – це Одещина, з її унікальною атмосферою, яка залишається туристичною перлиною регіону. Тут завжди можна насолодитися морськими пейзажами, історичними місцями та багатокультурною кухнею.

Південь України – це Миколаївщина, яку звуть краєм яхтингу, лиманів та заповідних територій.

Південь України – це Херсонщина, яка славиться рожевими озерами, дельтою Дніпра та багатими традиціями вирощування кавунів.

Південь України – це, нарешті, Крим, який є перлиною Чорномор’я і який обов’язково повернеться.

Про все це Інтент розповідатиме в новій рубриці "Дивовижний південь"…

Від давніх століть до створення курорту

Розповідь про перлини Півдня України розпочнемо з конкурента Мертвого моря з Одещини – здравниці Куяльник. Це бальнеологічний курорт, що розташований під Одесою біля підніжжя Жевахової гори на березі Куяльницького лиману, назва якого походить від тюркського "куянлик" – "густий", бо концентрація солі у воді була досить висока. До речі, багато інших лимани також отримали тюркські історичні назви, наприклад, Тилігул та Хаджибей.

Рожевий лиман. ФОТО: Відпочинок на всі 100%

У минулому столітті на узбережжі Куяльницького лиману було виявлено залишки городища І тисячоліття до н. е. У XIII столітті лиман контролювали монголо-татари, які називали його "Куганлик" ("Куянлик"). Різні знаряддя праці давніх людей зустрічаються майже по всьому узбережжю лиману. Значний відбиток на цій території залишила грецька колонізація. На той час лиман був ще відкритою морською затокою, де знаходилася пристань. За часів середньовіччя тут розташовувалася генуезька факторія Джінестра.

Колись на місці Куяльницького лиману знаходилося гирло річки Великий Куяльник, яке з часом перетворилося на затоку Чорного моря. У XIV столітті відкладення піску утворили пересип, і затока стала лиманом. До речі, одеська пересип стала відома завдяки пісні про Костю-моряка.

Час від часу вода в Куяльницькому лимані забарвлюється в яскраво виражений червоний колір і причина тому: сезонні розмноження водоростей, шлюбний період рачків "артемія", яких у величезній кількості викидають хвилі на берег, і наявність галобактерій.

Рожевий лиман. ФОТО: Відпочинок на всі 100%

У водах лиману немає більше живих мешканців, крім рачків і комарів. Але так було не завжди. Французький інженер і військовий картограф XVII століття Гійом Левассер де Боплан в "Описі України" зазначав: "Озеро Куяльник знаходиться не ближче, ніж на дві тисячі кроків від моря і кишить рибою. На рибну ловлю на ці два озера приїжджають караванами більш ніж за п’ятдесят льє; тут зустрічаються коропи і щуки такої величини, що просто дивно".

Рівень води та солоність у лимані регулярно змінювалися, і в посушливі роки лиман пересихав. У 1907, 1925 та 2014 роках морську воду запускали до лиману, щоб запобігти його пересиханню. В останні роки це роблять значно частіше.

Видобуток солі на лимані. ФОТО: Вікна Одеса

Після відокремлення лиману від моря його солоність збільшилася, і в середньовіччі тут активно добували сіль. В середині XVII-XVII лиман став місцем промислу для запорожців і чумаків, які поставляли і продавали сіль на Європейських ринках, а якщо вірити історичним відомостями, то соляні вози доставляли її й в Санкт-Петербург. Видобуток солі вівся кілька століть, аж до 1931 року.

Також є інформація про те, що у 2026 році на базі Куяльницького лиману планують запустити новий завод, який застосовуватиме інноваційну технологію басейнового осадження солей для промислового видобутку, що має зменшити надмірну мінералізацію лиману та забезпечити Україну сіллю. Підприємство, будівництво якого стартувало у 2024 році, має намір виробляти близько 15 тис. тонн солі щомісяця, покриваючи понад 50% внутрішніх потреб України і сприяючи екологічному відновленню лиману. У проєкті задіяні спеціалісти з "Артемсіль" та турецької компанії SALT PLUS. В такий спосіб Заміщення солі з припинених родовищ Донбасу та забезпечення близько половини потреб України. 

Непромисловий видобуток солі. ФОТО: Inside-ua / bogdan_susol 

Саме солоність лиману посприяла тому, що курорт, який було створено на його березі, отримав назву конкурента Мертвого моря.

