Меню
Соціальні мережі
Розділи
19 червня 2025 р. 22:07
Халхин-Гол: остання репетиція перед Другою світовою
This article also available in English4776
Танки на Халхин-Гол. Фото: Вікіпедія
1939 рік має у світовій історії зловісне значення, оскільки саме тоді розпочалася Друга світова війна. Слід зазначити, що й напередодні великої війни відбувалося чимало важливих подій, адже тінь майбутньої катастрофи вже нависла над усіма. Хтось відчайдушно намагався розігнати маховик військової промисловості, хтось в останній момент робив спроби укласти необхідні договори, а хтось перевіряв на міць своїх сусідів. Один з ініціаторів Другої світової Японія вже два роки вела повномасштабну війну з Китаєм, але при цьому не змогла відмовити собі у задоволенні взяти участь у великому конфлікті з СРСР. Навіщо був потрібний конфлікт на Халхин-Голі і які він мав наслідки, спробуємо розібратися у наступному матеріалі.
Радянсько-японські стосунки у першій половині ХХ століття
СРСР та Японія мали вкрай зіпсовані стосунки напередодні боїв на Халхин-Голі. Без перебільшення вже чотири десятиліття ХХ століття вони були прямими конкурентами, оскільки мали інтерес у збільшенні свого впливу на Далекому Сході. На початку століття між країнами відбулася російсько-японська війна. Згодом громадянська війна після повалення Російської імперії мала наслідком японську інтервенцію на Далекому Сході. Пізніше японці та країни Заходу тихо ненавиділи комуністів, а ті відповідали взаємністю.
У 1930-ті роки напруга між країнами поступово зростає. На початку десятиліття Японія у черговому зіткненні з Китаєм завойовує Маньчжурію, внаслідок чого утворюється японська проксі країна Маньчжоу-Го. Новоутворення має величезний кордон із СРСР, тож обидва сусіди регулярно влаштовують на кордоні провокації. У 1937 році Японія починає повномасштабну війну з Китаєм. СРСР бачить у цьому нові перспективи. Доки Японія задіяна у війні, загрози зі сходу можна не побоюватися. Тож зовсім не дивно, що СРСР починає допомагати Китаю технікою та військовими фахівцями.
Суперечки на кордоні між Монголією та Маньчжоу-Го
Якщо Маньчжоу-Го була японським проксі, то Монгольська народна республіка (далі – Монголія) була сателітом СРСР. Скориставшись революцією в Китаї на початку 1910-х років, Зовнішня Монголія за активної підтримки Російської імперії проголосила свою незалежність. Пізніше вона була знову окупована, але у 1924 році вже за підтримки СРСР повторно отримала незалежність. І Маньчжоу-Го, і Монголія були невизнаними країнами. Якщо Маньчжоу-Го на момент конфлікту на Халхин-Голі визнали лише 7 держав, то Монголію – тільки СРСР. Обидві "країни" раніше були частинами Китаю, який у першій половині ХХ століття знаходився у глибокій кризі й поступово втрачав території.
Власне Халхин-Гол – це ріка на кордоні між Монголією та Маньчжоу-Го. Приблизно у 25 км від ріки на схід знаходиться селище Номон-Хан. Саме між цими двома географічними об’єктами і розгорнулися основні події конфлікту. Місцевість представляє собою степ із обмеженою рослинністю та поодинокими пагорбами або плато. Улітку, коли й відбувся конфлікт, днем буває дуже спекотно, а вночі, навпаки, дуже холодно.
Спірна територія на кордоні між Монголією та Маньчжоу-Го. Мапа: Вікіпедія
Радянсько-монгольська коаліція вважала, що кордон між країнами проходить біля Номон-Хану, тобто уся 25-кілометрова територія належить Монголії. Натомість Японія та Маньчжоу-Го були впевнені, що кордон має проходити по річці Халхин-Гол. Обидві сторони наводили різні мапи, які неспростовно доводили їхню правоту, що заводило ситуацію в глухий кут. Обидві сторони були абсолютно впевнені у своєму варіанті кордону. За таких умов постійні прикордонні зіткнення навіть важко вважати провокаціями.
