"Насіння Поліни Райко" - нове втілення втраченого спадку української культури

Поліну Райко називають феноменом українського наївного мистецтва. Звичайна бабуся з міста Олешки, що на Херсонщини, розпочала малювати у 69 років найдешевшими фарбами, які купляла на заощаджені з пенсії кошти. Не маючи художньої освіти, за кілька років вона перетворила свій будинок та подвір’я на витвір мистецтва. Влітку 2023 року творчий спадок був пошкоджений через підрив окупантами греблі Каховської ГЕС. 

Велика вода змила творчий доробок, але не пам'ять

"Насіння Поліни Райко" – проєкт, який громадська організація "Центр культурного розвитку "Тотем" розпочала у 2023 році. Ініціатива виникла після підриву російськими військовими Каховської ГЕС. Тоді більша частина розписів була втрачена – знищена водою.

"Більшість дізналися про Поліну Райко саме після цієї трагедії: про її творчість заговорили не лише в Україні, а й у світі. Наприклад розпис "Леопарди" був перенесений на хустки, які нині вдягають відомі актори. Така видимість і пізнаваність – добре, але разом з тим хочеться, щоб Райко не перетворилася на просто ще один символ зруйнованої війною спадщини. Вона точно може бути символом, але іншим. Зокрема, української ідентичності Херсонщини та того, як можна свій біль і свої втрати трансформувати на життєдайну енергію творчості. Саме так робила свого часу Поліна. Її мистецький шлях почався після того, як вона втратила близьких. Для неї малювання було ліками проти самотності та спробою віднайти красу в житті попри пережиті трагедії. Це саме те, чого багатьом з нас зараз не вистачає", – говорить керівниця ГО та кураторка проєкту Олена Афанасьєва.

Портрет Поліни Райко, автор Олена Мішина. Фото надала співрозмовниця

Тож команда "Тотему" вирішила зібрати всіх, кому небайдужа історія Поліни Райко, і спробувати відчути й усвідомити її спадок як живе джерело натхнення. Охочих виявилося чимало – організатори отримали 134 заявки з різних регіонів України, з них понад половини ВПО. До участі подавали не лише митці, а й освітяни, бібліотекарі та просто ті, кому було цікаво дізнатися про художницю. Для співпраці було обрано 30 людей.

На зустрічах куратори детально розповідали історію Поліни Андріївни. Саме "Тотем" задокументував творчість мисткині та видав у 2005 році альбом "Дорога до раю". Потім учасникам показували зразки практик інтеграції культурної спадщини в сучасний контекст. Це відбувалося, зокрема, на прикладі країн, які пережили війну. Всі ідеї, які були згенеровані в процесі об’єднали у скетчбук.

"Скетчбук – це, по суті, збірка думок та ескізів. Він не тільки показує вже створені роботи, на які авторів надихнула Поліна Райко, а й стимулює творче мислення і пропонує долучитися до осучаснення її спадку своїми задумами", – пояснює пані Олена.

Олена Афанасьєва. Фото надала співрозмовниця

Також команда зібрала та описала наявні мистецькі рефлексії на творчість бабусі Поліни та створили віртуальну мапу. На ній можна знайти візуальне мистецтво, літературу, прояви в індустрії моди, крафтові й сувенірні вироби – все це показує вплив спадщини художниці на культурний і мистецький ландшафти України та світу.

На місці втраченої спадщини зійдуть нові паростки

"Насіння Поліни Райко" – це те, чим спадок художниці може "прорости" у сучасній українській культурі. Мова йде не просто про виставки втраченого доробку, а їх після великої води було чимало, "Насіння" – це нові ідеї та практики, де дифузія творчості Райко буде доречною", – зазначає Олена Афанасьєва.

Як приклад пані Олена наводить херсонську художницю Ольгу Завальнюк, яка вже давно створює писанки за мотивами Райко. Вони мають символічну назву "Яйце Райце", яка перегукується з прізвищем мисткині, а прикрашають писанки образи зі створеного нею всесвіту – "Раю Поліни". Роботи пані Ольги можуть стати традицією та "родзинкою" нової лінії писанкарства Херсонщини.

Писанки Ольги Заворотнюк. Фото надала співрозмовниця

Під час воркшопів учасники постійно дивували організаторів креативом та сміливістю ідей. Про кілька задумів Олена Афанасьєва розповідає детально: "Архітекторка з Нової Каховки Ліза Євсеєва, яка зараз проживає у Львові, придумала нічник-проєктор "Дивостеля". В основу лягли розмальовані стелі бабусі Поліни, які без перебільшень вражають. "Стою на столі, малюю, співаю – і нічого не болить!" – казала сама Поліна Андріївна. Розписи стель у всіх її кімнатах були різні. Тож нічник матиме набір слайдів (по числу кімнат в будинку), які можна буде легко змінювати".

Нічник Лізи Євсеєвої фото надала співрозмовниця

Ще одна ідея цієї авторки у співпраці з львівською художницею Оленою Канівською – книжка-розкладачка "Паперовий город Поліни Райко". Книга занурить читачів у фантастичний та реальний світ Райко. Використовуючи багаторазові наклейки читачі зможуть наповнити ставок дивовижними паперовими рибами, а сад – птахами. А ще в комплекті буде набір насіння, які можна висадити навіть у себе на підвіконні – створивши справжній город. Видання матиме QR-код з посиланням на спільноту в Інстаграм, де люди зможуть ділитися фотографіями своїх результатів.

