"Університет - це не стіни": історія релокованого ХДУ, який вистояв

Навесні 2022 року Херсонський державний університет опинився перед вибором: залишитися під тимчасовою російською окупацією та, ймовірно, припинити освітній процес чи шукати новий дім, забравши із собою найважливіше – цінності закладу, сформовані десятиліттями, та досвід колективу, який довелося трансформувати під нові виклики. Це рішення стало вимушеним кроком, аби вберегти співробітників і студентів. Університет було релоковано до Івано-Франківська на базу Карпатського національного університету імені Василя Стефаника. Сьогодні, через чотири роки, ХДУ не лише утримує позиції серед провідних вишів України, а й впроваджує інновації, які переймають заклади освіти з України та закордону. Більше читайте в матеріалі Інтента.

Релокація як екстрена операція

"За чотири роки повномасштабної війни ми пройшли шлях від екстреної евакуації до моделі стійкого розподіленого університету з двома офісами – в Івано-Франківську та Херсоні – і потужним цифровим ядром", – так розпочинається наша розмова з ректором Херсонського державного університету Олександром Співаковським.

Олександр Співаковський. ФОТО надане співрозмовником

Повномасштабне вторгнення та початок тимчасової російської окупації Херсона – страшні події. Коли Олександру Володимировичу стало відомо про загрозу перевірок і фільтрації з боку російських військових, він зрозумів: необхідно виїжджати на підконтрольну Україні територію. Це було непросте рішення, адже доводилося повністю перебудовувати систему.

"17 квітня ми провели конференцію трудового колективу, де були присутні 97 зі 111 людей за списками. Одностайно всі проголосували за релокацію до Івано-Франківська. Тут нас підтримали й надали не просто приміщення, а інституційне партнерство. Карпатський національний університет імені Василя Стефаника допоміг розгорнути повноцінний офіс, зберегти керованість і суб’єктність університету, а також підтримав академічну спільноту у влаштуванні на новому місці", – ділиться ректор.

Новину про релокацію кожен у колективі відчув по-своєму. Для Наталії Воропай, доцентки кафедри педагогіки та психології дошкільної та початкової освіти, це було боляче: залишити стіни рідного закладу, які стали невід’ємною частиною життя. Та водночас вона знала – іншого виходу немає. Окупація Херсона примушувала зробити крок, який рятував університет. "Ми зберегли його як українську освітню інституцію, підтримали студентів і викладачів, не дали розсипатися академічній спільноті", – каже Наталія.

Наталія Воропай. ФОТО надане співрозмовницею

Валерія Блах, доцентка кафедри педагогіки, психології й освітнього менеджменту імені проф. Є. Петухова, згадує, що відчула цілу бурю емоцій. Радість, бо університет вирвався з окупованого міста й продовжив роботу на підконтрольній території України. Тривогу – за колег та студентів, які виїжджали у різний спосіб, без "зелених" коридорів, часто ризикуючи власним життям. Злість – на тих, хто захопив будівлі закладу й почав позиціонувати себе як "російський університет".

Валерія Блах. ФОТО надане співрозмовницею

Перший етап релокації був схожий на екстрену операцію й включав три ключові завдання: не допустити зупинки навчального процесу, зберегти людей та управління, врятувати цифрову й документальну інфраструктуру.

"Найважче було залишати дім, не знаючи, коли зможеш повернутися. Але тоді було чітке розуміння: потрібно рятувати дітей, продовжувати працювати й бути корисними там, де це можливо. Адаптація на новому місці вимагала часу й внутрішніх сил. Фактично заново вибудовувала побут, робочий ритм, комунікацію", – згадує Наталія Воропай.

Валерія Блах на момент повномасштабного вторгнення перебувала в Миколаєві. Її чоловік, доньки та онуки залишилися в Херсоні. На той час молодшій онучці не виповнилося й двох місяців.

"Про труднощі не думала, потрібно було організовувати виживання в прифронтовому місті. Виконувала роботу, яку доручали керівники, трохи займалася волонтерством – знаходила ліки для херсонців. Спочатку це вдавалося, але згодом волонтерам ставало дедалі складніше повертатися. Коли мені передали ноутбук, викладання стало кращим: упорядкованим та результативним. Я проводила заняття зі здобувачами та намагалася підтримувати колег і студентів", – пояснює Валерія.

За словами викладачів, релокація стала не просто переїздом. Це був акт спротиву, спосіб сказати: ми залишаємося українським університетом, навіть якщо довелося покинути Херсон. Врешті заклад вистояв.

