"Сюди йшли цілі каравани камазів з російськими книжками", - видавець Олександр Красовицький

Українське книговидавництво за часів незалежної України - це система, яка сама собою опікувалася, формувала правила та ринок, який був заповнений російськими виданнями. Попри це література існувала й українські книжки є, були та будуть. Про страх відмови від російських книжок та український ринок видавництва читайте та дивіться в ексклюзивному інтерв'ю Інтента з Олександром Красовицьким - письменником та видавцем, засновником видавництва "Фоліо".

Ви зазначали, що українська література постала у 1999 році, як це проявлялося?

У 1998 році в росії відбувся дефолт. Здається, яке відношення це має до українського книжкового ринку? Після цього їхні видавці домовились між собою, що триматимуть старі ціни на свої книжки, попри те, що рубль впав втричі. Після цього усі видавництва з колишніх радянських республік, які працювали на російській книжковий ринок, загинули, бо не могли конкурувати з дешевими російськими книжками на їхньому ринку.

В Україні було приблизно два десятки видавництв, які працювали на російський ринок.

Я думаю, що з них залишилося тільки "Фоліо". Саме тому, що ми перейшли на книжки українських авторів і переклади українською закордонних авторів. Це був непростий вибір, бо україномовного книжкового ринку майже не існувало. Був ринок дитячої літератури, і ніхто не пам'ятав, що ще в 1980-ті виходили книжки українських класиків. В українському перекладі часто було те, чого не можна було побачити російською в москві. Але за 10 років все було знищено. Саме тим, що Україна стала частиною російського книжкового ринку. Українська держава взагалі не думала про те, що може бути з книжковим ринком.

У 1993 році я опублікував статтю в журналі "Бізнес" - найбільш тиражна газета, що виглядала як журнал. Стаття мала заголовок "Українському книжковому ринку жити залишилось три місяці". Чому був такий провокативний заголовок? Тому що в росії були введені пільги для російських видавців, які повністю позбавляли їх податків. В Україні схожого не було і, звісно, українські видавництва просто загнулися за ці роки між 1994 роком, коли з'явилися російські пільги, і 2002 - коли аналогічні пільги отримали українські видавці. Щороку стабільно закривалися книгарні та книжкові видавництва. І для нас теж був вибір або зникнути, або спробувати створити інший ринок.

Це збіглося зі знайомством з Павлом Архиповичем Загребельним. Для мене це не просто письменник, а людина, яка мене як видавця створила. Тоді ж вийшли на ринок нові молоді українські письменники Сергій Жадан, Ірина Карпа і Наталка Сняданко. І "Фоліо" почало перехід до українського книжкового ринку якраз з комерціалізації. Ми намагалися показати читачеві, що це масові видання і їх потрібно купувати українською і потрібно перекладати українською класику. Саме тоді у нас виникла серія "Бібліотека світової літератури", яку ми продовжуємо видавати вже більше ніж 25 років, вийшло близько 150 томів. Саме комерціалізація українського ринку – перший крок, зроблений в 1999 році.

У 1990-х роках книжка була доступною в Україні? Чи могли книгарні та бібліотеки забезпечити попит молодого й вже іншого читача?

Активний період українського книговидавництва був десь з 1988 до 1992 року. Тоді вже почалося зґвалтування культурної сфери через відсутність грошей на все - у читача, діяча культури, театрів, кіно. Українська література без цензури прийшла на книжковий ринок та бібліотеки, бо це був ще останній період радянського союзу - бібліотеки ще фінансувалися. І якщо зараз ці радянські книжки там виглядають дуже застарілими і їм там не місце вже давно, то тоді вони були свіжі, можна було отримати книжки, скажімо, Василя Стуса, які тільки видавалися. Тому не можна сказати, що все було погано. Бібліотеки фактично всі 1990-ті підтримували українського читача. Тоді мережа складала десь двадцять одну – двадцять дві тисячі публічних бібліотек у країні. Це велика кількість. Сьогодні на підконтрольній території бібліотек приблизно дев’ять з половиною тисяч і в більшості проблеми з фондами.

Що стосується книгарень, то було багато зі старим товаром. Абсолютна більшість книгарень працювала з книжками з росії. Частина з них просто належала росіянам, а інша - на певних умовах з ними працювала, фактично як підлеглі.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Чи може зараз бібліотека заробляти, а не лише фінансуватися?

