Уроки "Зимової війни": що може дати протистояння росії та Фінляндії в 1939 році для сучасної України

Як казав Доббі, історія повториться. Доббі, звісно, мав на увазі не історичний процес, а події відомої саги. Однак вивчення історії є цінним якраз через те, що події постійно повторюються. Допитливий розум може досліджувати закономірності і вчитися на чужих помилках. Якщо придивитися до російсько-фінської війни 1939 року, несподівано можна провести паралелі з російсько-українською війною. Спробуємо розібратися у наступному матеріалі, чим для нас може бути корисним досвід російсько-фінського конфлікту.

Стосунки росії та Фінляндії

Подібно до України, Фінляндія також постійно знаходилася під владою інших держав. У 1809 році Швеція остаточно передала Фінляндію Російській імперії. Князівство Фінляндія користувалося у межах імперії значною автономією. Спроби інтеграції та русифікації Фінляндії наприкінці ХІХ століття наштовхнулися на спротив місцевого населення.

Жовтневий переворот 1917 року остаточно добив залишки Російської імперії, чим вирішили скористатися фіни, оголосивши незалежність. У більшовиків на той момент було надто багато проблем, тож Фінляндію довелося відпустити. Утім, відпускати фінів "назовсім" більшовики не планували. Тож коли у січні 1918 року у Фінляндії розпочалася громадянська війна, російські більшовики активно підтримали своїх фінських колег. Фінляндія відбилася від більшовиків, після чого сама здійснила вторгнення у Східну Карелію під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії. Після підписання мирної угоди Фінляндії відійшла Печенгська волость, частина півостровів Рибацький та Середній, а також низка островів Баренцева моря.

Постанова Ради народних комісарів з пропозицією визнати незалежність Фінляндії. Фото: Вікіпедія

Пізніше стосунки між СРСР та Фінляндією залишаються напруженими. Було очевидно, що СРСР не пробачив північному сусіду втрачені території. До того ж росія вже звикла бачити Фінляндію у своїй зоні контролю. Тож фіни мали підстави побоюватися, що за слушної нагоди більшовики спробують реваншуватися. Утворення Ліги Націй на деякий час заспокоїло тих, хто боявся повернення війни. Однак на початку 1930-х років Японія захопила Маньчжурію, у середині 30-х Італія вторглася в Ефіопію, що засвідчило безпорадність Ліги Націй у вгамуванні міжнародних конфліктів. Оскільки у 30-ті роки напруження в Європі відчутно зростає, Фінляндія, Данія, Швеція та Норвегія проголошують курс на нейтралітет. У 1932 році СРСР та Фінляндія укладають "Договір про ненапад і про мирне врегулювання конфліктів", який пізніше було подовжено до 1945 року. Нібито Фінляндія мала відчувати себе у безпеці. Але як тут не згадати Будапештський меморандум?

Фінляндія та росія ведуть перемовини

У 1938–39 роках СРСР намагався проводити з Фінляндією перемовини. Радянський Союз вважав, що відстань у 30 км від стратегічно важливого Ленінграда до радянсько-фінського кордону є неприйнятною. У другій половині 30-х років небезпечність Німеччини для СРСР була очевидною. Тож більшовики побоювалися, що німці можуть вторгнутися у Фінляндію і погрожувати Ленінграду з півночі.

Навесні 1938 року другий секретар радянського посольства у Фінляндії Борис Ярцев звернувся до кількох представників фінського уряду з проханням провести таємні перемовини. Насправді Ярцев був не дипломатом, а агентом НКВС, який мав особистий дозвіл від Сталіна на спілкування з фінами. СРСР через Ярцева висловлював стурбованість, що Німеччина може ввести війська до Фінляндії. Щоб уникнути такої небезпеки, фінам пропонувалося укласти угоду про військову допомогу. У такому разі СРСР мав би право вводити свої війська на фінську територію для захисту її від німців. Фіни відмовилися. По-перше, така угода руйнувала їхній нейтральний статус. По-друге, СРСР міг скористатися такою угодою і на "законних" підставах окупувати Фінляндію. Наступний раунд перемовин відбувся навесні 1939 року. СРСР пропонував орендувати фінські острови у Балтійському морі, але знову отримав відмову.