Курорт від створення до сьогодення

Ця грязелікарня і курорт входять до списку найстаріших бальнеологічних курортів усієї країни. Вони відомі своїми безцінними лікувальними властивостями грязей і бактерій, які допомагають зміцнити імунітет. Воду з однойменною назвою "Куяльник" заведено пити поряд з "Боржомі".

Взагалі, особливістю одеських лиманів є те, що в них на дні залягали верстви грязі мулу. Вона містить безліч різних мінеральних частинок та органічних речовин. Широке використання цієї грязі та ропи в медицині та народження Куяльницького курорту пов'язане з ім'ям доктора медицини Ераста Степановича Андріївського, особистого лікаря князя Воронцова, який жив у Одесі на початку ХІХ століття. Тоді Андріївський зумів переконати міську владу у необхідності створення на березі Куяльницького лиману лікувального закладу. У відставного генерал-майора князя І.С.Жевахова, власника землі між двома лиманами – Хаджибейським та Куяльницьким (згодом названою Жеваховою горою) місто викупило ділянку під будівництво лікарні. У 1833 році архітектор Кошелєв розпочав будівництво. А вже через два місяці було збудовано "парник" – для прийняття грязьових процедур та "холодну купальню". Перші будинки були дерев'яними. Офіційно заклад називався "Лікарня грязєвих і піщаних лиманських ванн". Це був один із перших курортів Російської імперії.

Грязелікарня у ХІХ ст. ЗОБРАЖЕННЯ: kuyalnyk.com.ua

У 1841 році лікарня була розширена. Замість дерев'яних будівель тут з'явилися муровані споруди. 1851 року Андріївський їде на Кавказ. За досягнення російського прогресивного лікаря йому на курорті було споруджено пам'ятник, а сам лиман довгий час називався "Андріївським".

Розвиток курорту продовжувався. О 1873 році була побудована залізниця, яка з’єднала лиман з морським портом і залізничним вокзалом Одеси.

Побудова залізниці до Куяльника. ЗОБРАЖЕННЯ: kuyalnyk.com.ua

О 1892 році за проєктом відомого архітектора Миколи Толвінського була побудована нова, у той час одна з найкрасивіших у країні лікарня, а мінеральну воду "Куяльник" почали активно застосовувати також для покращення травлення та профілактики роботи шлунка.

Хромолітографія грязелікарні кінця ХІХ ст. ЗОБРАЖЕННЯ: Вікіпедія

Курорт був дуже відомим в радянські часи. Також о 1948 році було розпочато промисловий розлив мінеральної води "Куяльник" на його території. О 1961-му – поряд з курортом було побудовано завод з розливу мінеральної води  у скляну пляшку. Воду на Одеському заводі мінеральної води "Куяльник" розливають до цього дня.

Існує курорт, попри те, що дещо занепав, і зараз. На сучасному етапі у санаторії діє поліклініка, в якій працює спортзал для проведення ЛФК, кабінет масажу, басейн з ропою, фізіотерапії та інші процедурні. При тому період роботи грязелікарні цілорічний.

Лікування на курорті

Головне багатство курорту – це ропа (солона вода) і сульфідно-мулисті грязі, які мають потужну протизапальну, відновлювальну та анальгезуючу дію. Ці грязі використовують для терапії опорно-рухового апарату, жіночого здоров'я, шкірних захворювань і хронічних запалень. Ефект підтверджено науково.

Вода лиману настільки солона, що тіло в ній не тоне. Купання в ропі стимулює кровообіг, зменшує біль у суглобах і покращує сон. Поєднання степового та морського повітря створює ефект "м'якого інгалятора". Тут легко дихається, навіть людям із хронічними проблемами дихальних шляхів.

Сучасний розлив мінеральної води. ФОТО: kuyalnyk.com.ua

Мінеральна вода "Куяльник" — це хлоридно-натрієва лікувально-столова вода з збалансованим складом (Na, K, Cl, HCO₃⁻, SO₄²⁻), що стимулює травлення, покращує роботу печінки та жовчного міхура, нормалізує кислотність шлунка, виводить шлаки та допомагає при похміллі, відновлюючи електролітний баланс, особливо корисна при зниженій кислотності шлунка та проблемах із ШКТ. Вона підтримує водно-сольовий баланс, зміцнює імунітет і підходить для щоденного вживання за призначенням лікаря, завдяки помірній мінералізації (3-4 г/л для класичної, 1.9-2.3 г/л для "Куяльник-1"). 

