20 липня 2023 р. 13:05
Федір Сердюк - підприємець, співзасновник PULSE та FAST, експерт з тактичної медицини. Входить до українського та європейського списків Forbes "30 до 30". Займався розвитком такмеду та навчанням військових задовго до повномасштабного вторгнення. Наразі понад 15 тисяч українських військовослужбовців взяли участь у тренінгах PULSE з надання першої допомоги на полі бою. Часто буває в бойових частинах, привозить все, що пов’язано з тактичною медициною, спілкується там з військовими.
Читайте та дивіться інтерв’ю Федора Сердюка Інтенту.
<span class="ratio ratio-4x3"></span>
Чи стало 24 лютого неочікуваним?
Жахливим був весь лютий та січень. Я уважно слухав президента США Байдена та міністра оборони Остіна, тому невідворотність була зрозуміла. Зробив декілька індивідуальних рішень, а з колективними було трохи важче, тому що не всі погоджувались з моєю оцінкою ситуації. У мене був певний план дій, коли почалось, я його виконав. На це пішло близько тижня.
Як події 2 травня 2014 року спонукали студента-юриста стати інструктором із надання першої медичної допомоги?
Почалось із зустрічі з Тарасом Логіновим. Він був директором клубу "Компас" - це такий табір туризму для молоді. Я приїхав туди ще у шкільні роки, жили в наметах, самостійно готували, брали участь у різних заробітках. Потім я пішов вчитись на юрфак, а Тарас очолив загін швидкого реагування Червоного Хреста. Але я не втрачав його з поля зору, спостерігав за ним у соцмережах.
Коли почався Майдан, Тарас надавав допомогу пораненим на Майдані. Мені було дуже цікаво, але я не думав, що якось долучусь. Але 2 травня ми ще й опинились в одному місці в один час. Тарас з командою приїхали сюди (в Одесу - Ред.), тому це було дуже природно - просто зустріти старого друга і працювати разом з ним.
Якби Тарас займався не медициною, можливо, я б знайшов себе в якійсь іншій галузі. Тоді це було найбільш очевидне рішення. Ми зустрілись на площі біля Дюка, тоді там збирались люди. Тарас був зі своїм загоном, я підійшов до нього, а він каже: "Хочеш навчитися першої допомоги?", - я відповів: "Авжеж". Далі було поступове занурення, яке закінчилося тим, що це спочатку став основний вид діяльності, потім єдиний.
Під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Фото: WEF
Чи відрізняється підготовка військових у 2014 та 2022 році?
Насправді нам зараз легше. У 2014 році не було справжнього розуміння, що таке тактична медицина. Коли почалася війна, в Україну приїхали люди з Ізраїлю, Сполучених Штатів, Великої Британії, Європи. Вони знали, як виглядає західна модель підготовки з тактичної медицини. Поки ми дійшли до того, як воно відбувається, минуло багато часу.
Підготовка - не про те, як навчити людину накладати турнікет. Це багато організаційних питань, забезпечення і взагалі певна система. Для цього треба люди, гроші, ресурси, але все одно – стало набагато простіше. Зараз інструктор з першої допомоги є в класифікаторі професій, тобто люди умовно мають розуміння, чим ти пропонуєш їм займатись. Тоді ж (у 2014 – Ред.) не було взагалі ніякого розуміння, окрім того, що треба якось людей рятувати.
Як обирають, хто проходитиме 16-годинний курс з тактичної медицини, а хто 11-денний?
Цей вибір дуже спрощується, коли зрозуміла система. Що таке взагалі надання медичної допомоги на полі бою? Це процес, який схожий на відправлення посилки Новою поштою. Є відділення, в яке віддаєш посилку, далі вони щось роблять і вона їде на інший логістичний центр. Потім вона проходить ще декілька етапів, на кожному працюють люди, оплата лише коли віддають одержувачу. Тобто на кожному етапі всі знають що робити. З медичною допомогою так само.
Коли боєць отримує поранення, то є тільки він сам та побратими. Якщо нормальна система, то серед них немає бути людей з медичною освітою. Перше завдання - врятувати від того, що може вбити за дуже короткий термін, та швидко передати туди, де зможуть надати поглиблений рівень допомоги. Далі ще більш поглиблений, потім - реабілітація.
Якщо ми говоримо про таку систему, то навчають відповідно до того, на якому етапі знаходиться людина і що вона має робити. Важливо розуміти, що якщо був би час, то всі б проходили підготовку по 4 місяці і все було б супер. Але навчання – це не все, ще є забезпечення. Тоді б довелось кожній людині дати по великому медичному рюкзаку.
Під час навчань. Фото: PULSE
Армія - це про успішне та вдале управління ресурсами. Ресурси розподілені так, що люди, в яких фах не медицина, отримують мінімум знань. Їх завдання - зберегти життя та передати пораненого тому, в кого фах трохи "медичніший". Ця роль називається боєць-рятівник. Далі вже медична посада - бойовий медик та старший бойовий медик. Ще далі люди, які працюють на пункті чи в медслужбі.