Початок конфлікту
Якщо не враховувати маячню радянської пропаганди про те, що самураї в черговий раз "пєрєшлі граніцу у рєкі" й підступно атакували ні в чому не винних монголів, інші джерела сходяться приблизно ось на чому. У ніч на 11 травня 1939 року невеликий монгольський кінний прикордонний загін перейшов ріку Халхин-Гол, рушив на схід і дійшов до селища Номон-Хан. Тобто за монгольською логікою прикордонники опинилися на самому кордоні власної території. А ось маньчжури були з цим незгодні, тож їхній кінний загін атакував монголів і змусив їх відступити за Халхин-Гол. Після цього ще деякий час сторони у дрібних сутичках з’ясовували, за ким має залишитися територія.
Монгольська кавалерія на Халхин-Голі у 1939 році. Фото: Вікіпедія
Чому саме це зіткнення серед багатьох подібних непорозумінь фактично призвело до повноцінної війни? Як ми згадували вище, офіцери Квантунської армії були розлючені поразкою на озері Хасан і жадали помсти. Однак Токіо постійно гальмував їхні ініціативи, оскільки був зв’язаний війною з Китаєм. Оскільки на кордоні Маньчжоу-Го та Монголії постійно виникали зіткнення, штаб Квантунської армії навесні 1939 року розробив директиву №1488, яка мала роз’яснити солдатам чіткий алгоритм дій у складних ситуаціях. Насправді документ вочевидь був спрямований на те, щоб якомога швидше розпалити конфлікт. Зокрема, у директиві були тези про те, що у разі перетину кордону противником його треба миттєво знищувати, для чого дозволялося долати кордон противника та навіть заманювати його на власну територію.
15 травня японські легкі бомбардувальники у вигляді акту помсти атакували прикордонну заставу на монгольській території на захід від Халхин-Голу. Приблизно в цей час керівник Генштабу Червоної армії Борис Шапошников наказав керівникам радянських військ у Монголії розібратися в ситуації. Тож радянські війська рушили до західного узбережжя Халхин-Голу, а СРСР фактично вступив у конфлікт. Монголи ж знову повернулися на східне узбережжя ріки. Японські офіцери сприйняли повернення монголів на східне узбережжя як особисту образу і почали готувати рішучий удар.
Перша значна битва на Халхин-Голі
План японців полягав у тому, щоб відрізати, оточити та знищити монгольські загони між Халхин-Голом та Номон-Ханом. Тож загін підполковника Яозо Адзуми рушив до мосту через ріку, щоб відрізати відступ противника на західне узбережжя. У цей час основні сили полковника Такеміцу Ямагати атакували ворога зі сходу і поступово змусили відступати до ріки. Японці не врахували, що радянські війська біля мосту мали артилерію та броньовані автомобілі. Останні представляли грізну силу, маючи башту від танку Т-26 зі швидкострільною гарматою. Тож коли група Ямагати почала наближатися до ріки, вона потрапила під радянський вогонь і змушена була зупинити наступ. Ямагата вирішив не йти на з’єднання з Адзумою біля мосту, а просто закріпитися на східному березі, однак через проблеми зі зв’язком не зміг повідомити іншій групі про зміни планів. Адзума зав’язав бій, однак його легкоозброєний загін не мав артилерії та протитанкової зброї і був приречений, оскільки тепер сам опинився в оточенні двох загонів противника. Адзума міг відступити вночі, однак відступ без прямого наказу карався в Японії смертю. Наступного дня, коли в Адзуми лишилося два десятки бійців, він повів їх в останню атаку.
Жуков відправляється на Халхин-Гол
Москва була стурбована подіями на Халхин-Голі. Тож маршал Климент Ворошилов викликав до себе заступника командувача Білоруським військовим округом Георгія Жукова і наказав йому розібратися в ситуації на монгольському кордоні. Жуков на той момент не мав досвіду керування великими операціями, однак вважався талановитим і амбітним офіцером. На місці Жуков одразу негативно оцінив діяльність командира 57-го корпусу Миколи Фекленка і зайняв його посаду.