Останні перемовини між СРСР та Фінляндією проходили восени 1939 року, але перед ними відбулася низка важливих подій. По-перше, СРСР переміг Японію на Халхин-Голі. По-друге, більшовики встигли підписати з Німеччиною Пакт Молотова-Ріббентропа, в якому держави-агресори розподілили сфери впливу в Європі. Згідно з документом, Фінляндія потрапляла у радянську зону контролю. По-третє, Німеччина та СРСР розподілили Польщу. Тобто СРСР формально перетворився на потужного агресора-експансіоніста, хоч номінально все ще намагався удавати мирну країну. Звісно, величезний вплив на всі європейські процеси мав початок Другої світової війни. Той факт, що Німеччина, Британія та Франція були задіяні у війні, нібито розв’язував руки СРСР для подальшої експансії.

Пропозиція СРСР на радянсько-фінських перемовинах. Мапа: Вікіпедія

Сторони не змогли домовитися за жодною позицією. Фіни відмовлялися посунути кордон на північ від Ленінграда, тому що район Карельського перешийку був одним із найбільш розвинених у Фінляндії. Натомість території у Східній Карелії були порожніми та нерозвиненими. Вимога щодо роззброєння Карельського перешийку виглядала як знущання, адже там фіни довгий час зводили низку укріплень, яка пізніше стане відомою як "лінія Маннергейма". Саме лінія Маннергейма була основним захистом Фінляндії проти СРСР. У Фінляндії були ті, хто активно обстоював необхідність укласти з СРСР угоду. Зокрема, до них належав маршал Карл Густав Маннергейм, який добре розумів небезпеку війни проти Радянського Союзу. Проблема фінських дипломатів полягала в тому, що резолюцію про передачу СРСР островів мали прийняти уряд та парламентарії, проте саме у фінській владі виявилося чимало противників передачі територій. Вважається, що самовпевненість фінських політиків базувалася на тому, що наближалася зима. А взимку, як відомо, воювати важко.

Як стверджують фінські учасники перемовин, Сталін і Молотов були дуже здивовані відмовою скандинавів на третьому етапі обговорень. Молотов заявив: "Ми, цивільні люди, не досягли жодного прогресу. Тепер слово буде надано солдатам". Стало зрозумілим, що війни не уникнути.

СРСР від слів переходить до справ

26 листопада 1939 року стався так званий "Майнільський інцидент". Згідно з версією СРСР, фіни цього дня обстріляли прикордонне селище Майніла, внаслідок чого загинуло четверо червоноармійців. Наразі відомо, що провокацію на кордоні того разу влаштували війська НКВС. І навіть до сьогодні історики не можуть розшукати свідчення про те, що хтось того дня загинув. Так що маємо типову для радяно-росіян прикордонну провокацію, використану як привід до війни.

СРСР почав вимагати від Фінляндії відвести війська на 20-25 км від кордону нібито для уникнення подібних інцидентів. Фіни пропонували розслідування інциденту та погоджувалися на взаємне відведення військ. СРСР нібито на це образився, і 30 листопада радянські війська перейшли кордон Фінляндії по всьому периметру.

Радянські війська переходять ріку Раяйокі в Карелії. Фото: Вікіпедія

Вочевидь, СРСР на початок війни мав значну кількісну перевагу. Цифри тут істотно різняться, однак вони все одно є досить показовими. В особовому складі СРСР мав приблизно 450 тисяч проти 250 тисяч у Фінляндії. Це істотна різниця, однак слід враховувати, що війська Червоної армії були розтягнені по всьому кордону. Більш вражаючою була технічна перевага країни рад. Зокрема, СРСР мав більше 2000 танків проти 30-60 танків Фінляндії. Загалом важко знайти відомості про те, що фінські танки відіграли хоч якусь роль під час бойових дій. Що стосується літаків, то Фінляндія мала до 270 одиниць, у той час як СРСР мав 2500 машин.

Спираючись на свою перевагу, радянські генерали обговорювали перемогу над Фінляндією упродовж десяти днів. Сучасним українцям це має щось нагадувати. Оскільки планувалася швидка перемога, радянські солдати були одягнені у звичайні шинелі та чоботи. І вони зовсім не уявляли, що таке фінська зима.

Так чи інакше, спочатку радянські війська почали просуватися вперед на всіх напрямах. Поза сумнівом, одним із ключових напрямів наступу був Корельський перешийок – територія, затиснена між Фінською затокою та Ладозьким озером. Вже 1 грудня радянські війська захопили на цьому напрямку невелике селище Терійокі, в якому було утворено уряд маріонеткової Фінляндської демократичної республіки. Ну чим не аналог так званих ЛНР та ДНР? Очолив цей уряд досвідчений більшовик і член Виконкому Комінтерну Отто Куусінен. СРСР одразу почав з новоствореною республікою перемовини, під час яких швидко досяг усіх вимог.

