Соціальні мережі

Як захистити дитину від булінгу: поради для батьків

6572

ФОТО: Wikimedia

Булінг — чи не найпоширеніша проблема у дитячих колективах, притаманна початковій, а особливо середній школі. Психологічні травми, отримані в дитинстві внаслідок булінгу, нерідко даються взнаки у дорослому житті людини.

Булінг (від англ. bully — залякувати, дошкуляти, цькувати) — це агресивна поведінка одних дітей проти інших усередині замкнутої соціальної групи (наприклад, класу в школі). На відміну від конфлікту — одноразової, часто спонтанної, сутички рівних супротивників, — булінг завжди має такі ознаки:

— систематичність, повторюваність;

— умисність — агресор (булер) усвідомлює свої дії проти жертви;

— нерівність сил — жертва напевне слабша, неспроможна дати відкоша;

— незмінність ролей — жертва в усіх випадках лишається жертвою, кривдник — кривдником.

Види булінгу

Залежно від форми, якої набувають агресивні дії кривдника, розрізняються такі види булінгу:

фізичний — агресивний тілесний контакт, завдавання болю, нанесення тілесних пошкоджень;
психологічний — принизливе кепкування, образливі жести й міміка, бойкот та ігнорування, поширення образливих чуток, погрози. Подібні дії, коли вони виконуються через Інтернет або за допомогою електронного пристрою, кваліфікуються як кібербулінг. У старшій школі принизливі дії часто набувають сексуального характеру і межують з харасментом;
економічний — крадіжки, пошкодження чи знищення особистих речей, вимагання грошей.

Як зрозуміти, що ваша дитина — жертва цькування

Не завжди дитина наважується зізнатися навіть найближчим людям, що стала жертвою булера. Проте є певні особливості дитячої поведінки, які для уважних батьків стають приводом запідозрити недобре і бити на сполох.

Фізичні ознаки: синці, подряпини, опіки тощо, які дитина намагається приховати і походження яких відмовляється пояснити;

Емоційна нестабільність: різка зміна поведінки у негативний бік, занижена самооцінка, дратівливість, пригніченість, неадекватні реакції, почуття провини;

Зміни в уподобаннях: уникнення контактів із соціальним оточенням (родиною, однолітками), зосередження на віртуальному просторі (соціальні мережі, ігри), інтерес до зброї та прийомів самозахисту;

Зміни у зовнішності і матеріальних атрибутах: недбалість в одязі, пошкодження чи зникнення особистих речей (і відмова дати пояснення цьому), недотримання норм гігієни і догляду за собою;

Регрес у шкільній сфері: небажання ходити до школи, погіршення академічної успішності, пропуски занять, втомлюваність, низька концентрація уваги.

Чого батьки не повинні робити

Ігнорувати проблему. Якщо в колективі є прояви булінгу, безглуздо сподіватися, ніби вони з часом самі зведуться на нінащо. Відчуття безкарності лише стимулюватиме булера до все активніших дій проти жертви.
Самоусуватися й полишати на дитину самотужки вирішувати проблему.
Виправдовувати агресора, давати дитині зрозуміти, нібито вона сама спровокувала булера на агресивні дії. Цькування не провина жертви, а хвороба колективу, в якому вона знаходиться. Не існує жодного приводу, який міг би виправдати дії булера, і не існує «провини», яка надавала б іншим право робити когось жертвою. Якщо, наприклад, жертва полишить агресивний колектив (перейде до іншої школи, змінить адресу абощо), майже напевне, що агресори швидко знайдуть когось іншого на роль жертви.
Стверджувати, ніби переслідування у колективі — нормальна практика, яка поширена усюди і сприяє загартовуванню характеру.
Знецінювати почуття дитини, розцінювати їх як слабкодухість.
Розповідати про ситуацію публічно або обговорювати її з випадковими людьми (як правило, подібний розголос ще більше травмує дитину).

Що робити батькам, чия дитина стала жертвою булінгу

Поговорити з дитиною. Дати їй зрозуміти, що вона не залишиться наодинці з проблемою.
При цьому:

— уникати бурхливих проявів емоцій, зберігати спокій і тим самим давати дитині відчуття упевненості, сили та надійності;

— продемонструвати співчуття і небайдужість до ситуації;

— більше питати й слухати, менше повчати;

— твердо дати зрозуміти: ситуація, яка склалася, — ненормальна і неприйнятна;

— наголосити, що проблема не в дитині, яка стала жертвою, а в нездоровій обстановці у колективі;

— запевнити, що докладете всіх зусиль до вирішення проблеми і узгоджуватимете ваші дії з дитиною. Разом з дитиною спланувати подальші дії. Наприклад, обговорити, як зручніше обминати місця, де дитина зазнає цькувань, або як влаштувати, щоб дитина у таких місцях опинялася у супроводі знайомого.

Фрази, які можуть стати батькам у пригоді під час таких бесід:

Я тобі вірю.
Я тебе підтримаю.
Я тебе люблю, і мене турбує твій настрій. Скажи: що відбувається?
Мені шкода, що це сталося.
Я упевнений(-на): ти не винен(-на) в тому, що сталося.
Дякую, що ти розповів(-ла).
Як ти думаєш, кому ще ти можеш розповісти про те, що відбулося?
Давай подумаємо, що ми можемо зробити, щоб подібного не повторилося?
Ти можеш звертатися до мене стільки, скільки це буде потрібно.

2. Звернутися до класного керівника, повідомити його/її про випадки цькування, підкріплюючи їх конкретними фактами.

При цьому:

— не дозволяти однокласникам дитини — насамперед булерам — довідатися про ваше втручання;

— вести бесіду у розважному, діловому тоні, контролюючи емоції;

— не брати на таку зустріч дитину (щоб уберегти від можливих травмуючих звинувачень з боку інших дорослих);

— упевнитися, що класний керівник розцінює ситуацію саме як систематичне цькування, а не як випадковий пересічний конфлікт;

— уточнити, до яких заходів збирається вдатися класний керівник і в які терміни;

— домовитися, що дитина може звертатися до керівника по допомогу.

3. У разі неуспіху дій класного керівника, або незалежно від результату його/її дій, повідомити керівництво навчального закладу. Незалежно від форми такого повідомлення (усної, письмової, на папері чи через електроні засоби комунікації) керівництво зобов’язане відреагувати впродовж доби і скликати комісію, затверджену на початку навчального року для розгляду подібних справ.

4. Якщо проблема не вирішена і комісія по закінченні 10 робочих днів не запропонувала заходів з врегулювання ситуації — звернутися до вищих інстанцій, правоохоронних органів тощо.

Відповідальність за булінг передбачена ст. 1734 Кодексу України про адміністративні правопорушення.