Тож коротка відповідь на питання - рівень навчання залежить від того, як побудована система, хто як діє на різних етапах, яке має спорядження.
Загалом ці програми підготовки повністю чи значною мірою дубльовані із західних моделей. Щоб не намагатися винайти колесо, треба взяти те, що працює.
Чому на 9 рік війни трапляються ситуації, коли військовий не знає, як виглядає турнікет?
Питання, яке має не медичний характер. Тобто у нас найбільша за 80 років війна в Європі. До мільйона людей в Силах оборони. Чому не готові? Бо не готувались.
У наших реаліях ведення війни евакуація може тривати довго. Чи готова система та бійці до надання складнішого за базовий рівень медичної допомоги?
Повертаємось до програм підготовки. Є ASM (All Service Members) - найпоширеніша програма для всіх військовослужбовців. Вона триває два дні. CLS (Combat Lifesavers) - програма бійця-рятувальника, яка триває від 5 днів. Іноді, коли керівник медичної служби розуміє, що в нього трохи довше плече евакуації, і певна людина має знати щось поза програмою, то ми робимо ASM+ чи СLS+. Тобто людину виводимо на трохи вищий рівень, ніж було формально передбачено системою.
Не можна гратися і проводити навчання за якийсь недостатній час. Підготовка здебільшого залежить від того часу, який на неї приділяють. Пам'ятаєте фільм, здається "Матриця", коли герою завантажували в голову, як користуватись кулеметом? Так це не працює. Є шлях, який треба пройти.
Якщо ми хочемо, щоб людина застосовувала медичні навички, то питання не в тому, щоб вона розуміла чи знала якісь речі. Вона має вміти це робити, і не просто, а у стані стресу. Для цього потрібно повторити певні маніпуляції, допоки вони не стають звичними на рівні м'язової пам'яті. Стрес накладає дуже велике навантаження, виключаються частини мозку, які відповідають за когнітивні функції. Тому питання не в тому, щоб бути розумним, а в тому, щоб бути умілим. Для цього потрібен час.
Що найгірше знаходили в аптечках?
У мене зараз є цуценя, яке грається з великими собаками, може їх трохи вкусити, погавкати, побігати навколо них, а вони лише підіймають вуха. Ось я вже доволі старий пес за тактично-медичними оцінками.
Ми давно перейшли межу, де те, що маємо, не залежить від нас. Це наша доля, ми заслужили такі аптечки, і це не збіг обставин, а наслідок того, як наша держава, суспільство та армія працює. Ми пожинаємо плоди.
Що найжахливіше знаходили в аптечках? Межі жаху немає, особливо якщо аптечку збирає людина, яка в цьому нічого не розуміє. Уявіть, що автівку буде збирати людина, яка не розуміється на них. У таку ніхто не сяде. Всі розуміють, що автівку треба збирати на заводі, а ремонтувати в сертифікованому СТО. У медицині люди чомусь думають, що все інакше.
Фото: Інтент/Наталя Довбиш
Але чи є сенс таких людей засуджувати? Тоді в нас ніхто не буде нічого робити. Це дуже складна історія, і в мене підхід до неї такий: всі роблять все, що вважають за потрібне. Я нікому, крім тих, хто мене питає, не розповідаю, що робити. Але всі несуть за себе відповідальність.
Чим відрізняється навчання спецпризначенців?
Щодня ми працюємо з людьми, які відносяться, наприклад, до ССО ЗСУ. Відмінність в абсолютно інших вимогах до нас з точки зору delivery, тобто речей, які ми можемо дати. Вони потребують дуже високого рівня нашої підготовки та великої кількості ресурсів через особливості тактичного застосування. У першу чергу довгу евакуацію, доволі агресивну тактику дій, обмежену вагу на собі. Це інший рівень симулювання бою. Симуляція - частина навчання, яку проводять для того, щоб у наближених до бойових дій умовах, дати певний досвід.
Люди думають, що ССО вміють щось таке, чого не вміють інші. Це частково правда, наприклад, у Штатах, у наборі навичок військового спецпризначенця є і хірургічні речі. Не тільки такі елементарні, як хірургічне відкриття дихальних шляхів - конікотомія, а й доволі складні. Це пов'язано з тим, що група може довго перебувати за лінією фронту. Наприклад, є певні уміння цієї людини зі стоматологічної допомоги, бо зубний біль може зробити життя нестерпним, а якщо евакуація ускладнена - це теж його проблема.
Під час навчань. Фото: PULSE
Але головне не це. Спецпризначенця від загальновійськових бійців відрізняє те, що вони мають прості речі робити бездоганно, а не знати, як робити складні речі. Тому з ССО ми працюємо на абсолютну бездоганність виконання простих речей у першу чергу.
