Едіт Халперт: одеситка, яка продала Америці американське мистецтво

Єврейка, жінка, емігрантка – не найкращій набір характеристик для мистецької кар’єри на початку ХХ століття, навіть якщо місцем дії є Нью-Йорк. Проте Едіт Халперт вдалося. Вона не тільки створювала мистецтво, але й, що важливіше, вміла його правильно продавати. Можливо, тому, що народилася в Одесі.

Труднощі американського життя й перші кроки в мистецтві

Едіт Фівусіович народилася 25 квітня 1900 року в єврейській родині. Так судилося, що за п’ять років вони переживуть страшний єврейський погром і назавжди покинуть тодішню російську імперію. Оскільки батько помре від туберкульозу ще в 1904 році, то весь тягар еміграції з двома дітьми ляже на матір.

Дівчинка вчиться у звичайній муніципальній школі й дуже скоро стає найкращою ученицею. Особливо добре їй давались точні науки. Перевірити справедливість наукових принципів маленька Едіт могла в невеличкій крамниці матері, де допомагала з продажем снеків і дрібничок.

Одним із товарів були пакетики з горішками, в які потрібно було покласти рівно 14 штук. Якщо горішків буде менше, це роздратує покупців; якщо більше, це призведе до зменшення прибутків магазину. Тоді Едіт винайшла геніальну ідею. Вона продовжувала класти необхідну кількість горішків, але при цьому трохи надувала прозорий пакетик. Виглядало, що горішків там набагато більше, ніж пропонують конкуренти. Пакетики лежали на видному місці на вітрині, і продажі збільшились у три рази.

Окрім точних наук і уроків виживання, Едіт захоплювалась мистецтвом. У 14 років вона відвідує заняття в Національній академії дизайну, переконавши викладачів, що їй вже є 16. За тогочасними правилами, тільки чоловікам дозволяли працювати в студіях з оголеними натурницями. Жінки малювали в коридорах з гіпсових моделей. Едіт знайшла вихід із цієї ситуації, просвердливши діру у дверях студії. Створені ескізи вона завбачливо не показувала суворим професорам, які не дуже прихильно ставились до дівчини. Своєю поведінкою Едіт підривала основи роботи академії, де на одну роботу мали йти тижні, а зухвала студентка підмовляла подруг робити велику кількість швидких ескізів. Окрім Академії, Едіт відвідувала Whitney Studio Club. Тут дозволяли писати з оголеної натури й працювати у змішаних групах чоловікам і жінкам.

Паралельно з цими заняттями Едіт підробляє в універмагах Bloomingdale’s і  Macy’s. Це теж було певним викликом суспільству, оскільки на той час в Америці працювали всього 8% жінок. Дуже швидко здібна дівчина проходить шлях від звичайного оператора в магазині до ілюстраторки рекламного відділу.

"Я одружилась із відчуттям, що виходжу заміж за американське мистецтво"

Тоді ж відбувається її знайомство з майбутнім чоловіком, американським художником Семюелем Халпертом. Точніше спочатку Едіт знайомиться з його творчістю. В одній із нью-йоркських галерей вона бачить картину Семюеля й заявляє, що вийде заміж за того, хто її написав. У подальшому Едіт скаже: "Я одружилась із відчуттям, що виходжу заміж за американське мистецтво". А мистецтво, як і краса, потребує жертв.

У 1918 році Едіт одружується з майже вдвічі старшим за неї Семюелем Халпертом. Як це часто буває, мистецтво чоловіка абсолютно не могло нагодувати родину. Але на той момент Едіт не має матеріальних проблем. З 1920 до 1925 року вона працює фінансовим аналітиком та консультантом у S.W.Straus&Co, де згодом стає членом ради директорів. Щоправда, чоловік вимагає, щоб вона покинула роботу. За порадою психоаналітика Едіт звільняється й на рік разом із чоловіком переїздить до Парижу. Врешті-решт шлюб врятувати це не допомогло, вони розлучаться у 1930 році. Але саме перебування у столиці світового мистецтва дозволило Едіт налагодити важливі зв’язки й знайомства.

"Портрет Едіт Халперт". Художник Семюель Халперт

Після повернення додому Едіт разом із своєю подругою Кролл Голдсміт відкривають свій перший мистецький простір, якій називався "Наша галерея". Цей простір кардинально відрізнявся від того, що звикла бачити рафінована нью-йоркська публіка. По-перше, саме розташування галереї було своєрідним викликом. Не елітний Uptown, а демократичний Downtown (згодом сама галерея була перейменована на Downtown Gallery). Картини висіли не в старовинних рамах на голих стінах, а були вписані в сучасні домашні інтер’єри. Тобто покупці мали можливість оцінити, чи підійде картина під їхнє помешкання. Це було революційною знахідкою Едіт Халперт. У галерею могли приходити звичайні люди, щоб просто подивитись на мистецтво, без жодних зобов’язань щось купувати.