Для відповіді на це питання я можу відповісти, чому бібліотекам було заборонено здавати приміщення в оренду. Комерційну діяльність заборонили через те, що місцева влада в багатьох містах і областях намагалася через псевдокомерційну діяльність забирати в бібліотек приміщення. Тому цей закон зупинив фактично розграбування бібліотечної системи. Потім, коли все в країні більш-менш владналося з погляду того, що забирати у державних установ приміщення не можна - бібліотекам дозволили комерційну діяльність. Багато хто з бібліотекарів не хоче цим займатися. Через те, що це відповідальність, витрачений час, невідомо, як будуть реагувати читачі, яким прийдеться, скажімо, платити за сканування чи ксерокопіювання книжок. Але це крок до справжнього ринку. Є стандартний набір функцій бібліотеки, як тільки виходиш за цей набір - плати.

Що ви читали, якщо маючи освіту хіміка почали займатися видавництвом книжок?

У той момент якраз закінчився книжковий дефіцит, було надруковано величезну кількість книжок російською мовою, які були заборонені під час радянської влади, закордонних письменників, які не перекладалися українською чи російською, тих авторів, яких було знищено. Тому моє дорослішання якраз прийшло на другу половину 1980-х років, коли всі книжки з'явилися одночасно і не вистачало часу. Я читав, мабуть, по 25-30 книжок на місяць, набагато більше, ніж зараз можна уявити. Але ми розуміємо, що тоді не було інтернету, а це великий пожирач часу.

Друге, що мене призвело до цього рішення - протилежна ситуація. Розвалювався радянський союз, фінансування науки було дуже поганим. І було зрозуміло, що ситуація буде погіршуватись. У мене на той момент було 15 надрукованих наукових робіт, я працював на кафедрі паралельно з освітою. Мені було цікаво, але вже зрозуміло, що це картковий будиночок, який падає. А займатися книжками – це цікаво. І ще давало можливість купувати багато книжок, яких ти не побачиш у книгарнях, бо виходять малими накладами. Тоді був дуже несистемний книжковий ринок. В якомусь Архангельську чи Владивостоці могла вийти дуже важлива книжка накладом 500 примірників на весь союз. І от такий спосіб отримання рідкісних книжкових виробів був не останнім в ухваленні рішення про те, що я буду видавцем.

Спочатку я став книготорговцем. Я відкрив книготорговельну фірму, яка привозила до Харкова книжки з москви й продавала їх. Перший рік, коли я закінчував освіту, мав ухвалити рішення, чи йду я до аспірантури, але зрозумів, що видавати книжки може бути альтернативою науці, а просто продавати - не може. Вже з кінця 1991 року "Фоліо" стало видавництвом, а не книготорговельною фірмою.

У 2016 році відчувалося обмеження на ввезення книжок з росії, відповідно до указу президента?

Було рішення, згідно з законом, про ліцензування ввезення книжок з держави-агресора. Воно було в кінці 2016 року і запрацювало з 2017. Як завжди в Україні після ухвалених законів йдуть підзаконні акти, які ухвалюють Кабінет міністрів і міністерства. У нас всі працюють дуже повільно, тому ці підзаконні акти з'явилися тільки в вересні 2017 року.

Весь період з 1 січня до приблизно 15 вересня з росії законно не було завезено жодної книжки, тільки контрабанда. І дійсно це був найкращий період в житті українських видавців того часу, але потім все стало на свої місця, росіяни навчилися отримувати дозволи. З середини 2017 до початку 2022 було ліцензовано приблизно 40 тисяч назв російських книжок. Це майже все, що вони хотіли завести, а заборонено було приблизно 370. Потрібно було перевірити, чи не є книжка антиукраїнська. Антиукраїнські книжки росіяни не завозили офіційно, а контрабандою або видавали тут. Тоді такі книжки з'являлися неодноразово. Але дійсно це був важливий крок з боку законодавців, бо вперше за всі роки хтось сказав, що ми щось можемо і без росіян.

Я особисто на початку 2015 року провів пресконференцію разом з народним депутатом Остапом Семераком з фракції "Народний фронт", в якій був прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. І ми закликали уряд зупинити будь-яке ввезення книжок з російської федерації. Тоді складалися списки санкційних товарів і ми просили додати книжки в цей перелік. Можу сказати, що абсолютна більшість видавців мене в цьому не підтримала. Ми провели тоді опитування всередині української асоціації видавців і отримали результат 14% проти 86%, які були за ввезення книжок з росії. Чому? Частина видавців була афільована з росією, але інші, в тому числі ринкові видавці, були впевнені в тому, що загине вся ринкова галузь через те, що книжкова торгівля без російських книжок не витримає. Що покупці не прийдуть в книгарні, не куплять, в тому числі українські книжки - і все загине. Такий був погляд наших колег тоді, і, на жаль, прем'єр-міністр Яценюк теж злякався вносити інформаційний товар через інші причини. Європа тоді виступала дуже жорстко за те, щоб інформаційний потік з рф йшов в Україну вільно.