"Документи вивозили частинами – лише найважливіше, те, що визначало життя закладу. Перший проректор забрав устави, бухгалтерія – фінансові документи. Значну частину вдалося врятувати вже після деокупації Херсона. Нам, якщо можна так сказати, пощастило: під час так званої евакуації російські військові вивозили комп’ютери й меблі, але не зачепили справжні цінності – галерею ректорів, унікальний гербарій, зоологічний та археологічний музеї, архів із документами ще 1947 року. Ці раритети, що символізують тепер вже 108-річну історію закладу, вдалося перевезти в безпечне місце й зберегти", – наголошує Олександр Співаковський.

Сьогодні атаки на університет у Херсоні тривають постійно – армія рф обстрілює корпуси безпілотниками та артилерією. Найбільше постраждали центральний корпус, другий гуртожиток і басейн. Руйнування задокументовані: складені акти, фото- й відеодокази, службові документи.

Пошкоджений російськими обстрілами корпус ХДУ. ФОТО надане співрозмовниками

"Вони цілеспрямовано б’ють по установі, хоча там немає нічого. Щодня щось пошкоджене. Збитки значні, частина будівель потребує капітального відновлення. Але йдеться не лише про матеріальні втрати. Університет – це простір пам’яті поколінь, символ міста, середовище формування професійної ідентичності. Його руйнування – це спроба знищити суб’єктність. Та університет живе не лише в стінах. Головне для нас – зберегти людей, їхнє життя та здоров’я. Все інше ми зможемо відбудувати", – говорить ректор.

Онлайн-навчання як нове ядро університету

Поки навчальні стіни Херсонського державного університету стоять порожніми й частково розбитими, викладачі та студенти продовжують працювати. Попри те, що вони перебувають у різних регіонах України та навіть за кордоном, університет утримує належний рівень освітніх послуг. Зокрема, заклад входить до топ-50 рейтингу вишів України за науковим рейтингом Scopus та посідає місце у першій п’ятірці серед 35 релокованих університетів за якістю дистанційного навчання.

"Коли фізична інфраструктура опинилася під загрозою, цифрова фактично стала університетом. Ми не просто перейшли в онлайн – ми перебудували освітню модель", – зазначає Олександр Співаковський.

Перехід на дистанційний формат навчання виявився непростим, хоча певний досвід колектив закладу здобув ще під час пандемії COVID-19. Та повномасштабна війна надала цій освітній моделі зовсім іншого змісту. Дистанційні заняття тепер означають роботу під час повітряних тривог, нестабільного інтернету й відключень електроенергії. "Серед наших студентів є ті, хто живе на лівому березі Херсонщини, нині під тимчасовою окупацією, і вони можуть долучатися лише у зручний та безпечний для них час", – пояснює Олександр Володимирович.

Водночас освітній процес в університеті не є повністю дистанційним. Кожен семестр студенти мають тиждень очного навчання в Івано-Франківську. А здобувачі медичних спеціальностей додатково проходять практику в лікарнях різних міст України, наприклад, в Івано-Франківську та Херсоні.

"Особисте спілкування з викладачами допомагає формувати довіру, мотивацію, професійну зацікавленість. Студенти мають можливість не лише поставити запитання, а й отримати підтримку та пораду, відчути увагу до себе. Особливо важливим живе спілкування є для підготовки майбутніх педагогів, психологів, соціальних працівників, фахівців медичної сфери. Адже їхня професійна діяльність пов’язана з людьми: комунікацією, емпатією, умінням чути й розуміти іншого. Цього неможливо повністю сформувати лише через екран", – ділиться Наталія Воропай.

Студенти ХДУ під час аудиторного навчання. ФОТО надане співрозмовниками

Крім того, звертає увагу Валерія Блах, друга половина дня в "очні" тижні навчання стає для студентів часом для зустрічей з одногрупниками, "живого" спілкування, обміну думками й враженнями. Це дає змогу відчути себе справжніми студентами незалежно від віку чи обставин.

Втім, за цими успіхами стоять і втрати – передусім у позанавчальній діяльності. Мистецькі напрями потребують постійної спільної роботи в одному просторі, адже саме особистий контакт, енергія сцени та відчуття колективної присутності формують справжній творчий результат. Відтак, танцювальний колектив університету вже роз’їхався по різних містах, і відновити його діяльність у повному складі наразі неможливо. Симфонічний оркестр, який був гордістю закладу, теж опинився під загрозою – підтримувати його у нинішніх умовах надзвичайно складно через відсутність репетиційної бази з присутністю всіх музикантів.

Тож університет зберіг освітнє ядро й продовжує розвивати цифрову інфраструктуру, але частина культурного життя, що завжди була важливою складовою його ідентичності, змушена призупинитися або шукати нові форми існування.

Люди, які тримають систему

Попри всі виклики, Херсонський державний університет зберіг 92% колективу. Частина співробітників працює в Івано-Франківську, частина – у Херсоні, інші – в різних регіонах України та за кордоном.

