Куди одесити тікали від спеки: історія курорту Люстдорф

Історія колишньої німецької колонії Люстдорф ще чекає на всебічне дослідження, а в цьому матеріалі хотілося б зосередитися саме на виникненні та розвитку курортної справи в цьому поселенні. Заснована у 1805 (за деякими даними – у 1804) році вихідцями з Вюртемберга, Ельзасу та Бадена колонія Люстдорф, назва якої перекладається з німецької як "веселе (радісне) село", спочатку увійшла до складу Лібентальського колоніального округу Тираспольського повіту, а згодом – Одеського повіту Херсонської губернії. Селилися тут німці-лютерани.

Протягом своєї історії поселення неодноразово змінювало назву: Кайзерхайм, Люстдорф, Ольгино (на честь доньки російського імператора Миколи II), знову Люстдорф, Чорноморка і, зрештою, знову Люстдорф. У 1815 році населення колонії становило 208 осіб, а вже за переписом 1835 року воно зросло до 375 осіб.

Перші відпочивальники в Люстдорфі

Один із перших описів Люстдорфа залишив німецький географ, етнограф та мандрівник Йоганн Георг Коль, який подорожував Півднем сучасної України у 1838 році і, зокрема, завітав до Люстдорфа. Він залишив цікаві спогади про цю німецьку колонію, де, серед іншого, йшла мова й про відпочивальників, що влітку приїздили до німецького поселення: "Колоністи, коли заснували своє село, називали його "Кайзерхайм". Але коли одного разу герцог Ришельє приїхав сюди верхи, він зауважив, що цю назву було обрано без спеціального дозволу імператора, і попросив колоністів обрати іншу. Так село отримало нову назву.  Будинки тут всі досить добре збудовані, щоправда, лише одноповерхові та зроблені з м’якого черепашкового вапняку, але всі акуратно доглянуті, з привітними зеленими віконницями перед вікнами та просторими кімнатами. Звісно, Люстдорф має особливу причину бути таким привабливим, оскільки влітку його часто відвідують відпочивальники, які орендують тут кімнати й користуються морськими купальнями.

Очевидний прогрес у розбудові життя колоністів. За 30 років існування воно тричі перебудовувалося. Спочатку переселенці отримували від уряду лише бідні очеретяні будинки, що продувалися вітром, в яких вони взимку гинули від холоду. Потім, наслідуючи росіян, жителі села позакопувалися в землю, обладнавши собі землянки. Зрештою, коли справи пішли краще, вони змогли побудувати свої нинішні добротні кам’яні будинки. Такий самий процес відбувався в інших німецьких колоніях, з якими я пізніше мав нагоду познайомитися. Будинки розташовані по обидва боки широкої вулиці, кожен оточений просторими господарськими привулками. За ними – відкритий тік зі скиртами соломи й сіна, виноградники, сади та городи. Сільська вулиця обсаджена прекрасними акаціями, а перед вікнами кожного будинку без винятку є невеликий акуратний квітник, догляд за яким завжди є обов’язком дорослих дочок дому. Вони стоять біля квітника в неділю вранці в охайному чистому одязі й роздають квіти живокосту (дельфініуму) й левкої хлопцям, які тиняються вулицею та жартують з дівчатами".

Ще один німець, цього разу мистецтвознавець і професор Едуард Доббер, який у 1869 році здійснив подорож до російської імперії з метою вивчення збережених там пам'яток візантійського та давньоруського мистецтва, провів у Люстдорфі кілька тижнів. У своєму нарисі він зауважив, що колонія була заможною і, окрім отримання доходів від землеробства та виноградарства, мешканці Люстдорфа заробляли тим, що здавали влітку в оренду одеситам та гостям міста найкращу частину своїх будинків. Останні рятувалися від виснажливої міської спеки на морському узбережжі й насолоджувалися чудовим морським купанням.

Колишній будинок німецьких колоністів. ФОТО: Андрій Крантов

У колонії були своя кірха, школа, аптека, пошта, театр, ринок та багато садів. Через Люстдорф навіть було прокладено лінію Індо-Європейського телеграфу (Лондон–Калькутта).

