Чи прискорив СРСР завершення Другої світової війни

Друга світова війна стала страшним періодом в історії людства. Лякає у цьому семирічному протистоянні не тільки кількість загиблих, але й рівень жорстокості по відношенню до представників інших народів. У радянській літературі прийнято було вважати, що війна фактично завершилася у травні 1945 року. Насправді війна тривала ще майже чотири місяці, і в цьому періоді вмістилося чимало, включаючи тонкі політичні інтриги, активні бойові дії та нові прояви жорстокості. У цьому матеріалі автор Інтенту зосередив увагу на протистоянні між СРСР та Японією у серпні-вересні 1945 року та поміркував над тим, наскільки сильно втручання СРСР прискорило завершення світової війни.

Суперництво на сході Євразії

В останню чверть ХІХ століття та чотири десятиліття ХХ століття Японія та Російська імперія (згодом СРСР) вели запекле протистояння за домінування в Північно-Східній Азії. Після започаткування реформ наприкінці 60-х років ХІХ століття Японія швидко почала перетворюватися на одну з провідних сил у світі. Однак регіональні амбіції японців наштовхувалися на інтереси Російської імперії. Обидві країни намагалися скористатися занепадом Китаю, який і став основним донором їхніх амбіцій.

Основні зіткнення відбулися у ХХ столітті. Спочатку гору брали японці. Вони перемогли в російсько-японській війні 1904-1905 років, згодом анексували Корею, здійснили інтервенцію на Далекому Сході після повалення Російської імперії, а на початку 30-х років захопили Маньчжурію. Утім, наприкінці 30-х років СРСР вдало реваншувався на озері Хасан і Халхин-Голі: Японія на той момент втягнулася у війну з Китаєм і не могла ефективно битися на два фронти.

У другій половині 30-х років Японія перебувала на роздоріжжі двох мілітаристських планів. Один план полягав у тому, щоб атакувати СРСР і розвивати експансію на захід, інший —  передбачав рух у південно-східному напрямі, атакуючи колонії європейців та тихоокеанський регіон. Імовірно, поразки від СРСР мали остаточно спрямувати японців у другому напрямі, однак при цьому необхідно було отримати гарантії, що СРСР не атакує в спину. СРСР у цей момент також був занепокоєний можливістю війни на два фронти. Хоч із Німеччиною і був підписаний союзницький Пакт Молотова — Ріббентропа, проте перспектива війни виглядала неминучою. Тож 13 квітня 1941 року СРСР та Японія підписали Пакт про нейтралітет, від якого, як показали найближчі місяці, більшовики виграли значно більше за східних партнерів. Ключове значення у Пакті мала стаття 2-га. Згідно з нею, якщо один із підписантів Пакту вступає у війну, інший повинен триматися осторонь від конфлікту. Важливо, що договір підписувався на п’ять років із можливістю подовження. Щоб розірвати договір, треба було повідомити іншу сторону за рік. 

Правила гри завжди можна змінити

Одним із ключових епізодів Другої світової війни стала Сталінградська битва, яка становила певний розворот у протистоянні та натякала на можливість все ще далекої перемоги. Так чи інакше, але на Тегеранській конференції наприкінці 1943 року Сталін обіцяє Черчиллю та Рузвельту, що зможе приєднатися до війни з Японією після перемоги над Німеччиною. На початку 1945 року вже було очевидно, що Німеччина приречена. І на Ялтинській конференції у лютому лідери СРСР, США та Британії підписують угоду про те, що СРСР зобов’язується вступити у війну з Японією не пізніше, ніж за 3 місяці після поразки Німеччини. Звісно, СРСР погоджувався на нову війну не з альтруїстичних міркувань. В обмін союзники обіцяли більшовикам, зокрема, південну частину острова Сахалін, Курильські острови, статус незалежної держави для Монголії, поновлення оренди Порт-Артура.

Черчилль, Рузвельт і Сталін у Ялті. ФОТО: Вікіпедія

Оскільки війна з Німеччиною рухалася до перемоги, з березня 1945 року Сталін починає перекидати на Далекий Схід окремі бойові частини. 5 квітня, за рік до завершення дії Пакту про нейтралітет, СРСР повідомляє Японії, що не буде подовжувати договір. Для Японії це був тривожний сигнал на дипломатичному полі. Щоправда, більшовики завірили японців, що дотримаються зобов’язань за Пактом до квітня 1946 року.