"Коли руйнуються стіни, стає видно, що є справжнім фундаментом. Нас тримають люди – наші працівники. Майже увесь колектив залишився з університетом. Нас тримають студенти, які продовжують навчатися навіть тоді, коли за вікном звучать обстріли та повітряна тривога. Нас тримає віра, що освіта – це форма спротиву. Університет – це не стіни. Це люди. І наша академічна та наукова спільнота – це той колектив, який не здається", – говорить Олександр Співаковський.

Ректор не приховує – студентів стало менше. До повномасштабного вторгнення у виші навчалося 3850 студентів, сьогодні – 2350. Це серйозне скорочення, зумовлене війною, міграцією та безпековими факторами. Водночас заклад зберіг основні напрями підготовки та продовжує залучати студентів навіть із-за кордону. Наразі 65% студентів – з Херсонщини (правий та лівий берег), а 35% – з інших регіонів України та закордону.

Показовим є те, що значна частина вступників – абітурієнти саме з Херсонщини. Викладачі наголошують: це не просто статистика, а свідчення довіри. Херсонці продовжують обирати свій університет, попри релокацію та складні умови навчання.

"Окрему увагу ми приділяємо профорієнтаційній роботі та підтримці студентів із тимчасово окупованих і прифронтових територій. Бо для нас важливо зберігати херсонську ідентичність університету, навіть коли ми тимчасово працюємо поза межами рідного міста", – наголошує Наталія Воропай.

Що ж до напрямів обраних професій, то серед абітурієнтів закладу нині найбільш популярними є психологія, ІТ-технології, фізична терапія та реабілітація. Педагогічний колектив впевнений, що це закономірно, адже ці спеціальності сьогодні найбільше відповідають потребам країни. Суспільству потрібні фахівці, які допомагатимуть людям долати травматичний досвід, відновлювати здоров’я, адаптуватися до нових умов і працювати з цифровими технологіями.

Натомість попит на фізико-математичний та хімічний напрями поступово зменшується. Валерія Блах пояснює, що тенденція до зниження популярності цих спеціальностей не пов’язана лише з повномасштабним вторгненням. Вона спостерігається вже понад десятиріччя.

У свою чергу Наталія Воропай додає, що для університету залишаються ключовими педагогічні напрями. Дошкільна, початкова, спеціальна та середня освіта – це основа майбутнього України. Саме вчителі, вихователі, фахівці з інклюзії під час відбудови країни здатні працювати з дітьми, які мають різні освітні втрати й психологічні труднощі. Тому на меті викладачів показати молоді, що сучасний педагог – це не лише людина біля дошки. Це наставник, тьютор, фасилітатор, автор цифрового освітнього контенту, фахівець, який працює з дітьми, родинами, громадами та освітніми платформами.

Погляд студентів

Студентка 5 курсу спеціальності "Медицина" Поліна Яшна розповідає, що родом із селища Чаплинка на лівому березі Херсонщини. У 2021 році вона обрала навчання в ХДУ, адже прагнула здобувати освіту в рідному регіоні та залишатися поруч із сім’єю. Та вже за рік усе кардинально змінилося.

Поліна Яшна. ФОТО надане співрозмовницею

"Мені пощастило провести перший семестр в університеті у форматі очного навчання. Я мала змогу щодня відвідувати заняття, заводити нові знайомства та працювати над командними проєктами. Особливо цінним для мене стало залучення до університетських заходів і свят, участь в їхній організації. Це дало мені можливість проявити себе, показати власні здібності та відчути, що університет – це простір, де можна не лише опановувати знання, а й реалізовувати ідеї, проявляти ініціативу та розвивати лідерські якості", – згадує Поліна.

Студентка зізнається, що сумує за тією атмосферою університетського життя. Адже нині основна частина занять проходить дистанційно в Zoom, KSU-Online, KSU24. Такий формат потребує високого рівня самодисципліни. Водночас очні тижні навчання вона описує як інтенсивний період, наповнений тренінгами, майстер-класами, практичними заняттями, екскурсіями та живим спілкуванням зі студентами й викладачами. Саме це дозволяє частково компенсувати дистанційний формат.

"Звичайно, навчання в умовах війни має свої труднощі, проте воно навчило нас бути більш гнучкими, дисциплінованими та цінувати кожну мить і можливість. Ми продовжуємо здобувати знання, підтримувати одне одного та впевнено рухатися до своєї професійної мети", – ділиться Поліна.

Відмітимо, що дівчина поєднує навчання з роботою в лікарні. За її словами, це дає змогу бачити реальні клінічні випадки та розвивати професійні навички в умовах справжньої медичної роботи.