Молотов підписує договір між СРСР та Фінляндською демократичною республікою. Фото: Вікіпедія

У перші дні війни активно запрацювала радянська авіація. Окрім військових цілей, нищівному бомбардуванню було піддано Хельсінкі, де було зруйновано чимало будівель та наявні жертви серед мирного населення.

СРСР бомбардує Хельсінкі. Фото: Вікіпедія

Фінляндія дає відсіч

Головним авторитетом Фінляндії з військової справи був, поза сумнівом, Карл Густав Маннергейм. Він був помітним офіцером ще російської армії, мав особисте спілкування з Миколою ІІ. На початок війни йому виповнилося 72 роки, однак він одразу був призначений головнокомандувачем. План Маннергейма полягав у тому, щоб затягнути радянські війська на засніжені лісові прикордонні території Фінляндії, де їм необхідно було нав’язати партизанську війну. Спочатку фіни відступали на всіх напрямках. Залишаючи селища, фіни або просто забирали всі припаси, або спалювали будівлі, щоб ворог не міг сховатися від зими.

Просуваючись уперед, радянські дивізії почали розтягуватися у довгі каравани. Справа в тому, що у Фінляндії може випадати досить глибокий сніг, тож рухатися з важкою технікою та обозами можна було тільки по дорозі. Іноді через ліс була тільки одна дорога не дуже високої якості. У таких випадках фіни отримували максимальну перевагу. Мобільні лижні групи у білому камуфляжі атакували розтягнену колону з флангів і швидко відступали. Радянські солдати були настільки налякані фінськими нападами, що навіть вигадали фінських снайперів-"зозуль", які нібито сиділи на деревах. Нерадянські джерела дружно заперечують подібне воєнне ноу-хау, адже такий снайпер був приречений на загибель.  Великих втрат зазнавали червоноармійці від мін, які були заховані під великим шаром снігу. У залишених будівлях міна-пастка могла ховатися під будь-якою річчю.

На рівнинній місцевості проблемою для фінів було зупинити танки. Окрім мін, досить ефективно працювали артилерія, протитанкова зброя та так звані "зуби дракона". Крім того, у фінських військах були створені спеціальні загони для знищення танків. Окрім гранат, вони були озброєні коктейлями Молотова – пляшками із запальною сумішшю, які масово почали виробляти лікеро-горілчані заводи Фінляндії. До речі, такі коктейлі були винайдені саме під час російсько-фінської війни.

Поступово фіни зрозуміли, що розтягнені на місцевості радянські дивізії можна оточувати та знищувати. Для цього використовувалася тактика "motti". Спочатку фіни блокували рух голови колони та можливості для відступу у зворотному напрямі. Далі колона розбивалася на окремі "котли", які оточувалися та поступово знищувалися. Додаткові страждання оточені відчували через брак теплого одягу та неможливість доставити припаси. Яскравим прикладом тактики "motti" стала битва біля селища Суомуссалмі, де була оточена радянська 163-я дивізія. На допомогу їй пішла 44-а стрілецька дивізія, яка була оточена на марші на вузькій ділянці між двома озерами. Обидві дивізії були майже повністю знищені. Командування 44-ї дивізії, яке змогло вирватися з залишками бійців, було розстріляне перед строєм.

Ключові бої відбулися на Карельському перешийку, де Червона армія зупинилася на лінії Маннергейма – смузі у 136 км із дотів, дзотів та артилерійських вогневих точок. Виявилося, що СРСР у своїй самовпевненості нічого не знав про захисні споруди фінських укріплень. Радянським військам бракувало крупнокаліберної артилерії для пробиття броні дотів. Керівництво СРСР наприкінці грудня прийняло рішення зупинити наступ та зайняти оборонні позиції.

Лінія Маннергейма на мапі виділена червоним. Мапа: Вікіпедія

СРСР виконує роботу над помилками та йде в новий наступ

Січень 1940 року СРСР провів у перегруповуванні сил. Сталін вирішив сконцентрувати основні сили для удару на Карельському перешийку. Прорвавши лінію Маннергейма, радянські війська виходили на оперативний простір і могли рухатися без перешкод на Виборг – друге за значенням місто Фінляндії. Після Виборгу на черзі був Хельсінкі.