Галерея Downtown, 1940 рік. ФОТО: media.villagepreservation.org

Революція на мистецькому ринку Америки

Які ж революційні зміни принесла Едіт Халперт у мистецький ринок Америки? По-перше, вона змінила саме поняття споживача. Якщо до неї колекціонування об’єктів мистецтва було прерогативою дуже невеликої кількості представників американських еліт, то Едіт подарувала цю можливість буквально кожному.

Вона була переконана, що навіть люди з середніми доходами можуть дозволити собі купувати мистецтво. В її галереях продавалось багато маленьких недорогих робіт вартістю кілька сотень доларів. В інтерв’ю до 25-річчя своєї діяльності Едіт сказала: "У нас ніколи не було нічого за 50 тисяч доларів…"

Крім цього, саме Едіт Халперт перша серед американських галеристів ввела систему розстрочки. Саме вона запровадила практику парних картин: "для нього і для неї". Саме Едіт запустила рекламну кампанію в супермаркетах Америки зі слоганом: "Даруйте не браслети і парфуми, а мистецтво".

Перша виставка в галереї Downtown, 1926 рік. ФОТО: d7hftxdivxxvm.cloudfront.net

Після Другої світової війни Едіт заявляла, що більше половини її покупців – це ті, хто вперше купує мистецькі роботи. Купувати мистецтво стало модним і доступним.

Деякі американці завдяки Едіт на все життя ставали відданими прихильниками національного мистецтва. Подружжя Мілтона і Хелен Кролл Кремер п’ятдесят років поспіль купувало невеличкі картини у розстрочку. Вони назбирали 150 робіт, які пізніше передали у колекцію музею Корнельського університету. При цьому витрачали вони на своє хобі не більше 50 доларів на місяць.

Але заслуга Едіт Халперт полягає не тільки в тому, що вона відкрила світ мистецтва для пересічних американців. Головну задачу для себе Едіт бачила у підтримці американських авторів, тому що в той час у салонах її колег панували європейські митці. На її думку, американське мистецтво не було автоматичним продовженням мистецтва європейського й мало свої автентичні риси й традиції без огляду на расову, релігійну чи гендерну приналежність самих митців.

Едіт Халперт надавала майданчик для жіночого, емігрантського, єврейського, афроамериканського мистецтва та мистецтва корінних народів Америки. Вона майстерно поєднувала роботи молодих митців, метрів і забутих авторів ХVІІІ-ХІХ століття. Едіт Халперт знайомила американців з творчістю Джорджії О’Кіф, Стюарта Девіса, Чарльза Шіллера, Джейкоба Лоуренса, Бена Шахна, Гораціо Піпіна, Ясуо Кунійоші, які стали іконами американського модернізму.

Едіт Халперт поруч із картиною Джорджії О'Кіф. ФОТО: d7hftxdivxxvm.cloudfront.net

Халперт не тільки продавала роботи своїх підопічних іншим, але й сама купувала безліч картин, статуеток, невеличких скульптур, щоб підтримувати митців у важкі часи. Протягом життя галеристка зібрала колекцію з понад 500 творів. У 1973 році ця колекція була продана з аукціону за 3,95 млн. доларів.

Окремою сторінкою в біографії Едіт є її співпраця з відомою колекціонеркою й поціновувачкою мистецтва Еббі Рокфелер. У 1929 році Еббі стала співзасновницею Музею сучасного мистецтва, пожертвувавши близько двох тисяч робіт зі своєї колекції. Приблизно 500 з них були придбані в Едіт Халперт. 

Еббі Рокфеллер, 1922 рік. ФОТО: www.themagazineantiques.com

У 1952 році Едіт створила фонд, що здійснював допомогу й фінансування університетів у дослідженнях, присвячених сучасному американському мистецтву. У 1960 році за свою діяльність галеристка отримала "Нагороду за видатні заслуги", а в 1968 році – премію "За видатний внесок у мистецтво".

Едіт Халперт не стало в 1970 році. Американський художник литовського походження Вільям Зорах сказав про неї: "Едіт Халперт завжди була сповнена ідей та проєктів. Їй не потрібно було ані від кого залежати. Вона не йшла слідами інших. Вона не обирала легкої дороги просування та продажу європейського мистецтва, де шлях був ясним, добре протоптаним. Вона поставила собі за мету просувати американське мистецтво, бо вірила в нього та усвідомлювала, що якщо в цій країні колись з’явиться мистецтво, воно має походити від американських митців. Вона визначила собі мету й досі дотримується її з непохитною відданістю. Американське мистецтво у великому боргу перед нею".

Сама ж Едіт Халперт говорила про свою діяльність так: "Ми такі ж необхідні, як морозильні камери, хоча я відчуваю, що ми даємо тепло".

Віолетта Дідук