Як до Люстдорфа проклали трамвай

У Люстдорфі було побудовано рятувальну станцію на згадку про чудовий порятунок царської родини 17 жовтня 1888 року. У залі імені Гоголя цієї станції відбувалися театральні вистави, музичні концерти та різноманітні вечірні заходи; функціонували комфортабельні морські купальні та пункт підігріву морської води для ванн. Проте не вистачало головного – зручного транспортного сполучення з містом. Один із одеських путівників кінця XIX століття зазначав, що пил і вкрай незадовільний стан доріг роблять неприємними прогулянки до Люстдорфа.

На той час до Люстдорфа можна було дістатися за 10 копійок на омнібусі від Дачі Ковалевського або скористатися екіпажом, що вирушав з Великого Фонтану. Щоб покращити та здешевити шлях до Люстдорфа, Ольгинська сільська управа та дирекція анонімного товариства кінно-залізниць уклала контракт на створення лінії електричного трамвая. Він мав поєднати Дачу Ковалевського з німецькою колонією. Для цього колоністи безоплатно відвели необхідні землі для шляхів і спорудження електричної станції, майстерень, депо для вагонів і павільйонів на кінцевих зупинках. Роботами керував інженер Клубовський. До серпня 1907 року всі роботи було завершено. Урочисте відкриття відбулося 9 серпня.

Трамвай у Люстдорфі. ФОТО: колекція Андрія Крантова

За умовами договору, після 50 років експлуатації усі споруди та рухомий склад мали безкоштовно перейти сільському товариству. Але з цілком зрозумілих причин цього не сталося.

Санаторії, вілли та пансіонати

Після появи електричного трамваю місцеві колоністи одразу ж почали будувати приватні лікарські заклади. Першим це зробив британський підданий Артур Волкот (він був одружений із дочкою поселянина Люстдорфа Готліба Райхерта Катериною), який у грудні 1907 року  за 2500 рублів придбав у "поселянина-власника" села Ольгино (Люстдорф) Данемана "дворове місце" і понад три десятини землі. На допомогу в будівництві Волкот залучив свого сина, відомого архітектора та художника Вільяма Волкота. Справи у Волкота-старшого пішли добре, тому в 1911 році він придбав у колоніста Бейтельшпахера сусідню ділянку землі. Санаторій "Вілла Кітті" дуже швидко завоював популярність серед відпочивальників і навіть удостоївся честі потрапити у 1914 році до путівника, який видавали нащадки німецького видавця Карла Бедекера.

Наслідуючи приклад Волкота, поселянин Августин Вирт збудував на своїй ділянці кілька одноповерхових будівель, яким він дав назву готель-санаторій "Вілла Неллі". Ще одним відомим санаторієм Люстдорфа був ванно-лікувальний заклад Ткачковського, де, окрім теплих морських ванн, охочі отримували грязьові процедури. Грязь для цього привозили з сусідної колонії Кляйн-Лібенталя (тепер Малодолинське).

Ванно-лікувальний заклад Ткачковського. ФОТО: колекція Анатолія Дроздовського

Із зростанням популярності Люстдорфа як курорту зростала й кількість відпочивальників у ньому. У 1914 році таких було близько 15 тисяч. Більш забезпечені відпочивальники користувалися санаторіями, а представники середнього класу могли дозволити собі оренду мебльованих кімнат у будинках німецьких колоністів. На початку ХХ століття в Люстдорфі масово виникали пансіонати Прауса, Бекка, Тифенбаха, Рабіновича, Гільдебранта та інших, де відпочивальникам пропонували харчування за системою табльдоту. Пансіонат останнього відомий тим, що  в ньому літом 1904, 1906 і 1909 років разом зі своєю тіткою Євгенією Арнольд жила майбутня поетеса Анна Ахматова, а в 1918 році – сім'я письменника Олексія Толстого.

У Люстдорфі був лікувальний заклад, що належав не приватній особі, а організації єврейської громади Одеси. Ще в 1892 році громада створила дві літні колонії для ослаблених дітей з бідних сімей. Колонія для хлопчиків знаходилася в селі Дерибасівка (пізніше будинок відпочинку "Енергетик" на вул. Костанді), а для дівчаток – у Люстдорфі (на дачі Белера за балкою). Діти перебували під наглядом досвідчених лікарів.

