Володимир Вʼятрович: "У мене як політика та історика є місія навчити українців памʼятати"
5706
Фото: Інтент/Наталя Довбиш
Володимир В'ятрович — історик, публіцист, депутат Верховної Ради IX скликання, автор наукових праць з історії України, кандидат історичних наук, колишній голова Українського інституту національної пам'яті.
Читайте та дивіться інтерв’ю Володимира Інтенту про роботу парламенту, загравання з виборами, національну пам'ять, імперське коріння в Одесі і війну між світами свободи та неволі.
Еволюція від партизана до військового ТрО
Володимир розповів, що проспав оголошення повномасштабної війни, бо 23 лютого було пізнє засідання в парламенті стосовно оголошення надзвичайного чи воєнного стану. Прокинувся вже від перших вибухів, адже живе недалеко від аеропорту Гостомеля. Поїхав до Києва, рухаючись проти страшного валу людей, які виїжджають з міста. По обіді оголосили, що всі охочі можуть отримати зброю, тому і нардеп простояв, як каже, у найдовшій черзі у своєму житті за автоматами. Далі потрапив у 206-й окремий батальйон територіальної оборони. Додому поїхати не міг, бо фактично з 25 лютого Ворзель був окупований, а ще за кілька днів сусід зникнув зі зв’язку, тому були побоювання, що будинок знищили.
"Росіяни могли знати, хто там живе. Зайшовши всередину, досить легко було б і вичислити через фотографії та книжки. З того часу був впевнений, що пісенька "річ у тому, що у мене немає дому" — це про мене. От і все моє життя вклалося в цей 50-літровий туристичний рюкзак. Перші дні був ніби партизан, бо єдине, що мав з військового спорядження — автомат. Вже за кілька тижнів я отримав нарешті бронежилет, а потім і шолом, однострій. Знайомі передали навіть мазепинку. Тоді став виглядати трохи як солдати. По фейсбуку можна прослідкувати цю еволюцію від партизана до військового ТрО", — розповідає Володимир Михайлович.
Потім батальйон відправили на південь. Щоб продовжувати депутатську діяльність, Володимир залишився у Києві волонтерити. Інформація про депутатів, які є у складі різних ТрО задля прикриття, його здивувала. Бо для прикладу, 206-й батальйон стояв на околиці Києва під час найгарячіших боїв, створивши другу лінію оборони. А по сьогодні були на усіх найгарячіших етапах війни. "Було б дуже ганебно, якби паралельно існували якісь інші батальйони ТрО, де можна просто пересидіти цю війну. Я таких фактів не знаю, але мене це обурило б", — зазначає нардеп.
Зовнішній ворог не має бути підставою для замовчування критики влади
Справді, щоб захиститися від зовнішнього ворога, українці мають бути єдиними. Проте це не має бути підставою для замовчування критики влади. Як приклад, Володимир навів ліквідацію місцевого самоврядування в Чернігові шляхом впровадження військової адміністрації. На його думку, це неприпустимо, бо місто встояло, може себе забезпечити та міська рада працює.
Депутат говорить, що монобільшість у парламенті наразі є ризиком: "Сама ідея монобільшості ліквідовує важливу річ, яка забезпечує демократичний розвиток країни — певний баланс протистояння різних гілок влади. Часом навіть є конфлікти, але це не давало комусь монополізувати владу. Зараз цей ризик дуже відчутний, коли парламент — самодостатній суб'єкт політичного процесу — перетворюється в придаток до Офісу Президента".
Наступні вибори в Україні мають відбутись у 2024 році, проте під час воєнного стану їх проведення юридично неможливо. "Будь-які спроби зараз бавитися з виборами, — зазначає В'ятрович, — небезпечні". Високі рейтинги президента та його політичної сили побудовані на кредиті швидкої перемоги, а спроба перетворити їх на передвиборчі рейтинги — ризикована для країни. Всю увагу треба зосередити саме на перемозі, яка має настати якнайшвидше.
Тенденція столітнього протистояння України та Росії
"Те, що для багатьох українців повномасштабна війна 24 лютого стала цілковитою несподіванкою — результат незнання історії. Цієї війни не могло не бути. Вся історія кричить про те, що вона назрівала", — відзначив історик.
Чітко прослідкувати тенденцію протистояння між Україною та росією можна з 1917-1918-х років. З того часу воно набувало різних форм і не закінчилось у 1991 році проголошенням незалежності України. Володимир Михайлович не заперечує, що можна в історії бачити значно глибші сліди, подібні до сучасних воєнних злочинів: знищення Батурина (1708 рік - ред.) Проте наголошує на столітній війні, надаючи до порівняння більшовицьку агресію. Цілі обох країн залишились ті ж самі: Україна, яка хоче зберегти свою незалежність, та Росія, що хоче повернути Україну в лоно своєї імперії.
