Синдром відмінника: як розпізнати загрози та виправити ситуацію

П'ять балів, дванадцять, сто - не важливо при якій системі оцінювання завжди є люди, які прагнуть виключно до вищого балу. Їх зазвичай називають відмінниками. Але чи завжди це добре?

Учень з синдромом відмінника завжди радість в сім'ї. Хороші оцінки, про те, що треба робити домашнє завдання нагадувати не треба та суцільні похвали на батьківських зборах. Для родини одні плюси, а для дитини? А для дорослої людини, у якого таку систему взаємовідносин в сім'ї та в соціумі старанно виростили?

На сайті Школяр відзначають, що синдром (або комплекс) відмінника - це психологічний термін. Під ним розуміються психологічні особливості особистості, при яких людина прагне досягти високих результатів і заслужити похвалу оточуючих. Тобто зробити все на "відмінно". Дитина чекає такої оцінки від батьків і вчителів, доросла людина - від близьких людей і начальства. Якщо є ризик отримати іншу оцінку, "відмінник" відмовляється виконувати роботу через страх невдачі та поразки.

Синдром відмінника не варто плутати з перфекціонізмом. Для перфекціоністів важливий ідеальний результат роботи, для "відмінників" ж важлива оцінка цього результату іншими людьми. Причому сама робота може бути виконана далеко не ідеально. Головне - створити видимість "ідеальності" для оточуючих.

На УП.Життя відзначають, що людям з синдромом відмінника притаманні:

• чутливе ставлення до критики;
• занижена самооцінка;
• залежність від думки інших;
• постійна тривожність;
• прагнення здати ідеально здати виконані завдання;
• страх невдачі при виконанні будь-яких завдань, особливо тих, де немає попереднього досвіду;
• заздрість до чужих успіхів;
• звичка засмучуватися через найменшу помилку чи невдачу.

Психологиня Алла Рожкова зазначає, що у дитячому віці проявом є висока тривожність. У цьому випадку обов’язково наявне підкріплення дорослими. Сприяти виникненню синдрому відмінника можуть суворі та вимогливі вчителі.

Надмірна критика згодом підвищує відчуття провини, напруги, сорому та дуже високу тривожність, яка виражатиметься в намаганнях щось переробити.

Причини виникнення синдрому

Синдром відмінника формується в дошкільні роки, а перші його прояви помітні вже в шкільному віці. Виділяють 2 групи причин, що провокують розвиток даного синдрому.

Батьківські помилки

Нереалізовані очікування. "Я з дитинства мріяла стати балериною. Але батьки не могли собі дозволити оплачувати заняття. Тому мрія так і залишилася мрією. Зате тепер я можу віддати свою дочку в балетну школу. Хай займається, досягає висот і втілює мою мрію в життя".

Марнославство. "Мій син повинен бути краще, ніж інші діти. Він зобов'язаний отримувати п'ятірки і бути гордістю школи. Адже в нашій родині – всі академіки та професори. Син не повинен відрізнятися від нас".

Амбіції. "Я хочу пишатися своєю дитиною перед знайомими та родичами. Тому мені так важливо, щоб вона радувала мене відмінними оцінками та спортивними досягненнями. Нехай всі знають, яка я чудова мати".

Синдром відмінника у мами чи тата. "Я звикла робити все ідеально: починаючи від складання квартальних звітів і закінчуючи прибиранням кімнати. Я хочу, щоб і моя дитина була такою ж. Навчилася виконувати будь-яку справу без сучка і задирки. Я буду прагнути до цього, навіть якщо мені доведеться піти з нею на конфлікт".

Особливості особистості

"У дитинстві я був боязким, невпевненим у собі хлопчиком. Таким і залишився в дорослому житті. Весь час думаю, що роблю щось не так, постійно перевіряю ще зроблену роботу, доводячи її до ідеального стану. Мені дуже неприємно, коли роблять зауваження, навіть якщо вони та справедливі. Відразу хочеться заплакати та втекти куди-небудь".

Сильні та слабкі сторони "відмінників"

Синдром відмінника може як допомагати, так і заважати людини.

Плюси

Відповідальне ставлення. "Відмінники" рідко порушують дедлайни, беруть лікарняні або спізнюються на роботу.

Педантичність і скрупульозність. От уже хто не пропустить жодної помилки, так це люди з синдромом відмінника. Їм можна довірити будь-яку кропітку роботу.

Гарна репутація. Для нього репутація – це теж завдання, він прагне мати вищий бал.

Цілеспрямованість. "Тільки вперед, тільки до перемоги!" - ось девіз "відмінників" і "відмінниць". Але тільки за умови, що їм вистачить на це знань, умінь і навичок. В іншому випадку у людей виникає страх невдачі, і вони відмовляються від виконання завдання.

Мінуси

Хворобливе ставлення до критики. Коли "відмінникові" роблять зауваження, для нього немов валиться світ.

