Сексуальна освіта в Україні: норма чи новаторство

Як часто ми можемо вільно розмовляти про секс та сексуальну орієнтацію?

Так, ми можемо про це говорити з друзями, близькими, але на мою думку, українське суспільство все ще достатньо закрите в цьому плані.

Ми стидаємося природних явищ, як менструація та волосся на тілі (у жінок в основному). Стараємось не порушувати такі теми з незнайомими людьми чи колегами. Присутня скутість.

Але декілька моїх знайомих досі не розуміють, що вагітність – це не найстрашніше, що може трапитись після статевого акту, особливо коли маєш нерегулярного партнера чи партнерку.

Згодна, що Україна останні роки розвивається в цьому плані, але ж осуд також є і він нікуди не дівається. Скоріш за все це нерозуміння важливості сексуальної освіти в наш час. Коли ми повинні знати елементарні речі.

Почнемо з того, що сексуальна освіта - це комплексні знання про дорослішання, тіло, сексуальну поведінку та її безпечні прояви.

Як пише ЮНЕСКО, секс-освіта - це підхід до викладання тем, що стосуються статевого розвитку й сексуальних стосунків, який передбачає поширення інформації не лише про анатомію статевих органів та репродуктивне здоров’я, а й про емоційні стосунки з партнером\кою.

Також маю відмітити, що предмету з назвою "статеве виховання" чи "сексуальна освіта" в українських школах не існує. Але у декількох навчальних курсах - біологія та основи здоров’я - є теми, які стосуються стосунків та сексу. 

Вважаю, що таке ставлення до сексуального просвітництва тягнеться від наших батьків, які виховувалися у пострадянському суспільстві та в СРСР. Коли казали, що "сексу не було" й червоніли при одному його згадуванні. 

Буквально десять років назад це теж було, хоча ми вже живемо в незалежній державі понад тридцять років.

Зараз вже помічаю, що моє покоління й молодше більш відкрито про це говорить й не боїться обговорювати нагальні питання та потреби. Вони вже не бояться візитів до гінекологів та загалом лікарів. І це тішить.

Бо у мій час перший візит до гінеколога перетворювався на "сеанс порад", типу коли ти маєш народити й на скільки ти маєш схуднути, щоб народити нормально. Також мені запам'яталася дуже "влучна порада", що якщо жінка не народжує дитину до 30 років, то є великі ризики отримати онкологію. Бажання, звісно, ходити по лікарнях пропадало, коли це має бути на регулярній основі.

Наскільки мені відомо, то зараз такі випадки швидко потрапляють до медіапростору й ніхто не боїться говорити на подібні теми.

Додам, що останнім часом я зустрічаю особистостей, які спокійно можуть говорити про свою визначеність в плані гендеру та сексуальну орієнтацію. І я пишаюся нашим знайомством.

Також хочу поділитися своїм спостереженням щодо свободи вибору й власного прояву в Україні. Наприклад, в Німеччині, а саме у Берліні два чоловіки можуть спокійно поцілуватися у натовпі й це нормально. А от в Україні з цим трохи важче, як на мене. Взяти ту ж ситуацію у Львові, яка сталася у серпні цього року.

Тоді  трансгендерна військовослужбовиця ЗСУ, на ім'я Хелен зазнала нападу невідомого чоловіка у Львові.

<picture></picture>Фото: radiotrek

Зауважу, що Хелен взяла відпустку і приїхала до міста на похорон матері. Але в центрі невідомий напав на неї, поки вона спілкувалася по відеозв'язку зі своїм хлопцем. Раптово до неї підійшов чоловік і став її ображати. З першого удару жінка втратила рівновагу, і на неї завалилася серія наступних ударів. Зазначу, що військова вже три роки служить у ЗСУ.

І це тільки та ситуація, що зазнала галасу. Але ж скільки людей бояться про себе розповісти, щоб не отримати ще більше негативу та агресивної реакції.

Підсумовуючи тему, хочу написати, що є в нас розвиток та ми гідно тримаємось, навіть під час воєнного стану. Але хочеться бачити більше толерантності, розуміння та відкритості в плані сексуальної освіти. Щоб подібні теми не викликали сорому або агресії.

Думаю, що це стосується й тем щодо зовнішності та ваги людини. Адже ніхто не має право засуджувати та лізти зі своїми порадами, щоб "зробити як краще", якщо тебе про це не просять.

До того ж в нашій державі дійсно б не завадило б ввести тренінги чи курси самоосвіти, які б вчили громадян таким якостям й інформували їх щодо подібних тем.

До речі, хочу підкреслити, що цього року, 9 лютого на сайті Президента України опублікували петицію про впровадження обов’язкового статевого виховання в систему освіти України. Вона набрала необхідну кількість голосів - 25 тисяч. Але станом на сьогодні про опрацювання рішення нічого невідомо.

Тетяна Каптур