17 січня 2024 р. 22:31

"Пушкін - воєнкор, як і Жуковський", - Євген Добріян та Олег Волощук про пам'ятники та перейменування

Фото: Євген Добріян/facebook

(Фото: Євген Добріян/facebook)

Чому досі можна зустрітися в Одесі на перехресті вулиці Жуковського та Пушкінської? І чому ми не можемо зустрітись з вами на перехресті вулиці Блажка і Лесі Українки? Такі питання ставлять волонтери та представники руху "Демократичної сокири" Євген Добріян та Олег Волощук. Ми поговорили з ними про реакції містян, роботу історико-топонімічної комісії й відповідальність кожного. Читайте та дивіться в ексклюзивному інтерв’ю на Інтенті.

Навесні 2022 року ви почали виробляти м’які ноші. Чому та що це за річ?

Є.Д. Ми не рефлексували пів року, щоб встати з ліжка. До того ж у лютому-березні була реальна загроза що ось-ось і до нас прийдуть. Одразу усі ввімкнулися. Наші друзі віддали багато устілок у взуття, інші - ліхтарі, рукавиці. Військові були по всьому місту і стояли блокпости. Ми їздили по блокпостах одразу, у перші дні ми розвозили це все, їжу якусь, потім ліки. А в середині березня почали робити ноші.

О.В. Один з наших друзів з 2014 року пішов бойовим медиком, у нього великий досвід був. От ми запитали в нього, чого не можна купити, навіть якщо є гроші. На що він розповів, що завжди була проблема з м’якими ношами. Це як і розхідний матеріал, часто не повертаються до того медика, який їх надав.

Є.Д. Ми почали розробляти прототип, десь з четвертої спроби ми врахували всі побажання хлопців. Ноші проходили жорсткі тестування, тягали їх по асфальту, піску, мочили. Я перше відео яке побачив, то мені незручно стало. Тому що ми з Олегом витратили час, ресурс, щоб це напрацювати, знайти цей матеріал, пошити перші ноші, а тут я дивлюсь як вони їх просто роздирають.

О.В. У березні матеріал було неможливо знайти. Але після цих випробувань вже десь в середині квітня ми зробили першу партію - 100 нош. Сьогодні ми продовжуємо займатися цим регулярно. Вже близько 3 000 одиниць віддали в різні підрозділи.

Є.Д. Сторонньому глядачу може здатись, що 3 000 одиниць - це не дуже й багато, але хочу акцентувати, що одні ноші зазвичай працюють доволі довго. Розрахунок йде приблизно на 10-15 використань. І все одно ми це робимо на донатній основі, немає якогось централізованого фінансування ні від держави, ні від фондів.

В принципі як у багатьох збори падають. Люди виснажені. А питання нош не таке героїчне, воно не вбиває русню - на нього складніше збирати гроші. Зараз вже люди знають, що таке турнікет, але не весь процес евакуації.

Вже близько року, як знесли пам’ятник Катерині. Як ви поставилися і чи влаштувало вас його перенесення?

Є.Д. Взагалі в Одесі доволі цікаво все це відбувається. Наприклад пам'ятник Толстому. Міськрада подає інформацію, що рішення прийнято і якщо не вчитуватися в повідомлення, то можна вже подумати, що нема того Товстого. Вони ж зробили дуже хитро - у форматі того, що зараз зроблять решітку, а після війни демонтують. По-перше, після війни - це коли? Звісно, що це буде швидко, ми всі сподіваємося. Але я не певен, що у нас з вами будуть думки про того Толстого з перемогою. Ми всі будемо обмірковувати свої переможні дії, хтось поїде відпочивати за кордон, хтось буде займатися налаштуванням бізнесу.


Фото: Інтент/Валерій Болган

О.В. Така ситуація і з цими всіма пам'ятниками, які вже начебто демонтовані, але все тишком-нишком. Ну якщо Катька живе у новій коробці в музеї, то куди запхнули Суворова? Ну я спитав у дівчат з музею, вони не знають. Все формувалося міськвладою, як тимчасове рішення, щось десь покладемо, а потім буде отой парк пам'яті імперіалізму-комунізму, туди й перенесемо. Але немає ніякого наказу про формування цього музею і куди це переносити.

Є.Д. В Одесі Труханов зі своєю командою як завжди намагається видумувати якісь велосипеди, щось нове придумати. Тобто нам взяти досвід умовного Києва, Харкова чи Дніпра - ну от неможливо. Я розумію, що це підігрування електорату Труханова, який досі російськомовить. Але ж якось це діє в інших містах. Звозять до комунальних установ, якийсь Міськзелентрест може прийняти всі ці скульптури, поставити їх десь у куточок - вони не будуть заважати. Ніхто туди не буде їздити з якимись паломництвами. Та не будуть їздити й умовно люди таких самих як ми поглядів і там щось з ними робить. Ми не на передовій цього шляху, у Дніпрі та Харкові нормально познімали цих всіх пушкіних.

