Три випадки застосування психологічного впливу Александром Македонським

Один із найвідоміших полководців античного світу Александр Македонський протягом своєї блискучої кар’єри воєначальника активно супроводжував свої політичні й військові маневри різноманітними прийомами впливу на свідомість. При чому, стосувалося це як власних підданих, союзників та підкорених народів, так і діючих чи потенційних опонентів, майбутніх ворогів полководця.

"Божественне походження" імператора

Протягом усього життя Александр мав певну кореляцію із божественними та напівбожественними титулами. Таке ототожнення у широких колах почалося іще за часів, коли майбутній полководець тільки йшов до влади. Поміж вельмож та політиків з’являлися противники того, аби наступним володарем Македонії став нечистокровний македонянин (принаймні, це звучало, як один з аргументів). Мати Александра Олімпіада була родом з Епіру, тому не всі уважали юнака гідним престолу. Водночас у відповідь на подібні закиди, з’являються інакші позиції, котрі стверджували про легендарне походження майбутнього правителя: його батько Філіп II належав до династії Агеадів, що їх уважали нащадками самого Геракла, а мати – з династії Пиррідів, котрих асоціювали з Ахіллом – героєм Троянської війни. Окрім впливу такого "сану" на тогочасну публіку, він залишив відчутний відбиток на переконаннях самого Александра.

Він почав називати себе богом, що могло мати кілька причин. Часто можна зустріти погляд, що таким чином він оспівував себе і мав на меті, значною мірою, егоїстичні. Водночас є позиція, що він переслідував суспільно-політичні цілі, тобто хотів своїм легендарним титулом зберегти навколо себе підтримку й віру у його майбутні звершення. Зазначимо, що навіть, за умови, коли реалізовувалося одночасно та особистісні, і політичні інтереси, це був доволі грамотний стратегічний хід. З погляду політичного порядку полководець потребував нового міфу: на перших порах він обходився ідеєю про помсту перським народам за греко-перські війни, і це працювало протягом певного часу. А враховуючи те, що імператор активно інтегрував культуру і релігію захоплених територій у свій імперський апарат, тези про "помсту персам" уже радше заважали єдності, аніж сприяли їй. Тому "божественність" Александра мала і виправдані причини, і свої перспективи. Варто зазначити, що сприймалося це по-різному, хоч і мало вагомий, позитивний для полководця ефект.

Щодо егоїстичних міркувань – він часто спілкувався із жерцями, вимагаючи підтвердити своє божественне походження. І священнослужителі надавали йому підтвердження цієї позиції (до речі, іноді не зовсім з власної волі). Та ж усе це докладало ваги його "божественному" авторитету, й, зокрема, непогано поєднувалося з отриманим у Єгипті титулом фараона, що вже по суті своєю мало подаровані вищими силами повноваження.

Облога Тиру й "міст над синьоокою безоднею"

Ці події навколо міста під назвою Тир відбувалися у 332 році до н. е. Військо Александра Македонського зіштовхнулося із серйозною воєнною задачею: необхідністю брати штурмом місто, що знаходиться на острові й захищене високими стінами із доволі численним гарнізоном. І хоч македоняни переважали за чисельністю приблизно у тричі, це була серйозна воєнна задача. Тоді полководець вирішує збудувати мол – велику дамбу або міст шириною у 60 метрів (!), що з’єднає континент з островом і дасть можливість обстрілювати Тир з облогових машин, а також забезпечить можливістю швидко переправити на острів значну групу солдат, не втрачаючи при цьому флот.

Зображення: Вікіпедія

Будівництво відбувалося із перемінним успіхом. Окрім інженерних проблем, пов’язаних з особливістю підводного рельєфу і стану тамтешніх ґрунтів, роботі заважали захисники міста. Вони влаштовували рейди на будівельні бригади, користуючись невеликими човнами, обстрілювали мол із легких катапульт, від чого македоняни зазнавали відчутні втрати. В результаті, застосовуючи флот і адаптуючись під несприятливі умови, Александр спромігся довершити зведення дамби, після чого стіни міста дали слабину і тирійці зазнали нищівної поразки.

В усій цій ситуації мол зіграв роль іще й доволі потужної психологічної зброї. Протягом місяців тирійці мали змогу споглядати, як величезний міст з облоговими машинами на ньому наближався усе ближче навіть попри відчайдушні спроби гарнізону завадити будівництву. Такий хід зіграв роль інструменту деморалізації противника, доказом чого були численні повідомлення карфагенян, що знаходилися в облозі й відправляли вісті на батьківщину про жахливе становище і безвихідь. І навіть попри твердження на кшталт того, що вплив на свідомість тут був радше вигідним додатком до усіх воєнних маневрів македонян, аніж реальним елементом досягнення бойової задачі, він неодмінно сприяв перемозі військ Александра Македонського і набув довгострокового ефекту. В інакшому випадку інформацію про цей епізод так активно не поширювали б ані прихильники імператора, ані його вороги.

Перемога при Іссі

Не лишень майстерні воєнні маневри мали безпосередній психологічний ефект на опонентів і союзників Александра у короткостроковій та довгостроковій перспективі. Він також уміло користувався наслідками своїх звершень на полі бою і воєнно-політичних здобутків.

Зображення: Вікіпедія

Битва при Іссі відбулася у 333 році до н. е. На невеликій ділянці землі у 2,5 кілометри завширшки, 37 тисяч македонян та їх союзників зіткнулися із перською армією Дарія III, чисельністю від 60 до 100 тисяч осіб. Стосовно самого перебігу битви – найпотужнішим елементом психологічного тиску була тактика стрімкого удару македонської кавалерії по легкоозброєній піхоті персів, котра через паніку почала відступати іще до того, як кіннота дісталася їхніх шеренг. Агресивна манера введення боїв часто використовувалася імператором і призводила до блискавичних перемог, що теж грало свою роль в інформаційному просторі того часу.

Полководець і його прихильники спеціально завищували численність ворожих військ, у битвах з якими македоняни здобували перемогу. Ймовірно, що наведені вище цифри теж є неправдивими, але наразі точну кількість солдатів у лавах перської сторони порахувати неможливо. Такий підхід посилював страх щодо військової могутності серед ворогів Александра, що у випадку з битвою при Іссі гармонійно поєднувалося іще з однією подією: Після того, як армія Дарія III зазнала нищівної поразки, македоняни захопили у полон його сім’ю. Та ж попри часті звернення Александра до жорстоких заходів проти переможених ворогів, він обійшовся із ними шляхетно і навіть відпустив жінку та мати перського царя, на чому також акцентувалася увага. 

На останок варто зазначити, що усі ці, на перший погляд, не надто кричущі елементи були використані Александром та його прихильниками, аби створити навколо полководця міф про його винятковість, силу, відданість і доброту. "Легендарне" походження, непереможність, благородство і ряд інших позитивних характеристик (частина з яких можуть бути доволі спірними) супроводжували цю історичну постать протягом усієї її воєнно-політичної кар’єри та досягали своєї мети. Ефективність згаданих заходів важко ставити під сумнів, враховуючи популярність Александра у той час й у наші дні, і його фактичні здобутки, котрі є, м’яко кажучи, доволі значними, як для лідера тієї Македонії, котра потрапила йому до рук на самому початку. 

Олексій Дяков