Занижена самооцінка. Такі люди схильні принижувати власні успіхи та думати про себе в негативному ключі.

Залежність від думки оточуючих. "Відмінник" ніколи не може самостійно оцінити якість своєї роботи, йому необхідно підтвердження від інших людей.

Постійна тривожність. "Чи правильно я заповнив звіт? Чи не припустився помилки? Ось, здається, в останній графі ...", - такі думки мучать "відмінника" вдень і вночі, доводячи до панічного стану.

У чому небезпека синдрому

Людина з синдромом відмінника постійно знаходиться в стані емоційної напруги і занепокоєння. Це несприятливо позначається як на її фізичному, так і психічному здоров'ї.

На рівні тіла у "відмінників" спостерігаються такі проблеми:

• часті простудні захворювання;
• виснаження, астенія;
• психосоматичні явища (головний біль, запаморочення, підвищений тиск і інші);
• розлад сну;
• хвороби шлунково-кишкового тракту.

На психічному рівні виникають:

• емоційне перенапруження, нервовий зрив;
• поява фобій і страхів - страх перед публічними виступами, страх знайомства з новими людьми;
• неврози та депресії.

Як допомогти дитині позбутися синдрому

1. Знизьте вимоги до дитини.

Можливо, ви перегинаєте палицю, домагаючись від сина чи дочки відмінних оцінок з усіх предметів, ідеальної чистоти в кімнаті і перших місць на змаганнях і олімпіадах. Більше цікавтеся шкільним життям дитини, тим, що для неї важливо, а не оцінками в щоденнику.

2. Похвала повинна бути за результат, а не оцінку.

"Молодець, що написав контрольну роботу без помилок", "Розумник, ти швидше багатьох хлопців пробіг стометрівку".

3. Не зациклюйтеся на поганих оцінках дитини.

Пам'ятайте, що п'ятірки не дають гарантії подальшого успішного та щасливого життя. У випадках хронічної неуспішності обов'язково з'ясуйте причину.

4. Навчіть дитину переживати невдачі та спокійно ставитися до поразок.

Помилитися може кожен, але світ при цьому не руйнується, і близькі люди не перестають любити.

5. Порівняння з іншими дітьми неприпустимо.

Краще порівнюйте дитину з самим собою: "Як добре ти розповів вірш! Набагато краще, ніж минулого разу".

6. Не проєктуйте на дитину власні нездійснені мрії.

Дозвольте їй піти власним шляхом.

7. Навчіть сина чи дочку не заздрити, а радіти чужим успіхам.

8. Не заохочуйте прагнення дитини до перемоги за всяку ціну.

9. Не перевантажуйте кружками, секціями та іншими додатковими навантаженнями.

Поради для дорослих, у яких є синдром

1. Навчіться приймати свої досягнення.

Візьміть собі за правило практику прописувати щотижня, в чому ви – молодець.

2. Встановлюйте реалістичні очікування.

Часто у виконанні завдань люди ставлять дуже високі цілі, які є цілком нереалістичними: за кількістю завдань, дедлайном чи результатом.

3. Навчіться знаходити баланс між роботою та відпочинком.

Намагайтесь знаходити способи для свого відновлення та займатись улюбленими справами.

4. Зверніться до психолога чи психотерапевта аби пропрацювати свою самооцінку.

Тут фахівець зможе допомогти зрозуміти, що заважає ставити реалістичні цілі, та як до них рухатися.

5. Перегляньте свої майндсети.

Майндсет – світогляд, це набір переконань, які формують те, як ви сприймаєте світ і себе. У випадку синдрому відмінника погляди завжди звернені в сторону надмірної самокритики.

6. Звертайте увагу на те, що відбувається і як ви себе почуваєте, коли завдання заходить у глухий кут.

7. Вчіться розвивати в собі гнучкість.

Намагайтесь змінювати робочий графік, робити паузи в роботі. Спробуйте опанувати техніки саморегуляції.

8. Взаємодійте з іншими людьми правильно.

Важливо не ставити собі високі очікування від інших людей. Якщо у команді є певні цілі – їх потрібно чітко окреслювати та звірятись, чи ви зрозуміли один одного.

9. Підкріплюйте себе соціальними ресурсами.

На самооцінку сильно впливає соціальна підтримка зі сторони близьких та колег. Дуже важливо знайти собі середовище та оточення, де можна буде отримувати зворотний зв'язок, який підтримуватиме ваші успіхи та починання.

10. Визначте цілі та розподіліть їх на маленькі.

Не забувайте присвоювати собі маленькі успіхи та цілі. Після їх виконання варто давати собі підкріплення: "Я молодець!".

11. Намагайтеся стежити за своїм здоров’ям.

Чим краще ви себе почуваєте – тим менше прискіпуватиметесь до себе і вільніше будете виконувати поставлені завдання.

Ігор Льов