8 травня 1945 року Німеччина підписала капітуляцію, що активувало тримісячний термін для вступу СРСР у війну з Японією. Поза сумнівом, Сталін мав намір вступити у війну, оскільки це мало призвести до територіальних здобутків та підвищення авторитету СРСР. Однак він хотів зробити це з максимальним комфортом. По-перше, кожен новий тиждень війни на сході виснажував японську армію та знижував її моральний дух. З іншого боку, Червона Армія отримувала більше часу для передислокації військ з європейських фронтів. По-друге, Сталін хотів захопити японців зненацька, щоб вони до останнього не здогадувалися про напад. Для цього передислокація військ на схід відбувалася поступово окремими групами. У дипломатичному полі Сталін загравав з японцями, надаючи їм надію, що за правильну ціну можна буде домовитися. Зокрема, на Потсдамській конференції наприкінці липня була озвучена декларація, яка вимагала безумовної капітуляції Японії. Під документом стояли підписи представників США, Британії та Китаю, однак не було підпису Сталіна. У такий спосіб СРСР давав японцям зрозуміти, що вікно можливостей для угоди нібито є відкритим.

Японія напередодні більшовицького нападу

У 1941-42 роках Японія взяла під контроль майже всю Східну Азію та величезну територію в Тихому океані, яка тягнулася до узбережжя Австралії. У наступні роки справи йшли не так позитивно: японці намагалися зберегти досягнуте й поступово почали втрачати здобуті території. У 1945 році негативні для Японії тенденції продовжували зростати, оскільки спротив країн нацистського блоку в Європі дедалі слабшав.

Японська експансія у 1941-1942 роках. МАПА: Вікіпедія

Основною японською силою у материковій Азії була Квантунська армія, що була розташована в Маньчжурії. Ця армія вважалася елітним угрупованням, загартованим у боях у 1930-1940 рр. Ця армія мала такий авторитет, що дозволяла собі іноді приймати рішення всупереч центральній владі. Проте основним театром бойових дій для Японії був не материк, а Тихий океан. Тож Квантунська армія змушена була віддавати на користь тихоокеанських частин досвідчених бійців та техніку.

Навесні 1945 року японцям стало очевидним, що напад СРСР — це лише питання часу. Тож вони почали готувати систему укріплень на кордонах із СРСР та поповнювати склад Квантунської армії. З кількісного погляду комплектація проходила успішно. Щоправда, цифри у джерелах сильно різняться. Російські та українські джерела переважно вказують на 700 тисяч бійців, англомовні — на близько 1 млн військових. Істотна частина новачків була набрана з молоді, що не мала достатнього досвіду, та частково придатних японців старшого віку. Військова техніка Квантунської армії була застарілою, оскільки її розробили у 1930-ті роки. Скажімо, японська артилерія була ефективною лише проти легких радянських танків. До того ж більшовики мали істотну кількісну технічну перевагу. Наприклад, у танках та артилерії СРСР мав п’ятикратну перевагу, а в повітрі — двократну.

Починаючи з квітня 1945 року, Японія намагалася налагодити дипломатичний контакт із СРСР. Оскільки японці поступалися на фронті, вони сподівалися, що нейтральний СРСР зможе виступити посередником у перемовинах із США та Британією. При цьому Японія була готова на територіальні поступки на користь СРСР. Навіть у такій складній ситуації японці не втрачали бойового духу. Основною ж небезпекою вони вважали відкриття СРСР другого фронту.

СРСР поспішає вступити у війну

На початок серпня СРСР фактично подвоїв своє угруповання на Далекому Сході, довівши загальну кількість бійців до 1,5 млн. Дехто зазначає, що дату нападу на Японію було призначено на 15 серпня. Інші джерела вказують, що напад мав статися між 20 та 25 серпня. Однак 6 серпня США скидають на Хіросіму атомну бомбу. Застосування американцями найстрашнішої зброї в історії людства могло призвести до передчасної капітуляції Японії, а СРСР міг не отримати свою частку далекосхідного пирога.

США скидають на Хіросіму атомну бомбу. ФОТО: http://ji.lviv.ua/ 

8 серпня о 17:00 за московським часом нарком іноземних справ В’ячеслав Молотов передав японському послу, що з 9 серпня країни опиняться у стані війни. Нюанс повідомлення полягав у тому, що за японським часом лишалося близько години до початку бойових дій. На початку першої години нового дня радянські війська перейшли в наступ. Приблизно через 11 годин після початку радянського вторгнення США скинули атомну бомбу на Нагасакі.