Георгій Жуков (справа) під час боїв на Халхин-Голі. Фото: argumentua.com
На вимогу Жукова йому одразу почали надсилати підкріплення: солдатів, тяжку артилерію, танки та іншу моторизовану техніку, а також літаки. Більше того, разом із літаками до Монголії прибули близько двох десятків льотчиків, що мали звання Герой Радянського Союзу за бої в Іспанії. Цей момент був досить важливим, адже радянська авіація показала себе не з кращого боку у першій фазі конфлікту. Літаки І-15 виявилися відверто застарілими і в усьому програвали японським Кі-27. До того ж радянські льотчики показали брак досвіду. Жуков поставив завдання: стримувати напади ворога, накопичувати сили і готувати потужний контрудар.
Японський винищувач Ki-27. Фото: Вікіпедія
Бій біля плато Баїн-Цаган
19 червня радянські літаки здійснили наліт на польові сховища на території Маньчжоу-Го. Акція не мала ключового впливу, однак Квантунська армія вирішила скористатися цим приводом для чергової ескалації. Для Токіо, який не хотів ескалації, план атаки подавався як можливість завдати вирішального удару і розчавити ворога, тим самим швидко припинивши конфлікт. Японці для атаки накопичили потужне угруповання у 15 тисяч солдатів, 120 одиниць артилерії, 70 танків і 180 літаків. При цьому вони вважали, що радянсько-монгольське угруповання біля ріки складається з приблизно 1 тисячі бійців. Насправді на той момент Жукову вже вдалося зібрати 12500 бійців, 109 одиниць артилерії, 186 танків, більше 100 літаків і 266 броньованих автомобілів. Зробивши таку катастрофічну помилку, японці до того ж відмовилися від авіарозвідки, оскільки "здобич" могла злякатися і відступити від Халхин-Голу.
27 червня група зі 120 японських літаків атакувала монгольські міста Тамцаг-Булак і Баїн-Тумен, де були розташовані радянські авіабази. Атака виявилася несподіваною і тому вкрай успішною. Радянські джерела говорять про 22 знищені радянські літаки, японські – про 100 і навіть більше.
У ніч на 2 липня японські війська зайняли плато Фуї на східному березі Халхин-Голу. Наступної ночі група японців переправилася через ріку на західний берег, після чого інженери змогли навести понтонний міст. Оскільки міст був ненадійний, японці не змогли переправити на західний берег танки. Далі за планом японська група на західному узбережжі мала від захопленого плато Баїн-Цаган наступати на південь і дійти до радянського мосту. У цей час група на східному узбережжі мала від плато Фуї атакувати радянські загони, притиснути їх до мосту і знищити в оточенні.
Радянське командування проґавило японський наступ. Коли Жуков дізнався про танковий наступ на сході від ріки, він наказав частині військ на західному узбережжі рухатися на Баїн-Цаган і там закріпитися. Просуваючись на Баїн-Цаган, радянські підрозділи наштовхнулися на японські війська, які рухались західним узбережжям на південь. Радянські танки та броньовані машини пішли з маршу в атаку, але виявилися неефективними без підтримки піхоти і понесли великі втрати під вогнем артилерії.
Тепер Жуков нарешті побачив весь японський задум і зрозумів, що може втратити все угруповання на східному березі. Часу не було, а підкріплення підходили повільно. Тому Жуков кинув в контратаку 150 танків і 154 броньовані автомобілі з недостатньою підтримкою піхоти. Радянські танки несли тяжкі втрати, однак Жуков кидав у бій все нові підрозділи, які підходили до ріки. На східному березі японські танки були зупинені протитанковими дротяними огорожами. Впіймані у "павутиння" танки як у тирі добивала артилерія. Опівдні 3 липня у повітря піднялися радянські літаки, які мали чисельну перевагу над японськими. Велика технічна перевага СРСР почала даватися взнаки, тому вранці наступного дня японці стали відступати на східне узбережжя.
Знищена радянська броньована машина БА-10. Фото: Вікіпедія
СРСР переходить у наступ
У серпні Жуков планував провести потужний наступ. Коли у середині серпня накопичування військ завершилося, у розпорядженні Жукова було угруповання піхоти, еквівалентне чотирьом дивізіям, дві кавалерійські дивізії, 216 одиниць артилерії, 498 танків і броньованих машин і 581 літак. Цим військам мала протистояти 23-я японська дивізія, яка винесла на собі тягар усіх попередніх боїв. У японців у резерві була елітна 7-а дивізія. Проблема полягала в тому, що японці не знали, де саме планує наступати СРСР. Розглядався варіант, що наступ піде біля озера Хасан. 23-я дивізія все-таки отримала від 7-ої один полк і почалася готуватися до оборони.