Хоча вода Куяльник І має безліч корисних властивостей для здоров’я, важливо враховувати, що є певні ситуації, коли її вживання не рекомендується.

Для отримання максимальної користі для здоров’я завжди консультуйтеся з лікарем перед включенням води Куяльник І до вашої системи здорового способу життя. Вживати "Куяльник" слід згідно з рекомендаціями лікаря, особливо у випадках захворювань шлунково-кишкового тракту, гепатобіліарної системи, для підтримки водно-сольового балансу та виведення шлаків. 

Вхід до лиману вільний, лікування можна проходити й самостійно, але з обережністю. Якщо ви маєте хронічні хвороби – проконсультуйтесь із лікарем.

Інфраструктура є, але дуже базова. Розраховуйте на мінімальні зручності, а не на фешенебельний готель.

Сотниківська січ – пам’ятка козацької України

Поруч з курортом є декілька цікавих туристичних локацій. Так, на Жеваховій горі в пішій доступності від курорту розташований старовинний козацький цвинтар. Як стверджує дослідник Роман Маленков, Сотниківський цвинтар (січ) – це найбільший зі збережених козацьких цвинтарів України. Він розташований на околиці Одеси, яка колись була селом Малий Куяльник.

За версією професора Тараса Гончарука, назва "Сотниківське" виникла через напис на хресті в центральній частині цвинтаря ВОСЛАВУ БОГА ХРИСТА / ЗДЕСЬ СПОЧИВАЄ МЛАДЄНЇЦЪ / АНФТИМЪ СИНЪ МАРКА / СОТНИ / ЧЄНКА / АВУСТА 21 / 1824 ГОДА.

Сотниківська січ. ФОТО: Україна Інкогніта / Роман Маленков

"Задовго до російської окупації-колонізації тут, на краю Хаджибея, жили козаки. Катерина заставила їх підписати документи, що вони ніколи не візьмуть до рук зброї – така була умова, щоб залишитись, а не волочитись на Кубань. І стали козаки – нерубаями. Замість шаблі вони взяли у руки кайло та пилу – Одеські катакомби, то справа їхніх рук. Козаки-нерубаї збудували Одесу. Власниками великих мереж штолень, в яких добували камінь, з якого будували місто, були козаки, поховані на цьому цвинтарі. Наприклад, Шмигора та Гетьманенко", – зазначає дослідник.

Він підкреслює, що найстаріший хрест цвинтаря датується 1791 роком – його поставили за три роки до заснування Одеси. Козацьке ж поселення датують 70-ми роками 18 століття. Загалом на цвинтарі понад п'ять сотень поховань, близько двох сотень увінчані кам’яними, чотири-, шести- та восьмиконечними хрестами. Часто це – мальтійські хрести.

Сотниківська січ. ФОТО: Україна Інкогніта / Роман Маленков

До речі, кам’яні хрести на півдні України – не дивина. Тут не було дерева, тому використовували камінь, бо могила без хреста – то не по християнські.

Сотниківський цвинтар відносно маловідомий, хоча це одна із найбільш цінних пам’яток Одещини. Розташований він біля Хаджибейської дороги, неподалік від курорту Куяльник.

Не тільки лікування

Куяльник не схожий на стандартні туристичні локації. Це місце, де можна відпочити психічно, без шуму, черг і галасливої молоді. І хоча цей курорт лікувальний і немає ніякого пафосу, тут все одно дуже приємно.

Особливість цього лиману полягає в тому, що вздовж нього проходить глибинний літосферний розлом, через який поступово відбуваються еманації радіоеторію.

Краєвид на лимані. ФОТО: Inside-ua / bogdan_susol

Береги лиману вкриті різноманітною степовою рослинністю — близько 500 видів, з яких 17 занесено до Червоної книги України. Тут збереглися рідкісні ділянки ковилового степу, що стали домівкою для багатьох видів ссавців, птахів та плазунів. Саме через це у 2022 році тут було створено національний природний парк "Куяльницький", який включений до Смарагдової мережі Європи. Він містить рідкісні види флори та фауни, а також історичні пам'ятки. 

Юлія Сичова