Дивовижний Південь: Кінбурнський півострів - природний феномен Північного Причорномор'я

На мапі Кінбурнський півострів здається вузькою смугою суходолу між Дніпро-Бузьким лиманом і Чорним морем, а в реальності постає складною системою пісків, степів, лісів, озер, лиманів і приморських ландшафтів. Саме про цю систему розповімо в черговому матеріалі Інтента з циклу "Дивовижний Південь".

Кінбурнський півострів – стріла в море

Кінбурнський півострів належить до Нижньодніпровської піщаної арени. Він омивається Дніпровсько-Бузьким лиманом на півночі, Чорним морем, Тендрівською та Ягорлицькою затоками з південного боку. Загальна довжина півострова з урахуванням Кінбурнської стрілки становить близько 45 км, максимальна ширина – приблизно 13,5 км разом із Покровською косою. Площа півострова становить близько 215,55 км². Приблизно 56,7% цієї території припадає на Миколаївську область, решта – на Херсонську.

Кінбурнський півострів. ФОТО: ukrainaincognita.com

Півострів врізається у прилеглу акваторію двома виразними піщаними косами – Кінбурнською, яка розташована на північному заході, та Покровською, що знаходиться на південному сході. Сьогодні ми детально розглянемо найбільш відому – Кінбурнську косу.

Кінбурнська коса

Кінбурнська коса – піщана форма рельєфу в північно-західній частині Кінбурнського півострова. Вона простягається між Чорним морем і Дніпровсько-Бузьким лиманом та частково відділяє лиман від відкритого моря. Коса сформувалася внаслідок тривалого накопичення й переміщення піщаних та піщано-черепашкових наносів під дією хвиль, течій і вітру.

Кінбурнська коса. ФОТО: ukraine.inflotcruises.com

Залежно від того, як визначають межі коси, її довжину в різних джерелах оцінюють приблизно у 8,5–10 км. Від широкої прикореневої частини вона поступово звужується у напрямку до своєї кінцівки – оголовка, або шпиля. Обриси цієї частини коси не є сталими: під дією штормів, хвиль і прибережних течій берегова лінія та ширина коси можуть змінюватися.

Особливістю Кінбурнської коси є її розташування на межі двох акваторій. З одного боку її омивають води Дніпровсько-Бузького лиману, солоність яких змінюється залежно від річкового стоку та надходження морської води, а з другого – води Чорного моря. Найвиразніше сусідство цих водних мас спостерігається поблизу шпиля коси, біля виходу Дніпровсько-Бузького лиману в Чорне море.

Кінбурнська коса входить до складу однойменного Регіонального ландшафтного парку "Кінбурнська коса", який був створений у 1992 році в західній частині Кінбурнського півострова. Пізніше, у 2009 році, на його основі народився національний природний парк "Білобережжя Святослава", що охоплює косу та велику частину решти півострова. Про цей природоохоронний об’єкт буде окрема розмова в іншому випуску.

Історичний екскурс

Назва “Кінбурн” має тюркське походження і складається зі слів kil (волос) та burun (мис, ніс), що означає “тонка волосина”, “гострий вузький мис” або “волосяний мис”. Таку назву турецькі мореплавці дали косі через її фізико-географічну форму – вузьку, довгу й тонку піщану стрілу, що йде далеко в море.

Згодом, коли ці землі переходили від однієї держави до іншої під час війн, європейці та українці переінакшили турецьке слово на свій лад. Так на мапах і в підручниках історії назавжди закріпилася знайома нам сучасна назва – Кінбурн.

Давні часи та античність

Гілея – найдавніша відома назва регіону, де розташований сучасний Кінбурнський півострів. З давньогрецької мови топонім "Гілея" можна перекласти як “край лісів” або “земля під густим лісом”. Так цю зелену тоді територію описав історик Геродот ще в V столітті до нашої ери. Ця історична область простягалася від лівого берега Нижнього Дніпра до Кінбурна та берегів Чорного моря. За часів скіфів це була величезна низина, густо заросла багатовіковими листяними лісами.

Навпроти Кінбурнського півострова розташовувалося потужне античне місто-держава Ольвія, для якої Кінбурн служив важливим природним та сировинним ресурсом.

Османська імперія та фортеця Кілбурун

З кінця XV століття півострів входив до володінь Кримського ханства та Османської імперії. Саме тут, на косі, османи звели кам'яну фортецю та назвали її Кілбурун. Фортеця контролювала вихід із Дніпровсько-Бузького лиману в Чорне море.

Спочатку це був невеликий замок із вежею-маяком, де сидів турецький гарнізон. У XVIII столітті на твердиню чекала масштабна перебудова. Турки перетворили її на потужну квадратну фортецю. Вона мала кам'яні стіни, кутові бастіони та глибокий рів, заповнений морською водою.

Усередині фортеці вирувало життя. Там були велика кам'яна мечеть, будинки для солдатів, склади зі зброєю та порохом і навіть невеликий базар. Навколо стін виросло ціле містечко з хат.

Козацька доба

У XVII–XVIII століттях територія Кінбурнського півострова увійшла до сфери впливу Запорізького козацтва. Тут було сформовано Прогноївську паланку – адміністративно-територіальну одиницю Нової Січі. Головною економічною функцією козацького форпосту був сольовий видобуток. Запорожці контролювали великі соляні озера, розташовані в материковій частині півострова, забезпечуючи сіллю не лише Січ, але й ринки Гетьманщини та Речі Посполитої. Крім того, паланка виконувала оборонну функцію, охороняючи кордони та переправи від набігів кочівників.