Зустрічали умовних тік-ток інструкторів або результати їхніх навчань?
Коли я починав у 2014 році, я ніс таку люту дичину, але і протоколи та рівень нашої підготовки були інші. Мало було реального досвіду в людей, тому показували якісь тактичні перевалювання - вважалось, що ти так допомагаєш. Тому до тих людей, які на шляху покращення несуть фігню, але шукають, як її не нести, ставлюся дуже толерантно. Ми всі починали з якогось мінімуму.
Але є персонажі, як інструктор ua, які взагалі до професії не мають жодного відношення. Його не можна коментувати з точки зору професійності.
Ми взяли на себе певну відповідальність. Укладаємо договори з військовими, наприклад, про безоплатне надання послуг, підписуємо після цього акти виконаних робіт. Тобто я чи директор організації ставимо свій підпис під усім, що робимо. Тому що ми хочемо нести за це відповідальність і готові до цього. Як роблять інші, на яких підставах вони здійснюють викладання, і чим вони керуються - дуже важко відповісти.
Чи є українській тактичній медицині чого навчити натівську?
Моя організація з медичної точки зору не робить нічого екстрацікавого, тому що навіть наші найпросунутіші речі, як переливання крові, - вчорашній день для багатьох натівських країн. Але не для всіх. У нас зараз близько 15 000 навчених людей. Це ледь не в півтора раза більше, ніж армія Естонії, наприклад.
Організацію процесу, те як ми обираємо інструкторів, комунікуємо з військовими, будуємо програму навчання, забезпечуємо безпеку в умовах, коли всюди може прилетіти - цей досвід вони (західні країни - Ред.) точно вивчають.
А ще багато речей, які пов'язані зі статистикою, застосуванням навичок, використанням нетипового обладнання, якими вони дуже цікавляться. І не тільки натівська медицина цікавиться українською. Усі країни світу і розвинені армії мають тут свої очі та вуха, тому що це найбільший полігон з загальновійськових дій за останні багато років. Ми абсолютно порівнянні за масштабом з величезними війнами.
Є така річ (закон Мура - Ред.), коли через певний проміжок часу розмір мікросхеми зі збереженням її можливостей зменшується вдвічі. Тобто технології зростають та розвиваються. Тому розвиток між 2010 і 2020 роком не такий, як між 2000 і 2010, а вдвічі умовно просунутіший. Тому те, що відбувається зараз - глобальне випробування технологій, у тому числі медичних, і за цим спостерігають усі.
Чи достатньо знання алгоритмів, аби бути готовим врятувати життя?
Ні, це як пожежний тетраедр. Щоб була пожежа, потрібен кисень, паливо, джерело загоряння та реакція. Ось якщо я знаю алгоритм, а без цього навряд чи ми поїдемо далі, я ще маю мати навички, психологічну готовність працювати та спорядження.
Якщо за алгоритмом я зараз маю застосувати назофарингіальну трубку, я знаю як це робити, в мене є практичні навички, я готовий, а в мене немає назофарингеальної трубки? Що ви мені запропонуєте? Має бути весь тетраедр: спорядження, психологічна готовність, теоретичні та практичні навички – тільки разом успіх.
Ще тактична ситуація має сприяти. Розповідати просто, але коли немає умов, щоб це зробити, то…
Чому навчила війна?
Це не зовсім мій урок. Вражає, коли бачиш людину, яка є абсолютно підготовленим військовим професіоналом в якійсь сфері, наприклад, ППО чи зв’язку. Про себе думаєш: "Це кадровий військовий, служить десь з 2014 року, був за кордоном, зрозуміло, що він це знає", - а потім з ним спілкуєшся і з'ясовуєш, що це юрист з Харкова, який був мобілізований два місяці тому.
Мене вразило, наскільки люди швидко розбираються в темі та стають ефективними. Ми почали застосовувати HIMARS, працюють Patriot, за які всі розповідали, що складно, а вони працюють. Немає сумнівів, що F-16 полетить, не говорячи вже про засоби розвідки чи штучний інтелект.
Мене вразила людська адаптивність і здатність до навчання.
Фото: PULSE
Я не бачу себе якимось месією, який має чогось навчити кожного українця. Якщо люди не хочуть навчатись умовно першій допомозі, то можливо так воно й має бути.
Теорія Дарвіна говорить, що виживають ті, хто обирає правильну тактику. Я впевнений, що люди будуть знати як зупинити кровотечу, якщо це залежить від мене. Жодна людина без цієї навички не піде. Але є настільки багато речей, які я хочу зробити в житті, що там, де треба комусь чомусь щось нав'язувати, то я цим принципово не займаюся.
Українці навчаться тому, чому вони захочуть. Той, хто бачив - зробить висновки, якщо інші - ні, то це їхня доля.
Марія Литянська