7 січня для дій на Карельському перешийку було утворено Північно-Західний фронт, керування яким було покладено на командарма 1-го рангу Семена Тимошенка. Цього разу радянські війська були краще одягнені. Було створено підрозділи лижників.  Проводилися регулярні тренування з відпрацюванням способів подолання укріплень противника. Вперше з’явилися міношукачі. На фронт було підтягнуто важку артилерію та важкі танки. Кількість особового складу фронту було доведено 760 тисяч осіб.

1 лютого Червона армія перейшла у наступ на Карельському перешийку, однак фіни відбивали хвилі атак. 11 лютого відбувся генеральний наступ за підтримки важких танків КВ-1, Балтійського флоту та Ладозької військової флотилії. За три дні запеклих боїв було прорвано першу лінію оборони. 21 лютого лінію Маннергейма було фактично подолано. Далі фіни могли тільки ставити перешкоди, але зупинити наступ були неспроможні.

Мапа бойових дій на Карельському перешийку у березні 1940 року. Мапа: Вікіпедія

Тож Фінляндія через посередників розпочала обговорювати з Москвою варіант підписання мирної угоди. Цікаво, що у березні Франція та Британія висловили наміри відправити до Фінляндії частину своїх військ. Можливо, перспектива воювати проти союзників на боці Німеччини дещо лякала СРСР.

13 березня було підписано мирну угоду. Під контроль СРСР перейшли Карельський перешийок з містом Виборг та значною частиною Карелії, кілька островів у Фінській затоці, частина півостровів Рибацький та Середній. Також СРСР орендував півострів Ханко терміном на 30 років. Кордон з Фінляндією було відсунуто на 150 км від Ленінграда.

Висновки

Розподілом Польщі, а незабаром і війною з Фінляндією СРСР остаточно продемонстрував свої експансіоністські амбіції. Формально СРСР святкував перемогу у війні, оскільки йому відійшли навіть більші території, ніж він вимагав напередодні конфлікту. На велику відстань від Ленінграда було відсунуто радянсько-фінський кордон, на півночі новими територіями прикрито Мурманськ. З іншого боку, війна принесла СРСР чимало негативних наслідків. По-перше, СРСР налаштував проти себе світову спільноту. Країну було вилучено з Ліги Націй, США ввели ембарго на торгівлю з СРСР літаками та іншими складовими авіабудівної галузі. По-друге, чимало країн зробило висновки про слабкість радянських збройних сил, які у черговий раз перемогли за рахунок чисельної та технічної переваги і значних втрат особового складу. Зокрема, так бачили ситуацію німецькі військові, що могло схиляти їх до нападу на СРСР. По-третє, війна остаточно зруйнувала стосунки між СРСР та Фінляндією. До початку конфлікту ці стосунки були просто напруженими. Тепер Фінляндія, яка зберігала нейтралітет, почала остаточно схилятися у бік Німеччини, яка навіть обіцяла фінам повернути усі втрачені території.

Якщо б хтось у 1939 році спитав Сталіна, навіщо він напав на Фінляндію, він би скоріш за все відповів, що це був не акт агресії, а лише спроба убезпечити свої кордони. Тієї ж риторики притримувався путін у 2014 та 2022 роках, коли нападав на Україну. Більше того, автору цих рядків неодноразово доводилося чути таку "логіку" щодо російського нападу від мешканців України. Звісно, така логіка – це не що інше, як право сильного, якому просто захотілося покращити своє становище або задовольнити потребу. Так, середньовічний феодал має право взяти наречену свого підданого, а гопник відбирає гроші у школяра, оскільки йому вони нібито "потрібні на автобус". Вочевидь, геополітиці не притаманна мораль і навіть укладених договорів тут можна не дотримуватися, але коли ти грабуєш, то хоча б не треба робити доброчесне обличчя.

Якщо оцінювати досвід російсько-фінської війни 1939 року, можна провести багато паралелей із діяльністю путіна на посаді президента. Наприклад, путін неодноразово робив провокації, щоб розпочати війну. Існує думка, що саме з провокації російських спецслужб на власній території розпочалася Друга чеченська війна. путін спровокував Грузію у 2008 році. Провокував він і Україну в 2014 та 2022 роках. Цікаво, що і в 1939, і в 2022 роках диктатори вважали, що їм знадобиться не більше десяти днів для захоплення сусідньої країни. Утворення Фінляндської демократичної республіки є прямим аналогом створення так званих ЛНР та ДНР. Власна непідготовленість до війни та незнання захисних ресурсів противника також добре характеризує обидва протистояння. Схоже, що путін і досі вчиться за методичками, написаними ще товаришем Сталіним.

Олег Пархітько