Про важливість закріплення теорії на практиці говорить і студентка 2 курсу спеціальності "Фізична терапія та реабілітація" Анна Стадник. Для цього, зазначає вона, ХДУ має широку співпрацю з медичними закладами, реабілітаційними центрами та аптеками не лише в Херсоні й Івано-Франківську, а й по всій Україні.

Анна Стадник. ФОТО надане співрозмовницею

"Ми відвідуємо різноманітні фахові установи та беремо участь у тренінгах. Це допомагає краще зрозуміти майбутню професію та поспілкуватися з викладачами й колегами наживо. Крім того, ми проходимо навчальну практику в закладах охорони здоров’я, де набуваємо клінічні навички на гарному рівні. У результаті дистанційний формат не зменшує якість підготовки, а лише змінює підхід до організації навчання", – наголошує студентка.

Анна родом із Херсона, однак вступала до університету вже у статусі внутрішньо переміщеної особи. "Побоювань щодо вступу до університету, який був змушений релокуватися через повномасштабне вторгнення та тимчасову російську окупацію, у мене не було. Мене заспокоювало те, що я мала знайомих, які вже навчалися тут, і я бачила, що освітній процес стабільно продовжується. А показники та досягнення студентів переконливо доводили, що тут можна навчатися на високому рівні й залишатися конкурентоспроможними", – говорить студентка.

Наразі студент 4 курсу спеціальності "Географія" Ілля Музика вже очікує на видачу диплома бакалавра. Не приховує: йому важко повірити, що минуло аж чотири роки. "Кожен із нас відчувався по-різному. На першому курсі було багато ентузіазму. У нашій групі навчалося близько 12 студентів – географи та екологи. Ми створили спільний чат у telegram і швидко здружилися. За ці чотири роки я бачився наживо лише з однією людиною, коли ми обидва жили у Херсоні. Решта розкидані по Україні чи за кордоном і навіть на випускний, на жаль, не приїдуть. Дуже бракувало цієї живої взаємодії між собою", – розповідає хлопець.

Ілля Музика. ФОТО надане співрозмовником

Зазначимо, що Ілля вступив до університету під час тимчасової російської окупації Херсона. Саме в цих умовах він розпочав навчання, а після деокупації продовжив його вже у прифронтовому регіоні, де залишався до вересня 2024 року. "Виїжджати з окупації та жити десь в іншій області чи за кордоном ми не збиралися – чекали звільнення. Тому коли влітку 2022 року настав час обирати університет, я навіть не розглядав інших варіантів, окрім херсонських вишів. Я вже визначився зі своєю спеціальністю – вчителя географії. А такої програми не було ані в ХНТУ, ані в аграрному університеті", – розповідає студент.

Ілля додає, що за час навчання у вищі шкодує лише про відсутність повноцінних очних практик – на метеостанції, у печерах, горах чи лісах, як це було до повномасштабної війни. Ситуація дещо покращилася, коли в університеті почали проводити очні тижні. Про це говорить так: "На нашому факультеті було три такі тижні, і до Івано-Франківська приїжджало 12–14 студентів. Ми ходили на експедиції на природу, відвідували очні лекції й воркшопи. Це було надзвичайно цінно. Звісно, хотілося б, щоб усі мали можливість отримувати практичні навички відповідно до своєї спеціальності. Але ті умови, в яких зараз перебувають і студенти, і викладачі, на жаль, роблять це неможливим".

Таким чином, за чотири роки після релокації ХДУ зберіг повноцінний освітній процес: проводяться лекції та семінари, виходять наукові дослідження й публікації, організовуються конференції. Університет продовжує набір студентів. Лише минулого року було зараховано 870 осіб на три рівні підготовки: бакалаврат, магістратуру та аспірантуру. Паралельно активно розвиваються міжнародні контакти, що відкриває нові можливості для Херсона та України. Та попри всі здобутки "на новому місці", викладачі й студенти не втрачають надії та мріють про повернення до стін рідного закладу.

"Подумки ми вже в майбутньому мирному Херсоні: у рідних аудиторіях, де знову звучать голоси студентів, де вирує життя й панує молодість", - ділиться Валерія Блах.

Її слова перегукуються з позицією Олександра Співаковського, який підкреслює: "Ми поступово закріплюємося, зберігаємо нашу спільноту й віримо, що коли з’являться відповідні умови, зможемо повернутися в рідне місто. Це стане можливим лише за гарантій безпеки. Проте це не буде просто відновлення зруйнованого – йдеться про створення сучасного, технологічного та енергонезалежного університетського простору. Сьогодні Херсонський державний університет живе. І він повернеться додому – ще сильнішим".

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
 

Олег Пархітько

Яніна Надточа