"Мисткиня з Полтави Роксолана Дудка вже реалізувала задумане – віртуальну скульптуру "Леопард Поліни Райко". За допомогою доповненої реальності відомі "леопарди" можна побачити в об’ємі, щобільше – поселити у будь-якому куточку своєї оселі. Робота створена на перетині мистецтва та сучасних технологій. Вона не лише відтворює творчий спадок художниці, а й перетворює його на інтерактивний досвід і допомагає відчути неймовірну силу мистецтва самобутньої мисткині", – ділиться пані Олена.

Леопарди Роксолани Дудки. Фото надала співрозмовниця

Бригада Райковців у Херсоні

Насіння Поліни Райко сьогодні проростає в прифронтовому Херсоні. Митці Олександр Семенченко, Олександр Печорський та Володимир Шамара про себе з посмішкою говорять "Бригада Райковців" У своїй творчій майстерні вони почали частково відтворювати затоплений будинок бабусі Поліни.

Володимир Шамара Олександр Семенченко, Олександр Печорський. Фото: Яна Самко

"На одній стіні ми повністю скопіювали роботу художниці, завдяки збереженим світлинам. А далі, на інших стінах, будемо вже інтерпретувати елементи Райко, наприклад з тематики квітів та тварин. Робимо як бачимо та відчуваємо, кожен по-своєму. Загалом, все це в процесі, воно живе і нестабільне. Бо творчість така і є", – розповідає Олександр Семенченко.

Олександр Печорський додає, так само, за покликом серця, працювала й Поліна Андріївна. Вона буквально заповнювала простір, наряджала візерунками все, що хотіла, створювала зі своїх думок і почуттів особистий візуальний всесвіт. Тому який кінцевий вигляд матиме будинок та яке уособлюватиме значення – команда не знає на 100%.

"Деякі ідеї можуть наснитися. Як сьогодні сталося з рішенням вікна в приміщенні, ми пів року не знали що з ним робити. Тепер там буде зображена Поліна Райко. Зі свого раю вона споглядатиме за людьми, що прийдуть дивитися на її творчість. Портрет трохи "оживимо" за допомогою об’ємних керамічних елементів", – говорить Олександр Семенченко.

В майстерні розквітає світ Поліни Райко на лагенаріях (тиква, або лагенарія (лат. Lagenaria), — рід однорічних витких трав'янистих рослин із родини гарбузових). Мотиви художниці на природний матеріал Олександр Печорський переносить вже не вперше. Надалі витвори можна використовувати будь-яким чином, наприклад як вазу для квітів.

Вироби на лагенаріях. Фото: Яна Самко

А Олександр Семенченко з Володимиром Шамарою творчість бабусі Поліни відобразили у керамічних аромакулонах. Ефірні олії пан Олександр виготовляє власноруч з місцевого степового різнобарв’я. Серед них: чебрець, ялівець, полин, лаванда, шавлій тощо.

Це місце стане доступним для відвідування, як тільки дозволить безпекова ситуація, ми не будемо називати адресу. Адже цей проєкт робиться саме для суспільства, щоб якомога більше людей дізналися про унікальну художницю та щоб ця історія надихала не боятися пробувати щось нове.

"Поліна Райко – безперечно приклад для наслідування. Уявіть, вона малювала не за правилами, але стала на рівні з багатьма майстрами академічного малювання. Це не може залишити байдужим. А ще вона наша, місцева, і це треба підсвічувати. Особливо зараз, коли окупанти всіляко протидіють українській ідентичності. Має бути культурний спротив, але на відміну від росіян, він буде не войовничим. Ми просто створюємо. І навіть маленький прояв творчості стане сірником, що запалає в темряві та заполонить простір світлом", – зазначає Володимир Шамара.

Об’єднанні творчістю

Куратори проєкту переконані, своєю військовою агресією росія досягла діаметрально протилежного ефекту: українці не тільки згуртувалися, але й з новими силами та енергією почали працювати над відновленням своєї ідентичності.

"Після повномасштабного вторгнення виник потужний інтерес до українського наївного мистецтва, бо воно максимально щире і справжнє. Якщо навчитися бути професійним митцем можна, то художником-наївістом – ні. Цей напрямок творчості має йти виключно від серця. Саме тому воно може бути ще однією точкою опори у відвойовуванні нашої самобутності. І саме тому зараз на часі формувати нові зв’язки художників з унікальним всесвітом Поліни Райко, в якому ми бачимо своєрідний мистецький код української ідентичності Півдня", – пояснює Олена Афанасьєва.

Поліна Райко з друзями, перша зліва Олена Афанасьєва. Фото надала співрозмовниця

Таку думку одностайно підтримують і учасники. Олександр Печорський зазначає, кожен з творчої спільноти кодує енергетичну пам'ять Райко по-різному. Але незалежно від матеріалів, інструментів чи стилів роботи – її спадок працює, а легенда про неї шириться світом. І це не лише привертає увагу до України, Херсонщини та тимчасово окупованих Олешок, а й об’єднує суспільство задля Перемоги та подальшої розбудови.

"Ми недаремно присвятили Поліні Райко такий масштабний проєкт. Подумайте… Та відчуйте силу цієї художниці. Бо якщо сільська жінка у свої 69 років змогла перетворити біль і втрати на таке яскраве і захоплююче мистецтво – то хіба ми не зможемо?", – резюмує пані Олена. 

Яна Самко