Радянські сили були поділені на три фронти. Забайкальський фронт на чолі з маршалом Родіоном Малиновським мав вдарити з заходу по Внутрішній Монголії; 1-й Далекосхідний фронт на чолі з маршалом Кирилом Мерецковим мав атакувати зі сходу з радянського Примор’я; 2-й Далекосхідний фронт на чолі з генералом Максимом Пуркаєвим мав вести напад з півночі. Сутність операції полягала в тому, щоб оточити Квантунську армію на території в 1,5 млн квадратних километрів  (приблизно 2,5 території України). Удари зі сходу та заходу мали зійтися в Чанчуні — умовному центрі Маньчжурії.

Мапа нападу СРСР на Японію. ФОТО: Вікіпедія

Японці готувалися до радянського нападу, однак чекали на нього пізніше. У серпні в Японії сезон дощів, що є несприятливим для військових операцій. Розрахунок був на те, що більшовики атакують восени. Японці вважали, що не зможуть під тиском СРСР зберегти Маньчжурію, тому мали за планом організовано з боями відступити в Корею, де утримувати плацдарм. Однак через несподіваний напад деякі японські командири опинилися на початку вторгнення поза межами своїх загонів.

Почалася операція з ударів радянських бомбардувальників по об’єктах у Чанчуні та Харбіні. Упродовж кількох днів авіація Червоної Армії била по комунікаційних гілках, що значно ускладнило японцям захист. Радянські війська просувалися в шаленому темпі: на деяких ділянках у першу добу було пройдено до 150 км. Забайкальський фронт пішов у наступ крізь монгольські пустелі й вийшов на гірський хребет Великий Хінган, за яким відкривалася рівнинна місцевість.

Радянська техніка наступає. ФОТО: https://warfarehistorynetwork.com/

1-й Далекосхідний фронт паралельно прорвав прикордонні укріплення японців на сході. Війська 2-го Далекосхідного фронту форсували ріки Амур та Уссурі, а також подолали гірський хребет Малий Хінган.

Японці чекають на напад. ФОТО: https://warfarehistorynetwork.com/

На першому етапі радянські війська не зустріли системного спротиву з боку японців. Скоріше основні перепони тут чинили місцевість і погода. За кілька днів техніка Червоної Армії почала відчувати брак палива, адже загони постачання не встигали підтримувати темп основних сил. Щоб вирішити проблему, паливо стали підвозити літаками. Деякі підрозділи почали кидати танки Шерман, які потребували багато палива.

На окремих ділянках японці все-таки чинили запеклий спротив. Зокрема, на лівому фланзі Забайкальського фронту радянські війська не змогли на марші захопити місто Хайлар, яке захищали японські війська за підтримки маньчжурської кавалерії. 10 серпня радянські війська взяли передмістя, однак японці утримували центр міста. Перегрупувавши сили, радянські війська зрештою вибили ворога з Хайлара, однак японці зайняли ключові позиції навколо міста, не дозволяючи Червоній Армії взяти його під контроль. Японці здали Хайлар тільки 18 серпня.

Південна група військ 1-го Далекосхідного фронту отримала наказ взяти під контроль північ Корейського півострова. Червона Армія планувала захопити основні міста регіону, включаючи стратегічно важливі порти, які з’єднували півострів з метрополією. Кілька днів ішла битва за порт і промисловий центр Сейсін, який штурмував радянський десант за підтримки висадженої з кораблів морської піхоти та корабельної артилерії. Стрімке радянське просування в Кореї налякало США, тож вони вже 10 серпня запропонували СРСР поділити Корею за 38-ю паралеллю.

Висадка радянських військ. ФОТО: Вікіпедія

Зусиллями 2-го Далекосхідного фронту та Тихоокеанської флотилії було успішно проведено операції з захоплення Курильских островів та південної частини острова Сахалін. Апетити СРСР зростали впродовж успішного розвитку операції, і головнокомандувач радянськими військами на Далекому Сході маршал Олександр Василевський навіть розробив план операції з висадки на японський острів Хоккайдо. Утім, пропозиція Сталіна до США розподілити Японію за німецьким зразком не знайшла підтримки, а псувати стосунки з Вашингтоном СРСР на той момент не хотів.

Десант на острові Шумшу. ФОТО: Вікіпедія

4 серпня японська влада звернулася до союзників з пропозицією обговорити умови капітуляції. Цього ж дня імператор Хірохіто звернувся до японської армії з вимогою припинити вогонь до подальших вказівок. Однак деякі японські офіцери оцінили наказ як зрадницький і продовжили боротьбу. Офіційно поразка Квантунської армії була оголошена 18 серпня. 2 вересня 1945 року Японія підписала Акт про капітуляцію, чим було завершено Другу світову війну. При цьому окремі бойові зіткнення продовжувалися до 10 вересня.