Для мене особисто було дуже показова якраз ситуація з Катериною. Ми порахували, коли вже її зняли. Ми провели п'ять чи шість масових дійств, знімали відео, пояснювальні брифінги проводили, подавали звернення та одягали Катерину. Були люди, які як і російська преса казали, що будуть якісь протести, що хтось буде захищати, виникнуть громадські заворушення. Наприклад, за той самий брифінг, який ми робили 2 вересня 2022 року - було багато журналістів, люди проходили повз і зупинялися слухати - одна людинка щось там вякала і то я підійшов, кажу: "Друже, хочеш щось довести, то журналісти знімуть, бо це брифінг все ж таки, а не мітинг - вийдеш, поговориш". Звісно, що ці 20 хвилин він не витерпів.

Шість потужних акцій, все було в пресі постійно - де ці всі захисники. Звісно десь там в інтернеті патріоти міста десь там з ізраїльщини чи вашингтонщини будуть розказувати, що не можна нашого Толстого кудись дівати. Буквально вчора був Святвечір і вони все одно нас бомблять. Що повинно бути в голові, щоб думати, що Олександр I, такий самий кат українського народу як Катька, так і Петруша не причетні і як їх можна захищати, я не знаю.

Вісім тисяч одеситів, які проголосували за знесення - це багато?

О.В. До цього формату голосувань та ресурсу є питання. Це використовують як варіант громадських слухань. За бажання можуть накручувати ці голосування. Треба в це включатись, мотивувати людей, щоб ходили голосувати. Завжди двигуном змін є невелика кількість активних людей, які не бояться робити щось, крім написання коментів у facebook.

Якби не вторгнення цей та інші пам’ятники стояли б?

Є.Д. Я думаю, що ні. Річ у тому, що акції проти Катьки були до 2022 року. Ми брали участь. Навіть коли ставили її були протести. Просто більшість людей не завжди готові занурюватися в якусь ситуацію. Ну про що казати, якщо люди, які займаються архітектурою, будівництвом того самого меморіалу пам'яті вважає, що Катерининська площа признана якоюсь найкрасивішою. Ну це ж не відповідає нічому, історичної правдивості нема.

По-всякому могло бути, але щонайменше Катерина, Суворов з іконкою Ніколаши, отой весь іконостас, пішли б з нашого життя.


Фото: ІНтент/Наталя Довбиш

Опишіть ваші відносини з історико-топонімічною комісією.

Є.Д. Якраз створюється такий новий міф Одеси, нібито є якась комісія, яка щось там вирішує. Діяльність цих людей не регламентована ніякими законами - щось на кшталт "клуба сотоварищей". Це дорадчий орган, їхні рішення не є аксіомою.

О.В. Є закон про деколонізацію, який, як я розумію, за побажання нашого мера максимально затягується.

Є.Д. У цій комісії та в методах її роботи немає суті. Немає ніякої до них довіри, бо є повне розуміння, що це просто громовідвід для Труханова. Потрапити туди Олегу, нашим поплічникам чи навіть дуже поважним людям - історикам - не вдається. Ми проводили перемовини із членами комісії, намагались подання давати на мера - це все нереально. Навіть для професури одеських ВНЗ чи Інституту національної пам'яті. Історико-топонімічна комісія фактично не має істориків. Зате є служки РПЦ-ФСБ. Є люди, які дискредитовані з усіх сторін. Є люди, які співпрацювали з Артемкою Лебедевим. Розумієте, чому немає українських вулиць в Одесі, особливо в центрі міста. Чому досі можна зустрітися в Одесі на перехресті вулиці Жуковського та Пушкінській? Чому ми не можемо зустрітись з вами на перехресті вулиці Блажка та Лесі Українки?

Зараз у наш обіг увійшло слово воєнкор - людина пропагандистської направленості, яка діє в зоні бойових дій або на окупованій території та своїми творами легітимізує, те що відбувається. Пушкін і є воєнкор, як і Жуковський. Перший оспівує заснування Петербурга на місці винищеної фортеці, так само і в Одесі - винищення Хаджибея. У другого є "потрясний" просто вірш про бомбардування Варшави. А от історико-топонімічна комісія не бачить нічого - нормальний поет був Жуковський. Або всі ці радянські генерали. Ми були на тому засіданні, коли отак вскакує ця рпц-шниця і каже: "Як же так, вони ж нас від фашистів боронили". А те що ваші фашисти зараз на нас нападають?

