Вилкове: 7 цікавих фактів про місто

Вилкове — місто в українській частині дельти Дунаю, на крайньому південному заході України та Одеської області. Це останній населений пункт на берегах Дунаю перед його впадінням в Чорне море, неофіційна назва міста – українська Венеція. Відстань до обласного центру приблизно 207 кілометрів. Місто є адміністративним центром Вилківської міської громади.

Інтент продовжує розказувати про цікавинки міст Одеської області, після Білгород-Дністровська, Рені, Подільська та Ізмаїла розповідь про Вилкове.

Інфографіка: Інтент

1.Заснування

Місто засновано 1746 року під назвою Посад Липованське, статус міста отримано у 1762 році.

Засновниками міста стали втікачі з російської імперії, які не сприйняли реформу московського патріарха Никона. Територія, де нині розташувалось Вилкове, на той час була дикою і перебувала у складі Османської імперії. 

Цих старообрядців називають липовани. Назва "липовани" має декілька версій походження. За першою, вона походить від румунського "li pava" — вони мостять. Будинки перших поселенців були з цегли, яку виготовляли, мостячи мул з дна річки. Така споруда називалась "лампач". За другою версією — бо вони ховалися у липових лісах і писали ікони на липових дощечках. 

Ще за однією з версій засновник одного з найчисельніших і найсильніших старообрядницьких толків, донський козак, з війська Кіндратія Булавіна, старовір Фотій Василів, прийняв у чернецтві ім'я Філіпа. Його послідовники відмовилися молитися за царя, відкинули ритуали офіційної православної релігії. "Філіпони" (похідні від них “піліпони”) через якийсь час і отримали найменування "липовани".

Пам’ятник Івану Липованину у Вилкове. Фото: uk.wikipedia

Друга хвиля переселенців — козаки-некрасівці. Некрасівці (некрасівські козаки, козаки-некрасівці, Гнат-козаки) — нащадки донських козаків, які після придушення Булавінського повстання пішли з Дону у вересні 1708 року. Названі на честь ватажка, Гната Некрасова.

Після поразки Булавінського повстання восени 1708 року частина донських козаків на чолі з отаманом Некрасовим пішла на Кубань — територію, що належала на той час Кримському ханству. Некрасівці довгий час здійснювали звідси набіги на прикордонні російські землі, з яких найбільше спустошення завдав Кубанський погром 1717 року (похід у землі Пензенського краю разом з черкесами та ногайцями). Після 1737 року (зі смертю Гната Некрасова) становище на кордоні почало стабілізуватися.

У період 1740 -1778 років, з дозволу османського султана, некрасівці перебралися на Дунай. На території Османської імперії султани підтвердили козакам-некрасівцям всі привілеї, якими вони користувалися на Кубані у кримських ханів.

Теперішньою назвою місто зобов'язане своєму географічному положенню, тут Дунай розділяється на кілька рукавів, утворюючи своєрідні вила.

Білгородський канал у Вилкове. Фото: ukrainaincognita.com

3. Човни Вилкове

Вилківський човен дуже своєрідний. Таких немає ні чорноморських, ні каспійських рибалок, не такі вони на Волзі та в Сибіру. Споконвіку в цих місцях існує саме такий тип човна - смоляний з високо піднятим носом (горищем) і кормою, з низьким бортом з якого зручно закидати та вибирати рибальські сітки. Така форма човна спричинена специфікою місцевих умов. Річ у тому, що в гирлі, де морські води зустрічаються з дунайськими, хвилі б'ють сильніше і безладніше, ніж у відкритому морі. Щоб не заливало човен, ніс і корму підіймають вище ніж зазвичай.

Фото: vilkovo.info

4. Дунайський біосферний заповідник

У Вилковому головна садиба Дунайського біосферного заповідника – одного із чотирьох головних природних резерватів України. Територія заповідника занесена у всі можливі реєстри найцінніших світових ландшафтів. Його площа: 50252,9 гектара.

Рішенням ЮНЕСКО від 2 лютого 1999 року ДБЗ включено до світової мережі біосферних заповідників у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату "Дельта Дунаю", завдяки чому одна із найбільших дельт світу стала практично повністю заповідною.

З урахуванням результатів проведення землевпорядкувальних робіт, загальна площа ДБЗ складає 50252,9 гектара. Враховуючи процеси безперервного дельтоутворення до складу території ДБЗ автоматично входять всі новоутворення (острови, коси тощо) авандельти. Цей унікальний природний процес формування в дунайській дельті нової суші України та Європи, яка з самого початку отримує статус заповідної, є особливою рисою ДБЗ.

Фауна заповідника представлена 1492 видами безхребетних та 417 видами хребетних тварин. З хребетних тварин заповідника птахи відзначаються найбільшим видовим багатством відносно фауни України. Їх тут зареєстровано 263 види. Це становить приблизно 79% всіх відомих для дельти Дунаю та майже 64% всього видового складу орнітофауни України.

Фото: uk.wikipedia

6. Старообрядці сьогодні

Дві з трьох церков міста старообрядницькі. Храми липован - це унікальні храми-кораблі (мають форму корабля), які є символами непохитної віри, яка століттями пригнічувалася, але вистояла. Це кораблі, які долають море життя та часу – храми Миколи Чудотворця та Різдва Богородиці.

Старообрядницька церква Миколи Чудотворця є наймолодшим храмом міста. Вона розташована на острові Калімбейка й будувалася сім років – із 1906 по 1913. Це храм є типовим для липован – він має велику баню та прибудовану дзвіницю. Здалеку дещо схожий на дерев’яні церкви типових єпархіальних проєктів, але при погляді зблизька враження кардинально змінюється – з’являється відчуття древності та автентичності.

Миколаєвська старообрядницька православна церква (1906-1913 роки). Фото: ukrainaincognita

Церква Різдва Богородиці є головним храмом старообрядців міста, а відповідно і всього регіону. Його збудували у 50-ті роки 19 століття, а 32-метрову дзвіницю прибудували у 1873. Храм дуже нарядний, але мені він чомусь менше сподобався, ніж два інших храми міста.

Липовани зуміли зберегти свою ідентичність серед численних етносів Бессарабії й створити унікальну субкультуру в дунайському дельтовому регіоні. Місцеві старожили кажуть, що справжній липованин – це той, хто народився на острівній частині дельти Дунаю: "Мій батько справжній липованин, він народився на острові, він плавневий липованин". Релігійна самобутність старообрядців і життєдіяльність в непростих природних умовах сформували цікаву своєрідну субкультуру, притаманну тільки жителям міста Вилкове.

7. Острів Зміїний

Острів Зміїний - це як би відірвана частина Вилкове, яка знаходиться на відстані 52 кілометри від основної частини міста. Житлові споруди на острові утворюють селище Біле.

Фото: uk.wikipedia

Давні греки називали його "Острів Ахілла", через те, що там було розташовано храм Ахілла і похований сам Ахілл. Інша давньогрецька назва острова — "Левкос", "Білий острів"; Leuce Island. "Білим" називали острів також римляни — лат. Alba.

Інші назви (зокрема, сучасна українська назва "Зміїний") пов'язані з тим, що на острові водилось багато змій (водяних вужів), яких виносило сюди з гирла Дунаю (зокрема, на деревних гілках) та жили тут у великій кількості ще в XIX сторіччі.

За часів Османської імперії острів називали по-новогрецьки "Фідонісі" (також "зміїний"). Він дав назву морській битві при Фідонісі, яка точилася біля берегів острова наприкінці XVIII століття.

 
Встановлення прапора на острові 7 липня 2022 року. Фото: uk.wikipedia

Ігор Льов