Оточення Зеленського: кадрові помилки чи система?

Коли Володимир Зеленський перемагав на виборах у 2019 році, він малював образ людини, яка прийде, змінить стару політичну систему й приведе до влади нових, чистих людей. Боротьба з корупцією була одним із головних запитів суспільства. Проте через сім років ми стикаємося з зовсім іншим питанням: чому люди, які отримували високі посади від Зеленського або були в його найближчому колі, раз за разом потрапляють у центр корупційних скандалів?

Звісно, президент не може особисто контролювати кожен крок кожного чиновника. Один невдалий вибір можна списати на помилку. Кілька випадків теж можуть бути просто збігом обставин. Але коли подібні історії повторюються роками і ведуть прямо до Офісу президента, пояснення про окремих недобросовісних виконавців звучать усе менш переконливо.

Одним із перших яскравих прикладів став Олег Татаров. У серпні 2020 року Зеленський особисто призначив його заступником керівника Офісу президента. Досить іронічно, що Татаров мав відповідати за правоохоронний напрям, куди входила й боротьба з корупцією.

Невдовзі сам Татаров опинився у справі антикорупційних органів. НАБУ розслідувало його можливу причетність до історії з експертизою у справі забудовника Максима Микитася. Звісно, його не засудили за корупцію, тож називати його винним було б передчасно. У грудні 2020 року Татаров тимчасово припинив виконання посадових обов’язків на час слідства, однак посаду не залишив. Згодом провадження, у якому він фігурував, закрили через сплив строків досудового розслідування. Проте для оцінки дій Зеленського важливий інший момент: навіть після гучного скандалу Татаров залишився в президентській вертикалі. Тобто суспільство вже бачило проблему, але це не змусило президента розірвати стосунки зі своїм високопосадовцем.

Потім ситуація стала ще серйознішою. В операції Мідас фігурував Тимур Міндіч - давній бізнес-партнер і близький соратник Зеленського. Міндіч не обіймав високої державної посади. Тут мова вже не про людину, яку президент міг погано перевірити перед призначенням, а про представника його старого особистого оточення.

За версією НАБУ та САП, у сфері енергетики діяла організація, яка отримувала вигоду від контрактів з Енергоатомом. Слідство, зокрема, заявляло про понад 460 мільйонів гривень, які нібито легалізували через будівництво елітного котеджного містечка.

Підкреслимо, що історія Міндіча важлива саме через його давній зв'язок із Зеленським. Тут не можна сказати, що помилка сталася на конкурсній основі.

Ще важчим ударом стала історія Андрія Єрмака. Це не просто знайомий, а людина, яка роками очолювала Офіс президента й фактично була однією з найвпливовіших осіб у країні. Таку посаду неможливо пояснити випадковістю. Зеленський особисто довіряв Єрмаку і тримав його поруч роками.

У 2026 році антикорупційні розслідування дійшли й до колишнього керівництва Офісу президента. НАБУ і САП повідомили про нові підозри у справі щодо легалізації тих самих 460 мільйонів гривень. Знову ж таки, підозра не є вироком. Але політично ситуація виглядала критично: розслідування стосувалися не якихось там чиновників на периферії, а людей із самого центру влади.

Після відходу Єрмака керівником Офісу став Кирило Буданов. Здавалося, це був шанс на очищення або хоча б оновлення команди. Проте Буданов пояснював, що не став одразу змінювати всіх заступників і вирішив працювати з тією структурою, яка вже була.

Саме в цій структурі залишалася Ірина Мудра. У серпні 2026 року вона опинилася в центрі нового розслідування. Справа Форест Гамп стала дуже показовою, бо знову привела слідство до Офісу президента.

У матеріалах справи про збір коштів для застави за колишнього міністра Германа Галущенка Мудра, згідно з оприлюдненими аудіозаписами, неодноразово посилалася на певне керівництво. Наразі журналісти активно обговорюють, хто міг би бути цим "керівництвом": Кирило Буданов, Володимир Зеленський чи хтось інший. При цьому зазначимо, що на плівках згадуються "Кирило" та "Кирило Олексійович". Коментуючи ці записи, Кирило Буданов просто запропонував дочекатися рішення суду.

У підсумку виходить досить цікава картина. Татаров, Міндіч, Єрмак, Мудра – це різні люди, різні справи й різний юридичний статус. Але їх об'єднує одне: усі ці історії так чи інакше крутяться навколо президентського оточення. І саме тут проблема переходить із юридичної площини в політичну.

Можна припустити, що Зеленський справді не знав про схеми своїх людей. Президент фізично не може контролювати кожну розмову своїх підлеглих чи друзів. Але якщо протягом семи років серйозні проблеми раз за разом виникають серед людей, яких він особисто призначав, підтримував або яким довіряв, це вже ставить питання про його кадрову політику та здатність контролювати власне оточення.

Є й інший варіант: президент міг знати принаймні про частину ризиків чи проблем. Тоді виникає інше питання – чому ці люди залишалися поруч із владою і чому система не реагувала раніше.

Особливо важко пояснювати все незнанням після того, як скандали ставали публічними. Про Татарова знали. Про проблеми в президентському оточенні говорили роками. Після "Мідаса" ці питання лише посилилися, але нові справи продовжують з'являтися.

Тому після чергового скандалу вже мало питати лише про відповідальність конкретного чиновника. Постає й питання політичної відповідальності президента, який формував цю команду та визначав коло довірених осіб.

Один невдалий чиновник може бути кадровою помилкою. Але коли розслідування роками стосуються людей із найближчого президентського оточення, пояснення лише випадковими невдалими призначеннями потребує дедалі більше аргументів.

Тому головне питання сьогодні навіть не в тому, чи знав Зеленський усе. Воно простіше: скільки таких історій має статися, перш ніж відповідальність за них перестане бути лише відповідальністю його оточення?
 
 

Кирило Стукалов

Публікації у розділі "Блоги" відображають виключно точку зору автора. Позиція редакції Інтента може не збігатися з позицією автора.