Запорозькі козаки неодноразово здійснювали успішні напади на турецьку фортецю (зокрема, у 1669, 1688 та 1692 роках).

Нова історія

У 1787 році тут відбулася відома Кінбурнська битва, під час якої війська російської імперії під командуванням О. Суворова розбили османський десант. Під час Кримської війни у 1855 році півострів став місцем чергового бою між російським та англо-французьким флотами. Англо-французький флот кілька годин поспіль обстрілював фортецю. Стіни перетворилися на руїни, порохові склади вибухнули, гарнізон здався. Після цієї війни фортецю вирішили не відбудовувати. Вона офіційно припинила своє існування.

Сьогодні від величних мурів Кінбурна майже нічого не залишилося. Частину каміння місцеві жителі розібрали для будівництва хат у навколишніх селах, а решту засипав пісок та поглинуло море. Проте на супутникових мапах у рельєфі землі досі чітко видно штучні вали та контури глибокого оборонного рову, які нагадують про колишню могутність “волосяного мису”.

Волижин ліс – нащадок легендарної Гілеї

Волижин ліс є унікальним природним комплексом у складі Чорноморського біосферного заповідника НАН України, розташованим на території Кінбурнського півострова. Цей масив є одним із останніх збережених фрагментів реліктових лісів Нижньодніпровського піщаного ареалу,  відомого в античних джерелах. Він є прямим нащадком легендарної Гілеї – лісового краю, який описував Геродот ще два з половиною тисячоліття тому.

Волижин ліс. ФОТО: ua.igotoworld.com

Волижин ліс – це заповідний куточок первісної природи. Рослинність масиву розвивається на вологих піщаних низинах (колках), де рівень прісних ґрунтових вод знаходиться близько до поверхні. Основу деревостою становлять старовікові дуби звичайні, вік окремих дерев сягає 300–400 років. Також тут поширені береза дніпровська, вільха клейка, в'яз та осика. Характерною рисою лісу є висока щільність ліан, зокрема винограду лісового та хмелю звичайного, які створюють густий підлісок і формують специфічний мікроклімат із підвищеною вологістю повітря.

Гідрологічна мережа масиву представлена низкою прісноводних та солонуватих озер, які забезпечують існування багатого водно-болотного та лісового орнітокомплексу. Ліс є важливим оселищем для птахів: тут вони гніздяться та зупиняються під час сезонних міграцій. Загалом на цій території відзначено понад 200 видів птахів. Із ссавців тут трапляються козуля європейська, дикий кабан, олень плямистий, борсук і заєць.

Водно-болотні угіддя

Кінбурнська коса – це не просто смуга піску між морем і лиманом. На її території розташована система внутрішніх водойм, частина яких має важливе значення для мігруючих і гніздових птахів.

Водно-болотні екосистеми Кінбурна пов'язані з Дніпровсько-Бузьким лиманом, Ягорлицькою затокою та прилеглими акваторіями. Частина територій Ягорлицької затоки включно з островами, косами та внутрішніми озерами має статус водно-болотних угідь міжнародного значення. Такі території мають особливу екологічну  цінність, оскільки є місцями розмноження та відпочинку водоплавних і навколоводних птахів.

Кінбурн – територія птахів

На півострові можна зустріти близько 300 видів представників орнітофауни. Ці землі вони використовують як місце гніздування, сезонних концентрацій і зимівлі. За даними енциклопедичних та природоохоронних джерел, 67 видів птахів, зафіксованих на Кінбурнській косі, занесені до Червоної книги України. Серед характерних представників – чаплі, кулики, крячки, мартини, пелікани, хижі птахи та численні види горобцеподібних.

Особливо відомим мешканцем регіону є рожевий пелікан. У різні роки на Кінбурні та прилеглих територіях спостерігали значні скупчення цього виду. Кінбурнські водойми мають для птахів особливе значення саме завдяки поєднанню мілководдя, островів, очеретяних ділянок і відкритих кормових територій.

Рожеві пелікани. ФОТО: storage.googleapis.com

Взимку тут можна побачити орлана-білохвоста. В окремі роки на території Кінбурна та прилеглих водоймах реєстрували до 300 особин цього рідкісного хижого птаха.

Наслідки російського вторгнення в Україну

Після окупації Кінбурнський півострів став районом активних бойових дій. російські війська використовували його як плацдарм, зокрема для обстрілів Очакова та інших районів Миколаївщини. Бойові дії, мінування, облаштування військових позицій і численні пожежі завдали значної шкоди природним комплексам півострова. За даними супутникового моніторингу, лише протягом першого року повномасштабної війни тут зафіксували 131 пожежу, а їхній вплив поширився на тисячі гектарів. За оцінками природоохоронців, постраждало до 4 мільйонів дерев. Шкоди зазнали також оселища багатьох видів рослин і тварин.

Наслідки російської агресії на Кінбурні. ФОТО: suspilne.media

 Постраждали й піщані ландшафти Кінбурна. Пересування важкої військової техніки, облаштування доріг, окопів та інших фортифікацій порушують ґрунтовий і рослинний покрив, а на піщаних ділянках можуть посилювати ерозію та розвіювання пісків. Відновлення таких природних комплексів після завершення бойових дій може тривати десятиліттями.

25 червня 2026 року стало відомо, що Сили оборони України встановили тут синьо-жовтий прапор після того, як потужні удари змусили російських окупантів відступити з північних та західних позицій і розпочати евакуацію. Однак Кінбурн наразі не є повністю звільненим. Він, як і раніше, залишається гарячою зоною зіткнення та активних бойових дій.

Юлія Сичова