Тепер уже одеські путівники рекомендували Люстдорф для дачників, зазначаючи, що ця колонія приваблює дедалі більше людей і тут найкращі морські купання в околицях Одеси. Кімнату в Люстдорфі можна було винайняти за 100–150 рублів на весь сезон, а іноді за таку ціну можна було навіть отримати дві кімнати. Домашнє харчування коштувало близько 20 рублів на місяць, а громадські купальні з теплими морськими ваннами – 25 і 35 копійок.

Що сталося з курортом після революції

Після революції санаторії та пансіонати Люстдорфа були націоналізовані. Німецькі поселяни, які пережили той бурхливий час, могли тепер хіба тільки здавати частину свого дому для відпочивальників, але й це продовжувалося недовго.

На території колишньої "Вілли Кітті" відкрили дитячий туберкульозний санаторій ім. Крупської. У 1934–1938 роках був збудований терапевтичний корпус. Заклад неодноразово змінював назви ("4-й", "1-й", "Південний"), але найдовше функціонував як Дитячий кістково-туберкульозний санаторій ім. Н. К. Крупської. Багато років хірургом-ортопедом тут працював Борис (Бенціон) Фельцман — батько відомого композитора Оскара Фельцмана. З 1993 року санаторій отримав назву "Люстдорф".

"Вілла Неллі" після націоналізації належала Товариству колишніх політкаторжан (до його ліквідації у 1934 році). Згодом комплекс обслуговував працівників "Лісу та сплаву". Пізніше там розміщувався санаторій ім. Андрія Іванова й міська туберкульозна лікарня №1. Будівлі, на жаль, не збереглися.

Пансіонат Гільдебранта до радянсько-німецької війни входив до складу санаторію працівників харчової промисловості, а потім як корпус № 6 був включений до комплексу будинку відпочинку Облсовпрофу "Зелений мис". Зараз його територія закинута. Будинок Бекка на проспекті Свободи, 94 після Другої світової війни займала прикордонна комендатура, зараз це багатоквартирний житловий будинок.

Колишній будинок Бекка. ФОТО: Андрій Крантов

У трьох двоповерхових будинках Прауса були розміщені амбулаторія, дитячий садок та житловий будинок. Житловими будинками стали й будівлі пансіонату Щабельського по провулку Дубініна. У будівлі пансіонату Вєннікова, колись відомого найкрасивішими в Люстдорфі меблями з цінних порід дерева, розмістився спальний корпус бази відпочинку заводу "Червона гвардія".

Дача-пансіонат, яку збудував слюсар Георгій Тіфенбах, по провулку 411-ї батареї перетворилася на будинок відпочинку працівників комунального господарства, потім стала відділенням "Кістково-туберкульозного санаторію № 1". Ще під час Другої світової війни тут було організовано транзитний табір №186. Навесні 1945 року цей табір навіть відвідала Клементина Черчилль. Пізніше тут розмістилася Одеська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 97 І-ІІ ступенів для слабочуючих дітей.

Колишній будинок Тіфенбаха. ФОТО: Андрій Крантов

Нова забудова і втрачена спадщина

Окрім націоналізованих будівель, з’являлися й нові санаторії. Так, наприклад, у другій половині 1930-х років був побудований дитячий санаторний комбінат Дитячої комісії ВЦВК на 500 місць, який  працював цілорічно, а також дитячий санаторій ім. 8 березня (нині пансіонат "Борей").

Пізніше на території Люстдорфа з'явилися відомчі туристично-оздоровчі табори та бази відпочинку різних одеських вишів. Було побудовано базу відпочинку "Електрон" для працівників львівського телевізійного заводу, будинок творчості Українського театрального товариства та інші. На жаль, багато з них не збереглися до наших днів або перебувають у напівзруйнованому стані.

Слід зауважити, що після радянських та німецьких депортацій у 1940-х роках колоністів залишилось дуже мало. В 1945 році Люстдорф було перейменовано на Чорноморку.

Колишня німецька колонія має всі перспективи відродитися як курорт. І не хотілося б, щоб цю місцевість спіткала доля Аркадії та Золотого Берега.

Андрій Крантов