Підписання Акту про капітуляцію Японії. ФОТО: http://ji.lviv.ua/ 

Наслідки радянсько-японського конфлікту

Після завершення конфлікту СРСР отримав Курильські острови, південну частину острова Сахалін, відновив контроль над Порт-Артуром. Крім цього, Монголія зберегла свою незалежність, а Корея була поділена на Північну та Південну. У Сан-Франциському мирному договорі від 1951 року Японія відмовилася від південної частини Сахаліну та Курильських островів, однак у жодному договорі не вказала, що передала їх СРСР. Через цей юридичний казус Японія й досі вимагає від Росії повернути південні Курильські острови.

Морський прапор СРСР у Порт-Артурі. ФОТО: Вікіпедія

Згідно з радянськими офіційними джерелами, у конфлікті загинуло 84 тисячі японців і ще майже 600 тисяч було взято в полон. Власні втрати СРСР оцінив у приблизно 12 тисяч вбитих та 24,5 тисячі поранених. Полонені японці переважно були доправлені у радянські табори. Цим СРСР порушив Потсдамську декларацію, згідно з якою військовополонені мали відправитися додому. Згідно з різними оцінками, у полоні загинуло 60-80 тисяч японців. Останні полонені японці були відпущені з таборів лише у 1956 році.

На території Маньчжурії радянські військові всупереч міжнародним договорам демонтовували промислове обладнання та вивозили його до СРСР. Те, що не вдавалося вивезти, червоноармійці знищували, щоб не залишати його офіційній капіталістичній владі Китаю. Як і на території окупованої Німеччини, у Маньчжурії були десятки тисяч випадків згвалтувань червоноармійцями японських та китайських жінок.

Демонтаж обладнання. ФОТО: https://warfarehistorynetwork.com/

Висновки

Сталін втретє за одне десятиліття переміг у конфлікті з Японією. І втретє перемога була досягнута через те, що Японія одночасно була залучена в іншому конфлікті. Оскільки Японія зазнала у Другій світовій війні нищівної поразки, СРСР вдалося повернути все, що Японії вдалося загарбати, починаючи з середини ХІХ століття. У деяких джерелах вказується, що Сталін був незадоволений наслідками конфлікту. Навряд чи з цим можна погодитися. Упродовж кількох років союзники просили Сталіна вступити в конфлікт з Японією, тож виходило, ніби СРСР пішов їм назустріч. При цьому територіальні досягнення були здобуті швидко і малою кров’ю. Звісно, досягнення могли бути й більшими. Або їх взагалі могло не бути, якщо б японці склали зброю після ядерних ударів.

Дослідники продовжують сперечатися щодо того, наскільки великим був внесок СРСР у швидке припинення Другої світової війни. Фактом є те, що Японія до застосування ядерної зброї готова була продовжувати боротьбу. Більше того, після першого ядерного удару японці не зупинилися. Однак після 9 серпня, коли відбулися напад СРСР і другий ядерний удар, Японія швидко запросила миру. На мою думку, Японію звалив саме такий подвійний удар, тож ці події неможливо розділити. Японці розраховували на дипломатичну допомогу СРСР, тож порушення Акту про нейтралітет стало сильним ударом. З іншого боку, другий ядерний удар показав, що такі страшні речі США спроможні робити регулярно. Більше того, наразі відомо, що американці дійсно були готові це робити, доки Японія не складе зброю. Якщо подивитися на ситуацію під таким кутом зору, допомога СРСР насправді виглядає зайвою.  

Чому славетна Квантунська армія, яка мала у своєму складі від 700 тисяч до 1 млн бійців, так швидко розвалилася під тиском радянських військ? В основі відповіді лежить низка причин. По-перше, досвідчені ветерани в короткий термін були замінені на новачків. По-друге, СРСР мав значну кількісну та якісну технічну перевагу. По-третє, японці в 1945 році були максимально деморалізовані через постійні поразки, втому від довгої та безперспективної війни, а також через ядерні удари. Вочевидь, подібне зіткнення у 1942 році проходило б зовсім інакше.

СРСР у черговий раз довів, що порушувати міжнародні договори, якщо тобі за це нічого не буде, можна і навіть варто. Україна з цим вже стикалася, тож нам слід пам’ятати: сторони виконують міжнародний договір, якщо їм вигідно або вони змушені це робити.

Олег Пархітько