Фото року більше немає: маніфест дилетанта

Зараз немає ніяких правил. Ми живемо у метамодерні — посткласичному періоді, де існує нова щирість, яка підказує: тільки як відчуваєш, саме ти, саме зараз. І якщо це чесно, як ножем по серцю — це чіпляє, потім вже техніка і все таке інше. Бо якщо сфокусуватися лише на техніці, чим ми краще за ШІ? 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Цікавить лише ваша індивідуальність, щось зроблене не на потоці, а в заглибленні та почуттях. Я не відкрию якусь істину, але ми живемо у світі, де кожен може бути творцем, кожен є автор. Тому як можуть бути якісь “фото року”? Кожна ваша фотографія — фото року. Кожен може відкрити для себе інше бачення світла, зміни форм, композицію. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Все тільки від серця, немає відповідей, як треба правильно робити мистецтво. Тільки щирі почуття, тільки так можна відрізнятися. Дилетантство – це, так би мовити, нове мистецтво. Цьому світу потрібні не ремісники, а щирі люди. Є тільки твоє бачення, і твій космос. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

І отут постає питання — чи не страшно тобі? Отак розкритися? Бути інтимним? Справжньою дитиною? 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Головне при цьому постійно спостерігати, формувати саме свій смак, свій стиль при спогляданні інших робот. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Я пройшла курс "Композиція та зміст фотографії" одеського фотографа Олександра Якимчука. Під час навчання найбільше мене вразила Саллі Манн. Вона надихає нічого не боятися, відчувати себе дитиною, яка постійно щось розглядає, грає. У фільмі What Remains: The Life and Work of Sally Mann мені найбільше подобається момент, як вона знімає автопортрет. Саллі затамує подих, про щось думає і тільки потім відбувається процес. Це красиво. Вона знімає на стару форматну камеру на скляні плати — колодійний процес XIX століття. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Що я відчуваю, коли фотографую Одесу? Місто стає геометрією форм та кольору. Ти перестаєш думати про новини, проблеми, ціни на газ та світло. Опиняєшся в паралельному світі пошуку світла і краси. Він занурює, затягує тебе у свої найліпші конструкції.

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

До речі, що таке фотографія? Це — світло? Колір? Форма?

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Я вважаю, що на першому місці світло. Просто відчуйте себе, коли на вас падає вже весняне сонце. Тому я працюю в чорно-білому спектрі. Він яскраво відтіняє і показує все ясно, зрозуміло.

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Окрема тема — фотоапарат чи телефон? Колись я витягнула навіть на кнопковому телефоні світлину з подій 2 травня 2014 року в Одесі. Перша шпальта газети "Одеське життя" вийшла з цим мобілофото. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Зараз я більш менш пристосувалася до таких фотографій. Це зручно. Швидко. Не треба за собою таскати техніку, не треба боятися за неї. Зручно підглядати за життям. Іноді я бачу таких персонажів, що не встигаю дістати камеру, а телефон — ось він. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Але є одне але. Телефон не вміє всмоктати тонку матерію, якусь пухнасту чи вологу атмосферу. А камера це відчуває. Іноді вона таке видає, чого не бачу навіть я. Окрема істота, яка живе своїм життям. І це так красиво за цим спостерігати, коли кожен вечір зливаєш фото. Це як кішка, яка постійно щось бачить те, чого не бачать люди.

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Я слухаю і навчаюся в кожного. Але ви — це не завчена в інших техніка, ви — це поштовх, позив, імпульс суто ваш і внутрішній, ні на кого не схожий, саме у цю мить, в цьому моменті. Цінують саме за вашу інакшість, бо навчання виключно техніці, тобто всіх за єдиними правилами, і робить нас роботами. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Краще виходьте з дому, беріть у руки фотоапарат, зараз модно "мильниця та плівка", і ви одразу перестаєте поспішати. Можете зазнайомитися з класними людьми, роздивитися, як двірничка красить губи, від дерева спадає тінь, з’явилося нове графіті. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Взагалі знімати то якась магія.

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

А ще відчувати радість, коли щось вдалося. Коли людина, яку ви знімали, нарешті себе бачить на фото так, як себе сприймає. Не постановчо чи салонно. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Але не завжди телефон, камера передають те, що ти бачиш. Буває так, що ти йдеш, фотографуєш, а потім приходиш додому, зливаєш фото, а там все не так. При цьому мене ніколи не захоплює повністю розчарування. Тому що кожного дня є такі кадри, які зі всього мотлоху все ж таки радують душу. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Мої улюблені місця знімання - Староконка, стара Одеса, заброшки, окраїни міста, море, лимани. Люблю фотографувати рідних, друзів, коли вони гладять котів чи про щось розмовляють. Люблю свою комуну, атмосферні генделики. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Найважчий момент — відбраковувати фото. Я ще вчуся цього — видаляти відразу, якщо не чіпляє. Треба працювати над донесенням простої, ясної думки.

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька/Інтент

Ната Чернецька