10 місяців роботи на понівеченій Херсонщині: стислі підсумки

Журналістка не аналітикиня, але чомусь сьогодні о 6 ранку я зібрала мільйон своїх думок про Херсонщину, якій присвятила майже 10 місяців своєї роботи (документувань воєнних злочинів, анонімних інтерв’ю, зустрічей із військовими, знайомств на майбутнє, аналізу публікацій, фоторепортажів) і 5 місяців перебування під обстрілами . 

Станом на сьогодні в одних чатах регулярно пишуть, що наші відпрацювали в районі Кринок і там все порядок, інші — все ж дещо реальніше показують ситуацію і хоча б порівнюють вигляд селища, в якому вже досить довгий час тримаються наші захисники, дійсно виконуючи надскладні завдання. Оцінюють потрібність такої оборони на Лівобережжі Херсонщини самі військові по-різному, але, в принципі, це не той факт, який ми цивільні можемо розбирати. Ми можемо говорити про наступне: Лівобережжя Херсонщини до підриву росіянами Каховської ГЕС 6 червня 2023 було максимально населенне нашими людьми, які чекають звільнення, ми дізнаємося і опублікуємо неймовірні історії полону і катувань, усі, хто змогли повернутися з катівень, зможуть нарешті розказати більше і це буде бум документувань злочинів рф — це я точно знаю; лівобережжя Херсонщини страшно поруйноване затопленням і обстрілами (все ж значно гірше, ніж правобережжя, бо там і територія більша і пік катастрофи з підривом відбувся). Тут робила фото з похорону для Меморіалу.

Фото: Альбіна Карман, Меморіал героїв

Я говорю про те, що і так відомо, аналізуючи те, що трапляється мені в роботі, але якщо хочеться щось більш від військових почитати, то ось матеріал мого херсонського колеги з Ґрунта про ситуацію станом на листопад 2023: тут.

До речі, порівняти листопад 2023 і січень 2024 у Кринках можна по фото внизу. Фото з Розвідки Ноєм. 

Фото: Розвідка Ноєм, Telegram

Якщо повернутися загально до питань про лівий берег і до того, що більшість населення поїхали звідти вже після підриву ГЕС, то я б не стала їх дуже звинувачувати, бо все ж лівобережна Херсонщина зазнала окупації дуже швидко і в людей не було можливості швидко все обдумати, зібратися і втекти. З одного боку Крим, з іншого — Херсон, в який навіть якщо ти встиг втекти умовно до 1 березня, то потім все одно опиняєшся в окупації. А виїзди з Херсона, я просто нагадую, були неймовірно важкими, де люди гинули і через обстріли, і через спеку, і часто виїхати не вдавалось, бо на блок постах стояли не ті, хто згідно положень мгп намагались хоч якось вберегти життя цивільних, а нелюди. 

У мене є тут історія розстрілу окупантами 17-дівчинки в Херсоні (але обережно, там сенсітів контент). Якщо читаєте англійською, то більш юридично оформлений матеріал про це тут. І ще тут вересневий репортаж з місця загибелі цивільних у Антонівці. 

І якщо повертатися до болю, який зачепив мене на такий поверхневий аналіз зібраної під час роботи інформації, то якраз один зі злочинів росіян мені пощастило документувати на відносно безпечнішій, ніж Херсонщина, території. Я познайомилася зі своїм ровесником, який виїхав через рф зі Скадовського району після того, як росіяни змушували його вивозити трупи людей, померлих внаслідок затоплення Голої Пристані. Після того росіяни їх забирали і скидали у сміттєвози й везли на утилізацію, як він свідчив (коротка публікація  зі свідчень була тут). Цей усміхнений білявий хлопець вчора загинув в складі однієї з бригад ЗСУ за кращу долю своєї змученої лівобережної Херсонщини, за кращу долю України. Йому навіки 20. 

Думаю, скоро зможу розповісти його історію неанонімно, але вже після похорону.

Альбіна Карман