Колона радянських танків біля Халхин-Голу. Фото: TASS
Незважаючи на шалену перевагу, СРСР затягував початок наступу через складну ситуацію в Європі. Над Польщею нависла смертельна загроза. Однак Гітлер міг піти й далі, а воювати на два фронти було б за таких умов для СРСР самогубством. СРСР був для Гітлера ворогом №1, однак війна з ним була для німецького диктатора не на часі. Після нападу на Польщу у війну мали вступити Британія та Франція. Гітлер теж не хотів несподіваного відкриття другого фронту, тож 18-19 серпня він попросив Сталіна прийняти Ріббентропа й укласти договір про ненапад. Саме це розв’язало руки Жукову.
У ніч на 20 серпня основні радянські сили перемістилися на східний берег Халхин-Голу. Після ранкового бомбардування та артобстрілу радянські війська атакували японців трьома групами. У центрі йшли важкі бої. На півночі радянські війська спочатку просунулися, але змушені були зупинитися перед плато Фуї. Найбільший успіх чекав на радянські війська на півдні, де захист було пробито у кількох місцях, а фланг пошматовано на окремі сегменти. У повітрі СРСР мав майже двократну перевагу, тож японські втрати стрімко зростали.
Радянські танки переходять Халхин-Гол. Фото: Вікіпедія
23 серпня на допомогу 23-й дивізії було виділено резервну 7-му, завдяки свіжості якої японці намагалися організувати контратаку, однак вона швидко захлинулася. Однак північний фланг японців на плато Фуї продовжував відчайдушно битися, чим руйнував радянський план оточення. Коли у підполковника Іоки лишилося 200 боєздатних бійців і радянські війська прорвали оборону в кількох місцях, він все-таки погодився відступити, щоб зберегти людей. 25 серпня крила радянського оточення зійшлися біля Номон-Хану. Японці намагалися пробити подвійне кільце, але бій перейшов у стадію добивання.
Бойові дій продовжувалися ще половину наступного місяця, однак 15 вересня сторони вирішили припинити вогонь. Відомості про втрати обох сторін сильно різняться. Вважається, що обидві сторони разом втратили під час конфлікту до 60 тисяч бійців.
Висновки
Бої на річці Халхин-Гол проходили настільки потужно і призвели до настільки великих втрат з обох сторін, що їх повноправно можна вважати війною. Оскільки події відбувалися перед самим початком Другої світової війни, вони, поза сумнівом, вплинули на її перебіг. Необхідно зазначити, що напередодні війни Японія розглядала два вектори експансії. За одним вектором, треба було рухатися на захід, захоплюючи Китай, Монголію та східну частину СРСР. За іншим, слід було звернути увагу на Південно-східну Азію, тихоокеанські острови та США. Як відомо, Японія обрала другий шлях. Вочевидь, на це мали вплинути невдачі, яких японці зазнали на озері Хасан та Халхин-Голі. З іншого боку, хоч СРСР і досяг позитивного результату в обох конфліктах, перебільшувати непереможність радянських військ не варто. В обох випадках СРСР скористався перевагою від того, що противник мав битися на два фронти.
Можна сказати, що СРСР переміг у дипломатичному "турецькому гамбіті", який розігрувався на світовій шахівниці напередодні Другої світової війни. СРСР підписав угоду з Німеччиною і в такий спосіб зірвав зусилля японських дипломатів, спрямовані на підписання угоди з Гітлером проти країни рад. До того ж Сталіну вдалося зіткнути лобами Гітлера та капіталістичні країни Західної Європи, лишившись осторонь. При цьому не слід переоцінювати радянське досягнення, адже тут інтереси Сталіна та Гітлера просто тимчасово співпали. З іншого боку, цинічний розподіл Польщі призвів до утворення з Німеччиною спільного кордону.
Бої на Халхин-Голі стали черговим конфліктом, підставою для якого була невизначеність кордонів. Тобто на цьому прикладі маємо ще один урок того, як уважно треба мирним державам ставитися до підписання договорів щодо прикордонного розмежування. Інша справа, що агресор у такій невизначеності може відшукати цікаві можливості.