В’ятрович вважає: "Допоки росія буде існувати в теперішньому форматі російської імперії, попри те що називається федерацією — вона буде джерелом загрози для України та всього світу. Нічого не заважає росії продовжувати знищувати Україну, знаходячись поза межами наших кордонів, пускаючи ракети з Каспію чи з Білорусі. Я нещодавно був Харкові за 40 кілометрів від кордону, де дешевими ракетами с-300 просто знищують місто. Тому потрібна цілеспрямована політика переконання Заходу, що єдиним гарантом розвитку для всього світу є припинення існування росії у форматі імперії".
Вивезення та знищення українських таємних документів
Історик розповідає, що всі матеріали стосовно діяльності КДБ та їхніх попередників, згідно з ухваленим у 2015 році законом, відкриті. Проте вони знаходяться в архівах СБУ і мали бути передані до архіву Українського інституту національної пам'яті. Але ці процеси призупинили, що становить небезпеку і для цих документів. Наприклад, в Чернігові частина архіву згоріла через атаку росіянами саме приміщення СБУ.
"16 липня 1990 року, якраз в день ухвалення Декларації про державний суверенітет, було видано спеціальний таємний наказ КДБ, який по суті розпочав чистку матеріалів… Тоді знищили величезний масив матеріалів про студентську революцію 1990 року, Народний рух України, семитомну справу агентурного розшуку Романа Шухевича, десятитомну справу про українських дисидентів та боротьбу 60-70-х років. Та все ж збережене — колосальний масив матеріалів, напевно, один з найбільших архівних сховищ документів КДБ у світі, який зараз відкритий. Можливо більше є тільки у москві, от коли окупуємо росію, тоді подивимося, що у них збереглося", — каже Володимир В’ятрович.
Дискусія про декомунізацію має бути на місцях: позбавлення комуністичних та імперських маркерів
Межі впливу російської імперської спадщини мають визначатися нами в дискусіях між собою.
"В українців має бути відчуття господарів у своєму домі. Ми вирішуємо, хто тут буде наш, хто нам потрібен, а хто не потрібен, кого варто вшановувати, а кого — ні. А не хтось, хто прийшов зверху із наказом. Коли говорять, що ці ж вулиці чи погруддя Пушкіна - наша культурна спадщина, яка сто років тому була споруджена, варто нагадати, що це робилось не з ініціативи місцевих громад. Це імперська політика, всі фігури встановлювались до дня народження, смерті, чіткими розпорядженнями керівного імперського центру", — зазначає співрозмовник.
За словами історика, ми зараз знаходимось у перехідному етапі. Одеса перебувала не стільки під комуністичним, скільки під імперським пресом. І все сприймалось виключно через призму російської культури, де бути інтелігентною людиною — читати Достоєвського та Чехова. Тому для багатьох людей, які мають достатньо високий розвинутий рівень культури, відмова від російського перетворюється у відмову від культури загалом. Зараз ми посуваємо російську культуру з п'єдесталу, що дає можливості виховувати нові покоління інтелектуалів, культурних та політичних авторитетів.
Пам’ятні дати, до прикладу 10 квітня та 9 травня, теж є маркером російського світу. Проте вони існують не так давно, як це намагаються показати. Святкування 9 травня введене у 1965 році, георгіївська стрічка з’явилась у 2005 році, як реакція на популярність помаранчевої. Ми маємо розбирати ці міфи і не давати її продовжувати жити.
Історик зазначає, що російська агресія і є ліками проти москвофільства і це нагадує ситуацію у Галичині з 1914 року: "В українському політичному житті Галичини кінця XIX початку XX століття була потужна течія, яка орієнтувалась на москву. Вона полягала у тому, що десь далеко є великий русскій брат, який буде нас захищати, наведе порядок, а ось поляки та австрійці — всі погані. Русскій брат прийшов після початку Першої Світової Війни, була російська окупація протягом кількох місяців, така ж страшна, як і зараз. Були розстріли, депортації, ув'язнення — і це стало найкращими ліками проти москвофільства. Всі попередні спроби Австрійської влади побороти цей рух — ніщо порівняно з прозрінням після дій руського брата.
Як говорить народний депутат, треба розуміти, що російські сили трималися в Україні на не притаманних українцям настроях, а на колосальному російському ресурсі. Наразі цей ресурс, як фінансовий, так і інформаційний, розсипається. Тому немає величезних акцій на підтримку УПЦ московського патріархату. Це має бути державна політика, ухвалений відповідний закон, коли представники цієї церкви постануть перед вибором: повертатись до православної церкви України, або зникати, як певна релігійна спільнота. У цьому випадку мова йде про дуже специфічну церковну організацію, яка є більш політичною силою, ніж релігійною. Тому втручання з боку держави тут з міркувань безпеки.
Чи піде Володимир В’ятрович до наступного парламенту — ще не знає. Має професійну мрію — історичний канал, друк книжок, а пенсійна мрія — книгарня у Львові.