Які діячі з Одеси є для вас визначними?

О.В. Наприклад, постать Чикаленко, який зробив для України дуже багато і запхали його на Таїрова, замість Вільямса. Чикаленко серед діячів, які показують як можна любити Україну, не тільки на словах, а й до глибини своєї кишені. В Києві є станція метро та велика вулиця названа на його честь, а в Одесі - на Таїрова. Це одесит який дійсно дав багато для держави, але історико-топічна комісія звичайно запихує його якнайдалі від центру.

Є.Д. Сім'я Заболотних - патріоти, які зробили дуже багато для України, як вчені та політики. Але у нас є тільки одна вулиця, яка стосується звісно не того Заболотного, який воював за Україну чи який сконструював перший український підводний човен і звісно вона знаходиться не в центрі Одеси. Чому б не взяти ще інших Заболотних не зрозуміло. Наприклад, ім’ям Мечникова можемо називати університет, а Заболотним - ні. Хоча людина була на секундочку президентом Академії Наук України та мала відзнаки всіх держав, з якими працювала. Людина вважається переможцем холери, чуми та сифілісу - мікробіолог світового імені. Якщо просто вийти на вулицю і попитати - навіть люди, які живуть на Заболотного не знають в чию це честь. Ми насовуємо цих Салтыковых-Щедриных, Паустовских, Бабелів - аби кого, аби тільки не українське.

Дуже великий пласт по архітектурі можна підняти. Коли читаєш це прекрасне "произведение руськомірське" - досьє ЮНЕСКО, то там всі Одесу будували: росіяни, італійці, французи, болгари, євреї - крім українців. Жодного українського прізвища, хоча доволі великий відсоток Одеси побудовано саме одеськими архітекторами. Хоч хтось знає одного?

За що ви любите Одесу?

Є.Д. Коли я приїздив сюди, то мені подобалась одна Одеса: краса, море, атмосфера такого нескінченого щастя. А от взимку я тут і не був. Зараз мені місто відкрилося по-іншому, я його полюбив, воно стало для мене своє. Коли ти любиш людину, ти ж не робиш це тільки за якусь суперкрасу, а й за характер, певні нюанси, які притаманні саме цій людині. Я люблю Одесу за те, що вона для мене своя.


Фото: Інтент/Наталя Довбиш

О.В. Я народився та зростав в Одесі та багато чого пов’язано в особистому житті. Я виріс недалеко від Аркадії, біля парку Перемоги, на жаль, коли я зараз тут буваю у батьків, то район перетворився ніби на якесь гетто, порівняно з дитинством.

Чи вистачить суспільству бажання змінюватися?

Є.Д. Люди чомусь вважають, що всі думки, які народжуються в їхній голові, варті висловлювання. На жаль, це не так. Людей тригерить не тому, що ти там супер проти цього, а тому, що не міркував про це - не розглядав того самого Пушкіна, як якогось воєнкора, не дивився на Катерину як на катівницю українського народу. Ну можна ж намагатися і хоча б подивитись. Коли ми запропонували на перейменування вулицю Жуковського, усі зробили величезні очі, бо вони навіть не розглядали її. Усі носяться з цим мільйоном дронів. А чому ви вирішили, що це неможливо? Бо не знаєте нікого, хто з ваших друзів виробляє дрони й відповідно їх не виробляють?

Як можна толерувати той самий якір Лебедева. Ліптуга розповідає, що якір не викликає у людей асоціювання з росією - ну серйозно? Ну ти ж з Лебедивим айдентику ПМР продумував. Тобто Лебедев скаче по стелі Запорізької АЕС, а ти розказуєш, що все нормально.

О.В. Зараз ми маємо в чомусь унікальний шанс. Під час великих трагедій та змін укладати нові соціальні договори між собою. Якою ми хочемо, щоб була влада? Мають бути критерії домовленості між собою. Стосовно Одеси можна передивитися і зробити нову стратегію по забудові й охороні пам'яток. Допомогти якимись преференціями, щоб забудовнику було цікавіше розбудовувати райони, які вважаються депресивними.

Закінчиться війна, буде перемога і через 3-6 місяців будуть вибори. І кожен має вирішити для себе, чи хоче він знову щось вирішувати через знайомих, чи хоче давати хабарі? Чи більше цього ніколи не буде? Я більше не хочу так робити. Як ми будемо жити після перемоги - це якраз в тому числі відповідальність кожного.

Марія Литянська

Поділитися

15 січня 2024 р. 22:32

Історія зсувів Одеси