Дуже швидко та багато ліцензували, ввезли скільки завгодно, і вже на початок 2022 року, запрацювала єПідтримка, яка, до речі, фактично дала змогу видавцям витримати перші місяці вторгнення. Більше ніж половина проданих в Україні книжок походженням з російської федерації чи білорусі. Сюди йшли цілі каравани камазів з книжками. В українських видавців товарного запасу не вистачало на таку кількість грошей, яку хотіли витратити громадяни. Вони радісно купували продукцію з держави-агресора. Було завезено стільки, що в українській книжковій торгівлі ці книжки працювали ще півтора-два роки.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Чи вистачає зараз жанрової української літератури?

Розділімо закордонних авторів і українських. Сьогодні по назвах це приблизно 60% на ринку закордонних книжок, 40% - українських. Це більш-менш нормальне співвідношення вже, але думаю, що для країни такого розміру, як Україна, має бути 60% на 40% в інший бік. Не буде.

Якщо 30 років тому в професію мало хтось не йшов, через те, що в цій професії не можна було заробити грошей, щоб утримувати себе і сім'ю, то зараз не потрібно питати, а де українська література. Це потрібно запитати у тих, хто керував державою в 1990-2000-ні. За один чи три роки не виросте достатня кількість українських авторів. Потрібен час не тільки, щоб написати, а і навчити їх. Коли мені кажуть, про кількість талановитих людей, вибачте, дуже часто перша книжка автора, не цікава. Хтось навчається сам, хтось - через те, що багато читає, або спеціально проходить курси. Але головне навчання – це спілкування з читачем та редактором у видавництві. Видавці не готові сьогодні видати в п'ять разів більше книжок українських авторів.

Видавці знаходяться на ринку. Потрібен баланс, постійне зростання і роль держави в цьому. Головний важіль, через що можна покращити ситуацію з кількості назв вітчизняних книжок на ринку - це держава та бібліотеки. Якщо держава каже, що їй потрібно стільки-то таких-то книжок – це запит грошима. Держава каже, що через два роки потрібно буде те-то і те-то. Видавці можуть почати сьогодні працювати на те, що буде через два роки. І це нормальна ситуація.

Є така країна, Естонія, яку я часто наводжу як приклад. Мільйон населення - приблизно 700 тисяч читачів, не дуже багато. Але це приблизно тисяча бібліотек. Це державна програма, яка наповнює культурний фонд грошима з акцизів. Від алкоголю, сигарет гроші йдуть виключно на культурний продукт. Всередині культурного фонду є кілька програм. Частина грошей йде на естонську музику, живопис, театр, кіно та книжки. І все чітко прописано, якщо видавець видає книжку естонського автора, то робота цього автора, не видавця, додатково фінансується державою - це вирішує спеціальна державна комісія цього фонду. Якщо видавець видає книжку будь-яку, є якась стандартна кількість, яка йде до бібліотек. Якщо це не супермасова книжка – 250 примірників. Мало, але це маленька країна. Я спілкувався з естонськими видавцями. Саме цих грошей, бо книжки дорогі, вистачає для того, щоб окупити книжку в нуль. Все, що заробляється - це на вільному ринку. Гарна система, яка без корупції. Всі рівні. Більше працюєш - більше отримуєш. Кращі автори - більше купують, бо, окрім цих книжок, як тільки попит в бібліотеках зростає, вони автоматично мають витратити гроші.

Можна порівняти Естонію та Латвію. Латвія теж країна ЄС, яка багато часу розвивала книжкову торгівлю російськими книжками та має дві мережі російських книжок, знищену систему власного книговидання, як і Україна - через те, що вони багато років відкривали кордони для російського продукту. Через це є приклад з естонського боку кордону - місто Валга, а з латвійського боку кордону - місто Валка. Однакові приблизно розміром. В одному місті з естонського боку - чотири бібліотеки. Кожна з них на рік отримує кількасот книжок. З латвійського боку - одна бібліотека, в якій працює одна бібліотекарка, яка на рік отримає від п'яти до десяти книжок від держави. Це відповідь про те, що відбувається далі, бо далі читачі в цю бібліотеку не підуть. Вони підуть в російську книгарню, яка є в тому ж місті.

Марія Литянська